Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

Питання, для чого взагалі існує стать, виникло давно. Найпростішу відповідь - для розмноження - задовільною вважати не можна. У світі крім різностатевого існують ще й безстатеве (вегетативне) і гермафродитне розмноження, причому очевидних переваг перед ними у різностатевого розмноження не спостерігається. Навпаки, комбінаторний потенціал (поєднання генів) у гермафродитів удвічі більший, а кількість потомства (ефективність розмноження) вища у безстатевих. Проте всі вищі життєві організми розмножуються саме статевим шляхом.

Для прояснення ролі різностатевого розмноження у 1965 р. біолог Віген Геодакян розробив еволюційну теорію статевого диморфізму, в якій стверджував, що диференціація статей пов'язана зі спеціалізацією за двома основними аспектами еволюційного процесу - збереженням і зміною генетичної інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту із середовищем. Лише чоловічих (жіночих) особин недостатньо для забезпечення спадковості Й розвитку виду. Вони мають співіснувати.

Поклавши в основу своєї теорії принцип зв'язаних підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, які еволюціонують у мінливому середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві зв'язані підсистеми з консервативною й оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіночої і чоловічої статей.

Спочатку організм жіночих особин володіє ширшою нормою реакції, ніж чоловічий. Жінка може поєднувати у своїй поведінці кілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здібності жіночих особин набагато вищі, а научува-ність краща. Проте групи найзапекліших двієчників та бешкетників і найталановитіших учнів заповнюють, як правило, хлопчики. Тобто чоловіча вибірка наділена більш спеціалізованою поведінкою, що загалом заважає адаптації на рівні індивіда.

У стабілізованому (незмінному) середовищі природний добір призводить до простого збільшення чисельності особин без зміни їхнього генотипу. Для цього не потрібно мати багато чоловічих особин у популяції, головне, щоб було достатньо жіночих. Однак в умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) і нестабільності від розмноження переважно усувається чоловіча стать, а модифікується - жіноча. Завдяки диференціації статей з'явилися дві основні зміни порівняно з безстатевим розмноженням - це більша кількість взаємодій у чоловічих особин і ширше коло реакцій у жіночих. Отже, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жіноча - забезпечити різні фенотипи (сукупності ознак і властивостей організму) із одного генотипу. Після зникнення катастрофічного чинника й закінчення дії відбору частка чоловічих особин зменшується, їх генотипічне проникнення звужується (ті, що не вижили, не залишають генетичних слідів). Значить, жінки забезпечують постійну, філогенетичну, пам'ять виду, а чоловіки - тимчасову, онтогенетичну.

Чоловіки більш біологічно і психологічно вразливі, у них менша тривалість життя, новонароджені хлопчики гинуть частіше, оскільки володіють вузькою нормою реакції. Ці відмінності називають статевим диморфізмом.

Статевий диморфізм (грец. dis - два, morfi - вид, форма) - наявність різних ознаку чоловічих і жіночих особин.

У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зросту, ваги, обволосіння, але немає за ознаками кількості пальців або вух, кольором очей. У стабільному середовищі статевий диморфізм не спостерігається (немає необхідності пристосовуватися, чоловічі І жіночі особини володіють однаковим еволюційно вигідним значенням ознаки), а в динамічно змінюваному - вже в одному поколінні з'являється генотипічний статевий диморфізм, що далі зростає.

Геодакян сформулював філогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якоюсь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то у філогенезі ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоловічої. Це стосується всіх видів, які мають різностатеве розмноження. Наприклад, якщо у ссавців самка менша, ніж самець, то в еволюційному процесі самки збільшуватимуться в розмірі, бо це вигідно для виду.

За онтогенетичним правилом статевого диморфізму (Геодакян), якщо за якою-небудь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то і в онтогенезі ця ознака змінюється, як правило, від жіночої форми до чоловічої. За дивергентними ознаками батьків (які є предметом уваги) повинна домінувати форма батька (порода), а за конвергентними (неістотними для виведення породи) - жіноча. В онтогенезі жіночі форми ознаки виявляються раніше, а чоловічі - пізніше. Так, маленькі діти обох статей більше схожі на дівчаток, а у літніх людей починають виявлятися чоловічі риси (грубий голос, ріст волосся на обличчі тощо). За характерологічними ознаками маленької дівчинки можна точніше передбачити структуру особистості й поведінку дорослої жінки, ніж у хлопчиків, тобто йдеться про дихрономорфізм (часове незбігання прояву жіночих і чоловічих ознак).

Спостерігається статевий диморфізм у появі хвороб (усі нові захворювання спочатку з'являлися в чоловіків), будові мозку (у чоловіків чіткіше виражена асиметрія півкуль й оперативних систем - кори і лівої півкулі, а в жінок - консервативних систем - під кірки й правої півкулі, що зумовлює переважання в чоловіків аналітичного мислення, у жінок - інтуїтивного, образного й почуттєвого (чуттєвого) пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також більш научувані. У культурно-історичному процесі кожна нова професія спочатку є чоловічою і лише потім стає жіночою тощо.

Проблема статі стосується важливих сфер інтересів людини: демографії і медицини, психології і педагогіки, навіть економіки. Правильна соціальна концепція статі потрібна для розв'язання проблем народжуваності і смертності, сім'ї і виховання, професійної орієнтації.