Основи організації фінансів суб'єктів підприємництва – фінансових установ

Особливості організації фінансів банківських установ. Основні функції банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, строків та капіталів.

Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складові власного капіталу комерційного банку такі:

- основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що і створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними операціями банків;

- додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти і тощо;

- субординований капітал (борг). До нього належать звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів.

Фінансова діяльність банківської установи пов'язана з управлінням:

- основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів та резервами;

- якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат;

- грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами та витратами, податками;

- зобов'язаннями, спрямоване на забезпечення кредитної установи ресурсами на вигідній основі, досягнення оптимального співвідношення залучених та власних коштів;

- відсотковим, кредитним, валютним ризиками та ризиком ліквідності;

- строками погашення й відсотковими ставками активів-пасивів.

Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних операцій: відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід банку включає відсоткові і невідсоткові доходи.

Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи (операційні доходи), що дають продуктивні активи. Найбільша частка доходів банків надходить у вигляді відсотків від надання кредитів на різний строк у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних, споживчих й інших цілей.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлює банк. Вони зазначаються у кредитній угоді й залежать від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У випадку зміни облікової ставки умови угоди переглядають і змінюють тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника (у більшості випадків банки укладають з підприємствами угоди на умовах плаваючої відсоткової ставки).

Значну частку доходів банк формує з надходжень від: дисконтних і заставних операцій з векселями; неоподатковуваних та оподатковуваних інвестиційних цінних паперів; процентних доходів за репо-угодами з цінними паперами (надання кредитів у вигляді продажу цінних паперів із подальшим викупом через визначений термін за наперед обумовленою ціною. Ціну викупу встановлюють меншою за їх ринкову вартість на певну величину, що характеризує відсоток за надану позичку); строкових депозитів, розміщених в інших банках, тощо.

До не відсоткових доходів банку належать:

- комісійні винагороди за розрахунково-касове обслуговування (оплата переказних операцій);

- ведення депозитних рахунків;

- касове обслуговування приймання платежів населення на користь інших організацій та підприємств);

- інкасація грошової виручки;

- інкасові операції (отримання грошей за дорученням своїх клієнтів);

- доходи з акредитивних операцій;

- оплата за відкриття чекової книжки тощо;

- доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за цінними паперами; доходи, отримані від участі у спільній господарській діяльності; доходи від підприємств банку, які працюють на комерційних засадах);

- доходи від валютних операцій, факторингу, лізингу;

- доходи від трастових (довірчих) операцій (послуг) фізичним особам: (розпорядження спадщиною, власністю, опікунство, збереження майна, надання посередницьких послуг); організаціям (розпорядження активами, агентські та представницькі послуги, послуги з фінансування капітальних вкладень, у зовнішньоекономічній діяльності, ліквідації підприємства тощо).

У банках не всі активи дають доходи. Це, зокрема, грошові кошти в касі; кошти на кореспондентських рахунках; кошти, що перебувають на резервних рахунках; вартість основних засобів; сума іммобілізованих власних коштів.

Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та витрати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві групи:

а) відсоткові витрати: нараховані й сплачені відсотки у гривнях і валюті;

б) невідсоткові витрати: операційні (поштові витрати та витрати на електронний зв’язок, сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини, витрати на валютні операції та ін.); забезпечення функціонування банку (утримання апарату управління; господарські витрати (амортизаційні відрахування, орендна плата тощо); інші витрати (штрафи, пеня, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулих періодів тощо).

Прибуток банку – це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами.

Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напрямами:

1) капіталізований прибуток – прибуток, який спрямовують у капітал банку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спеціального призначення (потреби кредитної установи);

2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.

Із прибутку відшкодовують витрати працівників кредитної установи на добровільне медичне обслуговування, витрати на відрядження, котрі перевищили норми, що встановив уряд, тощо.

Банки є платниками податків до бюджету. Зокрема, вони сплачують податок на додану вартість (за винятком операцій, пов'язаних з основною діяльністю банків, тобто які є фінансовими або прирівняними до них: надання кредитів клієнтам, розрахунково-касового обслуговування страхових компаній як фінансових установ).

