Серпень 2011 1 страница

Самвидав

Івано-Франківськ

Жодну з частин даного писання

Не вольно копіювати або переказувати

Без посилання на джерело J

Висловлюю щиру подяку всім дійовим особам, що згадуються у творі, інтернету, ворду, моєму комп’ютеру, електрикам, Богу, батькам, брату, Мар’яні і Тарасу. А також за співпрацю Стіву Джобсу, Мартіну Дж.Томасу, Ліні Костенко, Сільвестру Сталлоне, Наполеону Хіллу, Дж.Гуддінгу, Франкліну, Гіппократу, К.Байєру, Арістотелю за надану можливість їх цитувати, Lady Gaga за хороший настрій у грудні, П’ятигорець Ірині, Замрій Оленці, Стефінці Володимиру, Макаровій Аллі, Просто Радіо за підтримку під час служби, Андрію Федоришину за гамбургер, картоплю фрі та незабутнє морозиво на київському вокзалі та Василію Пилиповичу Маргелову за можливість служити у ВДВ…

Переклад з армійської:

" Soldier’s Notes " (battle for identity) from Mr Nazariy Luharyev, published by Hata, IF Сity, 2012

Перекладач: Google translator

Дизайнер обкладинки: Назарій Лугарєв

Книга не літературного змісту тому розчаровуйтеся зразу (все таки це щоденник, йомайо, і мої емоції). Бажано забрати дітлахів від моніторів.16+

ПЕРЕДМОВА

Ви відчуєте мою зміну, як я виріс, змужнів, що пережив. Чим наповнював себе в час моральних і духовних переживань. Романтика ВДВ та розчарування, а куди подітись з корабля? Ти тут завжди один і борешся сам з собою.

Тут я справжній, без завуальованості переживань, можна відчути хід моїх думок і самому стати учасником подій, які були Великим Випробуванням. «Хотів – отримав», - так я це назвав. Всі живі та неживі істоти, що згадуються це виключно мої переконання та віра в Логос, якого по-різному називають. Він мені завжди допомагає. Для власної мотивації я використовував занотовані цитати та віру й надію. Мій шлях, коли були серйозні перешкоди, створив у голові образ: босий Назарій іде по дорозі устеленій свіжими червоними трояндами з колючками.

З терпінням і смиренням його подолано.

Дане писання певно має зацікавити військових психологів.

Я хотів зафіксувати моменти моєї зміни, події, побут кращих уроків життя (тих, що впливали на моє перетворення). Беззаперечна істина:

С амым

Л учшим

У роком

Ж изни

Б ыла

А рмия

Слава ВДВ!

З нами Бог і два парашута!

Бажаю приємного читання!

sometimes in life

you need to think about

where you are

where you have been

and where you going

Martin J. Thomas (director)

Розділ

Підготовка. Прощання. Початок…Нова глава

Серпень 2011

Від чого втікати? Через страх перед невідомим, від самого себе. Це усвідомлений особистий вибір. Офіцери кажуть, що є багато охочих. Я не помітив цього! Маю обширне коло знайомств і тільки одиниці підтримують мій вибір, а решта прикладає палець до голови і крутить з присвистом. Ті, хто пішов служити, кажуть, що це патріотизм, захист Батьківщини. Ніякий це не патріотизм. Офіцери самі навіюють собі, заспокоюють себе, чи це частина пропаганди? Немає ніякої пропаганди, інакше було б відчутно, що ти долучаєшся до великої справи. Інший випадок я, який має тверді переконання.

Захист Вітчизни. Та який захист? Заради кого ти будеш підставляти груди? Заради тих, що показують пальцем біля скроні? Та чхав я на них, немає найменшої поваги, хоча б сиділи і тішилися, що хтось за ними стоїть, прикриваючи їхню гепу.

