Організаційно-правові та функціональні форми бізнесу в Україні

Різноманіття форм власності й напрямів бізнесу породило й різноманіття конкретних форм його організації. Організаційно-правові форми (види) підпри- ємств, розглянуті вище, закріпилися в Законі України «Про підприємства Укра- їни».

Ці форми бізнесу на практиці ще виражені в конкретних формах функціо- нування. Наприклад, організаційно-правова форма бізнесу – спільне підприємс- тво, а форма його функціонування може бути різною: товариство з обмеженою відповідальністю, корпорація, асоціація та ін. Тому варто розрізняти поняття організаційно-правової форми підприємництва від його форми функціонування. При цьому організаційно-правові форми виступають зовнішнім оформленням бізнесу, а функціональні форми – його внутрішнім змістом. Саме ці форми без- посередньо пов'язані з порядком розподілу доходів, а також з формою управ- ління підприємством. Але в способі ведення господарювання обидві сторони являють собою єдність і цілісність. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не визначивши форму його функціонування.

Розглянемо більш докладно деякі, найбільш характерні форми організації бізнесу для України.

Малий бізнес в Україні, як і в країнах ринкової економіки, є самим масо- вим, провідним сектором. У нашій країні він визначає темпи економічного роз- витку і якісну характеристику валового національного продукту. У наших умо- вах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний для створення в економіці нормальних конкуренто-ринкових відносин, для активізації структу- рної перебудови на користь розвитку виробництва товарів народного спожи- вання. Не менш важлива роль такого типу підприємств для організації нових

робочих місць і насичення споживчого ринку. Перспективність підприємств малого бізнесу обумовлена низкою факторів:

– формуванням дрібнотоварного укладу, що поєднує різні види власності й становить основу розвитку ринкових відносин;

– забезпечення свободи дій суб'єктів малого бізнесу;

– високою швидкістю обороту авансованого капіталу;

– низькими витратами на виробничу інфраструктуру й на управлінські ви- датки;

– більш повним ступенем використання устаткування й живої праці;

– порівняно невеликими обсягами первісного капіталу;

– швидкою пристосовністю до ситуацій місцевого ринку;

– мобільністю прийняття виробничих рішень, гнучкістю структурних пе- ребудов;

– значною сприйнятливістю до впровадження прогресивних форм госпо- дарювання;

– соціальною результативністю свого розвитку.

Правами малого бізнесу охоплені багато видів підприємств. Сюди входить: індивідуальна трудова діяльність громадян, приватні сімейні підприємства, фе- рмерські господарства, кооперативи та ін. Незалежно від форм власності до ма- лих підприємств відносяться за величиною зайнятих: у роздрібній торгівлі – 12 чоловік; у науці й науковому обслуговуванні – 100 чол.; у промисловості й бу- дівництві – 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери – 50 чол [3, с. 50].

В Україні більша частина малого підприємництва відноситься до індивіду- ального типу організації. Його основою є приватна власність однієї особи. Мале підприємство в Україні має особливий «правовий статус», особливо в області податків.

Партнерство існує як у малому, так і у великому бізнесі. Воно являє собою колективне підприємництво, засноване на різних формах власності. Для парт- нерства як функціональної форми бізнесу характерним є повна спільна матеріа- льна відповідальність за результати своєї господарсько-фінансової діяльності.

Партнерство в Україні виступає в різних формах, які визначені Законом України «Про господарські товариства». Основними є: товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; повне товарист- во; командитне товариство.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке об’єднання, що має статутний фонд, поділений на частини (частки), розмір яких визначається уста- новчими документами. Учасники товариства відповідають за результати госпо- дарсько-фінансової діяльності в межах їхніх внесків. Це об’єднання функціонує на основі Уставу, прийнятого на зборах всіх учасників, й установчого договору, що регламентує взаємні відносини засновників. Через чіткість зобов'язань, конфліктів між партнерами, як правило, не виникає. Розподіл прибутку йде від- повідно до часток капіталу.

Вищим органом управління товариством є збори учасників. На зборах обирають свого голову й затверджують виконавчий орган для керівництва під-

приємством (дирекцію). Контроль за діяльністю дирекції здійснюється ревізій- ною комісією, що також затверджується загальними зборами.

