Частина І. Міжнародне право навколишнього середовища — галузь сучасного міжнародного права 14 страница

Пункт 10 (е) і п. 34 (h) Керівних принципів говорять про врахування необхідності запобігання дублюванню зусиль і забезпечення синергізму з діяльністю в рамках існуючих багатосторонніх природоохоронних угод. Синергізм — це взаємодія чи співпраця між двома або більше організаціями з метою досягти комбінованого ефекту, більшого, ніж ефект, досягнутий кожною організацією окремо[344]. Синергізм в МПНС застосовується до інституцій, фінансування, імплементації, дотримання в рамках різних міжнародних природоохоронних угод. Таким чином, синергізм — це результат встановлення взаємозв’язків і координації між різними багатосторонніми договорами, внаслідок чого підвищується ефективність МПНС загалом. Історично так склалося, що значна кількість угод приймалася як відповідь на екологічну катастрофу post factum або як відповідь на конкретну екологічну проблему. Вони розроблялися «від випадку до випадку», без урахування загальних тенденцій, внаслідок чого ми маємо значну кількість договорів, що регулюють конкретну проблему з відривом від інших договорів, які регулюють цю саму або схожі проблеми. Серед заходів щодо зміцнення координації та синергізму між багатосторонніми природоохоронними угодами Керівні принципи ЮНЕП виділяють: розробку процедур взаємного обміну інформацією (наприклад, шляхом взаємної участі в Конференції Сторін), розробку спільних проектів, у тому числі фінансових і робочих планів, гармонізацію дефініцій спільних термінів, розробку спільних форматів звітності держав для споріднених договорів, розробку національного законодавства, що імплементує блок тематично пов’язаних угод (наприклад, замість кількох законів держава може прийняти один акт законодавства щодо імплементації положень усіх конвенцій, які регулюють охорону біорізноманіття: Конвенції про біорізноманіття, Рамсарської конвенції, Боннської конвенції, Конвенції СІТЕС, Конвенції про всесвітню спадщину, або один закон щодо імплементації положень усіх конвенцій, які регулюють транспортування і торгівлю небезпечними речовинами: Базельської, Роттердамської та Стокгольмської конвенцій), створення операційного синергізму (наприклад, ефективне здійснення Конвенції СІТЕС, Базельської, Роттердамської, Стокгольмської конвенцій, Монреальського протоколу залежить від існування ефективної системи митних служб, які ідентифікують і запобігають незаконному переміщенню охоронюваних видів дикої фауни і флори, небезпечних відходів і хімічних речовин, а також озоноруйнівних речовин; спільна Ініціатива ЮНЕП, Інтерполу, Всесвітньої митної організації і секретаріатів ряду міжнародних природоохоронних угод «Зелена митниця» спрямована на навчання працівників митниці боротися з такими правопорушеннями).

Механізм вирішення міжнародних спорів у сфері охорони навколишнього середовища. Стаття 33 Статуту ООН передбачає засоби мирного вирішення спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод та інші мирні засоби за вибором держав. Те, що в багатьох міжнародних природоохоронних угодах відсутній або просто не використовується державами механізм обов’язкового вирішення спорів, підриває ефективність реалізації цих угод.

1) Переговори, обстеження, посередництво та примирення. Основна перевага цих засобів — гнучкість процедури, а також можливість залучити з метою проведення екологічної експертизи відповідні міжнародні міжурядові або неурядові структури. Основні недоліки — можливість впливу на остаточне рішення з боку держав, що беруть участь у спорі, часто рекомендаційний необов’язковий характер рішення, недостатність врахування думки громадськості[345]. МС ООН неодноразово підкреслював необхідність вирішувати міждержавні спори шляхом переговорів (наприклад, справа про рибну юрисдикцію 1974 р.). Консультації можна розглядати у двох площинах: як вид переговорів, один із способів мирного вирішення міждержавного спору, а також як процедурне зобов’язання, зафіксоване в багатьох міжнародних природоохоронних угодах, яке держави-учасниці повинні виконувати при здійсненні небезпечної діяльності, здатної спричинити транскордонну шкоду. Процедура обстеження у формі слідчої комісії використовувалася при вирішенні спору між Україною і Румунією щодо будівництва каналу «Дунай — Чорне море». Посередництво за допомогою представників ЛАД практикувалося в 2002 р. при вирішенні прикордонного спору між Гватемалою і Беліз.

2) Звернення до міжнародних структур квазісудового характеру, зокрема до механізмів з дотримання, мова про які йшла вище. Прикладом може слугувати також розгляд скарг у рамках Міжнародного фонду з компенсації за шкоду від забруднення нафтою. Інший приклад — процедура інспекції в рамках Світового банку. У 1993 р. Світовий банк заснував Інспекційну раду, уповноважену приймати скарги від двох або більше приватних осіб, які посилаються на порушення нормативів Банку під час здійснення проектів під його егідою. До Ради надходять запити, що стосуються проектів з будівництва дамб, трубопроводів, лісового господарства, виробництва електроенергії, кредитування структурних перетворень. Так, у 1995 р. група осіб, що представляють народність мапуче-пехуенче, звернулася до Інспекційної ради з проханням провести розслідування обставин будівництва дамби на річці Біо-Біо в Чилі; в 2006 р. надійшли звернення з приводу проекту міського транспорту в Мумбаї (Індія), а також з приводу пілотного проекту щодо управління та контролю над лісовою концесією в Камбоджі.