Хороша можливість отримати краще місце роботи після проходження служби в елітних військах. Тільки спробуй його ще вигризти для себе. Готувався. Мав вибір: навчання або служба. В першому випадку тоді б не відслужив, тому вирішив, що цього року армія. Молодий, завзятий, рік не біда. Хороший вишкіл для чоловіка та його становлення. Хочу отримати військове звання. Козацька кров кипить…Що тут казати? Хоче герцю! Хоч побуду серед рівних.

Службу бачу легкою, не складною, хоча, звісно, будуть великі психічні і фізичні навантаження, але я туди їду як на курорт відпочити. Тож це для мене не проблема. Вони (проблеми) лиш зроблять мене кращим. Щоб розвиватись потрібно кожен день в ритмі працювати над собою. Попереду рік, і в моєму віці (вже не дитина, ще не дорослий) є конкретно над чим подумати, твердо вирішити і братися мертвою хваткою десантника.

«Ніхто, крім нас!» не залишає вибору. І тільки так говорять справжні чоловіки. Я на своїй землі, стою, вирощую й збагачую, виховую нову генерацію, яка не боїться робити крок вперед у незвідане. Чим більше таких, що можуть взяти тягар на свої плечі, то незабаром Україна-ненька розквітне. Дітям буде на кого рівнятись.

Парубок без служби не козак! Військова служба це переміна особистості, її «спорудження» заново, доповнення козацькою твердістю. Кожен день ростеш, змінюєш себе. Змінивши хоча б себе ти подаєш приклад всім навколо. Теперішня молодь в занедбаному, гнилому стані, і всім немає діла. А так дівчині буде опора, а не як «шмарок на штихеті від паркана» висітиме.

*****

Що є мрія?

Ностальгую і слухаю 30STM. Згадую недавні часи бувалої музичної слави (https://www.youtube.com/watch? v=VTd7pbVsrHQ). Шкільні роки. Що зробив би з минулими страхами. Перемоги. Порівняння з теперішньою молоддю. Класні часи. ЖИТТЯ прекрасне!

" Лови мить" - геніально усвідомлено. Тільки миті життя жвавого інтенсивного руху, який дає нам розвиток, може дати поштовх до спогадів.

Мріяв, думав, хотів, просив...у Бога, в батьків...у себе.

Бажав...чого зараз хотілось б, було б непогано, але вже не до того. Ростеш і в голові інше. Усвідомлюєш можливості які маєш і які потрібно. Ресурси...

Повернімось до мрій.

Мрії - це надії і сподівання. Все життя йдемо до них (ті, що йдуть). Нехай це часто самообман, красива ілюзія, але моя, наша, нами зроблена.

І заради цього варто жити, заради цієї миті...миті щастя.

Досягнення вершини поставленої цілі!

*****

13.09.2011

Життя коротке... порушуй правила... ризикуй... говори прямо...... інакше потім страждатимеш і залишишся ніким!

*****

23.09.2011

" Коли ти юний і дивишся телебачення, то думаєш, що телекомпанії змовилися та хочуть зробити людей тупими. Але потім ти дорослішаєш і приходить розуміння - люди самі цього бажають. І це набагато жахливіша думка. Змова - це не страшно, ти можеш застрелити виродків, почати революцію. Але немає ніякої змови, телекомпанії просто задовільняють попит; на жаль, це є правдою." Стів Джобс

*****

26.09..2011

Не життя у фантазіях, а реалізація мрії надасть величезного та довгочасного імпульсу – чиннику вашого добробуту.

*****

Настрій хороший...музика веселить ще більше. На горизонті вже видно ціль...оооввввєєєєє:))) Незабаром...йду до звершень.

Яке ж це приємне передчуття перемоги. Перш за все - над собою! Долати власні страхи і комплекси круто!!! Круто плюнути собі в пику і діяти без боязні. Ха...А вам зась!

*****

27.09.2011

Оглядаючись назад - втрачаєш майбутнє...заглядаючи в майбутнє - втрачаєш теперішнє!

*****

30.09.2011

знайшов 1 долар))

*****

1.10.2011

Не живи воспоминаниями, у тебя вся старость на это. Делай воспоминания.

