Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ефективне управління групами. Кількість конфліктів у групі, знижується мотивація до досягнення мети й мінімально використовується колективний потенціал групи для вирішення проблем.







 


кількість конфліктів у групі, знижується мотивація до досягнення мети й мінімально використовується колективний потенціал групи для вирішення проблем.

Отже, групи можуть досягати синергетичного ефекту (тобто коли дві голови краще, ніж одна, а 2 х 2 = 5) лише в тому разі, коли члени колективу розуміють процес групової динаміки і керують процесом ухвалення рішення.

У зв'язку із цим особливо важливо враховувати виплив прави­ла поділу процесу ухвалення рішення на дві фази: а) фазу пошуку альтернатив; б) фазу оцінки альтернатив і вибору оптимального рішення.

Дослідження групової ефективності дає підстави вважати, що група, яка розуміє необхідність проходження двох фаз у процесі ухвалення рішення й діє відповідно до них, краще вирішує пробле­ми, ніж та, котра цього не бере до уваги.

З іншого боку, у процесі ухвалення рішення виявляються за­кономірності групової динаміки. Групова динаміка також характе­ризується двома фазами: а) фазою розбіжності думок і розбіжнос­ті позицій членів групи; б) фазою поступового зближення позицій і думок членів групи з конкретного питання.


час

Рис. 9.3 Дві фази групової роботи з ухвалення рішення

Збіг фаз групової динаміки й фаз ухвалення рішення визначає ефективність групової роботи, а розбіжність — втрату можливостей для використання потенціалу групи й пошуку найбільш оптималь­ного вирішення проблеми (див. рис. 9.3).


Фази:

1) відмінність думок щодо висунутих ідей;

2) зближення думок щодо ідей.

Упродовж першої фази члени групи свідомо підкреслюють і максимально використовують невідповідність і відмінність своїх думок щодо вирішення проблеми для того, щоб уникнути групо­вого мислення й генерувати якомога більшу кількість альтернатив­них ідей. Протягом другої фази здійснюється поступове зближення думок членів групи в рамках процесу критичної оцінки всіх вияв­лених ідей.

Висування ідей та альтернатив вирішення може проходити за двома сценаріями. Перший сценарій — «змагання»: виграш одного означає програш іншого. Як правило, висування ідей щодо вирі­шення проблеми супроводжується дискусією, де кожний захищає власну точку зору та критично аналізує чужу думку. У цьому разі один чи двоє членів групи відразу висувають свої ідеї і втягуються в дебати один з одним. Інші пасивно спостерігають за розвитком дебатів, оскільки вони заблоковані словесною баталією, що бурх­ливо розвивається. У такий спосіб обмежується кількість вису­нутих ідей. Той, хто має великий вплив, здійснює експансію своєї ідеї часом без достатнього критичного осмислення, а група оцінює незначну кількість ідей без вироблення об'єктивних критеріїв для їх оцінки.

Другий сценарій — «співробітництво»: виграшна ідея одного означає виграш для всіх. За такого сценарію група концентрує ува­гу на ідеях, а не на змаганні між особистостями, що їх висловлюють. Цей сценарій допускає більш відкритий обмін ідеями й думками без побоювання кожного піддатися персональним нападкам. У цьо­му разі час, відведений на цю процедуру, використовується більш раціонально за рахунок виявлення більш широкого набору альтер­натив рішення (рис. 9.4).

Якщо дискусія спрямована на фіксування виграшу чи поразки певної ідеї, то упускаються можливості пошуку більшої кількості альтернатив і вибору кращої. При цьому група націлена на пошук


ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ


ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ГРУПАМИ


 


           
   
 
 
 
   

Кількість ідей

час

Рис. 9.4 Типова модель групової дискусії

компромісу між двома альтернативами. Але компроміс не завжди означає внутрішню згоду. Тому важливо використовувати потенці­ал групи для пошуку й оцінки кращого рішення, а не пошук комп­ромісів між парою альтернатив (див. табл. 9.4).

Дослідження групової ефективності підтверджують, що участь у процесі ухвалення рішення є важливим чинником, який визначає згоду. Люди зазвичай частіше погоджуються з тими рішеннями, на прийняття яких вони можуть впливати, ніж з тими, котрі їм нав'язуються.

Оскільки досягнення згоди щодо рішення і його наступна ре­алізація мають важливе значення для групи, то одним із завдань групової роботи є забезпечення рівних можливостей для участі членів групи.

Причини нерівноправної участі:

1) індивідуальні відмінності членів групи в реакції на події; осо­бливі схильності кожного, що виявляються в домінуванні й са­мовираженні. (Деякі члени моментально починають лідирувати,

Таблиця 9.4

Фактори групової ефективності

 

Групова ефективність = якість ідеї х згода щодо її реалізації
Низька Висока Низька
Низька Низька Висока
Висока Висока Висока

нав язуючи іншим власні думки й переживання, не даючи коле­гам висловитися чи обмежуючи їхні можливості в цьому);

2) невміння чи небажання прислуховуватися до думки інших
членів групи;

3) недостатня віра в себе і свою ідею; зневіра окремих членів
групи в тому, що їх уважно вислухають і зрозуміють;

4) існування інших соціально-психологічних бар'єрів (особли­
вості мови й спілкування, несумісні культурні фактори й т. ін.).

Забезпечити рівні можливості для всіх членів групи в активній участі в груповій роботі — це не означає, що потрібно обов'язково примушувати всіх до пропорційної участі. Не всі члени групи одно­часно виявляють однакове бажання виражати свої думки й брати участь у груповій роботі. Переривання одного й надання слова іншому (тому, хто поки що не готовий висловитися) призводить до фрустрації, у результаті чого знижується мотивація до активної участі в груповій роботі.

Щоб забезпечити рівні можливості участі в груповій роботі, фахівці рекомендують застосовувати певні підходи.

Просте забезпечення рівних можливостей для участі в гру­повій роботі не є єдиним чинником досягнення згоди в груповій дискусії. Коли члени групи вирішили взяти в ній участь, вони спо­діваються, що будуть почутими, що їх зрозуміють.

Розвиток взаєморозуміння між членами групи є важливим моментом, коли треба встановити розбіжності між виявом згоди з думками інших членів і їх розумінням. Загальне схвалення в період експансії однієї ідеї може реально означати незгоду з нею, замикання групи на оцінці лише декількох (чи однієї) ідей. Ефек­тивність групової роботи залежить від того, чи склалося в колек­тиві загальне розуміння того, що слухання не обов'язково означає розуміння й згоду.

У зв'язку із цим використання закономірностей групової ди­наміки в процесі ухвалення рішення призводить до:

підтримки розбіжностей між слуханням для розуміння і без­підставною згодою з позицією інших;


 




ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.