При виконанні інших операцій, непов'язаних з основною (фінансовою) діяльністю, кредитні установи сплачують ПДВ. До таких операцій належать: видача довідок про здійснення операцій або про наявність кореспондентського рахунку; встановлення системи " Банк – клієнт" та операції, пов'язані з її експлуатацією (повторна інсталяція, позапланова зміна ключів, шифрування); оформлення перепусток для клієнтів; експертиза банківських металів; реалізація ювілейних монет; продаж бланків векселів; продаж бланків суворої звітності, пломб тощо. Податкові зобов'язання з ПДВ виникають у разі виконання господарських операцій – продажу основних засобів або нематеріальних активів, надання транспорту в оперативну оренду тощо. Оскільки банки не є платниками ПДВ з операцій за основною діяльністю, вони не мають права відшкодовувати суму податкового кредиту, пов'язаного з виконанням господарських операцій.

Як і інші суб'єкти господарювання, банки сплачують податок на рухоме майно (податок з власників транспортних засобів), плату за землю та податок з прибутку. Ці податки сплачують банки в загальному порядку і в розмірах, визначених законодавством. Кредитні установи є платниками комунального податку.

Прибутки банківських установ оподатковують у порядку, передбаченому законодавством, тобто за базовою ставкою (25 %) оподатковують перевищення суми скоригованих валових доходів на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань.

Особливості організації фінансів інститутів спільного інвестування. Інститути спільного інвестування – фінансові установи, які обслуговують сферу спільного інвестування шляхом забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку. Основним призначенням інститутів спільного інвестування є залучення та об'єднання вільних ресурсів населення, підприємств і організацій та їх подальше розміщення.

Відповідно до законодавства України інститути спільного інвестування поділяють так.

Залежно від порядку здійснення їх діяльності:

- відкритого типу інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом або компанією з управління його активами);

- інтервального типу інститут спільного інвестування (або компанія з управління його активами), який бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

Інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Інститут спільного інвестування закритого типу (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим інститутом (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. Інститут закритого типу може бути лише строковим.

Залежно від строку функціонування: строковий інститут спільного інвестування (створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений інститут ліквідовується або реорганізовується); строковий інститут спільного інвестування створюється на невизначений строк.

Залежно від розміщення активів.

1. Диверсифікований інститут спільного інвестування, якщо він одночасно відповідає таким вимогам: кількість цінних паперів одного емітента в активах інституту не перевищує 10% загального обсягу їх емісії; сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи інституту в кількості, більшій ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів інституту; не менша ніж 80% загальної вартості активів інституту становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Диверсифікованим інститутам спільного інвестування (ІСІ) забороняється:

- тримати у грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж 30% загальної вартості активів; придбавати або додатково інвестувати: у державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25% загальної вартості активів інституту (не менше ніж у три види державних цінних паперів); у цінні папери органів місцевого самоврядування, більше ніж 10%; в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20%; в акції українських емітентів, більше ніж 40%; в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20%; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10%; у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 %; в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5% активів інституту;

- придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи інституту, компанії з управління активами або зберігача.

2. Недиверсифікованими інститутами спільного інвестування є ті, які не мають усіх ознак диверсифікованих.

У випадку, якщо недиверсифікований інститут закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більше ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками такого фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди на цінні папери інституту спільного інвестування відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

Корпоративний інвестиційний фонд – інститут спільного інвестування (відкритого, інтервального чи закритого типу, диверсифікований чи недиверсифікований), який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25%. Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду (тільки прості іменні акції) не може бути меншим від розміру, встановленого законодавством для відкритого акціонерного товариства, і формується він за рахунок: грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Збільшення статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду здійснюється виключно за рахунок грошових коштів акціонерів, внесених шляхом придбання ними акцій. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється.

Активи диверсифікованого ІСІ складаються тільки з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті. Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.

Корпоративні інвестиційні фонди мають певні обмеження щодо проведення своєї діяльності. Так, фонди не мають права: емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій; залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10% його активів; надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб; відмовитися від викупу власних акцій; розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію; розміщувати акції понад проголошену кількість; розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.

Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.

Пайовий інвестиційний фонд – сукупність активів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Цей фонд не є юридичною особою. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим, ніж розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Ініціатором створення пайового інвестиційного фонду є компанія з управління активами.

Створюють такий фонд шляхом придбання інвесторами випущених компанією з управління активами інвестиційних сертифікатів. Управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається.

Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

Компанія з управління активами інституту спільного інвестування може бути юридичною особою, яка створюється відповідно до законодавства України, її діяльність обмежується тільки управлінням активами одного або кількох інститутів спільного інвестування (венчурних фондів). У статутному фонді (капіталі) таких компаній частка держави не може перевищувати 10%.

Компанія з управління активами працює з певними обмеженнями. Вона не має права: набувати за рахунок активів інституту спільного інвестування майно та цінні папери тих видів, які не передбачені проспектом емісії цінних паперів; укладати угоди, щопорушують (або наслідком яких є порушення) норми законодавства; здійснювати за власні кошти операції з цінними паперами, які є активами інституту; безоплатно відчужувати активи інституту (крім компанії з управління активами венчурного фонду); брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів інституту, обсягом більшим ніж 10% вартості чистих активів інституту, на строк, довший ніж три місяці, та з метою іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів інституту; надавати позику або кредит за рахунок активів інституту; розміщувати цінні папери інших емітентів, крім цінних паперів інституту, активами яких вона управляє; придбавати векселі, похідні цінні папери, цінні папери інституту відкритого типу; укладати договори купівлі-продажу, позики або кредиту з пов'язаними особами, крім договорів з торговцями цінними паперами щодо розміщення та викупу цінних паперів інституту; продавати цінні папери інституту зберігачу, реєстратору, незалежному оцінювачу майна та аудитору (аудиторській фірмі) цього інституту, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування; набувати у власність нерухоме майно, що становить активи відповідного інституту тощо.

Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів інституту спільного інвестування. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості розміщуваної емісії інвестиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх реалізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.

Компанія з управління активами несе майнову відповідальність за збитки, завдані інституту спільного інвестування її діями (бездіяльністю). Вона відшкодовує втрати, понесені інститутом спільного інвестування, якщо протягом року вартість чистих активів інституту в розрахунку на один цінний папір інституту зменшилася нижче від його номінальної вартості більше ніж на 20%. Відшкодування здійснюється за рахунок резервного фонду цієї компанії, який формують за рахунок прибутку компанії з управління активами, а в разі його недостатності – за рахунок додаткових внесків її засновників.

У випадку залучення інститутом спільного інвестування коштів фізичних осіб – інвесторів компанія з управління активами формує резервний фонд, який зберігається на окремому депозитному банківському рахунку, відкритому компанією з управління активами, або розміщується в державні цінні папери.

Незалежний оцінювач майна інституту спільного інвестування – суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює визначення вартості нерухомого майна інституту під час його придбання або відчуження. Оцінювачем майна інституту спільного інвестування не можуть бути пов'язані особи, компанія з управління активами, зберігач, аудитор (аудиторська фірма), їх пов'язані особи.

Діяльність незалежного оцінювача майна інституту спільного інвестування провадиться відповідно до договору, що укладається між ним та компанією з управління активами інституту. Винагорода незалежному оцінювачу майна інституту спільного інвестування виплачується за рахунок активів інституту спільного інвестування.

Зберігач цінних паперів інституту спільного інвестування може бути юридичною особою. Зберігачем цінних паперів інституту не можуть бути компанія з управління активами інституту спільного інвестування та незалежний оцінювач майна інституту, а також їх пов'язані особи. Кожен інвестиційний фонд повинен мати тільки одного зберігача.

Зберігачу заборонено використовувати активи інституту спільного інвестування для здійснення власних операцій.

Зберігач здійснює контроль за відповідністю операцій з випуску, продажу, викупу та анулювання цінних паперів інституту регламенту, проспекту емісії цінних паперів, чинному законодавству, а також контролює діяльність ком­панії з управління активами стосовно порядку розрахунку вартості чистих ак­тивів інституту, розміщення та викупу цінних паперів інституту, напрямів використання прибутків, отриманих на активи інституту.