*****

Щойно прийшло усвідомлення, що залишилось ВСЬОГО 11 днів...внутрішній настрій та музика створюють таке враження, що йду на подвиг...мені подобається відчуття. Годинник тікає, а серце «тьохкає» сильніше. В передчутті звершень. Готовий до дії...ходімо зі мною до війська...в мене є печенько:))

*****

Постійно кудись ідеш, рухаєшся не знати куди і навіщо. Робимо дурні вчинки, ростемо і здобуваємо досвід.

Перетинаємось, долаємо тисячі шляхів (ніхто не здогадується, але в повсякденному житті ми робимо миттєвий вибір...не завжди вдалий та вартий цього), йдемо до поставленої цілі, по наміченій стежці, звертаємо...в будь-який момент роби, що заманеться...тільки не стій. Створюй, пізнавай, спілкуйся, розширюй далекозорість...а може почнеш бачити дальше, ніж те що перед носом. Не опускайте руки і не дивіться під ноги...вони тебе відволікають разом з тілесними думками. Мозок - це база даних. Відкривай. Шукай код доступу.

Долай себе! Рости духовно і збагачуй оточення собою. Розмножуйся (думки). Тримай курс і зброю напоготові. Серце відкрите до любові, братів та спілкування. Шукай собі подібних.

Твори зміст свого життя, а не шукай його сенс. Сенс побачиш на пенсії, коли він сидітиме на твоїх колінах і ніжно обіймаючи казатиме: " Дзідзя" J

Зараз не пригадаю нічого кращого як гордість за своїх чад, їхні здобутки. Головне вчасно віддячити тому дзідзю і батькам. Буває пізно...

Щира посмішка і радість пронизує душу. Новий шлях. У них. А в мене? Ще одна стежина...вибір за мною. Завжди за мною!

Щоб не сталося ми його створюємо для себе і тільки...от в яких цілях, то інше. Любов безмежна. Відчуваю тепло. Спасибі всім подорожнім, що часами подорожували зі мною, в кожного своя дорога, та вплив на її проходження ми маємо всі. Кожен з Вас зіграв на відмінно поставлену йому задачу.

Молодці!

Спектакль Життя продовжується і ви його продовжуєте для мене...

*****

3.10.2011

От заходите ви в соцмережі, а вас там питають: «Що нового?». І звісно, що всі не пишуть, що з ними коїться, бо це й дурного робота і нащо іншим знати правду про тебе. Й так добре в масці. А коли зустрінеш на вулиці, то стандартно: «Як справи?, - далі уважно, - Нормально!» Хоча й сам не знаю як відповісти, щоб сказати про все коротко, ясно і незрозуміло.

Та й для чого Я маю розповідати свої сокровенні переживання «харі», яку бачу щонайбільше раз у місяць. Але всі хочуть здаватись щасливими перед іншими і Я тут не вирізняюсь.
«Щоб вас жаба задушила, Я долари знаходжу, Я реалізовую мрії, о Боже це так прекрасно, якби ви знали!».

Ну і нащо Я це затіяв? Вертаймось на початок. От ставлять питання «що нового?» і вирішив вже, нарешті, не тримати те в собі: мої емоції, думки, плани (найближчі, які вже в процесі виконання), переживання, моє ЖИТТЯ, яке воно є…і просто відкритись…на мить. І таких миттєвостей буде кілька, бо тільки на стільки ви й заслуговуєте – знайомі, недруги, випадкові заблуди, тут немає друзів, бо вони завжди біля мене і їм Я готовий вділити свій час, мій дорогоцінний час-життя.

Люди сходяться-розходяться, як ті атоми…гммм…а це думка – геніально! Стукнулись, розлетілись. А час контакту і є тривалість знайомства, дружби.

Отож, ви щось намагаєтесь ліпити-робити (не стосунки), а для чого? Як тільки ви «відштовхнулись» і «летите» в інший бік ви вже не потрібні. І мене це вбиває – людська НЕВДЯЧНІСТЬ і байдужість. Стараєшся, витрачаєш свій час-життя на цю істоту. Задля подяки, для брата, звичайна християнська мораль (але вона каже прощати). Натомість ти «останній у списку»…

І чим далі йде життя, то більше усвідомлюєш, що старатись варто для кількох осіб…і вони, і тільки вони, тебе завжди оточують, коли немає вигоди для них.