Окремо слід спинитися на процедурі розгляду спорів у рамках СОТ. Ця процедура вирізняється ефективністю, хоча більшість рішень, які стосувалися конфлікту норм природоохоронних і торговельних угод, виносилися не на користь перших. Серед «зелених» рішень СОТ, тобто «позитивно налаштованих» до навколишнього середовища, винесених на виправдання природоохоронних заходів або тісно пов’язаних з ними заходів з охорони громадського здоров’я, виділимо: US-Shrimp-Turtle 21.5 (2001), EU-Asbestos (2001). «Негативно налаштованих» рішень значно більше: US-Tuna and Tuna Products from Canada (1982), US-Petroleum (1987), Canada-Unprocessed Herring and Salmon (1988), US-Tuna-Dolphin I (1990), Thailand-Cigarettes (1990), US-Tuna-Dolphin II (1994), US-Reformulated Gasoline (1996), US-Shrimp-Turtle (1998), EC-Hormones (1998), Australia-Salmon (1998), Japan-Apples (2003), EU-Biotech (2006), Brazil-Retreaded Tyres (2007). Незважаючи на значну кількість засобів мирного вирішення спорів з екологічних питань, держави рідко використовують їх, тому що побоюються винесення несприятливого для себе рішення. Найбільш часто й охоче держави звертаються саме до процедури СОТ, у результаті якої виносяться рішення, сприятливі для економічного розвитку і міжнародної торгівлі, а не захисту природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

3) Арбітраж. За допомогою арбітражу було вирішено спори щодо тихоокеанських морських котиків 1893 р., плавильного заводу в Трейлі 1935 і 1941 рр., озера Лану 1957 р. Арбітражна процедура, передбачена Конвенцією з морського права, двічі ініціювалася у справах про південного блакитного тунця в 1998 р. і заводу з виробництва оксидного палива в 2001 р. Постійна палата третейського суду (заснована в 1899 р., Гаага) також розглядала справу про виробництво оксидного палива в 2003 р. Крім того, вона розробила правила щодо примирення і правила з розгляду спорів між державами, що стосуються природних ресурсів та/або навколишнього середовища, згідно з якими суд розглядає спір на підставі норм національного та/або міжнародного права, а також на підставі принципу справедливості. Постійна палата третейського суду – єдина структура, яка розробила правила судочинства з екологічних спорів, проте вона не має суттєвого досвіду і практики розгляду таких спорів.

Своєрідним способом поєднання функцій МНУО та арбітражу є Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення (Міжнародний екологічний суд), заснований у 1994 р. у Мехіко в складі 28 юристів-екологів із 22 країн. Суд надає свої послуги трьома способами: шляхом надання юридичних консультацій з відповідних питань, шляхом використання процедури примирення або ж арбітражної процедури з винесенням обов’язкового для сторін рішення. До Суду можуть звертатися держави, міжнародні й національні урядові та неурядові організації, особи чи групи осіб. Наприклад, у 2003 р. Суд прийняв консультативний висновок з приводу сумісності між положеннями Конвенції про біорізноманіття та ТРІПС щодо захисту традиційних знань.

4) Міжнародні суди. МС ООН у 1993 р. створив спеціальну камеру для розгляду екологічних спорів, проте в 2006 р. вирішив не проводити виборів до неї через відсутність бажання держав передавати такі спори на розгляд камери. Втім, МС ООН ухвалив рішення по кількох справах, що стосуються охорони навколишнього середовища: Постійна палата міжнародного правосуддя — про річки Маас і Одер, МС ООН — про деякі фосфатні землі в Науру, Габчіково-Надьмарош, з рибної юрисдикції, з ядерних випробувань.

Міжнародний трибунал з морського права. Система розгляду спорів, пов’язаних із захистом морського середовища, відзначається різноманітністю. У ст. 287 Конвенції з морського права подано перелік обов’язкових засобів урегулювання спорів: Міжнародний трибунал з морського права, МС ООН, арбітраж (створений відповідно до Додатку VII), спеціальний арбітраж (створений відповідно до Додатку VIII). У рамках Міжнародного трибуналу з морського права діють кілька камер: щодо спорів, які стосуються рибальства, щодо спорів, які стосуються захисту морського середовища, щодо спорів, які стосуються делімітації морських просторів, щодо спорів, які стосуються морського дна. Трибунал розглянув дві справи у цій сфері: про південного блакитного тунця і про завод з виробництва оксидного палива, остаточне рішення в якій було винесене Судом ЄС у 2006 р.

