Виховання сенсорних здібностей

Сенсорні здібності як перцептивні дії. З позицій діяльнісного підходу сенсорні здібності являють собою перцептивні дії і мають єдину логіку формування у процесі онтогенезу дитини. Перцептивні дії — це різно­вид орієнтовних дій. З їхньою допомогою обстежують предмети та яви­ща, а також будують образи, які регулюють практичну поведінку люди­ни. У процесі обстеження відбувається, так би мовити, своєрідний переклад властивостей об'єкта, що сприймається, на зрозумілу суб'єкту сприйняття «мову». Такою «мовою» у розвинених формах перцептив- них дій є системи вироблених суспільством і засвоюваних кожною лю­диною сенсорних еталонів — загальноприйнятих зразків чуттєвих властивостей та співвідношень предметів. Сенсорними еталона­ми ф о р м и є уявлення про різні геометричні фігури, кольору — уявлення про кольори спектра, величини — уявлення про міри (ваги, довжини) тощо.

Застосування сенсорних еталонів у перцептивній діяльності відбу­вається за допомогою перцептивних операцій — спо­собів випробовування наявних еталонів та їхніх ком­бінацій, співвіднесення їх з обстежуваними властивостями, виявлення їхньої відповідності чи невідповідності цим властивостям.

Довершеність сприйняття визначається саме пов­нотою систем та еталонів, що засвоєна суб'єктом, та сформованістю у нього операцій співвідне­сення наявних еталонів з властивостями обстежуваних предметів. Тип перцептивних дій, що формуються, залежить від того, які вимоги до ди­тячого сприйняття ставлять ті чи інші види практичної діяльності, кот­рими дитина оволодіває в процесі вікового розвитку. Склад засобів і операцій, що використовуються у практичній діяльності, детермінує ха­рактер сенсорних еталонів, які формуються у дитини.

Вікові особливості перцептивних дій. На першому році завдяки розвитку довільних рухів дитина починає виокремлювати перцептивні влас­тивості речей, фіксуючи їх у так званих сенсорних передеталонах — спочатку реальних, а потім тільки уявних особливостях власних дій, спрямованих на предмет. На другому-третьому році життя з'являються предметні передеталони — уявлення Про окремі знайомі речі, що використовуються (через зіставлення) як «міра» властивостей інших предметів. Нарешті, загальноприйняті еталони зас­воюються після трьох років у процесі продуктивноїдіяльності звідтворення предметних властивостей та взаємозв'язків (малювання ліплення, конструювання) через властивості матеріалів, що використо­вуються, еталони кольору — через набори фарб, забарвлення олівців еталони форми — через кубики, пірамідки та ін.

Послідовно рухаючись від вирішення завдань на вибір за фор­мою одного об'єкта з кількох до задачі врахування форми предмета під час виконання певної результативної дії (закривання коробки, заповнення отвору фігурою-вкладкою відповідної форми тощо) і, зрештою, до відтворення форми взірця, дитина послідовно змінює способи перцепції та перцептивної діяльності. Неспецифічне орієнтування в середовищі («глобальне» зіставлення «кар­тини» одного об'єкта із загальним контуром іншого) поступається «при­тулюванню» — спочатку практичному, потім «зоровому» — як засобу перевірки збігу форми, а воно, в свою чергу, — аналітичному порівнян­ню, при якому об'єкт ділиться на складові елементи, а самі елементи й зв'язки, що їх об'єднують, послідовно порівнюються з відповідними сус­пільно виробленими еталонами або системами еталонів.

Три основні типи перцептивноі діяльності дитини — ідентифі­кація, прирівнювання до еталона та перцептивне моделювання — відрізняються один від одного харак­тером відношень між властивостями обстежуваних предметів та застосовуваними еталонами (Л. Венгер та ін.). У першому випадку ми маємо повний збіг обстежуваної властивості з еталоном; у другому — ідеться про виявлення та характеристику властивостей, що відхиляють­ся від еталона; у третьому — відбувається зіставлення властивостей об­стежуваного об'єкта не з одним еталоном, а з групою еталонів, інакше кажучи, будується «еталонна модель» об'єкта. Забігаючи наперед, зау­важимо, що наочне моделювання — фундаментальна форма опосередкованості мислення в дошкільному дитинстві, причому вид мо­делі визначає форму опосередкованості («еталонна», «іконічна модель­на» чи «умовно-символічна»), а отже, вид пізнавальних здібностей, сфор­мованих у дитини.

