Розділ 19. Характер 6 страница

Не менш важливу роль у засвоєнні вмінь і навичок відіграють умо-

ви навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність

засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складніших за-

вдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати й те, що тривале безпе-

рервне вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття

з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один

раз на тиждень), не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок.

Тривалі інтервали між вправами ведуть до ослаблення сформованих

умінь і навичок.

6.5. Перенесення та інтерференція навичок

Навички, що набуваються, певною мірою спираються на раніше

сформовані навички. Це означає, що новоутворювані динамічні сте-

реотипи нашаровуються в корі великих півкуль головного мозку на

раніше сформовані стереотипи, що вони не тільки співіснують, а й

взаємодіють. Раніше сформовані навички можуть як сприяти вироб-

ленню нових навичок, так і гальмувати, затримувати цей процес.

Найчастіше раніше сформовані навички сприяють засвоєнню но-

вих, полегшуючи цей процес. Так, навички ліплення та малювання

допомагають дитині опановувати навичку писати. Навичка гри на

одному музичному інструменті полегшує оволодіння технікою гри на

інших музичних інструментах. Тому, хто грає на піаніно, легше на-

вчитися друкувати. Такий позитивний вплив раніше набутих нави-

чок на процес формування нових називається перенесенням навичок.

Явище перенесення зумовлюється передусім наявністю схожих і

тотожних рис у вже сформованій та новій навичках, спільних прийомів

виконання відповідних дій. Елементи вже сформованої навички вхо-

дять при цьому до структури новоутворюваної навички і тим полегшу-

ють процес оволодіння нею. Отже, тут відбувається застосування ра-

ніше вироблених тимчасових нервових зв’язків, певних їх груп до нових

випадків, у нових ситуаціях, їх узагальнення.

Перенесення виявляється також у тому, що, навчившись викону-

вати певну дію одним органом (наприклад, писати правою рукою),

людина може без спеціальної вправи виконати цю дію (щоправда,

менш досконало) й іншим органом, наприклад лівою рукою або ногою

чи головою.

Раніше вироблені навички іноді справляють негативний, гальмівний

вплив на формування нових навичок, що виявляється у зниженні про-

дуктивності дій, виникненні помилок тощо. Таке явище називається

інтерференцією навичок. В інтерференції виявляється суперництво,

що спостерігається між деякими вже сформованими та новоутворюва-

ними стереотипами.

Інтерференція спостерігається тоді, коли на один подразник ви-

робляються дві чи кілька різних реакцій. Так, при вивченні іноземної

мови трапляються помилки у вимові літер, однакових за графемою з

літерами рідної мови, але різних за вимовою (“с”, “х”, “р”, “у” та ін.).

Аналогічне трапляється при користуванні шифрувальним кодом, в

якому замінено значення умовних знаків. В одному експерименті

піддослідні завчили один код, в якому кожна літера означала певну

цифру (наприклад “К-5”, “С-2”). Після того як піддослідні виконали

цю роботу, їм запропонували завчити інший код, в якому ті самі літе-

ри означали вже інші цифри (наприклад “К-3”, “С-8”). Виявилося,

що для оволодіння другим кодом піддослідним потрібно було викона-

ти набагато більше вправ, ніж для оволодіння першим кодом. Інтер-

ференція тут пояснюється недостатнім гальмуванням звичних дій, ви-

роблених раніше.

Інтерференція виявляється тоді, коли раніше вироблені прийоми дії

застосовуються в новій ситуації без урахування її відмінності. Це

відбувається, наприклад, тоді, коли оператор переходить на роботу з

приладу старої конструкції на прилад нової конструкції, у дії з яким

змінено послідовність операцій.

Загалом інтерференція виникає, як бачимо, за певних умов. Знаючи

ці умови і передбачаючи їх дію у тій чи іншій конкретній ситуації,

можна запобігти інтерференції навичок і тим полегшити оволодіння

новими навичками.

