Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Деонтологія взаємостосунків з хворими






Обстановка лікувальних закладів повинна схиляти хворих до відвертої, сердечної бесіди, викликати у них вiру в одужання. Починаючи з реєстратури, хворі повинні розуміти, що все в полiклiнiцi спрямоване на надання їм допомоги, зменшення їх страждань. Необхідно заспокоїти хворого, допомогти знайти відчуття впевненості.

Слід виключити обстановку суворості та показної діловитості. Наочна агітація у полiклiнiцi (стенди, плакати) не повинна викликати у хворих відчуття страху i настороженості, знижувати вiру у зцілення. В полiклiнiцi повинні бути затишок i чистота, кабінети слід розташовувати керуючись зручністю для хворих.

У стаціонарах велике значення має створення лiкувально-охоронного режиму. Вiдповiдальнiсть за здоров’я хворого - головна риса морального обов’язку лікаря. Тут багато залежить від контакту хворих iз лікарем. Майстерність лікаря - це творчий процес, який поєднує в собі мистецтво i вміння високорозвинутого клінічного мислення iз чуйним ставленням до хворого та високої особистої культури.

Бесіду з хворими слід починати розмовою з ним, а не з перегляду аналізів, ретельно продумувати кожне слово, адресоване хворому; не слід вживати жаргонні слова. Клiнiчне мислення лікаря - це не тільки вміння швидко узагальнити та оцінити дані лабораторного, інструментального та інших видів обстеження, i скласти повне уявлення не тільки про хворобу взагалі i в конкретному випадку, але й вміння увійти в особистий контакт з хворим, зробити правильні висновки про особливості його особистості.

Тактика лікаря завжди повинна будуватися індивідуально, в залежності від характеру хворого, рівня його культури, тяжкості захворювання. Для одних потрібне лагідне слово, м’яке поводження, особливо переконливі докази, щоб вони повірили в можливість зцілення; для інших достатньо двох-трьох авторитетно сказаних слів, суворість та категоричність висновків. Ось чому клінічна медицина повинна бути мистецтвом, а лікар (клініцист) - володіти високорозвиненою здатністю до емпатiї. Лікар змушений зустрічатися з десятками хворих, різних за своїм культурним рівнем i особливостями психіки, у тому числі з страждаючими надмірною недовірою. Тому потрібно мати терпіння, щоб вислухати хворого i потім методично його оглянути. Обхід у вiддiленнях необхідно проводити щодня i бажано в один i той же час; на обходах не рекомендується питати i виясняти iнтимнi подробиці, що пов’язанi з життям i захворюванням пацієнта, в присутності інших хворих. В усіх випадках хворі потребують розради. Але лікар не повинен занижувати серйозність захворювання. Його завдання - переконати хворого в реальності одужання. Стан хворого повинен полегшувати сам факт відвідування лікаря. Однією з гарантій успішного лікування є довіра до лікаря. Настрій хворого істотно впливає на перебіг хвороби i повинен контролюватися i скеровуватися медперсоналом. Якась несприятлива подія, наприклад, смерть іншого хворого, може змінити настрій хворого на одужання i вiру в медиків. Отже, тяжко хворих i одужуючих треба розміщати в різних палатах.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.