Товариство з додатковою відповідальністю – це об’єднання, статутний фонд якого розділений на частини (частки), розміри яких визначені установчи- ми документами. Учасники товариства відповідають за його борги своїми внес- ками в статутний фонд, а при недостачі цих сум – додатково належним їм май- ном в однакових для всіх учасників розмірах. В іншому дана форма нічим не відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю.

Повним товариством називається таке, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть солідарну матеріальну відпові- дальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном, Це означає, що якщо бізнесмен як приватна особа увійшла в таке товариство на правах одного із за- сновників, то у випадку банкрутства в нього опишуть все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: машину, дачу, меблі, картини, ювелір- ні вироби, квартиру й т.п.

Змішане (командитне) товариство – це модифікація повного товариства. Його особливість полягає в тому, що поряд з тими юридичними особами, які за договором відповідають у випадку банкрутства товариства всім своїм майном, є учасники, які несуть відповідальність у межах своїх внесків.

Права членів товариств із повною й неповною відповідальністю встанов- люються загальними зборами їх членів, які проводяться не менше одного-двох разів на рік. Збори приймають найбільш важливі рішення: затверджують річний баланс, визначають спосіб розподілу прибутку, обирають директора, затвер- джують видатки, обирають ревізійну комісію та ін.

Корпоративне підприємництво характерно для великих об'єднань, що фу- нкціонують як акціонерні товариства закритого й відкритого типу. Законом України «Про господарські товариства» вони визначаються як об'єднання, що мають статутний фонд, поділений на кількість акцій, рівної номінальної вартос- ті й несуть відповідальність по зобов'язаннях тільки в межах належних їм акцій. У закордонній практиці – це форма середнього й великого бізнесу, що ши- роко поширена в Західній Європі й США. В Україні цей вид підприємництва

також одержав розвиток.

Закрите акціонерне товариство являє собою підприємство (фірму), акції якого розподіляються між власниками, засновниками й не можуть поширюва- тися через вільний продаж. Це товариство може бути реорганізоване у відкрите з відповідною зміною Уставу.

Відкрите акціонерне товариство являє собою підприємство, акції якого поширюються (але не розподіляються) за відкритою підпискою або шляхом ку- півлі-продажу на біржі, купити акцію й стати співвласником підприємства мо- же будь-яка людина.

Цей тип акціонерних товариств має ряд особливостей:

– акціонери не несуть відповідальності по зобов'язаннях товариства; майно товариства повністю відособлено від майна окремих його членів; у випадку йо- го банкрутства акціонери несуть лише ризик знецінення акцій;

– права акціонерів поділяються на майнові й особисті. До майнового від- носиться право на одержання дивіденду, а також частини вартості майна під- приємства у випадку його ліквідації; до особистих прав – право участі в голосу- ванні на загальних зборах акціонерів;

– ця форма підприємства дозволяє об'єднати практично необмежене число вкладників, у тому числі й дрібних, і зберегти при цьому контроль великих вкладників за діяльністю підприємства й розподілом його доходів, шляхом придбання контрольного пакета акцій;

– вибуття із товариства кожного із вкладників не несе за собою обов'язко- вого закриття підприємства. Вкладник має право продати свої акції в будь-який час, без дозволу товариства.

Всі ці особливості даного типу акціонерного товариства стали привабливі для сучасного бізнесу. У Західній Європі й США – це основний тип підпри- ємств. У дореволюційній Росії ця форма підприємництва була добре відома: кі- лькість акціонерних товариств у 1916 р. нараховувалися тисячами†.

В Україні, як і в країнах СНД, акціонерні товариства відкритого типу утво- рюються двома шляхами: на основі добровільного об'єднання капіталів незале- жних підприємців шляхом покупки акцій, або в результаті перетворення існую- чих державних підприємств, міністерств, головкомів в акціонерні товариства. Другий шлях більше розповсюджений, причому часто зберігаються монопольні й інші повноваження. Так, уже в перші роки ринкової реформи більша частина головкомів і міністерств перетворені в акціонерні товариства або концерни.

У цьому зв'язку дамо поняття корпорацій і концернів.

Корпорація – це договірне об'єднання, що може поєднувати виробничі, на- укові й комерційні інтереси. Особливість полягає в тому, що управління пере- дається менеджерам. Власники акцій контролюють лише результати їхньої ді- яльності. Але має місце спеціалізація різних членів коаліції на виконанні (конт- ролі) функцій корпоративного об'єднання (виробництво, комерція та ін.).