Зберігач виконує функції обслуговування грошових коштів інституту спільного інвестування. Банк зобов'язаний зараховувати грошові кошти, що надходять на рахунок корпоративного інвестиційного фонду або компанії з управління активами пайового інвестиційного фонду, зберігати їх та перераховувати (видавати) згідно з вимогами законодавства України та договором про обслуговування інституту спільного інвестування. Банк, який виконує функцію зберігача, може здійснювати операції з поточного обслуговування рахунків фонду та збереження активів фонду в грошовій формі.

Податкове законодавство у сфері фондового ринку базується на таких принципах стабілізації та розвитку інвестиційного процесу:

1)емітенти отримують у своє розпорядження певні суми коштів, залучених ними шляхом випуску цінних паперів для здійснення господарської діяльності, як у власний капітал, так і на умовах позики;

2)інвестори мають право повертати інвестовані ними кошти шляхом продажу належних їм цінних паперів на фондовому ринку, що знижує рівень інвестиційних ризиків інвестора та стабілізує господарську діяльність підприємства-емітента;

3)оподаткуванню підлягають тільки реальні доходи від володіння цінними паперами або операцій з ними, при цьому не повинно виникати подвійного оподаткування доходів інвесторів від здійснення опосередкованих інвестицій у цінні папери через інститути спільного інвестування;

4)інвестори зацікавлені у реінвестуванні отриманих ними за цінними паперами доходів.

Пайові цінні папери засвідчують пайову участь їх власника у власному капіталі емітента. Особа, яка набуває такі цінні папери, стає співвласником усіх активів емітента і має право на отримання своєї частки у випадку ліквідації підприємства-емітента незалежно від фактичних витрат на придбання цих цінних паперів. Емітент, що випускає пайові цінні папери, формує власний капітал для здійснення своєї господарської діяльності й несе зобов'язання перед власником цінних паперів, які не обмежені лише номінальною вартістю таких цінних паперів. Відповідно до цього передбачається звільнення від оподаткування усіх коштів, отриманих емітентом від випуску пайових цінних паперів. Формування власних коштів емітента відбувається не тільки за їх первинного розміщення, а й за розміщення пайових цінних паперів власного випуску, які вилучені ним раніше з обігу (наприклад, викуп та повторне розміщення акцій акціонерним товариством або продаж-викуп інвестиційних сертифікатів інвестиційним фондом). При здійсненні такої операції емітент фактично відновлює частину власного капіталу, вилучену попереднім інвестором під час викупу емітентом власних пайових цінних паперів. Зазначена умова є невід'ємною складовою діяльності окремих інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній), емісія цінних паперів яких збігається з їхнім обігом, оскільки такі цінні папери за законодавством і продаються, і викуповуються самим емітентом в обов'язковому порядку, тобто обертаються лише на первинному (емісійному) ринку.

При здійсненні наведених операцій дохід виникає лише у власника цих цінних паперів, а не в їх емітента. Проте, відповідно до норм закону про оподаткування прибутку підприємств неоподатковуваними доходами визнаються надходження тільки від операцій з продажу (розміщення) цінних паперів первинного випуску та операцій з їх кінцевого погашення.

Залежно від поточної інвестиційної привабливості емітента його пайові цінні папери первинного випуску можуть розміщуватися вище або нижче їхньої номінальної вартості. Перевищення отриманих емітентом коштів над номінальною вартістю випущених в обіг пайових цінних паперів (емісійний дохід) свідчить про високу інвестиційну привабливість пайової участі в капіталі цього емітента та є складовою цього капіталу. Розміщення пайових цінних паперів нижче їхньої номінальної вартості свідчить про зниження інвестиційної привабливості цього емітента. Отримані при цьому втрати не визнаються безпосередніми збитками від поточної господарської діяльності. Єдиним джерелом покриття таких збитків є накопичений раніше (або можливий у подальшому) емісійний дохід.

