Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Екзаменаційний білет №___. 1. АЧС. Диф. Діагн. Визначення КЧС та інших інфекційних хвороб свиней.






1. АЧС.Диф.діагн. визначення КЧС та інших інфекційних хвороб свиней.

Африканська чума свиней (Pestis africana suum, АЧС, хвороба Монтгомері) — висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, геморагічним діатезом, значними крововиливами, дистрофічно-некротичними змінами у внутрішніх органах, надзвичайно високою смертністю.

Збудник хвороби — ДНК-геномний пантропний вірус з родини Iridoviridae.

Епіз.хв.. У природних умовах хворіють дикі африканські свині (бородавочники, річкова свиня, велика лісова свиня) та свійські свині незалежно від породи та віку. У диких африканських свиней перебіг АЧС переважно латентний, а їх інфікованість установлюють лише біопробою на свійських свинях. Основним резервуаром та джер.зб. АЧС у природі є дикі свинівірусоносії, контакт з якими призводить до зараження свійських свиней. У стаціонарно неблагополучних щодо АЧС країнах постійним резервуаром і переносником вірусу є аргасові кліщі з роду Ornithоdorоs, в організмі яких вірус може зберігатися впродовж багатьох років і навіть передаватися нащадкам трансоваріально. Джер.зб. інфекції можуть стати хворі та перехворілі на АЧС свійські свині. З організму інфікованих свиней вірус АЧС виділяється з усіма секретами та екскретами — слиною, сечею, калом, спермою, витіканнями з очей та носової порожнини. Факторами передавання збудника можуть стати різні об’єкти зовнішнього середовища — корми, вода, гній, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг обслуговуючого персоналу, транспорт, що були контаміновані вірусом, а також трупи загиблих від чуми свиней.

Патогенез. Вірус спочатку репродукується в лімфоїдній тканині на місці проникнення (найчастіше в ділянці глотки), потім потрапляє в регіонарні лімфовузли й лімфоїдні органи всього організму, де накопичується у високих концентраціях. Згодом по лімфатичних та кровоносних судинах швидко поширюється по всьому організму, уражаючи переважно лімфоїдну тканину, кістковий мозок та ендотелій судин. Внаслідок розмноження вірусу в лімфовузлах спочатку відбувається гіперплазія лімфоїдних клітин, а згодом масовий каріо

рексис та загибель лімфоцитів, розвивається серозно-геморагічний лімфаденіт з інтенсивними крововиливами. Реплікація вірусу в селезінці та кістковому мозку зумовлює пригнічення гемопоезу, тяжкі розлади кровообігу, лейкопенію, зміщення ядра нейтрофілів. Реплікація вірусу в ендотелії судин призводить до підвищення проникності стінок кровоносних і лімфатичних судин з наступним розвитком набряків, крововиливів, закупорювання, інфарктів та некрозів.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 діб. Хвороба має надгострий, гострий, підгострий, хронічний та латентний перебіг, що зумовлюється передусім вірулентністю вірусу та наявністю в африканських свиней відносного імунітету в природних осередках хвороби. За н а д г о с т р о г о перебігу, який буває рідко, захворілі тварини гинуть раптово, без прояву характерних для цього захворювання клінічних ознак.

За г о с т р о г о перебігу, який реєструється найчастіше, в розвитку хвороби розрізняють 4 періоди: перший — інкубаційний, другий — фібрильний (підвищення температури тіла), третій — розвиток основних симптомів хвороби, четвертий — кома, гіпотермія, смерть. Інкубаційний період триває 5 – 9 діб. В наступні 3 доби відмічають високу температуру тіла — 41 – 42 °С, іноді підвищену збудливість, серозний кон’юнктивіт, набухання повік. На 4-ту добу після підвищення температури тіла з’являються характерні симптоми хвороби — ціаноз шкіри в ділянці підщелепового простору, черева, підгрудка, мошонки, на вухах, п’ятачку, кінцівках, геморагічний кон’юнктивіт, риніт із серозно-геморагічним виділенням, анорексія, блювання, запор або пронос, іноді з кровотечею, нервові явища, хитка хода, парези й паралічі задніх кінцівок. У більшості тварин розвивається запалення легень, що супроводжується важким диханням, кашлем. Супоросні свиноматки абортують. Період виражених клінічних симптомів триває 3 – 7 діб, потім температура тіла знижується до 36, 5 °С, тварина гине в коматозному стані.

За п і д г о с т р о г о перебігу інкубаційний період становить 5 –9 діб. Спостерігають ті самі симптоми хвороби, що й за гострого перебігу, однак вони менш виражені і розвиваються значно повільніше. У багатьох тварин спостерігають виснаження, ускладнення вторинною бактеріальною мікрофлорою. Тривалість хвороби — 15 – 25 діб. Реєструється в основному в молодняку, закінчується здебільшого летально.