Переваги корпоративного об'єднання полягають в наступному:

– це відносно дешевий і швидкий спосіб організації великого виробництва ринкового типу;

– групове володіння специфічними ресурсами як єдиний пучок повнова- жень. Так, при утворенні на місці колишніх міністерств корпорацій по суті справи зберігаються ключові владні структури колишніх міністерств;

– забезпечується зростання ефективності за рахунок поділу функцій управ- ління й володіння акціями. Основний ризик припадає на управління.

Головна проблема корпорацій – це контроль за роботою менеджерів. Ме- неджери одержують високу, але фіксовану заробітну плату. Вони не мають права діставати додатковий прибуток. Тому в управлінні можуть бути рішення, що наносять збиток прибутку компанії. Наприклад, роздування штатів та ін. Однак ринкове середовище обмежує марнотратство й дисциплінують управлін- ня. Крім того, у сучасних корпораціях рівень винагороди менеджерів часто оці-

† Див. ж. " Менеджер", 1990. – № 12. – С. 6.

нюється залежно від економічної ефективності підприємства через систему бо- нусів, премій та ін.

Концерни – це статутні об'єднання підприємств (транспорту, наукових ор- ганізацій, торгівлі) з банками. Головна особливість полягає в певній фінансовій залежності підприємств від банківських кредитів.

Розповсюдженою формою підприємництва в Україні й у країнах СНД є публічна корпорація, що створюється за урядовими указами у формі акціонер- ного товариства, і в якій основна частина або всі акції належать державі. Як правило, вони не входять у систему органів державного управління. Але керів- ники даних корпорацій призначаються державою, що також здійснює контроль за їхньою діяльністю. Треба зазначити, що за відсутністю конкретних власни- ків, контроль за діяльністю менеджерів у таких корпораціях послаблений. Нері- дкі випадки, коли така корпорація роздуває ціни, приховує доходи та ін. Тим часом, державні корпорації повинні мати переважно загальносуспільні інтере- си, спрямовані на надання допомоги широким масам населення країни.

Економічна ефективність таких компаній як правило нижче приватних.

У розмаїтості конкретних господарських форм підприємництва деяке місце займають асоціації, консорціуми, виробничі об'єднання та ін. Зупинимося на їхній короткій характеристиці.

Асоціації – договірні об'єднання, створені з метою координації господарсь- кої діяльності. Вони не мають права втручатися у виробничу або комерційну діяльність учасників асоціації.

Консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислових підприємств із банками для досягнення загальної мети.

Виробничі й науково-виробничі об'єднання (НВО) це єдиний комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні органі- зації й ін. У НВО головною є сильна науково-дослідна або проектно- конструкторська організація, що залучає виробництво для проведення випро- бувань, досвідчених зразків. НВО покликане забезпечити органічну єдність на- уки з виробництвом.

Регульована фірма одержала поширення за рубежем у комунальному гос- подарстві, освіті й охороні здоров'я. Вона відрізняється тим, що на величину доходу накладається обмеження, тобто заздалегідь фіксується його межа в час- тині прибутку. Надлишок над цією межею повинен йти споживачам у вигляді зниження цін на послуги. Власники капіталу дістають фіксований прибуток. Тому вони не контролюють менеджерів фірми. У зв'язку з цим витрати цих фірм бувають досить значні, а залишковий прибуток малий. Звідси визначилася тенденція до втручання державних органів у діяльність даних фірм.

Самоврядна фірма. В економічній теорії така форма називається південно- слов'янською, у Росії – бригадою. Це не що інше, як партнерство трудового ко- лективу, кожний із членів якого вкладає свою працю в спільну справу й має право на доход.

У ряді галузей самоврядні фірми широко поширені – у лісорозробках, у будівництві. Вони не мають спеціального органа управління, у багатьох випад-

ках лише обирається старший майстер, що оформляє договори – підряди, до- сить економічно ефективні.

Споживчі кооперації в ряді країн одержали розвиток у вигляді взаємно- ощадних банків. Організація цих установ відбувається за рахунок всіх учасни- ків, які є й власниками, й споживачами. Особливість даної форми функціону- вання полягає в тому, що її учасники не одержують прибутки. За рахунок усіх учасників утримується штат менеджерів з фіксованою заробітною платою. Весь додатковий продукт привласнюється у вигляді послуг власниками фірми, оскі- льки кредити такого банку суттєво дешевше звичайного комерційного банку.