Вироблені у людини навички підтримуються на належному рівні

досконалості, якщо вони використовуються. Коли ж навички впро-

довж певного часу залишаються без застосування, вони ослаблюють-

ся. Системи тимчасових нервових зв’язків, що є їх фізіологічним

підгрунтям, починають гальмуватися. Виконання відповідних дій упо-

вільнюється, знижується їх якість. Так, тривала перерва у керуванні ав-

томашиною, у виробничій, музичній, спортивній діяльності призводить

до зниження рівня досконалості, погіршення якості виконання від-

повідних дій. Тому спеціалістам у будь-якій галузі діяльності дово-

диться постійно тренуватися, щоб підтримувати свої навички на належ-

ному рівні досконалості.

Навички тим швидше ослаблюються, чим меншою мірою вони

сформовані, закріплені. А їх ослаблення виявляється в деавтоматизації

виконуваних дій.

Сильні хвилювання та втома людини часто спричинюють пору-

шення її звичних дій. У цьому разі потрібно мати чимале самовла-

дання, щоб виконувати дію у звичному темпі й не припускатися по-

милок. Порушення звичних дій трапляється й тоді, коли людині

доводиться діяти в нових для неї умовах, які породжують у неї не-

впевненість у своїх силах. Це свідчить про те, що вироблені системи

умовних рефлексів зберігають характер коркового автоматизму ли-

ше остільки, оскільки існує певна постійність зовнішніх і внутрішніх

умов, за яких він був вироблений, тобто доки перебувають у єдності

зовнішній та внутрішній стереотипи.

Порушення, розлади навичок настають унаслідок патологічних

змін в роботі мозку. При патологічних змінах звичайно руйнуються

спочатку складніші й пізніше вироблені навички, а потім — менш

складні й давніше сформовані.

Різновиди вмінь і навичок. Уміння і навички входять до складу

будь-якої діяльності людини. Розрізняють їх залежно від змісту

діяльності й тих потреб людини, які задовольняються через них.

Відповідно до цього розрізняють вміння і навички самообслугову-

вання, виробничі, мовні, розумові, мистецькі, спортивні та ін.

Найбільшу групу становлять виробничі вміння та навички людини,

які диференціюються за окремими видами виробничої праці.

Дослідження формування виробничих умінь показують, що їх

можна поділити на три групи:

конструктивні, пов’язані з уявленнями про продукти праці,

·

з конструюванням останніх за рисунками, моделями, описами та

з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

· організаційно-технологічні, пов’язані з добором необхідних

знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, з

плануванням і контролем самої праці;

· операційні, пов’язані із застосуванням знарядь праці та матеріалів

для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних

для цього виробничих операцій.

Особливу групу становлять мовні вміння та навички, які є скла-

довою мовлення людини, спрямованого на задоволення її потреби у

спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. До цієї групи нале-

жать навички як усного, так і письмового мовлення. Розумові вміння

та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяль-

ності (наприклад, запам’ятовування певного матеріалу, розв’язання

арифметичних та інших задач, виконання розумових операцій,

дослідних завдань, теоретична робота в тій чи іншій галузі). Різні

вміння і навички об’єднуються також у мистецькі, спортивні та інші їх

різновиди.

Окремі види вмінь і навичок тісно взаємопов’язані й перепліта-

ються. Так, розумові вміння завжди тісно пов’язані з умінням викону-

вати усну та письмову роботу. До складних виробничих умінь завжди

входять розумові компоненти. Разом з тим уміння виконувати, на-

приклад, дослідну експериментальну роботу в тій чи іншій галузі спи-

рається на навички практичного оперування необхідними для цього

приладами, вимірювальними та іншими знаряддями.

Уміння та навички відіграють дуже важливу роль у діяльності

людини. Вони дають їй змогу успішно досягати поставлених перед

собою цілей. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є

підгрунтям володіння нею своїми силами, вони дають їй можливість

заощаджувати ці сили, доцільно їх використовувати, підвищувати

продуктивність діяльності, запобігати втомі.

