Посилення негативних тенденцій в економіці України

Усунення М. Хрущова від влади означало відмову від реформ і лібералізації. В Україні, як і в Радянському Союзі загалом, настало двадцятиліття панування консервативних сил. Після усунення М. Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначалася як «стабілізація», яка стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Система втратила два важливі стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — ентузіазм і романтичну віру в переваги соціалізму.
Від 1965 р. почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР. Реформа в сільському господарстві передбачала: підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію; встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції (за здану понад план продукцію встановлювалася надбавка у розмірі 50 %від закупівельної ціни); перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства; заходи щодо розвитку соціальної сфери села. Істотних змін в аграрній політиці не відбулося — реформа лише дещо обновила колгоспну систему. Усе це сприяло створенню достатнього обсягу продовольства і сировини для промисловості. Для забезпечення населення продовольством держава змушена була закуповувати хліб за кордоном. Для України було характерним безгосподарне використання земель, відведення найродючіших ґрунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водойм.
Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління і включала переведення підприємств на госпрозрахунок, оцінку діяльності підприємств за обсягами не валової, а реалізованої продукції, створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання. Паралельно здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. Майже 95 % підприємств України знову були підпорядковані Москві.
На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п’ятирічку (1966—1970 рр.) «золотою». В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1, 5 разу, а національний прибуток — на 30 %.
Проте, на початку 1970-х рр. з’явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху. Це трапилося через те, що вона не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексний характер, не змінювала структурної та інвестиційної політики. Партійно-державний апарат не бажав відмовлятися від звичних методів управління економікою. Від початку 1970-х рр. темпи економічного зростання неухильно уповільнювалися. Відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн Заходу набуло хронічного необоротного характеру. Через недоліки заходів щодо матеріальної зацікавленості трудящих низькими були продуктивність праці та якість вітчизняних товарів.
Справжньою соціальною хворобою стало щорічне збільшення бюрократичного апарату. Управлінці під страхом уповільнення кар’єри й позбавлення численних пільг для вищих чинів лякалися змін, убачали в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти реформ. Орієнтація чиновників на «команду зверху» спричинювали безініціативність, безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і «тіньова» економіка.
В Україні все чіткіше проявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30 % потужностей української промисловості. Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2, 6 % території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.
Протягом 1960—1980-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищувалася заробітна плата. Проте, цей добробут був відносним. За рівнем життя Україна значно поступалася передовим державам. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. Економічна стабільність забезпечувалася за рахунок розпродажу національних природних багатств — нафти, газу, вугілля, лісу. Населення не знало, що тодішній відносний достаток має тимчасовий характер.