Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Буржуазні реформи 1860-70-х рр

19 лютого 1861 р. імператор Олександр II підписав «Положення про селян» і Маніфест. Скасуванння кріпосного права (селянська реформа): особиста залежність селянина від поміщика була скасована; селяни здобули ряд громадянських прав — особистих і майнових (вступати в шлюб, на службу, навчання, займатися промислами, розпоряджатися своїм майном, торгувати, укладати договори тощо); селяни залишалися «нижчим станом», аж до 1904 р. не були звільнені від фізичних покарань; якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю в нього забирали (відрізали). Ці землі так і називали — відрізки. У Лівобережній і Південній Україні відрізали майже третину загальної площі селянського землекористування, на Правобережжі — додали; до укладення викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності — оброк чи панщину. Ця категорія була ліквідована лише через 20 років. Питання про викуп цілком залежало від поміщика; протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з відсотками; у 1866 р. була проведена реформа державних селян, до яких перейшли значні земельні масиви. Отже, реформа була непослідовною, половинчастою, зберігала поміщицьке землеволодіння, сприяла обезземеленню селянства, аграрному перенаселенню, але все ж вона формувала нестанову приватну власність на землю, стимулювала розвиток підприємництва, сприяла становленню ринку робочої сили, створила умови для швидкого економічного поступу, який прийшов досить швидко.

У 1864 р. була проведена судова реформа: • суд став відкритим, судочинство відбувалося за участю сторін, рішення приймали присяжні засідателі; • обвинувачені отримали право захисту, змагальність судочинства між адвокатом і прокурором; • деяка нерівність у судах залишилася, окремі — для військових і духівництва, для селян — фізичні покарання. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною.

У тому ж році була проведена земська реформа: передбачала запровадження місцевого (земського) самоврядування. У губерніях і повітах створювалися виборні земські управи. Членів земств обирали від усіх станів населення; земства отримали право займатися господарськими (статистика, лісництва) і культурними (школи) питаннями. Великі їхні заслуги у налагодженні системи охорони здоров’я. Земці брали участь як у загальнодемократичному, так і національному русі. Не мали політичних повноважень; земства до 1911 р. не були поширені на Правобережжі.

Міська реформа: з 1870 р. — перехід і до міського самоврядування, створення міських дум, які обирали міську управу; займалися благоустроєм міст (освітлення, соціальні питання, шляхи тощо), під контролем губернатора.

Освітня реформа: з 1864 р. запроваджувалася єдина система початкової освіти, навчання в народних училищах; середню освіту здобували в класичних (давали ґрунтовну гуманітарну освіту і право вступу до університету) і реальних (давали природничо-математичну освіту, можливість вступу до технічного вишу) гімназіях; відновлення автономії університетів у навчальних справах, дозвіл вищої освіти для жіноцтва на курсах.

Військова реформа: у 1874 р. було запроваджено перехід до загальної військової повинності чоловіків віком від 20 років; замість 25 років служби при рекрутських наборах перебування в армії скорочувалося до 6-7 років; термін служби значно зменшувався для тих, хто мав освіту, ріст кількості військових навчальних закладів.

Проведені також фінансова (1860 — 1864 рр.) та цензурна (1865 р.) реформи.