Основи місцевого самоврядування

Під основами місцевого самоврядування розуміють об’єктивно

сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові та

інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому

будується вся система місцевого самоврядування.

Однією з основ місцевого самоврядування є територіальна основа,

закріплення якої має важливе значення, оскільки місцеве самовряду-

вання характеризується насамперед визначеними просторово-гео-

графічними факторами і може здійснюватися територіальною громадою

лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів. Територіаль-

ною основою місцевого самоврядування є визначені адміністративно-те-

риторіальні одиниці — село, селище, місто, район у місті, район, область.

Реальність та ефективність місцевого самоврядування визначається,

передусім, його матеріально-фінансовими ресурсами, які разом узяті

становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Провідне місце у структурі матеріальної та фінансової основи місце-

вого самоврядування посідає комунальна власність, підставою для на-

буття якої є безоплатна передача майна, майнових прав територіальним

громадам державою, іншими суб’єктами права власності, а також ство-

рення, придбання майна органами місцевого самоврядування в поряд-

ку, встановленому законом.

Суб’єктом права комунальної власності визнається територіальна

громада села, селища, міста, району в місті. Перелік об’єктів права кому-

нальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська,

селищна, міська рада. Згідно зі ст. 60 Закону, до складу комунальної влас-

ності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші

кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації,

в тому числі банки, страхові товариства, пенсійні фонди, частка в майні

підприємств, житлoвий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енерге-

тичні системи, громадський транспорт, системи зв’язку та інформації,

заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального

обслуговування, майно, передане в комунальну власність іншими суб’єк-

тами власності, та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об’єкти, які

на праві власності належать територіальним громадам, а також кошти,

отримані від відчуження об’єктів права комунальної власності.

Оскільки об’єкти права комунальної власності громадського кори-

стування мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища,

міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження

історико-культурних об’єктів, територіальна громада визначає їх як

об’єкти виключного права комунальної власності, які не можуть бути

відчужені, а їх перелік встановлюється статутом територіальної грома-

ди. До цієї групи об’єктів можуть бути віднесені: землі загального кори-

стування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасови-

ща, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладо-

вища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані

для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого

самоврядування; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного

та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги;

пам’ятки історії та архітектури; природні ландшафти, заповідники та

інші об’єкти, встановлені територіальною громадою.

Територіальні громади мають право спільної власності, тобто вони

можуть на договірних засадах об’єднувати об’єкти права комунальної

власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних

проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних

підприємств, організацій та установ і створювати для цього відповідні

органи і служби.

Однією з фінансових основ місцевого самоврядування є доходи

місцевих бюджетів. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і ви-

конують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах,

містах, а також районах у містах, у разі їх створення. Щодо районних та

обласних рад, то вони затверджують районні та обласні бюджети, які

формуються з коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу

між територіальними громадами або для виконання спільних проектів

та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для

реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. При

цьому втручання інших органів у процес складання, затвердження та

виконання місцевого бюджету вважається недопустимим, крім ви-

нятків, встановлених законом України.

Місцевий бюджет складається з двох частин: дохідної і видаткової.

Дохідна частина місцевого бюджету повинна формуватися так, щоб до-

ходи були достатніми для ефективного здійснення місцевим самовря-

дування своїх завдань та функцій.

Доходи місцевих бюджетів формуються як за рахунок власних, ви-

значених законом джерел, так і закріплених у встановленому законом

порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових пла-

тежів, а також інших коштів. Доходи, які формуються за рахунок влас-

них джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення

ради і не потребують затвердження органом влади вищого рівня. До них

належать: а) місцеві податки і збори; б) надходження сум відсотків за

користування тимчасово вільними бюджетними коштами; в) податок на

промисел; г) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)

господарських товариств, які є у власності відповідної територіальної

громади; ґ) кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній

власності; д) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у

комунальній власності; е) надходження від місцевих грошово-речових

лотерей; є) плата за гарантії; ж) гранти й дарунки у вартісному обчис-

ленні; з) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за ра-

хунок коштів відповідного бюджету; и) податок на прибуток підприємств

комунальної власності; і) платежі за спеціальне використання природних

ресурсів місцевого значення.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого са-

моврядування шляхом закріплення за ними у встановленому законом

порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових пла-

тежів. До них належить: а) прибутковий податок з громадян; б) державне

мито; в) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської

діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відпо-

відних рад; г) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємниць-

кої діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

ґ) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємниць-

кої діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунк-

тами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправни-

ми пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

д) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконав-

чими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому

порядку адміністративними комісіями; е) єдиний податок для суб’єктів

малого підприємництва в частині, що належить відповідним бюджетам.

Фінансова підтримка місцевого самоврядування з боку держави

здійснюється також через міжбюджетні трансферти — кошти, які безо-

платно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Вони

здійснюються у вигляді дотацій вирівнювання для підвищення дохідної

спроможності бюджету й субвенцій для використання з певною метою

в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надан-

ня субвенції. Обсяг міжбюджетних трансфертів залежить від розміру

доходів, отриманих за рахунок закріплених за бюджетами місцевого са-

моврядування загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язко-

вих платежів.

До дохідної частини місцевого бюджету включаються також кошти,

необхідні для фінансування витрат, пов’язаних із здійсненням органами

місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та вико-

нанням рішень органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення

цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюдже-

ту України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому

законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам

місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Правову основу становить сукупність правових норм, що регламен-

тують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Укра-

їні. До неї належать: норми Конституції України, законів України «Про

ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування» від 15 лип-

ня 1997 року №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядування в Україні» від

21 травня 1997 року № 280/97-ВР, «Про вибори депутатів місцевих рад та

сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР,

«Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV,

«Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року

№ 2493-III, «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15 січня 1999

року № 401-XIV, «Про органи самоорганізації населення» від 7 червня

2001 року № 2493-III, «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від

3 липня 1991 року № 1286-XI, Положення про загальні збори громадян

за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної

Ради України від 17 грудня 1993 року № 3748-XII, норми статутів тери-

торіальних громад, регламентів місцевих рад, положень про символіку те-

риторіальної громади та інших нормативних актів.