Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

Вивчення представників середньої і пізньої дорослості, особливо людей дорослих і літнього віку (35-55 і 55-70 років) засвідчило, що робота інтелекту " тих, кому за ЗО" значно відрізняється від особливостей побудови і функціонування інтелекту в дитячому, шкільному і студентському віці. Насамперед було виявлено парадоксальну співвіднесеність майже несумісних вікових психологічних ефектів: зниження з віком рівня основних невербальних здібностей (зменшення обсягу оперативної пам'яті, наростання дефектів уваги, погіршення просторових операцій тощо); підвищення реальної інтелектуальної продуктивності, аж до " вибуху" творчих інтелектуальних досягнень між 40-50 роками.

За припущенням Г. Лабов'ю-Вієф в інтелектуальній сфері дорослих людей відбувається глибоке структурне зростання. Відповідно, пік розвитку формальних операцій (за Ж. Піаже) в юнацькому віці - це лише прелюдія до подальших інтелектуальних досягнень дорослого. На думку Лабов'ю-Вієф, формально-логічні здібності - малозначущі в інтелектуальному житті більшості дорослих людей. їхній інтелектуальний розвиток забезпечує інтеграція різних форм досвіду, внаслідок чого у дорослої людини формується особлива ментальна модель дійсності, що об'єднує знання про об'єктивний світ, інших людей і власне Я. Тому для визначення рівня розвитку інтелектуальних можливостей на етапі зрілості контрпродуктивно використовувати традиційні психометричні тести.

Якщо інтелектуальна обдарованість справді вимірюється тестами інтелекту і тестами креативності, то літні і старі люди (а також представники нетехнологічних суспільств) мають вельми низький інтелектуальний потенціал. Проте такий висновок некоректний, бо саме на матеріалі психології літніх і старих людей та психології способу життя традиційного суспільства сформувався архетип " мудра людина ".

Психологічні дослідження мудрості ще тільки починаються. Та вже зрозуміло, що мудрість - це складник природного інтелекту, вона безпосередньо стосується перероблення інформації про те, що відбувається, адаптаційних процесів. Водночас мудрість є специфічним станом інтелектуальної зрілості, що виявляється в контексті повсякденного способу життя і є наслідком тривалого й унікального процесу накопичення життєвого досвіду.

Мудрість - експертна система знань, орієнтована на практичний бік життя, що дає змогу приймати виважені рішення І давати корисні поради щодо життєво важливих або складних проблем.

їй властиві такі найхарактерніші особливості: мудрість пов'язана з вирішенням важливих, смисложиттє-вих питань; рівень знань, задіяних при цьому, дуже високий; ці знання збалансовані і можуть використовуватися в особливих ситуаціях; мудрість поєднує розум і чесноти, може слугувати для блага окремої людини і людства; її легко розпізнають інші люди.

Мудрість не е нормативним психологічним утворенням, досягти її вдається далеко не всім.

Як стверджують С. Холлідей і М. Чандлер, ознаками мудрої людини е: здатність мати справу з парадоксами і суперечностями, ухвалювати розумні рішення в умовах практичної соціальної поведінки, погоджувати безліч думок, розуміти проблеми інших людей; відносність (не категоричність) у думках і оцінках, критичність в оцінюванні будь-якого знання, у т. ч. власного, тощо.

Дослідники вивчали уявлення " наївних" випробовуваних про те, як вони інтерпретують поняття " мудра людина". Факторизація висловлених випробовуваними думок дала змогу виокремити чинники - складники портрета мудрої людини:

1) неабияке розуміння того, що відбувається, засноване на життєвому досвіді (спостережливість, сприйнятливість, опора на здоровий глузд, відкритість інформації, здатність бачити суть ситуації тощо);

2) орієнтація на інших людей (уміння давати корисні поради, узгоджувати різні точки зору, вести мову про речі, які цікавлять багатьох людей, бачити подію в широкому контексті тощо);

3) загальна компетентність (освіченість, інтелігентність, допитливість, артикульованість уявлень, тямущість тощо);

4) інтерперсональні навички (уважний слухач, привабливий, не центрований на власних проблемах, спокійний тощо);

5) соціальна скромність (ненав'язливість, неімпульсивність, неметушливість, стриманість з переважанням тонких, не драматичних способів поведінки тощо).

Мудрість розвивається і збагачується з віком, тому створити тести мудрості у традиції класичних - вимірювань неможливо. Вона є особливою формою інтелектуальної зрілості, її психологічна основа - інтеграційні процеси у сфері індивідуального ментального досвіду, які підвищують роль метакогнітивного досвіду, внаслідок чого змінюють репрезентації того, що відбувається.

Лише " компетентних", " талановитих" і " мудрих" можна вважати інтелектуально обдарованими, оскільки критеріями їх ідентифікації є реальні інтелектуальні досягнення в умовах природної життєдіяльності. Феномен " компетентності" - перший ступінь, феномен " таланту" - другий ступінь, " мудрість" - третій ступінь у становленні інтелектуальної обдарованості. Усі ці феномени взаємоперехрещуються за психологічними механізмами: компетентні люди талановиті й мудрі у " своїй" сфері діяльності; талановиті люди компетентні і мудрі в тому, що стосується пізнання природи об'єктивного світу; мудрі люди компетентні і талановиті в оцінюванні і прогнозуванні соціальної дійсності. Кожний з цих феноменів - наслідок тривалого процесу, заповненого враженнями, подіями, роздумами тощо. Тому основні зусилля варто спрямовувати не на виявлення обдарованих дітей і підлітків, а на створення умов для прояву і становлення їх можливої обдарованості.