Х р о н і ч н и й перебіг часто є продовженням гострих і підгострих випадків перебігу хвороби, однак може спостерігатись і як самостійна форма. Симптоми хвороби виражені нечітко і нехарактерно. Відмічають переміжну пропасницю, задишку, кашель, прогресуюче схуднення, артрити, виразки на шкірі. Більшість хворих гине впродовж 30 – 90 діб. Л а т е н т н и й перебіг спостерігається у диких африканських свиней, інколи у свійських свиней наприкінці епізоотії або в разі зараження тварин, імунізованих атенуйованими штамами вірусу. В цих випадках клін.озн. хвороби відсутні, однак тварина стає вірусоносієм і є небезпечним джер.зб. для здорових свиней

Діагноз ґрунтується на підставі даних епізоотологічного дослідження, клінічних ознак, патологоанатомічного розтину, біопроби на підсвинках, а також результатів лабораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Здійснюється в спеціально обладнаних вірусологічних відділах ветеринарних лабораторій або науководослідних установ. Відбір патологічного матеріалу для діагностичних досліджень проводить лікар ветеринарної медицини, закріплений за епізоотичним осередком, або лікар ветеринарної лабораторії. Під час відбору та транспортування патологічного матеріалу слід чітко дотримуватись ветеринарно-санітарних правил запобігання поширенню збудника хвороби. У лабораторію направляють невеличкі шматочки селезінки, лімфовузлів, легень, печінки, дефібриновану кров, які стерильно відбирають від забитих безкровним методом хворих тварин. У лабораторії проводять індикацію вірусу АЧС в культурі клітин лейкоцитів свині за допомогою реакції гемадсорбції (РГАд) та реакції імунофлуоресценції (РІФ). Для дослідження за РГАд використовують дефібриновану кров або 10 %-ву суспензію селезінки й лімфовузлів забитих з діагностичною метою підозрюваних щодо захворювання свиней. Для діагностики АЧС з позитивними результатами апробовані також такі діагностичні тести, як РЗК, РІД, РН. Диф.діагн.. Передбачає необхідність виключення класичної чуми свиней, бешихи, пастерельозу, сальмонельозу.

Лікування заборонено. Хворих свиней забивають безкровним методом і спалюють.

Імунітет. Після перехворювання на АЧС формується нестерильний імунітет. Засобів специфічної профілактики хвороби не розроблено. Спроби отримати ефективні інактивовані або атенуйовані вакцини виявилися безрезультатними. Вакцинація атенуйованими штамами вірусу чуми спричинює у свиней хронічну інфекцію та тривале вірусоносійство.

Профіл та заходи боротьби. Запобіжні заходи проти занесення АЧС в благополучні країни та зони ґрунтуються на чіткому виконанні загальнопрофілактичних заходів і ветеринарно-санітарних правил. На територію України забороняється завезення свиней, у тому числі диких, та продуктів їх забою з країн, неблагополучних і загрозливих щодо АЧС; винесення на берег з морських суден м’яса, м’ясопродуктів, ковбас, завезених із-за кордону; викидання з суден, літаків, вагонів харчових відходів та сміття в акваторіях морських портів, у повітряному просторі України та по магістралях залізниць і шосейних доріг. У міжнародних повітряних та водних портах, на прикордонних залізничних і шосейних пунктах організовують суворий нагляд за ввезенням тварин, продуктів та сировини тваринного походження. Стічні води суден, що прибувають з неблагополучних щодо АЧС країн, піддають знезараженню Карантин з неблагополучного щодо АЧС пункту знімають через 30 діб після знищення всіх свиней в епізоотичному осередку та забою в першій загрозливій зоні, проведення всіх інших інструктивних заходів, а також подання комісією висновків про повноту проведення всіх заходів. Після зняття карантину встановлюють обмеження терміном на 6 міс. Згідно з чинною інструкцією впродовж усього терміну обмежень на дорогах при виїзді за межі неблагополучних районів повинні функціонувати контрольні ветеринарно-міліцейські пости. Комплектування свиноферм у колишньому епізоотичному осередку та першій загрозливій зоні дозволяється лише через рік після зняття карантину.

2. Назвіть заходи профілактики за бабезіозів тварин.