Після виступу свого тата на урочистих проводах, та де там, процес запуску «головного механізму» пішов ще під час промови, задумався від побаченого і почутого. Не чекав такого від нього і шкода, що слова найближчих завжди чуєш не з перших слів. Весь виступ зайняв 1, 5 хвилини, але це були всі потрібні слова: любов, опіка, переживання, гордість, напоумлення, мотивація, побажання...Не люблю багато друкувати – в ній було все: від вашого народження й перших обіймів батьків, перших кроків, дитячих конфузів, слів, школи, ровера, перемоги, розбитого коліна…список можна продовжувати до сьогодення. Промова адресована всім та окремі фрази мені (звісно цього ніхто, крім мене не розумів). Коли тато завершив, я задумався про деякі речі...Я бачив його заплакані очі, але він не плакав і навіть не пустив сльозу…в кінці-кінців остаточно зрозумів, що " родина свята" і тебе завжди будь-яким чекають.

Те ж саме скажу про кількох вірних собі подібних. Завжди висловлюйте подяку вашим «подавальникам»…в цьому житті висловлюйте! Всім, хто мав відношення до ваших справ і витрачав час на вас...«невдячники».

*****

8.10.2011

Приїхав з 5-ти денного забуття...тепер приходжу до тями і готуюсь до великої події-переміни парубка у воїна. Перед відпусткою зрозумів чому роблять проводи: раніше коли чоловіки плем'я йшли на війну чи полювання, то влаштовували святкування (обряд заклинання) на честь воїнів, щоб прийшли цілі і з здобиччю. Це дуже коротко про мої висновки.

Щодо відпочинку, то тільки активний з близькими мені людьми. Цього разу йшов по маршруту: Татарів-Хомяк-Гук-Татарів. Там і " забувався". Минулого разу бродив Пігами та й так, що якоїсь радості вийшов у Микуличині, а не в ТатаровіJ Якщо встигну з планами, то у вівторок піду на Сивулю та близь прилягаючі території (такий собі марш-кидок).

Ходив по гриби: назбирав приблизно відро (збирав у кульок) опеньок, голубінок і груздів (чи як?). Місцеві майже все повизбирували. Ще " випасався" в ожиннику...які в Карпатах смачні ягоди, зрозуміло, що більше мінералів і вітамінів.

Коли спускався до Гука, то став зробити маленьке не хитре чоловіче діло і на дереві, біля якого зупинився, виявив сліди ведмедя, тоді розвернувся і помітив ще одні, подивився вбік і стало моторошно...на стовбурах сліди від кігтів. Тоді згадав про Бога аби дійти до водоспаду. Ведмідь нам не трапився, хоч одного разу нерви собі полоскотав: здалося, що натрапив на барлогу...

Маршрути всі промарковані, є багато нових, тож раджу вам підняти свої дупи і прямувати ближче до Небесної канцелярії.

*****

9.10.2011

Процвітання, переосмислення, рівень пізнання.
Дай Боже світла на вівтар Твого знання!
Просвітись! Пізнай себе і стань досконалим.
Піднімись до рівня боголюдини.
Кукіль росте на полі пшениці,
вбира в себе воду...в'яле колосся.
Багатоголосся - святе звучання, що підносить до ейфорії.
Її волосся, запах, квіток, трави, колосся
засліплює очі скептицизму надії.
Мрії - небесні крила, янголи, еге ж це диво!
Мило кохати вустами і серцем.
Древній ритуал єднання.
З Богом спілкування. О Боже!
Чудо поєднання - це правильне кохання.
Тонка червона нитка веде прямісінько туди.
" Пізнай себе...і станеш таким же, як і Ми! "
Перетворення триває...

