Демографічний вибух: його причини та можливі наслідки

Тема 3 ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

1. Демографічний вибух: його причини та можливі наслідки.

2. Демографічна криза в Україні: коротка характеристика причин, проявів та наслідків.

Демографічний вибух: його причини та можливі наслідки

Динаміка кількості населення

Як показують дослідження, протягом багатьох тисячоліть кількість населення земної кулі зростала повільно. Це можна пояснити низьким рівнем розвитку виробничих сил і великою залежністю від природи на ранніх етапах її розвитку.

У стародавні часи і в період середньовіччя народжуваність була майже скрізь близькою до фізіологічного максимуму, але високою була і смертність. Це зумовлювало або відсутність, або незначний приріст населення (епідемії, голод, війни та ін.).

За розрахунками вчених, до кінця палеоліту (приблизно 15-16 тис. років тому) кількість населення Землі сягла близько 3 млн чоловік.

З розвитком виробничих сил, переходом до землеробства і скотарства суттєво зменшився вплив природного середовища на людину. Був зроблений поштовх до зросту кількості населення, внаслідок чого 4—5 тис. років тому населення Землі складало орієнтовно понад 25 млн чоловік, а 3 тис. років тому — понад 50 млн (Брух С.И., 1986). Основна частина населення в той період розміщувалась у центрах стародавньої цивілізації — у Стародав­ньому Єгипті, Дворіччі, на Індо-Ганзькій низовині, у долинах Хуанхе та Янцзи, оазисах Середньої Азії.

Подальший інтенсивний зріст населення пов'язаний з використанням металів для виготовлення засобів виробництва, удосконаленням засобів землеробства і скотарства, застосуванням нових важливих технічних винаходів. Спеціалісти вважають, що на Землі жило 150—250 млн чоловік (кількість за 1 000 років збільшилась у 3-5 разів). Причому люди розміщувалися вкрай нерівномірно:

2/3 усього населення світу жило в Азії. Найбільші скупчення його виникли в Китаї (50 млн чоловік), країнах Південноазіатського субконтиненту (35 млн) і в Римській імперії (48 млн). На той час, в Америці, Австралії з Океанією та на території колишнього Ра­дянського Союзу проживало менше 6 % населення планети.

За 19 сторіч нашої ери кількість населення Землі зросла в 9, 6 раза, причому за 15 сторіч — лише у 2, 5 раза, а за останні 4 — у 3, 8. Варто зазначити, що в окремі сторіччя через страшні епідемії кількість населення в окремих районах не тільки не зростала, а навіть зменшувалась.

За перші 1000 років нашої ери населення Землі збільшилось усього в 1, 5 раза, а в Європі залишилось без змін. Основна час­тина населення, як і раніше, мешкала в Азії (135 млн чоловік, або понад 55 % людства). Значна частина населення Азії була зосереджена в Китаї, Індії, Турції, Ірані, Японії; в Європі — у Франції, Італії, Іспанії; в Африці — в Єгипті і Нігерії.

За наступні 500 років кількість людства зросла в 1, 6 раза. Особ­ливо швидко зростало населення в Європі і Росії (більш ніж у 2 ра­зи), на Азіатському континенті, особливо в Японії (з 4, 5 млн в 1000 році до 17 млн у 1500 році). Кількість населення Африки за цей час майже не змінилась.

Темпи приросту населення стали помітно зростати з XVI сто­річчя, особливо в країнах капіталізму, де з ростом промислового виробництва, розвитком сільського господарства значно збіль­шилось виробництво продуктів харчування, значних успіхів досягла медицина. Все це не могло не позначитись на демографічній ситуації в регіонах.

Особливо різко збільшився приріст населення у другій половині XVI сторіччя в зв'язку з промисловою революцією у ряді західноєвропейських країн. Так, якщо в період з 1500 до 1750 року населення збільшилось менш ніж на 300 млн чоловік (щорічний приріст 2 %), то за 150 років (з 1750 по 1900 рік) — на 910 млн чоловік (зріст 4 % на рік), при цьому в другій половині XIX сто­річчя приріст населення досяг 6 % за рік (різке зниження дитячої смертності при стабільній народжуваності).