(коротко: обробка тварин акарицидними препаратами тварин вольєрів, ретельний огляд тварин після прогулянок, існує вакцинація але вона економічно невигідна і недає ніяку гарантію)

Піроплазмоз, бабезіеллез, babesiosis) - гостре інфекційне захворювання людини і тварин, що характеризується інтоксикацією, лихоманкою, розвитком анемії і важким прогресуючим перебігом. Бабезіоз – гостра або хронічна трансмісивна, природно-осе­ред­кова хвороба собак та інших м’ясоїдних тварин, що характеризується високою температурою, пригніченням, анемією, жовтяничністю слизових оболонок, розладом серцево-судинної, нервової систем та функцій органів травлення. Збудником є найпростіші – бабезії, що належать до типу Protozoa. Для профілактики бабезіозу собак потрібно застосовувати такі заходи:

- Обробка акарицидними (протикліщовими) засобами собаки – нажаль, жодний препарат не дає 100% захисту, тому часто є необхідним комбінація двох препаратів, наприклад, протипаразитарний нашийник, та пудри, спреї або краплі, що мають різні діючі речовини (для запобігання передозування та зменшення ризику виникнення побічних явищ).

Більш докладно про це потрібно радитися з ветеринарним лікарем, в т.ч. про випадки алергічних реакцій та можливого токсичного впливу на собак, людей та дітей, інших домашніх тварин, та щодо звикання кліщів до деяких видів інсектоакарицидних препаратів. У ветлікаря ви можете дізнатися, які препарати краще себе зарекомендували у цей час та в даній місцевості. Обробки проводяться за інструкцією залежно від віку та ваги тварини, відразу після того як зійшов сніг і до перших морозів.

- Обробка акарицидними засобами вольєрів, підвалів, розплідників – встановлено, що деякі види кліщів переносників збудників бабезіозу здатні виживати в приміщенні і викликати зараження цілорічно в будівлях та розплідниках.

- Догляд за подвір’ям та при потребі, обробка його акарицидними засобами, що призначені для цього – якщо ваше подвір’я у небезпечній зоні регулярно скошуйте траву, підрізайте кущі та дерева так, щоб сонячне світло досягало землі.

- Ретельний огляд собак під час прогулянок та після них – намагайтеся уникати місць дуже заражених кліщами, після будь-якої прогулянки собака уважно оглядається власником, промацується та прочісується вся тварина.

- Скорочувати період перебування кліща на тілі тварині – якщо кліща на собаці виявлено, незважаючи на зусилля власника, його потрібно якнайшвидше видалити (для перенесення збудників трансмісивних захворювань потрібен різний час але в будь-якому випадку чим раніше ви знімете кліща, тим менша вірогідність зараження бабезіозом, бореліозом, ерліхіозом тощо).

Видаляти кліща потрібно правильно – зверніться до ветеринарного лікаря або спробуйте самостійно, попередньо надягнувши гумові рукавички (деякі мікроорганізми з розчавленого кліща можуть бути небезпечними для людини), розташуйте тонкий пінцет у районі ротового апарату кліща якомога щільніше до шкіри і повільно виймайте його, намагаючись не залишити часточку ротового апарату в шкірі тварини, після цього декілька днів обробляйте місце укусу тетрацикліновою маззю. Існують також спеціальні засоби для зняття кліщів. Завчасна обробка кліща спиртом, олією і т.п., за деякими даними, може пришвидшити вивільнення патогенного збуднику з кліща.

- Правильно знищуйте знятих кліщів – кліщ може пережити навіть зливання в каналізацію, а той кліщ, що не наївся буде шукати нову жертву і далі передавати інфекції, тому найкраще позбуватися кліщів розміщуючи їх у щільно закриту тару, що містить невелику кількість спирту або засобу для миття посуду.

- Вакцинація від бабезіозу – як і інші внутрішньоклітинні паразити, бабезії в процесі еволюції виробили захисні механізми, які не дозволяють їм бути знищеними імунною системою тварини, тому вакцинація дає невисоку гарантію захисту, дія вакцини оцінюється лише, як «зниження смертності».

- Застосування для профілактики антипротозойних препаратів – у таких препаратів як азидин, береніл та ін. можливий недовгий профілактичний ефект, але враховуючи високу токсичність цих препаратів використовувати їх з профілактичною метою не рекомендовано.

Отже, основою профілактики бабезіозу собак є захист від нападу кліщів.

Велику рогату худобу випасають на пасовищах, де відсутні іксодові кліщі — церенощики збудників хвороби. Надійною профілактикою захворювання є стійлове утримання тварин та регулярне їх купання або обприскування за допомогою розчинів акарицидних препаратів (перметрин, К-отрин, бутокс, бензофоефат та ін.). У неблагополучній щодо захворювання місцевості на початку спалаху бабезіозу великої рогатої худоби тваринам вводять беренил або азидин, які профілактують організм від кровопаразитів протягом 2—3 тижнів. Інші препарати запобігають захворюванню тварин на бабезіоз протягом коротшого часу. Особливу увагу приділяють профілактиці бабезіозу у великої рогатої худоби, завезеної у неблагополучну щодо цього захворювання місцевість.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.