Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Система національних рахунків
|
|
Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Для цього обчислюються агрегатні, тобто сукупні, економічні показники, які нерідко називаються національними рахунками. Національні рахунки виконують для економіки в цілому ті самі функції, що й бухгалтерський облік на підприємстві, адміністрація якого повинна мати точну інформацію про стан справ. Бухгалтерська звітність дає змогу виявляти причини змін у результатах господарської діяльності і допомагає керівництву підприємства приймати правильні управлінські рішення. Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розробки і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки. Без таких рахунків економічна політика держави ґрунтувалася б на здогадках.
Отже, для оцінки економічної діяльності економіки країни, аналізу ефективності її функціонування потрібна система показників, яка дає повноцінну картину господарського життя.
Необхідність в такій системі була доведена ще англійським економістом Уїльямом Петті (1623-1687 рр.), який вперше у світі здійснив оцінку національного доходу своєї країни. Першу макроекономічну модель національної економіки створив представник фізіократів француз Франсуа Кене (1694-1774 рр.). Особлива потреба в системі макроекономічних показників з’явилася у 20-30 рр. ХХ ст. В колишньому СРСР вперше у світовій практиці була складена система показників і таблиць, яка мала назву баланс народного господарства (БНГ) і використовувалася ще при складанні першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1928-1932 рр.). Порівнюючи показники, що входили до БНГ, за певний період часу можна було робити як висновки про ефективність функціонування економіки, так і прогнозувати на перспективу. Однак, з часом, ця система застаріла, тому що: по перше – передбачала розрахунки показників лише у сфері матеріального виробництва, ігноруючи сферу нематеріальних (духовних) послуг; по-друге – була недостатньо зорієнтована на ринкову економіку.
На Заході розробка подібної системи почалася після Великої депресії 1929-1933 років. Ряд важливих принципів цієї системи був сформульований ще американцем Альфредом Маршаллом (1842-1924 рр.) та англійцем Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946 рр.). Значний вклад внесли англієць Джон Хікс (1904-1986 рр.), американець російського походження Василь Леонтьєв (1906-1986 рр.) та інші.
Після другої світової війни до розробки системи макроекономічних показників долучилися міжнародні економічні організації. 1953 року в ООН був опублікований документ під назвою “ Система національних рахунків і допоміжних таблиць”, який уніфікував розрахунки макроекономічних показників у різних країнах.
Після проголошення державної незалежності національні рахунки в Україні розробляє Державний комітет статистики відповідно до стандартів СНР ООН.
Система національних рахунків – це система взаємопов’язаних показників, які використовують для опису та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні, а саме: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу та фінансів.
СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основним з них є: інституційна одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.
Інституційна одиниця – це господарська одиниця, яка:
ú має право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;
ú здатна приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;
ú здатна приймати фінансові та інші зобов’язання від свого імені, а також укладати договори.
Національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України.
Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни, якщо її економічні інтереси зосереджені на економічній території даної країни не менше одного року, а також керується законодавством цієї країни.
“Економічна територія країни” – це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається вільне пересування людей, товарів та капіталів. До економічної території включаються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина континентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої країна користується виключним правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї також входять територіальні анклави, які розташовані на території інших країн (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій.
Нерезидентом даної країни є інституційна одиниця, економічні інтереси якої зосереджені на економічній території інших країн. За загальноприйнятою міжнародною методологією СНР’93 ця група інституційних одиниць вважається самостійним сектором “інший світ”, призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності.
Інституційні одиниці діляться на дві великі групи:
* юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб’єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;
* фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.
Основними видами юридичних осіб є корпорації (включаючи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.
Корпорації – це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. У ринковій економіці корпорації вважаються основною інституційною формою підприємництва.
У контексті чинної від 01.06.2005р. Класифікації інституційних секторів економіки (КІСЕ) термін “корпорація” використовується як узагальнюючий термін для господарських товариств.
Корпорації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. Згідно Господарського кодексу України корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Квазікорпорації – це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Квазікорпораціями є державні, комунальні підприємства, створені на основі приватної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.