У XX сторіччі населення Землі збільшилось більш ніж на З млрд чоловік, тобто майже в 2, 9 раза. Найшвидше воно зроста­ло в Латинській Америці (в 6, 1 раза) та Африці (в 4, 7 раза), найповільніше в Зарубіжній Європі (в 1, 7 раза), колишньому Ра­дянському Союзі (в 2, 1 раза). Причина цього — міграції. Вони значно прискорили зріст населення в Західній півкулі, Австралії і Новій Зеландії. Мали значення і наслідки двох світових війн, особливо згубних для Зарубіжної Європи і колишнього Радянсь­кого Союзу. Демографічне становище СРСР погіршилось ще й внаслідок громадянської війни та проведення масових репресій у роки сталінізму. Найзначнішим був природний приріст населен­ня у країнах третього світу. Тут показник був значно вищим, ніж у розвинутих країнах.

Про значне прискорення темпів приросту населення Землі протягом історії свідчать такі факти. За останнє тисячоліття на­селення збільшилось у 18 разів. При цьому для першого його подвоєння потрібно було 600 років, для другого — 230, для треть­ого — понад 100 років, а для останнього — всього понад 40 років. На сьогодні кількість населення Землі більш ніж 6 млрд чоловік, і вона продовжує зростати.

З 1950 по 1983 рік населення світу збільшилось на 2 133 млн чоловік, або на 84, 4 %, у тому числі населення Латинської Аме­рики — на 136, 4; Африки — на 135, 5; Азії — на 94, 7; Австралії й Океанії — на 89, 6; Північної Америки — на 55, 8; Радянського Союзу — на 51, 4; Зарубіжної Європи — на 24, 7. Середньорічний приріст населення планети склав 64, 6 млн чоловік, у тому числі в 50-і роки — 53, 3, в 1960-і — 66, 7, в 1970-і — 70, 3 і в 1980— 1983 — 76, 8 млн чоловік. У 1987 році населення Землі досягло 5 млрд чоловік. Для порівняння відмітимо, що в перші чотири десятиріччя XX століття середній приріст населення складав 16, 6 млн чоловік на рік.

Відзначимо також, що наприкінці XIX — на початку XX сто­річчя найбільший приріст населення спостерігався в Європі (ви­сока народжуваність при відносно низькій смертності). У перші два десятиліття XX сторіччя такий тип відтворення населення спостерігався вже і в більшості країн Латинської Америки. В Європі в той же час значно знизилась народжуваність при не­значному зменшенні смертності. В країнах Азії й Африки у зв'язку з високою смертністю (незважаючи на високу народжуваність) приріст населення був незначним. Голод і смерть (особливо дітей до одного року) забирали мільйони людей.

Після закінчення першої світової війни починається демо­графічний вибух у країнах третього світу Африки й Азії.

Світова економічна криза 30-х років і підготовка до війни в Німеччині, Італії, Японії, воєнні дії в Ефіопії, Китаї та Іспанії Призвели до суттєвого (до 1 %) зниження приросту населення. У деяких розвинутих країнах Європи відмічалося явище депо­пуляції (кількість смертей перевищувала народжуваність). На тре­тину знизились темпи зросту населення у США та Азії. Ці проце­си не торкнулись тільки країн Латинської Америки, де приріст населення становив близько 1, 8 % на рік.

Друга світова війна завдала воюючим країнам страшних збитків. Величезні людські втрати і зменшення народжуваності призвели до того, що планета недолічилася, за дуже скромними підрахунками, 175 млн чоловік. У 40-і роки світовий приріст на­селення зменшився до 1 % на рік, а в Європі — до 0, 3 %, і тільки у 1947 році кількість населення досягла тут довоєнного рівня, а в Радянському Союзі — тільки у 1955 році (у зв'язку з макси­мальними жертвами у Великій Вітчизняній війні).

Дещо скоротився приріст населення Азії та Африки. Тільки в країнах Америки й Австралії, яких практично не торкнулась дру­га світова війна, кількість населення стала зростати прискорени­ми темпами.