До оподатковуваних доходів за цінними паперами належать:

- дивіденди у вигляді неоподаткованих платежів на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку;

- відсотки за використання коштів, залучених у депозит;

- відсотки за облігаційними позиками;

- доходи від інвестицій у нерухомість тощо.

Оподаткуванню підлягають доходи, отримані від приросту активів фонду внаслідок зростання курсової вартості цінних паперів, які є в активах фонду; приросту номінальної вартості акцій (інших корпоративних прав) внаслідок збільшення статутного фонду акціонерного (господарського) товариства у зв'язку з індексацією основних засобів та нематеріальних активів; курсових різниць, що виникають у зв'язку з перерахуванням у національну валюту інвестицій (у тому числі в корпоративні права), які надходять в іноземній валюті.

Особливості організації фінансів страхових компаній. Основною діяльністю страхових компаній є надання страхових послуг як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, визначених угодою страхування або законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхові компанії для забезпечення власних потреб можуть проводити інші господарські операції.

За характером роботи страховиків (страхові компанії) поділяють на групи: 1) страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3) надають тільки перестрахувальні послуги.

Капітал страхової компанії, незалежно від того, здійснює вона ризикове страхування чи страхування життя, включає три елементи:

- статутний капітал, сплачений тільки у грошовій формі, у тому числі в іноземній валюті. Дозволено формування статутного капіталу компанії цінними паперами, що випускає держава, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 % його загального розміру;

- гарантійний фонд, до якого входять додатковий та резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку;

- страхові резерви, які до настання страхових випадків перебувають у розпорядженні компаній, які використовують для поповнення робочого капіталу.

Для фінансів страхових компаній характерне формування страхових резервів для забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування) у тих валютах, в яких вони відповідають за зобов'язаннями.

Склад страхових резервів залежить від діяльності страхової компанії – ризикове страхування чи страхування життя. Тому для одних компаній характерним є формування технічних резервів, а для інших – резервів зі страхування життя.

Страхові компанії формують і ведуть облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

- незароблених премій (резерви премій), які включають частки від сум і надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

- збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми і страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, і з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

За необхідності компанії приймають рішення про запровадження з початку календарного року формування таких резервів (за видами страхування іншими, ніж страхування життя): вільний резерв (25% статутного капіталу); централізований страховий резервний фонд; резерв заявлених, але невиплачених збитків; резерв збитків, що виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості.

Страхові компанії зі страхування життя зобов'язані створювати і вести облік таких резервів: довгострокових зобов'язань (математичні резерви), належних виплат страхових сум.

Страховики за рахунок невикористаного прибутку додатково створюють такі резерви: вільний резерв (25 % статутного капіталу), централізований страховий резервний фонд.

Кошти страхових резервів розміщують з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Вони мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вклади згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації; цінні папери, що емітує держава; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; кредити страхувальникам-громадянам, які уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми; права вимоги до перестраховиків; банківські метали; готівка у касі в обсягах лімітів залишків каси, які встановив Національний банк України.

Страхові організації займаються не лише страховою діяльністю, а й інвестиційно-фінансовою, використовуючи для цього тимчасово вільні кошти зі страхових резервів та інших нагромаджень. Внаслідок цього страхові організації отримують доходи: від страхової діяльності, які формуються з надходжень від страхової і перестрахувальної діяльності; від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів як власних (статутний капітал, амортизація, прибуток) та вільних коштів страхових резервів у державні й інші цінні папери, акції, банківські вклади, нерухомість, валютні цінності; інші доходи, що не мають страхового або інвестиційного походження, але можуть бути в господарській діяльності страховиків (плата за здані в оренду приміщення, транспортні засоби та інші основні засоби, доходи від продажу комп'ютерних програм тощо).

Формування прибутку від звичайної діяльності компаніями з ризикового страхування передбачає розрахунок:

- операційного прибутку, що вводять у тарифну ставку в складі навантаження до нетто-ставки й обчислюють як різницю між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг;

- фінансових (інвестиційних) прибутків, що отримала компанія від розміщення власних коштів і страхових резервів у кредитних та інших установах, які надходять у вигляді відсотків, дивідендів;

- інших прибутків компаній ризикового страхування – комісійних винагород за перестрахування, повернених сум технічних резервів інших, ніж резерв незароблених премій, страхових відшкодувань і страхових сум, сплачених перестраховиками.

