Психологічні особливості мікросередовища засуджених

Більшість засуджених розуміють, що суспільство бачить у них перш за все злочинців, що порушили закон, тобто усвідомлюють себе як людей зі схожою долею. Між «нами» – ув’язненими та «ними» – вільними пролягає невидима межа. Причому якщо у колоніях загального режиму, де відбувають покарання вперше засуджені, усвідомлення «ми» ще відсутнє, хоча досить яскраво виражене розуміння існування «вони», то у колоніях особливого режиму, де утримуються особливо небезпечні рецидивісти, в їх свідомості чітко зафіксована спільнота, з якою вони себе ідентифікують. Така консолідація підтримує засуджених, додає їм душевної рівноваги. Разом із тим, вона посилює відчуженість засуджених від суспільства, ускладнює подальшу їх адаптацію до нормального життя. Проведені дослідження (Г.Ф.Хохряков, О.М.Сухов) показали, що практично всі вони ставляться до суспільства сторожко, а дехто навіть вороже.

Консолідація засуджених та їх протистояння оточуючому світу призводить до виникнення і розвитку мікрогруп, що мають наступні психологічні відмінності: 1) групи закритого типу; 2) із примусовим характером перебування для її членів; 3) із суттєвою диференціацією учасників (віковою, професійною, моральною тощо); 4) групи, життєдіяльність яких детально регламентована усталеними принципами самоорганізації.

Самоорганізація спільноти засуджених є продуктом спонтанних, не врегульованих цілеспрямовано процесів. Спонтанна самоорганізація існує в суспільстві на всіх його рівнях, починаючи з соціуму як цілого і аж до первинних соціальних груп. У місцях позбавлення волі потреба у неформальних організаціях є особливо гострою, причому участь у них передбачає свідомий вибір позиції, що виявляється в приналежності особистості до тієї чи іншої групи ув’язнених. У зв’язку із тим, що такий вибір мусить здійснити кожен, самоорганізація в місцях позбавлення волі набуває масового характеру.

У мікросередовищі засуджених можна виділити наступні страти.

І. Лідери - беруть на себе роль захисту прав, уособлюючи і відображаючи настрої та інтереси інших засуджених, що і надає їм певної ваги. Розповсюдженою є думка, що лідери («пахани») встановлюють свою владу за допомогою сили кулаків та м’язів. Але, як свідчать проведені опитування, вони користуються повагою завдяки незалежності, силі духу, вмінню відстояти власну гідність тощо. У їх поведінці переважає не зиск, а прагнення самоствердження. Так, наприклад, у колоніях посиленого режиму, де відбувають покарання вперше засуджені на значні терміни позбавлення волі, неформальні лідери набагато (в середньому, приблизно на 8 років) молодші за представників інших груп ув’язнених. Це пов’язано не лише з тим, що молодому простіше зважитися на ризикований крок; важливо те, що молоді прагнуть до самоствердження у своєму середовищі. Молода людина, залучаючись до справ злочинної спільноти, міцніше пов’язує з нею власне «я» і швидше віддаляється від суспільства.

Психологічні дослідження показали, що серед неформальних лідерів та іх оточення доля таких, що підпадають під поняття психологічної норми, істотно більша, ніж серед представників інших неформальних груп. При цьому, як не дивно, кількість " нормальних" зростає за умови більш жорсткого режиму утримання. Якщо в колоніях загального режиму акцентуйованих, але компенсованих особистостей серед лідерів приблизно 20%, то в колоніях посиленого режиму їх уже 27%, а в колоніях суворого режиму – 32%. Що ж до акцентуйованих, але декомпенсованих особистостей, то їхня доля знижується по мірі посилення жорсткості режиму: 70% в колоніях загального режиму, 63% - посиленого і 47% у колоніях суворого режиму. Таким чином, засуджені-лідери знаходять більше можливостей для компенсації у місцях позбавлення волі та краще зберігають власну особистість. Їхня соціальна та психологічна адаптованість приблизно однакові, що свідчить про збалансованість між тим, що вони роблять чи змушені робитти, та тим, як вони самі та інші до цього ставляться. Парадоксальність позиції цих осіб полягає в тому, що вони виходять на волю психічно активними, енергійними, але свобода стає для них чужим світом.