Європейський суд з прав людини, Міжамериканська комісія і суд з прав людини, а також Африканська комісія з прав людини уповноважені приймати, серед іншого, скарги від фізичних осіб, у тому числі про порушення права на сприятливе навколишнє середовище і процесуальних екологічних прав.

Один зі способів уникнути розгляду спору з природоохоронних питань, який активно практикується в судах англосаксонської системи права — застосування концепції forum non conveniens (перекладається як «неналежний суд для вирішення спору»), що дає суду змогу відмовитися від юрисдикції щодо справи, якщо знайдеться більш «зручний» форум для розгляду певного спору. Прикладом може слугувати справа Aguinda v. Texaco Inc. 1991 р. (суд Нью-Йорка оголосив forum non conveniens і на цій підставі відхилив скаргу).

На сьогодні одним з найбільш обговорюваних питань у доктрині міжнародного права є те, чи необхідно створювати окрему судову установу універсального значення, яка б вирішувала спори природоохоронного та природоресурсного змісту. Виділяють два напрями наукової думки з приводу створення спеціального Міжнародного/Всесвітнього екологічного суду: одні вчені активно підтримують цю ідею (цей напрям пов’язується з ім’ям судді Верховного касаційного суду Італії А. Постігліоне), інші – гостро критикують її (цей напрям пов’язується з ім’ям судді МС ООН Р. Дженнінгсом)[346]. Амадео Постігліоне, який заснував Фундацію з підтримки Міжнародного екологічного суду і свого часу запропонував проект Конвенції зі створення Міжнародного екологічного суду для розгляду та затвердження на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро 1992 р., обґрунтовував ідею створення спеціального міжнародного суду з природоохоронних питань, виходячи з існування індивідуального права людини на екологічну інформацію, доступ до процесу прийняття «екологічних» рішень і доступ до правосуддя з екологічних питань. Пізніше прихильники цієї концепції пропонували додати до юрисдикції у сфері екологічних прав людини, на зразок Європейського суду з прав людини, також кримінальну юрисдикцію на зразок Міжнародного кримінального суду (МакКалліон К.), юрисдикцію щодо вирішення міждержавних спорів на зразок МС ООН (Рест А.), юрисдикцію з преюдиційних питань на зразок Суду ЄС (Рест А.) тощо. Проте серед представників цього напряму немає єдності стосовно багатьох ключових питань: наприклад, чи такий суд має бути створений у рамках чи поза рамками системи ООН, чи буде він побудований на принципі комплементарності подібно до Міжнародного кримінального суду тощо[347]. Роберт Дженнінгс, який очолює другий напрямок наукової думки, стверджував, що спори стосовно природоохоронних та природоресурсних питань слід врегульовувати на основі принципів загального міжнародного права, що екологічні питання невіддільні від інших питань, пов’язаних з безпекою, торгівлею, інвестиціями, бідністю, правами людини, міжнародними організаціями і т.д., тому створювати окрему інституцію немає необхідності: найкращим форумом для вирішення міждержавних спорів, у тому числі екологічного спрямування, був, є і залишатиметься МС ООН[348]. Тим більше, як стверджував суддя МС ООН Ф. Джессуп, недоліки обмеженої юрисдикції сучасних міжнародних судів та обмеження в доступі окремих категорій суб’єктів до них найкраще долаються не шляхом створення чергової інституції, а шляхом вдосконалення та реформування діяльності вже існуючих. Крім того, створення Міжнародного екологічного суду ще більше ускладнить проблему фрагментації сучасного МПНС[349].

Хоча на сьогодні існують окремі судові структури для вирішення специфічних питань у сфері прав людини (Європейський суд з прав людини), торговельних питань (Органи з вирішення спорів СОТ), кримінальної відповідальності фізичних осіб (Міжнародний кримінальний суд), ідея створення Міжнародного екологічного суду видається певною утопією. З одного боку, екологічні спори, насправді, є досить специфічними, оскільки вимагають залучення спеціалістів із різних галузей науки (екологія, біологія, фізика, хімія, географія, океанографія, геологія тощо); більше того, 80% всіх міждержавних конфліктів виникає через перерозподіл природних ресурсів і право доступу до них. З другого боку, держави навряд чи погодяться обмежити свій суверенітет, юрисдикцію і права на користь створення універсальної судової структури, здатної виносити юридично обов’язкові рішення в такій надто «чутливій» сфері, як навколишнє середовище.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають переваги та недоліки міжнародних юридично обов’язкових та рекомендаційних міжнародно-правових актів у сфері охорони навколишнього середовища?

2. Які головні проблеми ефективної реалізації міжнародного права навколишнього середовища?

3. У чому проявляється фрагментація міжнародного права навколишнього середовища?

4. Охарактеризуйте міжнародно-правовий механізм забезпечення реалізації міжнародних договорів у галузі охорони навколишнього середовища.

5. Визначте головні особливості механізму розгляду міжнародних спорів з питань охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Як Ви оцінюєте ідею створення Міжнародного екологічного суду?