Народні засоби сенсорного виховання. У світлі викладеного стає зро­зумілим, що розглядаючи питання народних засобів і заходів сенсорно­го розвитку дитини, треба звернути увагу передусім на етнопедагогічну практику ознайомлення дітей із сенсорними еталонами етносу та вироб­лення у них перцептивних операцій застосування цих еталонів для об­стеження навколишніх явищ і речей.

Як зазначають представники сучасної дитячої психології, сенсорні еталони та перцептивні операції формуються, як правило, одночасно, утворюючи єдиний процес оволодіння новими типами перцептивних дій. Причому цей процес починається фактично з того моменту, коли над колискою немовляти чіпляють іграшку чи гірлянду іграшок.

Керуючись, зрозуміло, не сучасними науковими даними, а приписами народно-педагогічного досвіду, українські батьки з другого місяця життя дитини чіпляли над колискою «що-небудь червоненьке» — стрічку, пояс тощо, аби стимулювати немовля до того, щоб воно намагалося дістати яскравий предмет (З.Кузеля). Малюку в колисці його вихователі (а дуже часто у цій ролі виступали старші діти) приносили найрізноманітніші речі.

Функціональне значення таких іграшок у формуванні перцептивних здібностей дитини досить очевидне: вони викликають зорову зосеред­женість і формують спрямовану орієнтовну реакцію, сприяють форму­ванню вміння роздивлятися предмети, переводити погляд з предмета на предмет, виділяти окремі властивості предметів, порівнювати речі між собою. Народна педагогіка сповна використала цей психогенетичний потенціал дитячої іграшки.

Коли дитина підростає, починає сідати в колисці чи в ліжечку, а її загальний фізичний розвиток уможливлює активні маніпуляції з пред­метами, їй дають м'ячики та кільця, кубики та мисочки, коробки та матрьошок. Як зазначав відомий дослідник психології сприйняття Л.Венгер (1976), навчання дітей виконанню перцептивних операцій завжди ґрунтується головним чином на використанні таких форм орієн­товної дії, у яких еталони надаються дитині у вигляді реальних об'єктів, а вона вчиться порівнювати їх із властивостями обстежуваних предметів, виконуючи необхідні практичні маніпуляції. Причому процес початко­вого «відпрацювання» перцептивних дій не пов'язаний жорстко з наяв­ністю якихось вузько обумовлених засобів, важливою є лише здатність наданих дитині предметів вступати — внаслідок дитячої активності — у певні стосунки з іншими предметами. Завдяки цьому дитина у процесі традиційного виховання не завжди отримує як еталони спеціально ви­готовлені іграшки, але це не призводить до трагічних наслідків.

Предметні дії (вкладання та ін.), як зазначалося, є основою формуван­ня перцептивної дії прирівнювання до еталона, а продуктивна діяльність, що усталюється до третього року життя, дає змогу дитині перейти до дій перцептивного моделювання на базі кількох сенсорних еталонів. Така продуктивна діяльність дітлахів має досить схожі форми в різних народів земної кулі: риття ямок і нір у землі, «випікання» пирогів та ліплення ха­ток із піску, ліплення з глини найрізноманітніших фігурок, виготовлення іграшок, зброї, реманенту з дерева тощо. У повній відповідності до посту­латів наукової психології в цей період засвоюються загальноприй­няті сенсорні еталони. Для російських і українських дітей, які схильні розмальовувати свій одяг за допомогою «природних барвників» (Н.Заглада, 1929), такими еталонами було забарвлення певних природ­них об'єктів (звідси, наприклад, в «дорослій» системі сенсорних еталонів «малиновий», «бузковий» або навіть «зелений» колір). Носієм-охоронцем сенсорних еталонів форми був орнамент: перемальовуючи його на оде­жу, палиці, дитячий посуд чи просто на землю, дитина діставала уявлен­ня про основні конфігурації речей. До речі, українські етнографи зазна­чають, що орнаменти гуцульських вишивок — цілком геометричні за формою — завжди мають конкретну «предметну» назву: «виноград», «ма­кові голівки» тощо, що підтверджує нашу тезу про формування сенсор­них еталонів у процесі діяльності з матеріальними об'єктами.

На завершення нашого розгляду народних способів задавання дитині етнічних сенсорних еталонів та форм дії з ними зауважимо, що моделі перцептивних операцій різних видів містилися також у народних колис­кових піснях і дитячих забавках.

Отже, народна педагогіка має широкий спектр засобів сенсорного розвитку дитини (набори еталонів, завдання та ігрові ситуації, які вима­гають здійснення перцептивних дій різних типів, і т. ін.), визнаних зага­лом і науковою думкою; реалізація цих засобів дає змогу досягти висо­кого рівня сенсорних здібностей.