Управління як соціальний феномен

Поняття «управління» широко використовується в різних на­уках, позначаючи функцію, властиву організованим системам (біо­логічним, технічним, соціальним, військовим та ін.). Існує багато визначень цього поняття. Беручи загалом, під управлінням розумі­ють елемент, функцію, що забезпечує збереження певної структури організованих систем, підтримку режиму їхньої діяльності, реаліза­цію їхніх програм і цілей.

У соціальному управлінні, на відміну від інших видів, голо­вними компонентами є або люди як члени різних організацій, або ж організаційні підрозділи в цілому. Індивіди (або самостійно, або ж у складі соціальної групи), які виявляють себе в складній сис­темі управлінських взаємин, можуть бути суб'єктами й об'єктами управління. Як бачимо, визначальними категоріями соціального управління є «організація», «суб'єкт та об'єкт управління».

Організація являє собою форму об'єднання групи людей (двох і більше), діяльність яких свідомо координує суб'єкт управління для того, щоб досягти спільної мети чи цілей та упорядкувати ко­лективну діяльність. Залежно від цілей та умов діяльності індивіди в соціальному управлінні є суб'єктами або об'єктами управління.

Суб'єкт управління — це носій предметно-практичної діяль­ності, джерело управлінської активності, спрямованої на певний об'єкт управління. Суб'єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Об'єкт управління — це частина об'єктивної дійсності, на яку спрямовується управлінський вплив. Об'єктом управління може бути як окремий індивід, так і соціальна група.

Суб'єкт та об'єкт управління пов'язані між собою діалектич­ною взаємодією і взаємовпливом. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність суб'єкта управління його об'єкту. Отже, соціальне управління є безперервний процес впливу керівника (суб'єкта управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо (об'єкт управління) з метою організації і координації їх спільної діяльності для досягнення найкращих результатів.

Система управлінських відносин спирається на два соціаль­но-психологічні феномени, які ми можемо трактувати як власне управління, тобто цілеспрямований вплив на певний об'єкт, і під­порядкування, тобто сприйнятливість і схильність підпорядковува­тися цілеспрямованому впливу суб'єкта. Залежно від типологічних рис різні люди неоднаково сприймають саме почуття підпорядко­ваності. Дослідники виділяють три типи підпорядкування:

• підпорядкування наперекір: працівник сприймає підпоряд­
кування як вимушені й зовні нав'язані відносини. Для цього
типу характерне слабке розуміння мотивів підпорядкування та
обов'язку;

• байдуже підпорядкування: працівник цілком задоволений своїм
становищем, оскільки це звільняє його від прийняття відпові­
дальних рішень; сповідується принцип «нехай думає начальник»;

• ініціативне підпорядкування: працівник усвідомлює необхід­
ність підпорядкування, почуття обов'язку в нього переходить
у звичку, але не позбавляє ініціативності. В основі такого типу
підпорядкування лежить критична оцінка керівника та визна­
ння його авторитету.