Освітній підхід до вивчення інтелекту

У межах теорій когнітивного научіння і научуваності, інтелект розглядають як сукупність когнітивних навичок. їх засвоєння - необхідна умова інтелектуального розвитку. А. Стаатс трактує інтелект як систему функціональних поведінкових навичок, що є наслідком кумулятивно-іерархічного навчання. На його думку, загальний механізм інтелекту втілений в інтелектуальних навичках, релевантних різним ситуаціям і вимогам, тому інтелект - базовий поведінковий репертуар, засвоєний завдяки певним навчальним процедурам. Наприклад, інтелектуальна здібність до узагальнення передбачає засвоєння таких основних когнітивних навичок: іменувати об'єкти, їх властивості (колір, розмір тощо); здійснювати переходи за типом " слово - образ"; працювати з класами слів (встановлювати родовидові зв'язки); словесного асоціювання.

Аналогічно розглядають інтелект послідовники теорії навичок К. Фішера. Він вважав, що когнітивний розвиток є утворенням ієрархічно організованих комплексів специфічних навичок. Суть теорії полягає у спробі обґрунтувати єдність поведінки і думки, при цьому стверджується, що...думка в буквальному розумінні слова була вибудувана з сенсомоторних навичок". Фішер стверджує про наявність сенсомоторних, репрезентативних і абстрактних " ярусів" (типів) засвоюваних навичок, які, будучи взаємопов'язаними, формуються разом з комбінаторними правилами, що відповідають за їх взаємодію і перетворення.

Ще один напрям представлений у дослідженнях Р. Фейєрштейна, що визначав інтелект як динамічний процес взаємодії людини зі світом, тому критерієм його розвитку є мобільність (гнучкість, пластичність) індивідуальної поведінки. Джерело мобільності - опосередкований досвід навчання: безліч технік (прийомів), у т. ч. навички запам'ятовування, обґрунтовування, оцінювання власної компетентності, контролю за поведінкою, пошуку мети, планування тощо, за допомогою яких дитина може свідомо управляти своїми станами, інтелектуальною діяльністю. На основі цих уявлень Фейєрштейн і його колеги розробили навчальну програму " Інструментальне збагачення", призначену для учнів 12-14 років. Вона адресована насамперед учням з низькими результатами за тестами навчальних досягнень, тим, кому бракує певних інтелектуальних здібностей (неуважним, неспроможним у візуальних перетвореннях або логічних міркуваннях тощо). Програма покликана зміцнити їхній оптимізм і віру у власну компетентність.

У контексті проблеми научуваності 3. Калмикова пропонує визначати природу інтелекту через поняття " продуктивне мислення", сутність якого полягає в здібності здобувати нові знання (научуваності). її показниками є рівень узагальненості знань, широта їх використання, швидкість засвоєння, темп просування в навчанні. Відповідно, основу індивідуального інтелекту, на її думку, формують можливості людини самостійно шукати нові знання і застосовувати їх у нестандартних ситуаціях.

Аналогічної точки зору дотримується Г. Берулава, відзначаючи, що при оцінюванні розумового розвитку дитини слід брати до уваги рівень актуального розвитку (показник сформованості понять, розумових дій і загальних розумових здібностей), особливості його зони найближчого розвитку (показники научуваності). У зоні найближчого розвитку вона виокремлює зону активного навчання (процес засвоєння і відтворення нових знань з урахуванням різних форм навчальної допомоги з боку вчителя) і зону творчої самостійності дитини (процес її самодіяльності і самонаучуваності).

Деякі дослідники, співвідносячи научуваність з інтелектуальними здібностями, виокремлюють форми научуваності: експліцитну, коли навчання здійснюється на основі довільного, свідомого контролю процесів перероблення інформації; імпліцитну, коли підвищення успішності діяльності здійснюється за поступового накопичення інформації на неусвідомлюваному рівні.