*****

Що ж...скоро відходжу Я від справ мирських і, нарешті, повністю приділю час тільки собі коханому. Деколи потрібно зосередитись. Часу в мене буде достатньо...аж рік. Залишилось 75 годин до старту.

Повернусь і подивлюсь на Ваш прогрес.

Вперед невдахи!

*****

11.10.2011

Я побрився на лисо. Тепер розумію, чому про лисих казали, що коли плескаєш долонею по голові, то, як по щоці...МАЙЖЕ те саме:))))

Драйв так і пре з мене. Зараз би в гори вже йшов. Та куди там.

Побрився і такий кайф, як нове життя почав. Скинув з себе фігову енергетику, яка назбиралася за 21 рік...ОВВВЄЄЄЄЄЄЄЄ!

*****

Прийшов з тренування і ця цитата буде доцільною: " Життя - це тоді, коли ти задоволений тим, що втомився".

*****

Відчуваєш силу перебороти страх перед невідомим.

Кинути виклик...Відчути як стигне кров у жилах.

Екстремальні ситуації.

Пройти, справді, важке випробування тіла і духу.

*****

Опублікую думку перед службою, потім під час і після.

Йду служити, бо вважаю, що справжній чоловік, який прагне високих ідеалів та високих посад (тим паче державних) повинен пройти військову службу, як воїн котрий захистить країну, а не вкраде «бабло» і заховається, як щур.

В майбутньому армія дасть мені прекрасні можливості у житті: є кілька планів щодо подальшого життя, але будемо бачити, ще треба дослужити.

Суспільство ділиться на відповідальних і вільних, ще здавна були касти і тільки брахмани та кшатрії могли керувати країною, а не вайшнави - торговці. Хто зараз при владі?

А ще це класна можливість самоствердитись над Вами - боягузами...кажете, що дарма рік втрачаєте? Один рік, а можливостей після...І поваги більше. Адже Ви пройшли цю школу. Гадаю в Спарті Вас би вбили.

Досить зневажати мені.

Не знаю, що сказати...налаштований по бойовому, позитивно і дуже хочу служити.

Подивимось, що скажу потім...

Служитиму у ВДВ, рвуся в роту розвідки. В частині розподілять.

Завтра, о 7: 00, на збірний пункт, тож мужайтеся хлопці.

*****

Розділ

«Армия страна чудес - туда пошел на год исчез»

…………………………..…..Сприймай все з іронією!.............................................

*****

24.10.2011

12 днів як проходжу службу у ВДВ. Моя військова частина А0281 дислокується у місті Житомирі, куди я потрапив 11 днів тому. За власним бажанням пішов у військо і не шкодую про свій вибір. До призову готувався фізично, а головне психічно. Правда, останній місяць, тобто вересень, взагалі не займався, щоб перепочити, а коли перед днем Х пішов привести себе в тонус на тренування з боксу (до Віталіка Мерінова), то зрозумів, що дарма дав собі відпочити. Займався і думав, а коли вже кінець…а попереду ще ВДВ, може й добре, що в хмельницький спецназ не взяли (казали ростом не проходжу). Але коли повертався додому відчував блаженне задоволення від роботи над собою. Спортсмени мене розуміють:)

Отож зібрав я підготовлені речі до портфеля, склав старенький, але акуратний одяг, наївся передостанній раз домашніх смаколиків і завершував справи в своїй кімнаті, яка за 5 годин мала перейти у володіння моєму меншому братику Владиславу.

Кохана дівчина Мар’яна заснула, а я, через той поспіх у різних справах, навіть, не зміг нормально з нею в обіймах попрощатися.

Ліг спати о 5: 30, встав о 5: 50. Вдягнувся, наївся, попрощався, сів у машину, вдихнув на повні груди і поїхав у нове життя: «Рушай батьку!».

