Поняття шлюбу. Теорії, що визначають правову природу шлюбу. Недійсність шлюбу в судовій практиці.

Відповідно до ст. 21 СК, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). Виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змогу розкрити його правову сутність, наведене поняття носить суто формальний характер. Аналіз його дає змогу дійти висновку, що існують наступні ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов'яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦО. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов'язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання)3. Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК).

В сучасній навчальній літературі є дві протилежні точки зору на цю проблему. Одні правники, наприклад, І. О. Дзера, вважають, що таке визначення хоча і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його в тих межах, в яких відносини шлюбу підда­ються регламентації сімейно-правовими нормами2. Інші ж, зок­рема, Ю. С. Червоний, не вважають це поняття вичерпним з пра­вової точки зору і пропонують своє визначення, а саме: шлюб — це вільний, добровільний союз рівноправних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і той, що породжує взаємні права і обов'язки подружжя3. Вважаємо, що слід погодитися з правниками, які поділяють першу точку зору. Поняття, що пропонує Ю. С. Червоний, по суті, нічого не міняє, бо він вводить до ознак шлюбу одну з умов його укладення — добровільність, а також оз­наку, що характерна для вже існуючих шлюбних правовідносин, а саме право кожного з подружжя на особисту свободу (вільність), включаючи і право на припинення самих шлюбних відносин. Що ж стосується уточнення, що шлюб — це союз, який породжує певні права, то термін «сімейний союз», що дається в легальному по­нятті, містить у собі й спрямованість на створення сім'ї, й поро­дження прав і обов'язків подружжя.

Недійсність шлюбу

СК України запровадив підхід, який базується на теорії поді­лу правочинів на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспо­рювані), та, відповідно, закріпив два порядки визнання шлюбу недійсним: адміністративний та судовий. Відповід­но до СК України адміністративний порядок визнання шлюбу недійсним за­стосовується до випадків, коли наявні найбільш серйозні порушення вимог, що встановлені законодавством для ук­ладення шлюбу, а саме: одношлюбність, відсутність близького споріднення та дієздатність осіб. Шлюб, укладений з порушенням зазначених вимог є нікчем­ним, визнання такого шлюбу недійсним судом не вимагається, необхідно лише анулювання запису про шлюб органами РАЦС за заявою заінтересованої осо­би. В інших випадках визнання шлю­бу недійсним відбувається у судовому порядку.

Визнанню шлюбу недійсним в судо­вому порядку присвячені дві статі СК: ст. 40 та ст. 41. Перша регулює випад­ки, коли шлюб визнається недійсним за рішенням суду (шлюб, укладений без вільної згоди, та фіктивний шлюб), а друга — випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду (шлюб між усиновлювачем та усиновле­ною ним дитиною; двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племін­ником, племінницею; шлюб з особою, яка приховала тяжку хворобу; шлюб з порушенням вимог відносно шлюбного віку).

Підсумовуючи вищезазначене, мож­на визначити що, недійсність шлюбу розглядається як припинення правовід­носин між особами, шлюб яких було зареєстровано з порушенням встанов­лених законодавством вимог, з моменту реєстрації шлюбу, та на відміну від цьо­го припинення шлюбу розглядається як припинення на майбутнє правовідносин між подружжям, які виникли із зареєс­трованого дійсного шлюбу на підставі певних юридичних фактів.