Індивід як формально-динамічна . характеристика особистості

Поняття " індивід" є корінним для центрального в диференціальній психології конструкта " індивідуальність", тому можливе подвійне трактування його позначається на розумінні специфіки індивідуальності теж двояко. Термін " індивід" (лат. іndividumm - неподільний) позначає, з одного боку, єдину нероздільну істоту, яка є одним цілим, а з іншого - окремого представника людської спільноти. Ці якості індивіда потім виявляються на вищому рівні інтеграції суб'єкта - в його індивідуальності - як унікальні, притаманні тільки конкретній людині властивості і як її цілісна характеристика. В обох випадках поняття " унікальність" доповнює поняття " цілісність".

Про індивіда ведуть мову, коли розглядають людину як представника Hominis sapientis. Російський психолог Олексій Леонтьєв (1903-1979) зазначав, що у понятті " індивід" виражено дві основні ознаки: неподільність, цілісність суб'єкта і наявність у нього особливих - індивідуальних - властивостей, що вирізняють його серед інших представників того самого виду. Люди і тварини народжуються індивідами, мають індивідуальні генотипічні властивості, які впродовж життя розвиваються і перетворюються, стають фенотипічними. Люди як індивіди відрізняються не тільки морфофізіологічними особливостями, а й психологічними - здібностями, темпераментом, емоційністю.

Індивід - 1) людина як одинична природна Істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдність вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги та ін.); 2) окремий представник людської спільноти; соціальна істота, що виходить за межі природної (біологічної) обмеженості, використовує знаряддя, знаки і через них опановує власною поведінкою і психічними процесами.

Обидва значення терміна взаємозв'язані й описують людину в аспекті її окремішності та відосібленості. Найзагальнішими характеристиками індивіда є:

1) цілісність психофізіологічної організації, що вказує на системність зв'язків між різноманітними функціями і механізмами, що реалізовують життєві відносини індивіда;

2) стійкість у взаємодії з навколишнім світом, яка визначає збереження основних відносин індивіда з дійсністю, припускаючи гнучкість, варіативність;

3) активність, що забезпечує здатність індивіда до самозміни, діалектично поєднує залежність від ситуації з подоланням її безпосередніх дій.

Індивідний рівень відображає переважно природні особливості організації психічних процесів, а особистісний - соціально привнесені. Інакше кажучи, індивідна координата людини також подвійно інтерпретується, що виявляється в: переході від окремої суті до групової, коли " неподільний" представник свого виду характеризується включеністю в групи, об'єднані за біологічними (стать, вік, раса), психологічними (типові характеристики психічних процесів) і соціальними (культурна і професійна ідентифікація, соціально-економічний статус) ознаками; трансформації безособових (доособистісних) передумов у властивості, що виявляють особистісну детермінацію.

Індивід - це фізичний носій психологічних характеристик людини (К. Абульханова-Славська вживає поняття " соціальний індивід", щоб відокремити конкретного суб'єкта від соціальної групи), який створює передумови особливостей особистості, але не може принципово детермінувати ті її якості, які є соціокуль-турними за походженням. За визначенням О. Леонтьєва, особистість - це системна якість індивіда, набута ним у процесі культурно-історичного розвитку і наділена властивостями активності, суб'єктності, упередженості, усвідомленості. Отже, не кожен індивід розвивається в особистість, а особистість не завжди однозначно визначається своїми анатомо-фізіологічни-ми передумовами. Незбігання індивіда й особистості ілюструє приклад літературних персонажів, що не мають тілесної оболонки, зате наділені конкретними рисами особистості.

Розуміння взаємодії індивіда й особистості відображає загалом проблему тіла і духу, яку в історії розв'язували по-різному. Так, стверджуючи, що тіло - це доля, засновник психоаналізу Зигмунд Фройд (1856- 1939) відводив вирішальну роль у житті людини біологічному фундаменту особистості, а радянські психологи активно обговорювали умови становлення індивіда особистістю. Це мало не стільки наукове, скільки ідеологічне значення.