Момент з військкоматом пропускаю, бо там нічого цікавого. «Стирчали» від 7: 00 до 21: 30 (до поїзда), тоді за нами приїхав ЗІЛ, ми «запакувались», як кілька в банку (69 чоловік у кунг) і поїхали на вокзал, де нас вже чекали рідні. Вони були попереджені, коли відправляється поїзд на Житомир. На вокзалі ще одна 3-ох годинна «кіт-кат пауза» (процесія прощання), її б краще не було, бо вже налаштувався на хвилю, а тут баба: «Йов…Назарку…», -і т.д. Сльози, мораль, напоумлення…ще одне прощання з коханою…

Поїзд відправляється – Назар посміхається: «Поехали!»

У частину приїхали коло 14: 00. Розташувались в казармі…туди-сюди і відбій.

З перших днів я готовий рвати і метати, настрій відповідний. Ну…попередня підготовка своє дала. День, два, три…перший раз після всього побаченого і почутого від офіцерів й власних аналізів, розповідаю як тут батькам і дівчині.

Це як ти дуже хочеш кохатись, зробив все, щоб дівчині сподобалось, обходив по господарству, все готово, їсти наварено, шик і блиск. І тут ти готовий…а вона не хоче…день, другий, третій!

Я очікував з першого дня HARD CORE, до нього й готував себе. А за стільки часу демотивації по сей день(тобто 24.10) розм’як. Не думав, що армія – це та сама робота, рутина, яку можна виконувати й на свободі. Я сюди йшов не для цього. Приблизно те, чого чекаю обіцяли після присяги, яка відбудеться 29.10.2011. Побачимо. На мій погляд в армію не має чого йти, щоб виконувати те саме, що й на свободі можна зробити.

Засумував: стрибки раз в рік, державне забезпечення погане, в баню митись раз на тиждень, форма не подобається (ні вигляд, ні розмір – в 4 рази більша). Внутрішній голос кричить: «Що це за Аеромобільна бригада без власної літальної техніки і одним стрибком в рік? …ааааааааа!»

Щодо інших трьох бригад не знаю, але СлонFM каже, що Миколаївський весняний період стрибнув 2 рази.

Ситуацію рятує те, що рвусь до роти розвідки, а там пекло обіцяють і те, що оратимуть нами гори. Єсс! Нарешті, за 10 днів я почув втішну інформацію. Те, до чого готувався і куди бажав попасти. За тиждень проявив себе дуже гарно і якби залишався у тій казармі (батальйону забезпечення), де зараз РМП (рота молодого поповнення), то мене б відправили на школу сержанта в Десну…але я сюди прийшов гартувати силу й волю, тому…

Здаю екзамен в розвідку: підтягування, біг з автоматом. На старт, увага…серцебиття прискорюється від хвилювання, мозок проектує траєкторію руху, задає тілу ціль і…РУШ! Ривок вперед, до перемоги! Тільки ти, ти найкращий! І тут я, нарешті, отримав те, чого хотів весь тиждень, а коли біг згадав слова Сталлоне з «Роккі»: «…коли даш слабину, життя завдасть удару в найнеочікуванішу мить, коли не будеш цього сподіватись», - бо за тиждень розм’як і психологічно звик до тієї халяви. Мені шара, а пацани кажуть, що «капці, як задовбують», а їх ще не ганяли, навіть!

Біг, дихав, думав, автомат заважав нормально дихати, почали боліти ноги, бо бігати в берцах не звик. Одне коло…думаєш: «Ще трохи, ще одне, а там фігня», - почав друге, вже виокремились лідери забігу, я третій, другий, знову третій, тримаю позицію, ще 400 метрів. «Назар, давай! Ти хочеш в розвідку, ти попадеш! Позаду відстали, маєш шанс, вперед, не здаватись, до кінця! Спарта…це лиш 1 кілометр, ще трохи. Здали і все». Помітив, що відстань скоротилась до 200 метрів, тішу себе думкою згадуючи, коли був на попередньому колі, добігаю до фінішної прямої, остання сотня, поворот і бачиш очі кандидатів: одні вболівають, інші підтримують, треті «прозрівають» з витривалості при такому неймовірному темпі (з не привички в адаптаційному періоді все вдається важче ніж зазвичай в домашніх умовах). Не всі добігли, дехто зійшов з дистанції. Були й такі, що ще до старту здавали автомати й відмовлялись від розвідки.