До неформальних лідируючих груп належить від 5 до 18% засуджених у залежності від виду режиму. Ці групи є найбільш згуртованими та найкраще організованими, серед них найчастіше керує одноосібний лідер.

2. Знавці неформальних норм поведінки - посідають почесне місце серед засуджених. Їхній високий статус обумовлений, насамперед, тим, що такі норми не записуються, тобто «неформальний закон» не кодифікується, тому їх треба пам’ятати. Окрім того, у ході застосування згаданих норм часто доводиться звертатися до минулого досвіду, аналізу якогось конкретного випадку. Тому слід не лише вміти вдало тлумачити норми стосовно конкретного конфлікту, але і зберігати в пам’яті практику застосування цих норм. Знавці – це найчастіше ув’язнені з великим досвідом перебування в місцях позбавлення волі.

3. У лідируючих групах мають бути люди, котрі стежать за виконанням норм поведінки або безпосередньо здійснюють їх реалізацію. Від цих членів великого інтелекту або досвіду не вимагається; головне, щоб вони були ретельними виконавцями чужої волі.

4. Насамкінець, у таких групах є ув’язнені, котрі виконують функцію посередників між «керівниками» та іншими засужденими. Справа в тому, що лідери не вступають безпосередньо у стосунки із ув’язненими інших груп. Тут існує певний етикет. Так, скажімо, якщо психолог-дослідник бажає зустрітися з лідерами певної групи, він може зробити виклик через адміністрацію. Але така зустріч буде формальною, що не відповідає завданням дослідження. Краще здійснити її через посередників, завчасно окресливши коло питань, які бажано обговорити.

5. Деякі засуджені роблять інший вибір: вони погоджуються на співробітництво з адміністрацією у справі, як зазначено в офіційних документах, «виховання та перевиховання» інших засуджених. Мотивом вибору тут найчастіше є якнайшвидше досягнення свободи. Такі ув’язнені користуються поблажливістю адміністрації і небезпідставно розраховують на умовно-дострокове звільнення. Але тим самим ці засуджені протиставляють себе спільноті ув’язнених.

Плата за такий вибір є непомірно високою. Вдень ці ув’язнені знаходяться у безпосередньому контакті з начальством, котре ставиться до них шанобливо, радиться з ними і т.ін. А ввечері вони ідуть до своїх товаришів, перебувають із ними в одному приміщенні. Там вони не можуть не відчувати психічного дискомфорту, адже ними порушена одна із найголовніших настанов спільноти – не співробітничати із протилежною стороною. Крім того, їм часто доводиться не лише допомагати адміністрації у організації роботи та проведенні певних заходів, але і брати участь у репресивних діях: обшуках, перепровадженні порушників до штрафного ізолятора тощо.

До числа членів активу часом потрапляють засуджені, що порушили певні норми поведінки. Побоюючись застосування до них неформальних санкцій, вони виявляють бажання співпрацювати з адміністрацією. Найчастіше такі помічники дискредитують ідею добровільної допомоги, що базується на каятті в скоєному злочині. Кожний такий факт стає відомим спільноті, і лідери широко використовують його у власних пропагандистських цілях. Чим жорсткішим є режим утримання, тим гірше становище добровільних помічників адміністрації: за умови більш жорсткого режиму тіснішою є консолідація засуджених, а отже і складнішим становище тих, хто протиставляє себе спільноті. Становище добровільних помічників ускладнюється також тим, що на волі нікого не цікавитиме, «хорошим» чи «поганим» ув’язненим ти був. Для суспільства всі засуджені є злочинцями.

6. Найчисленніша група – «нейтральні». Нелегко зважитися на співробітництво із адміністрацією, оскільки це протиставялє тебе спільноті; складно бути неформальним лідером або знаходитися в його оточенні. Тому багато засуджених віддають перевагу праці, навчанню, хорошій поведінці. Вони намагаються підтримувати постійний звязок із родичами, що залишилися на волі, друзями. На жаргоні цю групу називають «мужиками». Вони виконують запланований обсяг роботи і складають «мовчазну більшість», котра підтримує позицію тієї групи, що дозволяє їм безконфліктно існувати та користуватися необхідним обсягом благ. Група «нейтральних» складає приблизно 70-75%; її представники згодом можуть поповнювати описані нами вище групи або ж потрапляти до «знехтуваних».

