Дієздатність громадян. Обсяг дієздатності фізичних осіб.

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права й обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, але і дієздатною. У найбільш простому вигляді дієздатність, як правова категорія, може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати права й обов'язки. Вона може бути визначена й інакше – як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У будь-якому випадку підкреслюється те, що дієздатна особа саме для себе, своїми власними діями набуває права й обов'язки, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності перейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, насамперед, характер дій, що може вчиняти суб'єкт певної галузі права, і властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.

Зазначені вимоги враховані, зокрема, і у визначенні дієздатності фізичної особи, яке міститься в ЦК України.

Дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми власними діями здобувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність у випадку їхнього невиконання (ст. 30 ЦК України).

Таке визначення дієздатності фізичної особи досить повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим, воно має недоліки, тому що не містить указівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не відзначає риси, що відрізняють її від дієздатності юридичної особи (яке, однак, відповідно до концепції ЦК України не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи – див. ст. 92 ЦК).

Вишення цієї колізії можливо завдяки аналізу елементів дієздатності, що входять у її склад у тому чи іншому випадку.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного здійснення правочинів (правочиноздатність);

2)можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт і бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника і самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність). Доцільність виділення такого елемента дієздатності, як бізнесдієздатність обумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але і пов'язаний зі здійсненням дій у відношенні державної реєстрації громадянина як приватного підприємця, з одного боку, і поширенні на фізичних осіб - підприємців правил нормативно-правових актів, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст. 50-54 ЦК України);

6) можливість бути учасником сімейних відносин (шлюбно-сімейна дієздатність).

На перший погляд, виділення окремих елементів дієздатності не має практичного значення. Однак, це уявлення помилкове.

Хоча в ст. 30 ЦК України дане загальне визначення дієздатності, однак у подальших його нормах помітний диференційований підхід до виникнення окремих елементів дієздатності.

Так, якщо правочиноздатність виникає в особи, що досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи опікуни не заперечують проти угоди – ст. 32, 221, 222 ЦК України), то виникнення деліктоздатності пов'язується з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування – ст. 33 ЦК України).

Якщо часткова правочиноздатність є навіть в особи, що не досягла 14 років (ст. 31 ЦК України), то трансдієздатність, як випливає зі ст. 242 ЦК України, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є однобічним правочином, але право на заповіт (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і на відміну від інших угод не може здійснюватися через представника (ст. 1234 ЦК України).

Вимога повної дієздатності, як загальне правило, визначене в ст. 50 ЦК України стосовно фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст. 35 ЦК України, але і тут є особливість – віковою межею є “нетиповий” для норм ЦК України вік – 16 років.

Тому варто визнати, що розмежування зазначених елементів дієздатності є доцільним і з практичної точки зору, оскільки дає можливість диференційовано підходити (що і робить ЦК України) до визначення вимог у відношенні надання особі того чи іншого виду (елемента) дієздатності.