Формування прибутку від звичайної діяльності компаніями зі страхування життя передбачає три етапи.

1. Формування прибутку від операцій зі страхування життя, який визначають як суму надлишку резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяги страхових зобов'язань, яку використовують у звітному періоді на власні потреби страховика.

Особливістю формування прибутку можна вважати й те, що страхові резерви створюють індивідуалізовано за кожною окремою угодою страхування і їх повністю використовують, оскільки вони завжди належать конкретному застрахованому. Тому в компаніях зі страхування життя основним джерелом прибутку є інвестиційний дохід, що залишається у їх розпорядженні.

2. Формування фінансових (інвестиційних) прибутків, які отримує компанія від розміщення власних коштів та вільних коштів математичних резервів у кредитних й інших установах, що надходять у вигляді відсотків, дивідендів тощо.

3. Формування інших прибутків компаній зі страхування життя.

Страхові компанії (страховики) сплачують такі самі податки й обов'язкові збори, що й інші суб'єкти господарювання.

Із непрямих податків страховики сплачують, як правило, податок на додану вартість. Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають при виконанні господарських операцій: продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо.

Страхові компанії є платниками прямих податків: податку на рухоме майно (податок із власників транспортних засобів); плати за землю; податку на прибуток (дохід). Ці податки компанії сплачують у загальному порядку і в розмірах, визначених законодавством. Страхові компанії є платниками комунального податку.

Оподаткування прибутку (доходу) страхових компанії відрізняється від оподаткування інших суб'єктів підприємництва. Своєрідний порядок формування прибутків страховиками і звільнення від оподаткування прибутків від окремих видів діяльності не дає змоги ефективно застосовувати загальноприйняту методику оподаткування прибутку: (валові доходи – валові витрати – амортизаційні відрахування) х ставка оподаткування. Тому для оподаткування доходів (прибутків) страхових компаній приймають різні бази оподаткування і ставки податку – у відсотках від: валового доходу, отриманого від страхової діяльності (крім страхування життя); доходів, що отримав страховик у разі дострокового припинення угоди зі страхування життя, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи; доходів, що отримав страховик від рахування і перестрахування життя; інвестиційних доходів і прибутків, отриманих від інших видів діяльності; сум, сплачених на користь нерезидентів, у тому числі податок на репатріацію доходів.

3 метою оподаткування страхової діяльності валовий дохід від страхової діяльності визначають як загальну сума валових внесків (страхових внесків, страхових платежів і страхових премій), за винятком суми валових внесків, переданих у перестрахування, що отримали (нарахували) страховики протягом звітного періоду за угодами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами.

Валові доходи від страхової діяльності (крім страхування ризиків життя) страховиків оподатковують за єдиною ставкою – 3% від суми валового доходу, отриманого від страхової діяльності.

Операції зі страхування життя фізичних осіб страховики здійснюють окремо. Доходи, отримані страховиками у вигляді сум страхових внесків, страхових платежів чи страхових премій, нагромаджених протягом звітного періоду за угодами страхування і перестрахування життя, оподатковують за ставкою З %. У випадку дострокового припинення угоди зі страхування життя, укладеної на 10 і більше років, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи, доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за ставкою 6 %.

Інші доходи страхових компаній, пов'язані з перестрахуванням життя, інвестиційною діяльністю та виконанням господарських операцій, оподатковують за базовою ставкою. Так, доходи, отримані страховиками від страхування і перестрахування життя, та інвестиційні доходи, зменшені на видатки, пов'язані з їх обслуговуванням, оподатковують податком за ставкою 25 %.

У випадку, коли страховик отримує доходи з інших джерел, ніж зазначені вище, такі доходи оподатковують у загальному порядку. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з отриманням згаданих доходів, не долучають витрати страховика при операціях зі страхування (перестрахування).