Некомерційні організації (НКО) – це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. НКО можуть створюватися приватними особами, корпораціями або органами державного управління для:
► досягнення соціальних цілей;
► надання культурних, освітніх, наукових та управлінських послуг приватним особам або корпораціям;
► охорони здоров’я громадян, розвитку фізкультури та спорту;
► задоволення духовних та інших потреб громадян;
► захисту прав і законних інтересів громадян, надання їм юридичної допомоги.
Органи державного управління здійснюють функції законодавчої, виконавчої та судової влади відносно інших інституційних одиниць. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов’язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до певної урядової політики.
Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці-резиденти групуються в п’ять інституційних секторів економіки:
§ сектор нефінансових корпорацій (реальний сектор) – це інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів чи надання нефінансових послуг);
§ сектор фінансових корпорацій – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди тощо);
§ сектор загального державного управління об’єднує юридичні особи, для яких основною діяльністю є виконання функцій законодавчої, виконавчої або судової влади відносно інших інституційних одиниць в межах певної території. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов’язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до урядової політики. Розподіл цього сектора за підсекторами здійснюється таким чином: центральні органи державного управління, регіональні та місцеві органи державного управління, фонди соціального страхування;
§ сектор домашніх господарств – фізичні особи як споживачі, а також фізичні особи-підприємці. В рамках його економічної діяльності поділяється на підсектори: наймані працівники, роботодавці, самостійно зайняті працівники, одержувачі доходу від власності та трансфертів;
§ сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ) – це сукупність інституційних одиниць-резидентів, що надають неринкові товари та послуги домашнім господарствам без оплати або за цінами, що не мають економічного значення. Виділяються такі типи:
o політичні партії та інші громадські організації. Політичні партії – зареєстровані згідно з законом добровільні об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах. Інші громадські організації – об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. До них належать релігійні організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку тощо;
o благодійні організації і фонди – недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Відмінною особливістю благодійних організацій і фондів є те, що вони є не об’єднанням громадян або юридичних осіб, а об’єднанням їхнього майна для досягнення суспільно-корисних цілей;
o соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових підприємств і організацій – надають послуги в галузі освіти, охорони здоров’я, культури та відпочинку своїм працівникам і членам їхніх сімей безкоштовно або за зниженими цінами за рахунок відрахувань від прибутку підприємств.
Інституційні одиниці перебувають між собою у певних відносинах, пов’язаних із виконанням різноманітних економічних дій. В СНР ці економічні дії називаються економічними операціями, які представляють собою або обмін економічними цінностями, або добровільне передавання (трансферт) певної кількості економічних цінностей без відповідного еквівалента від однієї інституційної одиниці до іншої.
Облік операцій у СНР здійснюється зо допомогою рахунків. Рахунок – це балансова таблиця, яка складається з двох розділів: перший – ресурси, або зміна у зобов’язаннях; другий – використання, або зміна в активах.
В СНР всі національні рахунки класифіковано на групи:
Ø для економіки в цілому (консолідовані рахунки);
Ø для секторів економіки;
Ø для галузей економіки;
Ø для окремих економічних операцій.
Основними в СНР є консолідовані рахунки і рахунки секторів економіки. Вони поділяються на поточні рахунки і рахунки нагромадження.
Поточні рахунки складаються з рахунків виробництва, утворення доходу, первинного розподілу доходу, вторинного розподілу доходу, використання наявного доходу та скоригованого доходу.
Рахунки нагромадження включають: рахунок капіталу, фінансовий рахунок, рахунок інших змін в активах і пасивах.
Таким чином, у СНР відображається:
Ø розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення;
Ø рух товарів і послуг;
Ø стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).
СНР дозволяє:
v вимірювати обсяги виробництва за певний період часу;
v з’ясовувати фактори, які безпосередньо розкривають ефективність функціонування економіки;
v на основі проведеного аналізу прогнозувати перспективи функціонування економіки.
|
|