І ти летиш останніми метрами, хочеш обігнати №2, можеш, а ноги не пускають. Ти головою вже на фініші, а з тіла не вирвешся, все болить і блокує, швидше не пускає. Змирився з думкою про третє місце. Остання сотня завжди йде легше, бо ти бачиш і усвідомлюєш кінець випробування, вона легка психологічно, але фізично найтяжча. І тут я зрозумів куди попадаю. Це буде реальне пекло, але воно того варте. Фініш, радість, в очах кров, в голові адреналін, за кілька секунд все зникло і нормалізувалось.

Щасливий, що здав екзамен в перших рядах і очікую офіційних результатів. Однією ногою вже там:)

Підбиваючи підсумок за 2 тижні тато багато правдивого казав, але не в ясній і зрозумілій формі, зрозумів лиш тут, відчувши на собі, а може це мій юнацький максималізм і особисті мотивації щодо подальшого. От, що характерно для армії, так це повсякденне вживання матів, навіть, як щось пояснюють просте.

*****

Середа

Я ВТОМИВСЯ ВІД ЦІЄЇ НУДОТИ. Який це, в задницю, курс молодого бійця? Весь заряд енергії, який був з перших днів, пропав…Не маю сили. І річ не в харчуванні, а в цікавості. Тут всім «пофіг», лиш гребуть бабло за роботу, а як буде краще забезпечення щось зміниться? Та ніфіга, бо цих лінивих НЕВІЙСЬКОВИХ (насмілюсь так сказати) треба розігнати. Без одного дня 2 тижні, а я вже втомився і ловлю себе на думці, що ще рік попереду…

«Куди я попав?», - цю фразу ще мій тато, з свого армійського часу, говорив. Сподіваюсь на краще, але не знаю як самому реабілітовуватись і мотивуватись. Перший тиждень був довжелееееезний, наче місяць тягнувся. А 2-гий, навіть, не пригадую, як пролетів, ніби позавчора йшли у баню, а сьогодні вже середа. Ще 50 тижнів.

З нетерпінням чекаю на присягу, побачу Мар’яну, засумував…Думаючи під час цієї «нудоти» (вбитого часу) стало соромно за егоїзм. Я залишив її саму на один рік. Якщо так буде далі я шкодуватиму про свій вибір…але хто знає, якщо кров кипить до звершень!

*****

1.11.2011, вівторок

Ось й прийняв присягу й захищаю неньку Украйну та вас громадяни.

Мить щастя, коли ти бачиш рідних, побачив їх і сльози рвались назовні від радості і гордості.

Тепер я воїн! Кшатрій…тож дотримуватимусь давніх неписаних традицій морально-ділових якостей цієї касти воїнів. Трішки застудився, хоча простуда тут виходить разом з потом, а всі хвороби лікуються зеленкою і йодом, тож не хворайте.

Ініціатива в армії наказуєма! Не варто рватись до нових завдань, швидко і якісно виконуючи старі. Краще розтягнути, бо будуть давати все нову і нову роботу. Ніхто не дивиться на те, що ти робиш і скільки зробив – дадуть іще.

Як казав раніше, що армія – це мала модель реального самостійного життя: відстоювати себе, не дозволяти залізти наголову, товариші (справжні) й вороги і т.д. Немає «загубив», а «проє**в». Потрібно бути уважним і пильнувати, все своє носити при собі і мати строгий розрахунок з тими, кому щось даєш.

49 тижнів, 1 день.

*****

Середа

Нарешті відновився настрій з яким сюди прийшов. Йду на поправку значить. Лежу і слухаю мега-круте Житомирське радіо на якому крутять the Academy is…, Fall Out Boy, Linkin Park etc.

Бритись у війську поганенько, бо часто (а з моєю щетиною кожен день) і у холодній осінній воді.

