Емоційно-вольова сфера людини. Психоорганічні теорії емоцій(У

Психоорганічні теорії емоцій (У. Джеме, К. Лате, У. Кеннон, П. Бард, В. Вундт, кінець XIX ст.). Теорія Джемса-Ланге стверджує, що різним емоціям характерні певні фізичні стани організму. Ці тілесні зміни назвали органічними проявами емоцій. Якраз ор­ганічні відчуття і є першопричиною емоцій. Вони породжують пе­реживання відповідної модальності. Спочатку під зовнішнім впливом відбуваються характерні зміни в організмі і лише потім, як їхній наслідок, виникає відповідна емоція. Отож, згідно з цією теорією, людині сумно тому, що вона плаче, а не навпаки. Теорією Кеннона-Барда доведено, що тілесні зміни при різноманітних емоційних станах є дуже подібними. Це не дає змоги пояснити якісну відмінність вищих емоцій людини, і тому емоції не можуть бути наслідком фізіологічних змін в організмі: і тілесні зміни, і пов'язані з ними емоційні переживання виникають майже одно­часно. Теорія Вундта ґрунтується на принципі психофізичного паралелізму¹. Виразні рухи, які виникають під час переживань, є зовнішнім супутником емоцій; вони є результатом внутрішньо-органічних змін.

Взаємовплив емоційних та пізнавальних процесів відображено у теорії когнітивного дисонансу, когнітивно-фізіологічній та інформаційній теорії.

Теорія когнітивного дисонансу (Л. Фестингер, 60-ті роки XX ст.) розглядає емоції як основний мотив учинків людини. Стверджується, що позитивні переживання в людини виникають тоді, коли її очікування здійснюються, тобто коли реальні резуль­тати відповідають очікуваним, знаходяться з ними у консонансі. Негативні емоції, навпаки, виникають у тих випадках, коли ре­альні та очікувані результати не збігаються, тобто знаходяться у дисонансі. Вийти зі стану когнітивного дисонансу можна двома способами: змінити очікування так, щоб вони відповідали реаль­ному результату, або спробувати отримати новий результат, щоб він відповідав очікуванням.

Когнітивно-фізіологічна теорія (С. Шехтер, 60-ті роки XX ст.) емоції розглядає як результат інтеграції фізичних, фізіологічних і

¹ Дуалістичний принцип пояснення взаємодії між тілом та душею, за яким ці два самостійні та незалежні начала певним чином супроводжують діяльність одне одного.

психологічних чинників. До психологічних відносять, насамперед, минулий досвід людини, який відображений у пам'яті, і моти­вацію, тобто оцінку ситуації з точки зору актуальних інтересів і потреб людини. Для підтвердження цієї теорії провели експери­мент. Людям пропонували «ліки» — фізіологічно нейтральний розчин, і додавали до цього різні інструкції. В одному випадку го­ворили, що ліки мають викликати ейфорію, в іншому — гнів. Після прийому «ліків» досліджуваних запитували, що вони відчувають. З'ясувалось, що вони насправді відчували те, що їм приписувала інструкція. Таким чином встановили, що когнітивний фактор, тоб­то знання, якими володіє людина, дає змогу маніпулювати її емоційними станами. Цей факт лежить в основі різноманітних си­стем психотерапевтичного впливу.

Інформаційна теорія емоцій (П. В. Симонов, 60-ті роки XX ст.) припускає, що емоції є результатом відображення мозком людини певної актуальної потреби (зокрема, якості і сили) та ймовірності (зокрема, можливості) її задоволення. Цю інформацію мозок оцінює на основі генетичного і набутого індивідуального досвіду. Ця теорія знайшла своє відображення у формулі:

Е = і[П, (І_н-І_с),...],

Е — ступінь, якість і знак емоції П — сила та якість актуальної потреби

(І_н - І_с) — оцінка ймовірності (можливості) задоволення потреби на основі генетичного і набутого індивідуального досвіду І_н — інформація про засоби, прогностично необхідні для задово­лення потреби ІС — інформація про засоби, якими володіє суб'єкт у певний момент.

Існують також інші теоретичні підходи до емоцій людини, зок­рема психоаналітична теорія і теорія диференційованих емоцій.

Психоаналітична теорія емоцій (3. Фройд, Д. Рапапорт) ви­никла на початку XX ст. 3. Фройд ґрунтував своє розуміння емоцій на теорії про потяги. У 60-х роках XX ст. Д. Рапапорт вик­лав своє бачення психоаналітичної теорії емоцій, яка зводиться до наступного. Сприйнятий образ викликає в людини несвідомий