Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Об'єкти права спільної сумісної власності






Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя мо­жуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна пла­та, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий раху­нок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одер­жані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної влас­ності подружжя. 4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, орг­техніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-які речі, що належать фізичній особі на праві при­ватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності, як зазначено в літературі, дати неможливо. Як випливає зі змісту ст. 13 Закону України " Про власність", об'єктами права приватної власності фізичних осіб можуть бу­ти предмети вжитку, засоби виробництва, результати інтелекту­альної праці. А ч. З ст. 13 цього Закону передбачає, що склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, не обмежуються, крім випадків, передбачених законом. Ана­логічне положення закріплене у ч. З ст. 325 ЦК і у ч. 1 комен­тованої статті. Об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя може бути будь-яке майно, за винятком майна, зазначеного у постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. " Про право власності на окремі види майна". У додатку № 2 до цієї постанови наведено перелік видів майна, для яких встанов­лено спеціальний порядок набуття громадянами права власності. Не

можуть бути об'єктами права приватної власності об'єкти, за­значені у ч. 2 ст. 5 Закону України від 4 березня 1992 р. " Про приватизацію державного майна" в редакції Закону від 19 лю­того 1997 р.

Згідно з ч. 2 статті, що коментується, об'єктом права спіль­ної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бю­джету або внесені на його особовий рахунок у банківську (кре­дитну) установу. Таким чином, відповідно до ч. 2 коментованої статті доходи кожного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка з моменту їх внесення до сімейного бюджету. Аналогічна думка висловлена В. Рясенцевим. Це положення навряд чи можна визнати правильним. Ад­же у такому разі для виникнення права спільної сумісної влас­ності подружжя щоразу необхідне волевиявлення одного з них. Однак для застосування законного правового режиму регулю­вання відносин між подружжям з приводу майна дружини і чо­ловіка цього не потрібно. Законний правовий режим, як вже за­значалося, застосовується у тому разі, коли він не змінений шлюбним договором. Як слушно зазначає О. Іоффе, якби утво­рення майнової спільності залежало від подальших вчинків то­го з подружжя, хто є набувачем, який забажав чи не забажав би використовувати нажите майно для загальносімейних цілей, діяло б уже не правило закону, а довільний розсуд кожного з подружжя. Крім того, дуже важко встановити, чи внесені дохо­ди до сімейного бюджету. Положення ч. 2 статті, що комен­тується, суперечить загальному правилу про поняття та підста­ву виникнення права спільної сумісної власності подружжя, пе­редбаченому ст. 60 СК, що, як справедливо вважає Т. Ариванюк, не передбачає дію режиму спільності майна подружжя за­лежно від його передачі до бюджету сім'ї3. Зазначене положен­ня суперечить також правилу ч. З коментованої статті, яка вста­новлює, що якщо одним із подружжя укладено договір в інте­ресах сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності обох з подружжя. У такому разі для виник­нення права спільної сумісної власності на зазначене майно не потрібно, щоб воно було внесене до сімейного бюджету.

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути речі, сукупність речей, цінні папери, готівка.

Термін " майно" у цивільному праві вживається у трьох зна­ченнях: 1) лише майно, гроші, цінні папери або сукупність ре­чей; 2) не тільки речі, а й майнові зобов'язальні права; 3) речі, майнові зобов'язальні права та майнові обов'язки, наприклад, спадкоємне майно. У літературі немає єдиної точки зору щодо поняття спільного майна подружжя. Одні автори ототожнюють його з поняттям спільної сумісної власності дружини і чо­ловіка. Однак вони самі собі суперечать, оскільки зазначають, що вклад, внесений за рахунок спільних заощаджень одним із подружжя у банківську (кредитну) установу на своє ім'я, є спільним майном обох з подружжя. Особі, що внесла вклад у банківську (кредитну) установу, як вже зазначалось, належить не право власності на нього, а зобов'язальне право.

В коментованій статті визначаються правила розпорядження подружжям належним їм спільним майном. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. При цьому має місце множинність осіб на одній із сторін договору, оскільки дружина та чоловік разом виступають як продавець, дарувальник, жертвувач тощо.

Будь-який правочин передбачає вільну волю учасників на його укладення. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників (ч. 2 ст. 369 ЦК України). Враховуючи особливості подружніх відносин, закон встановлює спеціальні правила щодо визначення волі кожного з подружжя на розпорядження майном. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо. Вираження згоди другого з подружжя на укладення правочину може мати різні форми прояву - письмову з нотаріальним засвідченням, просту письмову або усну. Вибір форми згоди другого з подружжя закон пов'язує з об'єктом права власності подружжя і, в першу чергу, - його цінністю. Для найбільш цінного майна передбачається нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, по відношенню до майна, що складає предмет дрібних побутових правочинів, достатньо усної згоди, яка передбачається.

2. Треба зазначити, що правила розпорядження спільним майном подружжя зазнали принципових змін і, як вбачається, не на краще. За КпШС України 1969 р. нотаріально засвідчена згода другого з подружжя на укладення правочину передбачалася лише у тих випадках, коли предмет такого правочину складало нерухоме майно або інше майно, правочини щодо якого вимагали нотаріальної форми договору (ст. 23). В усіх інших випадках підтвердження згоди другого з подружжя на укладення правочину не вимагалося. Вважалося, що подружжя спільно діють в інтересах сім'ї при укладенні договорів кожним з них і перевірка згоди другого з подружжя щодо кожного з правочинів не потрібна. Новий СК України встановив правила, які ґрунтуються на значно нижчому " ступені довіри" між подружжям, оскільки практично кожен з правочинів вимагає письмового підтвердження згоди другого з подружжя.

Новий СК України закріпив складну і розгалужену систему виявлення згоди другого з подружжя на укладення правочину залежно від особливостей об'єктів права власності.

Види правочинів, що вчиняються одним з подружжя

1) правочини, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації;

2) правочини з цінним майном;

3) правочини з майном, яке не є цінним;

4) дрібні побутові правочини.

Відображення волі другого з подружжя на їх вчинення:

1) потребують письмової і нотаріально засвідченої згоди другого з подружжя;

2) потребують письмової згоди другого з подружжя;

3) не потребують підтвердження згоди другого з подружжя, проте можуть бути оскаржені другим з подружжя в суді на підставі відсутності такої згоди;

4) вчиняються вільно і не можуть бути оскаржені другим з подружжя на підставі відсутності його згоди на вчинення правочину.

3. Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір та заповіт подружжя (ст. ст. 1304, 1243, 1247 ЦК); шлюбний договір (ст. 94 СК) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого виду правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 ст. 65 СК).






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.