*****

4.11.2011, п’ятниця

Як же хочеться у звичний світ до себе додому. Набридло чути мати в спілкуванні. Мат, що три слова, для зв’язки. НАБРИДЛО, БЛЕАТЬЬЬ…Вдома так не спілкуються. Стало гидко чути і слухати солдатів. Достатньо, що для офіцерів і прапорщиків з контрактниками це звична розмовна мова.

Стаття 49 Статуту внутрішньої служби ЗСУ каже: «Військовослужбовець зобов’язаний завжди бути носієм високої культури, стриманості та витримки, поважати гідність людини…».

Та ба, основна маса не розуміє поки матом не поясниш. Не доходить! Невже тупі!?

*****

Я надто відрізняюся власними потребами і думками від маси…мене це не дивує, адже я обраний:))…а дивують вони, бо такий тупий народ стоїть за твоїми плечимаL

*****

Субота

В Житомирі красиві світанки, схід сонця причаровує. У Франику не помічав, а може звик до рідного і для мене нічого звичного.

Жовто-гараче світило в рожевих обіймах сплячого ранку дарує радість новому прийдешньому дню. Ніжні промінчики прориваються крізь лагідний туман і потрапляють на моє обличчя викликаючи посмішку. Іній вкрив землю біленьким покривалом…повіває прохолодою, але, водночас, чарівне сонечко, яке пестить своїм теплом крони дерев, там вдалині, зігріває мене думкою, що незабаром потеплішає.

Мигцем ще раз пробігся по незвичайному сонечку і мене засліпило невимовною радістю від краси: легенький вітерець завіває прохолодою хитаючи дерева, сонечко піднімається все вище і стає жовтішим, лагідний рожево-блакитний тон ховається за обрій, а туман, який стелиться по землі, втікає в ліс подалі від теплих промінчиків, які танцюють на моєму обличчі, іній ще міцно тримається до останнього білою імлою вкриваючи місто…Посміхаюся…ще один прекрасний ранок!

*****

А що я хотів від армії?

Це моя втеча від набридливої рутини, батьків, одноманітності…пошук нових вражень, самостійного життя. Крім «легкого забуття» або «переведення подиху» ще ініціація у воїни-кшатрії. Я пройду цю школу з честю і гідністю, витримаю усі випробування послані Богом для мого гартування. Дещо зрозумів тих, хто йде на вірну загибель маючи сім’ю, близьких, рідних…вони хочуть подалі втекти…

*****

Їм вдалося – вони змінили мене, вони майже зламали мою підготовленість. Так треба. Новий виток життя з початку. Очищений, готовий (психічно) до нелегких завдань. Головне вистояти до кінця 15 раундів…

*****

Для чого нам наше життя?

Для чого вчити стільки вдосталь?

Чому так звуть мене і хто цей «Я»?

Чому нас вчить оце буття?

Ми Бога в серці не тримаєм,

гуляємо і ображаєм.

Зійшли до рівня стада,

тварини первісного ладу:

Секс, гулянки, їсти, секс…

Мені немає що з цими людьми робити.

Знайти подібних і любов та світло у світі творити.

Духовність…

*****

6.11.2011, неділя

З острахом дивлюсь в майбутнє не знаючи, що чекає після служби. Якщо до неї знав можливі варіанти, то зараз, після переосмислень, дивлюсь на світ іншими очима, трішки тверезішими. Ця невизначеність майбутнього лякає.

Ще в перший тиждень ставився до всього що відбувається з іронією. На другий вона (іронія) кудись зникла і по сей день, лиш подекуди, поривами, повертається з веселим настроєм.

*****

13.11.2011, неділя

Минув місяць…залишилось 47 тижнів і 4 дні:)

Уже 7 числа відбувся розподіл по підрозділам. І я з великим розпачем, що мені обіцяли розвід роту, попав у рем роту, як мій тато (до речі теж служив у ВДВ, тільки водієм-електриком та радистом, а його син командир відділення, пішов вищеJ). Хоч абревіатура та сама – РР.