Глобальний «демографічний вибух», який настав після другої світової війни, і якісно, і кількісно відрізнявся від усіх попередніх. Насамперед це пов'язано зі значним зменшенням смертності у багатьох країнах завдяки досягненням медицини (особливо епо­хи антибіотиків): народжуваність у цей період змінилась не дуже суттєво. Щорічний приріст населення збільшився майже всюди і до середини 60-х років досяг у середньому 2 %, а в ряді регіонів Центральної Америки, Азії й Африки перевищив 3 %. У період з 1950 по 1983 рік у 113 країнах світу кількість населення більш ніж подвоїлась, а в 31 країні Європи за цей період населення збільшилось тільки на 25 %. У цих країнах і сьогодні спосте­рігається стійке зниження темпів приросту населення. В останні роки в ряді країн Європи, які утворились після розпаду Радянсь­кого Союзу (Україна, Росія, країни Балтії і Східної Європи), спостерігається явище депопуляції (смертність населення пере­вищує народжуваність). Аналогічна картина відмічається і в ба­гатьох країнах Західної Європи (2/3 загальної кількості).

В Японії, США, Канаді, Австралії і Новій Зеландії в повоєнні роки різко знизився приріст населення, а народжуваність впала до 13-16 на 1 000 (15 народжених на 1000 вважається критичним показником, при якому відмічається просте відтворення населення).

В Азії темпи приросту населення зменшились з 2, 2 в 60-х до 1, 8% на початку 80-х років. Тільки у південно-західній Азії (арабські країни) темпи приросту залишились високими: на їх частку припадало на початку 80-х років 61, 5 % всього приросту населення на планеті.

Незмінним і досить високим залишався приріст населення в Латинській Америці.

З середини 60-х років за темпами приросту населення на перше місце у світі вийшла Африка. Тут при стабільній народжуваності різко, більш ніж у 1, 5 раза, зменшилась смертність населення. Це забезпечило континентові стабільні темпи зросту кількості насе­лення. Дані статистики свідчать, що основна частина приросту населення на планеті належить країнам третього світу. Сьогодні вони дають 70, 5 з 76, 8 млн світового приросту населення.

Внаслідок нерівномірного приросту населення у різних регі­онах Землі змінилась і їх частка в загальній кількості населення. планети. Так, населення Латинської Америки більш ніж подвої­лось, тоді як Зарубіжної Європи — зменшилось більше ніж на 40 %.

Основні причини демографічного вибуху такі:

· різко скоротилась дитяча смертність (особливо у віці до одного року) у країнах третього світу, які дають максимальні по­казники народжуваності;

· зросла середня тривалість життя населення;

· смертність перемістилась із пререпродуктивної групи до пострепродуктивної і перестала виступати як обмежуючий фак­тор народжуваності;

· зріс демографічний потенціал за рахунок збільшення відсотка молодих людей у країнах третього світу.

Населення на порозі XXI сторіччя

Окремі вчені, як і експерти ООН, прогнозували збільшення кількості населення Землі в 2—3 рази з 1980 по 2000 рік. Але ці прогнози не підтвердились. Замість очікуваних 10—15 млрд, чоловік кількість населення Землі в 1997 році досягла тільки 5 млрд. Темпи приросту населення у світі знизились і складають щорічно (в абсолютних числах) 75—77 млн чоловік. Передбачаєть­ся, що до кінця XXI сторіччя вони зростуть до 90 млн чоловік.

Середня тривалість життя в розвинутих країнах буде 73, 7 року, а в країнах, що розвиваються, ~ 62, 5 року. Тривалість життя жінок до 2000 року в розвинутих країнах буде на 7, 3 року більшою, ніж у чоловіків, а в країнах, що розвива­ються, — на 2, 5 року.

За науково обґрунтованими прогнозами ООН, населення Землі до 2025 року досягне 8 млрд чоловік, а частка міського населен­ня — 65 % (у розвинутих країнах — 85, у країнах, що розвивають­ся, – 61 %). Спеціалісти вважають, що до середини XXI сторіччя населення Землі може досягти 9, а до 2095 року — 10, 2 млрд чоловік. На цьому рівні можна очікувати практично повне при­пинення зросту кількості населення планети.