7. Оскільки спільнота ув’язнених має свої принципи поведінки, то є і порушники цих принципів, які складають групу «знехтуваних». У них гірші спальні місця, свої столи в їдальні та місця в кінозалі; в лазні вони також миються окремо і в останню чергу. В цілому вони опиняються в «подвійній ізоляції»: спершу від них відгородилося суспільство, а згодом і їхня власна спільнота. Вони покарані не лише ігноруванням, але і найтяжчою та найгіршою роботою, неформальні правила поведінки забороняють спілкування із ними. До цієї групи входять люди, котрих можна назвати морально опущеними, із ослабленою морально-вольовою регуляцією, олігофрени, а також ті, хто потрапив до «знехтуваних» у покарання за певний вчинок. Сюди входять також пасивні гомосексуалісти, що були ними або стали такими у місцях позбавлення волі. Група «знехтуваних» відносно невелика (від 3 до 11% в залежності від виду режиму). Систему цінностей у них виявити дуже важко, можна лише говорити про переважні орієнтації у матеріальну сферу.

Засуджені часто об’єднуються у так звані «сім’ї». Остання складається, як правило, з двох осіб (хоч інколи включає 5-6). «Сім’я» бере на себе виконання та розподіл господарчих функцій: утримання особистого майна та нагляд за ним, здобування та розподіл матеріальних благ і т.ін. Членство у «сім’ї» забезпечується матеріальним внеском кожного. Тому умільці, що витовляють та обмінюють потрібні для засуджених речі, завжди є шанованими членами «сім’ї». Якщо хтось із членів сім’ї позбавляється додаткових джерел отримання благ (посилок із дому, грошей та ін.), інші її члени надають йому допомогу. Підтримка надається і в тому разі, коли хтось із членів потрапляє до штрафного ізолятора.

У місцях позбавлення волі утворюються також земляцтва, що об’єднують вихідців із одного району чи міста, області. Є земляцтва, сформовані за національною ознакою. Члени земляцтва надають один одному допомогу в отриманні кредиту, в розв’язанні конфліктних ситуацій і т.ін.

Таким чином, у наявності неформальних груп протиріччя, притаманне покаранню у вигляді позбавлення волі, знаходить своє реальне відображення. З’являються сталі групи людей, які відкрито заявляють, що із суспільством їм не по дорозі, що адміністрація місць позбавлення волі – ворог інтересам спільноти, що засуджені, котрі співпрацюють із адміністрацією, є зрадниками інтересів злочинного братства. Цілком очевидно, що ці групи засуджених діють не у вакуумі: вони спираються на підтримку значної частини ув’язнених із інших груп.

Про це яскраво свідчить проведений декілька років тому експеримент, коли у одній із колоній зосередили лише «знехтуваних», зібравши їх із багатьох закладів. Наміри були досить гуманістичними: по-перше, полегшити становище цих людей і, по-друге, ефективніше проводити з ними цілеспрямовану виховну та виправну роботу. Гіпотетично очікувалося, що засуджені у цьому випадку житимуть у злагоді та взаєморозумінні, адже перед цим вони досить-таки настраждалися від утисків сильніших. Однак у новій колонії протягом перших трьох місяців обстановка була абсолютно некерованою: відбувалося з’ясування стосунків, велася жорстока боротьба за лідерство. Приблизно через три місяці пристрасті вщухли, і експериментатори побачили тут таку ж структуру неформальних груп, як і у всіх інших колоніях: «пахани», «мужики» і «знехтувані». Учасники експерименту підкреслювали, шо неформальні лідери тут відзначалися особливою жорстокістю і тому, що прагнули помститися за попередні приниження, і з-за того, що колишні принижені, отримавши владу, мимоволі стають екстремістами.

Таким чином, можемо зробити висновок, що у спільноті засуджених утворюються групи, які вирізняються згуртованістю і вбачають своє призначення у збереженні цінностей спільноти, спираючись на певні принципи поведінки, що виступають регуляторами стосунків. Ці групи отримують підтримку спільноти і є реальною силою, здатною змусити виконувати означені правила співіснування. У спільноті складається нормопорядок, тобто правила застосування «своїх» законів, порядок виконання санкцій неформальних «кодексів поведінки».