Особливості поведінки у конфліктній ситуації

Про конфлікт говорять тоді, коли протиріччя між людьми по­чинає усвідомлюватися і потребує вирішення. Часто причиною конфлікту є неправильна поведінка учасників спілкування.

Таким чином, конфлікт – це усвідомлене протиріччя між людьми, що потребує вирішення. Конфлікт не завжди є ефектив­ним шляхом подолання протиріччя, оскільки дія сильних емоцій уповільнюється і звужується мислення, спрацьовують при цьому примітивні пласти психіки. І разом з тим, якщо аналіз показує, що вибору немає і конфлікт є єдиним доступним способом врегулю­вання протиріччя, необхідно самому виступити ініціатором конф­лікту, тому що при свідомому входженні до конфлікту можливість керувати ним значно вища. При цьому необхідно пам'ятати, що у великій кількості конфлікти шкідливі для здоров'я.

Перед початком конфлікту необхідно сформулювати відпові­ді на такі запитання:

• чи можливе і бажане усунення протиріччя взагалі (не забу­ваючи про те, що протиріччя – двигун розвитку)?

• якщо так, то чи є економніші і етичніші шляхи вирішення
протиріччя, крім конфлікту?

• якщо немає іншого шляху, то як довго може протікати кон­флікт і чи вистачить у вас сил для перемоги?

Невміння знаходити вихід із конфліктних ситуацій, перебо­рювати повсякденні труднощі, що постають перед будь-якою людиною в процесі спілкування, призводять до емоційного стре­су, який підриває фізичне і психічне здоров'я. Це невміння пси­хологи називають бар'єрами міжособистісного спілкування. Бар'єри спілкування – це ті численні фактори, які є причиною конфліктів або спричиняють їх виникненню. Найчастіше дово­диться стикатися з психічними (особистісними) бар'єрами. Однак слід пам'ятати, що ні один конфлікт не виникає з нічого і не зни­кає безрезультатно.

За будь-яким вчинком приховуються певні цілі, а за конфлік­том – несумісність цілей і бажань учасників конфлікту.

Наприклад, втрата інтересу до роботи, а тим більше його від­сутність – це фактор, який призводить людину до конфліктнос­ті, оскільки ступінь втомлюваності за одних і тих же втрат енергії залежить від емоційного відношення до праці. Негативне став­лення викликає у людини негативні емоції, напруженість, не дає змоги розслабитися, забути пережиті неприємності. У результаті нервовість скупчується, і виникає стрес. А умови його виникнен­ня полягають у тому, що не задовольняється необхідність у ціка­вій праці і немає можливостей для досягнення важливої цілі – самореалізації.

Таким чином, за будь-якими вчинками, конфліктами завжди приховуються певні причини. Зрозуміти їх – означає зрозуміти людину. Перш ніж досягти будь-якої мети, варто порівняти свої можливості і засоби, а головне, – наслідки власних дій.

Американські психологи Р. Блейк і Дж. Моутон розрізня­ють певні стратегії поведінки в конфліктній ситуації. Роз­глянемо їх.

Стиль конкуренції. Той, хто його використовує, завжди ак­тивний і прагне розв'язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до вольових рі­шень, прагне передусім задовольнити власні інтереси за рахунок інших, нав'язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв'язання особистих конфліктів.

Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли позиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою розв'язання про­блеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не ду­же важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сторони конфлікту, коли сили не­рівні або коли інший наділений владою.

Стиль ухилення застосовується, якщо відбувається спілкуван­ня з психічно складною людиною та якщо немає причин підтри мувати з нею контакти, а також за спроб прийняти рішення в си­туації, коли не зовсім зрозуміло, що треба конкретно робити, та в цьому й немає нагальної потреби.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючися захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для іншої людини й не дуже суттєві для вас. Він корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Отже, ви поступаєтесь та робите те, чого бажає опонент. Ви дієте в такому стилі й тоді, коли співчуваєте іншій людині й намагаєтеся підтримати її.

Завдяки стилю співпраці можна брати активну участь у розв'язанні конфлікту й захищати власні інтереси, але прагнути при цьому до співпраці з іншими учасниками конфлікту. Цей стиль потребує більшої внутрішньої роботи порівняно з іншими стратегіями. Спочатку треба виявити прагнення, цілі, інтереси обох сторін, а потім обговорити їх.

Цей стиль найоптимальніший, коли обидві сторони мають різ­ні приховані прагнення. У такому разі важко визначити чинник незадоволеності.

Сутність стилю компромісу полягає в частковому задоволен­ні власних інтересів. Ви частково поступаєтеся іншим учасникам, але й вони роблять те саме. Такі дії можуть нагадувати співпра­цю, але задоволення потреб відбувається на поверховому рівні. Тут не аналізуються приховані, внутрішні потреби.

Важливо зрозуміти, що кожний з названих стилів ефектив­ний тільки за певних умов. Треба вміти адекватно використо­вувати кожен із них і робити свідомий вибір, враховуючи кон­кретні обставини. Найкращий підхід визначається конкретною ситуацією.

Д. Карнегі в своїй книзі наводить певні правила для коригу­вання своєї поведінки, відмови від того, що заважає в комуніка­ції, і визначення правильної стратегії спілкування з людьми, або вміння знаходити собі друзів.