Епізоотологія при гельмінтозах.

Епізоотологія — розділ гельмінтології, що вивчає закономірності виникнення, шляхи поширення й за­вершення хвороб та особливості їх перебігу в різних клімато-географічних умовах. Важливу роль відігра­ ють методи управління цими процесами для найшвид­шого викорінення гельмінтозів з мінімальними затратами праці та матері­альних засобів.

Найсприятливіші умови для виникнення гельмінтозів тварин у країнах з тропічним і субтропічним кліматом. Там зараження може відбуватися в будь-яку пору року. В цих регіонах земної кулі реєструються гельмінтози, які не трапляються на територіях з помірним кліматом (шистосомоз, дракункульоз, деякі філяріатози).

У країнах Близького Сходу та Африки основним збудником фасціольозу є теплолюбна трематода Fasciola gigantica, а основним проміжним хазяїном — прісноводний молюск Lymnaea natalensis (поширений у країнах з жарким кліматом), тоді як в Україні, Білорусі та Росії коло дефінітивних і проміжних хазяїв збудника інвазії (F. hepatica) вужче.

Для різних регіонів світу існують певні особливості виникнення й поши­рення гельмінтозів. їх вивчає крайова епізоотологія. Наприклад, у Середній Азії ягнята й телята заражаються монієзіями вже на початку березня, тоді як в умовах північних областей Росії — лише на початку травня.

Ступінь зараженості тварин паразитичними червами може бути різним. Для його визначення користуються такими термінами: екстенсивність інвазії (ЕІ) та інтенсивність інвазії (II).

Екстенсивність гельмінтозної інвазії — кількість уражених паразитич­ними червами тварин відносно їх загального поголів'я.

Інтенсивність інвазії — ступінь зараженості паразитичними червами од­нієї тварини. II може бути слабкою (наприклад, при паразитоносійстві), серед­ньою та сильною, що супроводжується помірним або тяжким захворюванням і нерідко загибеллю хворої тварини. Як правило, ЕІ та II вищі у молодняку, ніж у дорослих тварин.

Певну роль у зараженні деякими гельмінтами відіграє порода тварин. Так, кури породи род-айленд виявилися стійкішими до аскаридій порівняно з породами сусекс, російська біла та московська. У Південній Африці вівці по­роди Merino менш сприйнятливі до збудників трихостронгільозу, ніж деякі інші породи.

Під час організації протигельмінтозних заходів слід враховувати зональні особливості розвитку паразитів у природі (геогельмінти), їх проміжних та ре-зервуарних хазяїв (біогельмінти). У виробничих умовах профілактичні заходи проти геогельмінтозів проводити важче, ніж проти більшості біогельмінтозів.