Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття та структура цивільного законодавства






Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.

Цивільне право в об’єктивному значенні – це сукупність юридичних норм, ідей, концепцій, що визначають статус приватної особи, реалізацію цивільних прав та інтересів. Об'єктивне цивільне право не тільки містить у себе поняття «право» у єдності з поняттям «закон», але його треба розуміти як об’єктивний факт, що існує незалежно від дій конкретної людини або подій, тобто, це такі майнові та особисті немайнові права, що проголошені Конституцією, законами, є засадами юридичних прав та обов’язків. Наприклад, за радянські часи фізична особа не мала права придбати трактор, а зараз таке право гарантується Конституцією та іншим законодавством, тобто, кожна особа може придбати трактор за певними умовами. Об'єктивне цивільне право треба відмежовувати від суб'єктивного цивільного права, що виникає у певного суб’єкта внаслідок юридичних фактів. Наприклад, суб’єктивне цивільне право на трактор у суб’єкта виникне після укладення ним договору купівлі-продажу та його оплати. Об'єктивне право ще називають позитивним правом як позитивна реальність, як юридично чинне право, як правила, норми, створені державою, що мають зовнішній вираз у законодавстві. Характерною рисою позитивного права є те, що воно створюється законодавчою владою держави та відбиває її інтереси, у тому числі, можливо, вузькокласові, тому свавілля є вірогідним. Позитивне право слід відмежовувати від природного права як філософського поняття прав та свобод людини як розумної живої істоти, що слугує критичним обґрунтуванням як законів, так і поведінки людей за межами дозволеного законом. Наприклад, до природного права філософи відносять право на евтаназію – задоволення прохання людини про припинення її життя, що заборонена ч.4 ст. 281 ЦК, право на кровну помсту тощо.

Закон, поряд з іншими формами, містить у себе джерело права. Необхідно закон розглядати як певні приписи, зобов’язання, обмеження, що оформлені як нормативні документи, а право розглядати як свободу щось робити чи втримуватись від чогось, право пов'язано з волею людини, його свободами, природними правами. Цицерон стверджував: «Тільки те, що відповідає закону природи, є справжнім (істинним) правом». Тому закон і право не можна розглядати як тотожні поняття, хоч у демократичному суспільстві вони наближаються один до одного, закон, у більшості, є зовнішньою формою права, а права людини закріплені у законах.

Концепція ЦК (система поглядів, думок):

  • ЦК забезпечує нормальне функціонування цивільного суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними та рівноправними партнерами у всіх сферах життя, у тому числі підприємництві.
  • ЦК є кодексом приватного права, у нормах якого втілюється юридичний порядок, що спирається на принцип свободи людини.

Джерела (форми) цивільного права як особливий вияв зовнішнього оформлення права це не тільки акти позитивного права (цивільне законодавство та міжнародні договори), але й такі джерела природного права як принципи (засади) цивільного права (ст. 3 ЦК), договори, а точніше правочини (ст. 6 ЦК), звичаї (ст.7 ЦК). Тому термін “ законодавство ” слід розуміти широко, включаючи в нього не тільки закони, але й інші відомі нині нормативні акти. (закони й підзаконні акти), договори суб'єктів цивільного права, звичаї, міжнародні договори, інші акти цивільного законодавства (правова доктрина, прецеденти, корпоративні норми тощо). Велике значення для саморегулювання цивільних відносин, свідомого прийняття учасниками на себе цивільних обов’язків набуває положення про співвідношення актів цивільного законодавства та договору. Зокрема, установлюється, що сторони договору, як правило, мають право відступити від положень актів цивільного законодавства та самостійно врегулювати свої відносини (ст. 6 ЦК), оскільки існує презумпція диспозитивності норм цивільного права. Тому імперативність норми повинна бути прямо вказана в актах цивільного законодавства або випливати зі змісту, норми або суті відносин.

Структура цивільного законодавства. З урахуванням ієрархії, юридичної сили форми цивільного законодавства можлива така класифікація законодавства:

· Конституція України;

· договори суб’єктів цивільного права, укладені на підставі та розвиткові положень Конституції України;

· Закони України та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного права;

· підзаконні нормативні акти;

· звичаї; усталена судова практика.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.