Завьязка конфлікту між ООН та Іраком

Вступ

Сухопутні війська є основною частиною будь-якої армії, без них не можливий наступ і захоплення стратегічних обьектів на землі. Тому най кращі тактичні рішення інших родів і видів військ не мають значення без сухопутного наступу, він є логічним продовженням вистави у театрі военних подій.

У ході бойових дій в Персидській затоці (17 січня - 28 лютого 1991 року)

механізовані і танкові підрозділи застосовувались обома сторонами.

Ранком 24 лютого американська 1-я механізована дивізія прорвала іракську оборону. У другій половині дня для розвитку успіху в прорив увели чотири бронетанкові дивізії - 1-у і 3-ю США, 1-ю Великобританії, 6-ю французьку. На озброєнні американських дивізій знаходилися танки М1А1 " Абрамс", англійської - " Челленджер", французької - АМХ-30В2,

Англійці розвивали настання в східному, а американці - у північно-східному напрямку. Французи наступали на лівому фланзі, Користуючись суттєвою перевагою в дальності виявлення цілей в умовах обмеженої видимості (його забезпечило використання тепловізійних прицілів), у нічному бою з 25 на 26 лютого танкісти МНС нанесли тяжкі втрати іракським військам. До результату 26 лютого танкова дивізія " Таволжана" республіканської гвардії була розгромлена.

На малюнках зображені найбільш використовувані танки обох сторін конфлікту.

Боцові сухопутні машини, які використовували війська Міжнародної коаліції

Бойові сухопутні машини, які використовували війська Іраку

Завьязка конфлікту між ООН та Іраком

Вторгнення Іраку 2 серпня 199О року в незалежну державу Кувейт визвало обурення світового співтовариства. Відмова Хусейна виконати вимоги ООН про звільнення Кувейту привів до формування блоку держав, готових задіяти свої збройні сили для вигнання окупантів. Широкомасштабна операція по стратегічному розгортанню багатонаціональних сил (МНС) у зоні Перської затоки, що одержала назву " Щит пустелі", почала реалізовуватися наприкінці серпня. У її ході зі США і країн Західної Європи в зону конфлікту за 4, 5 місяці було перекинуто угруповання військ, що налічує понад 400 тисяч людина з відповідним озброєнням, військовою технікою і запасами матеріально-технічних засобів. Практично вся бронетехніка перебазувалася на транспортних судах, зафрахтованих у приватних і державних компаній.

До середини січня один одному протистояли потужні угруповання військ (кожна істотно перевищувала півмільйона людей), насичених найсучаснішим озброєнням, багато хто види якого ніколи раніше не використовувалися. Відомості про кількість танків суперечливі, але найбільш приблизні підрахунки показують, що кожна зі сторін мала близько 4 тис. бойових машин.

17 січня 1991 командування МНС початок повітряну наступальну операцію під кодовою назвою " Буря в пустелі".

Хід операції „Буря в пустелі”

За 43дня авіація МНС використовувала 88500 тонн авіаційних боєприпасів, з яких 6520 тонн - управляючих авіаційних бомб (УАБ). Близько 90 відсотків УАБ потрапило в потрібні цілі. В окремі дні МНС робили до 3000 бойових вильотів.

Для поразки танків використовувалися керовані й некеровані бомби і касети, керовані ракети, автоматичні пушки. В умовах слабкої ПВО танкові підрозділу несли великі втрати. ВВС США перевірили в бойових умовах тактику нанесення нічних ударів з повітря спеціально створеними групами літаків, оснащених вдосконаленими бортовими телевізійними системами.

Іракська армія широко застосовувала спеціальні міри захисту. Задовго до початку конфлікту були придбані сотні гектарів маскувальних мереж. Ефективно використовувалися тисячі макетів танків і БМП, виготовлених з формованої склопластику, а також надувних.

Танкові підрозділи МНС широко використовувалися за 3-4 дні до початку загального настання для розвідки, а також уведення супротивника в оману щодо напрямку головного удару. Спеціально сформованими групам (як правило, на основі танкового чи мотопіхотного підрозділу) ставилося завдання, не вплутуючись у серйозні бої, імітувати настання на окремих ділянках. Їх дії підтримували 2-3 дивізіону артилерії, тактична й армійська авіація. Відсутність суцільної лінії фронту дозволило командуванню МНС застосовувати маневрені групи з включенням у їхній склад розвідувальних підрозділів і вертольотів вогневої підтримки.