Підводячи деякі підсумки, можна сказати, що успіхи науко­во-технічної революції в ряді країн світу не вирішили всіх проб­лем людства, а деякі з них навіть посилили. Успіхи медицини дозволили ліквідувати ряд інфекційних захворювань і значно ско­ротити дитячу смертність. Проте негативні наслідки науково-технічної революції призвели до забруднення навколишнього се­редовища, до погіршення здоров'я населення. Зріст темпів робо­ти і життя призвів до збільшення числа серцево-судинних захворювань, травматизму, злоякісних новоутворень.

У зв'язку з нерівномірністю розвитку промисловості в різних країнах використання трудових ресурсів ускладнюється (в одних країнах — надлишок робочої сили, в інших -— її не вистачає). Надмірно швидкий ріст міст створив великі поселення, цілком відірвав їх від початкового середовища існування.

Створились диспропорції у концентрації сільського населен­ня. Життя висунуло на перший план проблему народонаселення. Це призвело до того, що в більшості країн світу ведеться ціле­спрямована демографічна політика. Її мета — навмисна зміна кількісних параметрів у процесі відтворення населення.

Вирішення проблеми народонаселення. Зниження народжуваності

Досвід людства свідчить, що зубожіння народу призводить до виснаження навколишнього середовища, оскільки народ намага­ється всілякими засобами вижити. Виснажене природне середо­вище може тільки підтримати злиденне існування людей. Коло замкнулось. Щоб вирватись із нього, фахівці 00Н вважають за необхідне: покращання життя населення, захист навколишнього середовища, регулювання народжуваності.

Розглянемо, які можливості має людство для вирішення цих завдань.

Група експертів ООН з проблем народонаселення зробила ретельний аналіз ситуації і дійшла висновку: якщо народонасе­лення буде й надалі продовжувати зростати такими ж темпами, то досягнення економічного розвитку суспільства будуть зведенні нанівець. Необхідно суттєво знизити народжуваність. Досвід останніх 20 років показує, що це можливо, якщо здійснити адекватні заходи у плануванні сім'ї і в галузях охорони здоров'я та освіти незалежно від економічної ситуації. Крім того, як лідери країн, що розвиваються, так і просто громадяни відчували на собі «плоди» демографічного вибуху. Тому такі програми стали сприйнятливішими і з'явилась певна зацікавленість у їх реалізації.

Більше ніж 100 країн, що розвиваються, на які припадає 95 % населення Землі, сьогодні здійснюють програми з планування сім'ї. Керівники цих країн надають цьому питанню першорядну увагу (Нейл Б., 1993). Завдання розвинутих країн — надати їм можливу підтримку, особливо молоді (до 20 років), на яку припадає більше половини населення цих країн. Від рівня її освіти й розуміння проблеми залежить майбутнє планети.

Справа в тому, що молодь одержує у «спадщину» від важкого аграрного минулого своїх країн прагнення до великої сім'ї. Вона вважає, що це успіх у боротьбі за існування. В нових умовах важ­ливо зрозуміти, що двоє-троє здорових дітей скоріше забезпечать їм спокійну старість та економічну підтримку, ніж численні хворі й неосвічені нащадки.

Опитування спеціалістів ООН, які були проведені в 61 країні, що розвивається, в період з 1972 по 1984 рік, показали, що 50 % жінок не хочуть мати більше дітей, а 25 % хотіли б відкласти свою вагітність на 2 —3 роки. Жінки розвинутих країн отриму­ють інформацію про планування сім'ї автоматично, тоді як у краї­нах, що розвиваються, жінки не мають ніякого уявлення про програми планування сім'ї. Вони не мають елементарних уяв­лень про процес розмножування, а тим більше про контроль народжуваності і про використання контрацептивів. Важливим завданням є необхідність дати їм ці знання до вступу в статеве життя і забезпечити їх протизаплідними засобами.

