Ішемічна хвороба серця й інфаркт міокарду

Картина особистості

Психічні фактори в цілому діють тільки разом з відомими психосоматичними факторами ризику.

Визначено три основних варіанти таких зв’язків:

• Емоції і психічні навантаження впливають на коронарний кровообіг, проникність ендотелія і (через катехоламіни) безпосередньо на серце.

• Психосоматичні впливи істотні для виникнення артеріальної гіпертонії; одночасно вони впливають на обмін жирів і викликають як загальний атеросклероз, так і атеросклероз коронарних судин.

• Психосоматичні фактори приводять до зловживання палінням і алкоголем і впливають на поводження у виді підвищення харчової потреби, що приводить до ожиріння.

Коронарні хворі додають мало значення провісникам інфаркту міокарда, вони витісняють свої неприємні відчуття і до пори до часу схильні вважати їх дрібницями. Ці хворі відрізняються толерантністю до симптомів своєї хвороби і навіть байдужністю до них, загроза життю внаслідок болів відкидається і витісняється, нарцисична образи зникає лише перед самою катастрофою (Lesperance et al., 1996).

Schafer (1976) розрізняє 2 фактори, що визначають ризик інфаркту: з одного боку, атеросклероз і, з іншої, стрес. На посилення цих факторів роблять вплив також спосіб життя пацієнта, зв’язаний з харчуванням, алкоголізацією, палінням, гіподинамією, а також стану страху, напруги, агресивності і виснаження, що у свою чергу можуть мати як наслідок поводження підвищеного ризику. Мова тут ніколи не йде про об’єктивно значимі фактори, а лише про їхнє суб’єктивне переживання хворим (Blohm-ke, 1976).

Спочатку Dunbar (1943), а пізніше й інші дослідники описали особистісний профіль коронарних захворювань: завзяте бажання працювати, прагнення досягти вершин у своїй професії, значимого соціального стану, готовність пристосовуватися до соціальних норм зі схильністю до перенапруги. До факторів ризику відносяться напружений життєвий ритм, прагнення до успіху і соціальної значимості.

Розвиток ІХС характеризується з психосоматичної позицій як послідовне чергування визначених стадій — синдромів гіперактивності, надкомпенсації і катастрофи (Ladwig, 1986).

Депресія з її джерелом у синдромі гіперактивності також є загальновизнаним чинником ризику розвитку ІХС і інфаркту. Серед хворих інфарктом міокарда в пацієнтів з важкими депресивними станами артеріальна гіпертонія зустрічається в 2 рази частіше, ніж у загальній групі хворих. Такі люди, які довгий час спрямовували гіперактивність і ворожість зовні, зрештою звертають їх проти самих себе.