Ефективність планування сім'ї, охорона здоров'я і освіта

На сьогодні діяльність служб планування сім'ї проводиться за такими напрямками:

а) консультації подружніх пар з біології розмноження і ра­ціонального використання різних контрацептивів;

б) забезпечення протизаплідними засобами;

в) консультації з питань здоров'я матері й дитини;

г) ознайомлення з користю для здоров'я перерв між вагітностями і доцільністю вигодовування дітей материнським молоком;

д) основні знання про аборти як небажані, хоч в окремих випадках необхідні, засоби і про їх безпеку в умовах лікарні.

Охорона здоров'я й освіти є могутніми факторами успіху в плануванні сім'ї, оскільки здоровим і освіченим нащадкам легше знайти собі місце під сонцем і забезпечити гідну старість батькам. Це стає зрозумілим бідній частині суспільства. Вони починають розуміти, що прагнення до великої сім’ї суперечить можливості дати здоровим дітям належну освіту. Доступність освіти для жінок відкриває перед ними нові горизонти, і вони починають усві­домлювати, що їх функція значно ширша, ніж виношування дітей.

Таїланд може бути добрим прикладом успішної діяльності служб планування сім'ї. У цій країні в період з 1960 по 1990 рік коефіцієнт народжуваності знизився з 7 до 2, 4. Відсоток статево­зрілих таїландців, які використовують сучасні протизаплідні за­соби, сьогодні один з найвищих у світі (на рівні США).

Ряд країн, що розвиваються, як доповнення до програм плану­вання сім'ї вводять додаткові системи стимулів і санкцій, які регулюють народжуваність. Типовим прикладом може бути найбільша за кількістю населення країна світу — Китай. Була поставлена мета — сім'я з однією дитиною. Такі сім'ї мали цілу систему соціальних ~і медичних пільг. Санкції за надмірну кількість дітей передбачали повернення раніше отриманих пільг, різні штрафи. Програма вия­вилась досить ефективною. У період з 1970 по 1993 рік коефіцієнт народжуваності в Китаї знизився з 4, 5 до 2, 4. Проте такі програми повинні враховувати настрій населення. Інакше це може призвести до соціального протесту. Так, в Індії уряд був повалений внаслідок здійснюваної ним політики стерилізації населення.

Програми планування сім'ї при безперечній Їх ефективності потребують суттєвих витрат на їх здійснення: за оцінками спеціа­лістів, вони склали у 1989 році 2, 4 млрд доларів і до 1998 досяг­нуть 4, 1 млрд доларів на рік. Але це мізерні суми порівняно з тим, що витрачає щорічно світ на озброєння (понад 1 трлн доларів на рік). Вони незначні на фоні деградації навколишнього природ­ного середовища та шкоди від голоду.

Зараз програмами планування сім'ї займаються: фонд 00Н по роботі в області народонаселення, Міжнародна федерація по плануванню народження дітей. Міжнародна допомога у плануванні сім'ї «Дитячий фонд» та ін.

Спостерігається деяке сповільнення темпу зростання чисельності населення в наш час. Тому є надія, що. можливо, чисельність населення стабілізується і стано­витиме приблизно 10—12 млрд чоловік. Проте й така кількість населення буде надзвичайно великою. Спостерігається значне перенаселення плане­ти. За цим показником рекорд належить Єгипту, де на площі 35000 км² (долина Нілу) проживає 35 млн чоловік, що відповідає густоті населення 1000 мешканців на 1 км². У Нідерландах, Японії, Індонезії, Бангладеш густота населення становить понад 300 мешканців на 1 км².

Катастрофічне зростання населення планети може призвести до масо­вого голодування. Вже нині майже кожний четвертий мешканець планети голодує, щороку від голоду помирає близько 20 млн дітей. У багатьох районах не вистачає питної води. Вирубування лісів, ерозія ґрунтів, ката­строфічне забруднення біосфери невпинно супроводжуватимуться вими­ранням та зникненням багатьох видів тварин і рослин. А інакше бути не може, оскільки, згідно з законом константності біосфери В. Вернадського, кількість живої речовини в біосфері стала і при збільшенні чисельно­сті людей (одного виду) зменшуватиметься чисельність інших видів.