Вироблення динамічних стереотипів у корі головного мозку при-

скорює перебіг набутих реакцій, звільняє кору для нових індивіду-

альних пристосувань і допускає можливість розвитку в корі пара-

лельних процесів. Унаслідок автоматизації в корі великих півкуль

головного мозку створюються умови, за яких одночасно з авто-

матичним актом може відбуватися й інша аналітико-синтетична

діяльність. Автоматизація набутих реакцій заощаджує роботу кори як

цілого й дає змогу переміщувати фокус її активності на найактуаль-

ніші процеси.

Усі наявні у людини вміння та навички є її позитивним надбан-

ням. Тому вправні люди так цінуються у житті. Чим більшою мірою

людина володіє вміннями та навичками в якійсь царині діяльності,

тим більше вона цінується як майстер своєї справи.

Особливо велике значення уміння та навички мають у творчій

діяльності людини. Наявність умінь і навичок є необхідною умовою

свідомої творчої діяльності людини. У процесі діяльності вони щодалі

вдосконалюються. Вміння та навички, сприяючи розгортанню творчої

діяльності людини, тим самим стають одним із найважливіших чин-

ників загального розумового розвитку людини. Якби людина не була

здатною набувати навичок, вона не могла б просунутися на жодний

щабель розвитку, затримуючись через постійні незліченні усклад-

нення.

6.6. Основні різновиди діяльності

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від ме-

ти, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру,

навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різно-

види діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-

різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці

провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному — навчання,

а у зрілому віці — праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин

підгрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони

зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато

складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом — суспільно-історична категорія. У

процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна

істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності

полягає в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною діяльністю. Ос-

тання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх

цілеспрямованості та мотивації.

Ігрова діяльність. Як основна форма вияву активності дитини

дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом

пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів,

сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та

праці. Гра — не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється

переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки

інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється

в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від

однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспря-

мованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають

стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра — це школа думки,

почуттів і волі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі

психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність,

вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички,

здібності. В ігровій діяльності відбувається не тільки психічний, а й

фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність,

швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості

дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, това-

рискість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відігра-

ють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший харак-

тер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво вияв-

ляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в

собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацько-

му віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних

ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане

важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність. Навчання — основний різновид діяльності

дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка

полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготов-

ки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не

обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цьо-

го її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науко-

во-технічний і соціальний прогрес, що властивий ХХ століттю, по-

требує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і

спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та про-

фесійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але ра-

зом з цим вони й диференціюються. Поряд із загальноосвітніми ціля-

ми з’являються практичні — підготовка дітей до життя, засвоєння

практичних знань, умінь і навичок. На грунті загальноосвітніх знань

здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна

освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії)

дедалі стає необхіднішою для професійної освіти, підготовки твор-

чих спеціалістів.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усві-

домлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні

помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація: перша —

через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці,

друга — у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви на-

вчання тісно пов’язані з працею. Праця викликає потребу у знаннях,

у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна

мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибоко-

му засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і

підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання поля-

гає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні на-

вчатися, у наявності у нього необхідного для цього розвитку. Вміння

навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя

й керується ними при виконанні завдань, самостійно виконує ці зав-

дання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а

не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють са-

мостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розви-

ваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знан-

нях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчального ма-

теріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до

навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різно-

видів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни,

щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра

відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до

трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні.

Навчання пов’язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина

розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості — розуміти

та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді,

коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність, ко-

ли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє

ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно вико-

нувати їх. Для розвитку особистості особливо важливу роль відіграє

активізація розумової діяльності, а не тільки уваги, сприймання,

пам’яті, уяви. Як показали дослідження проблеми навчання, еври-

стична та програмована побудова процесу навчання, коментування

змісту навчальних завдань, розв’язування навчальних завдань з кож-

ного предмета, докази сприяють подоланню конкретизму в розумовій

діяльності та успішному розумовому розвитку.

Праця. Праця — свідома діяльність людини, спрямована на ство-

рення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існу-

вання та розвитку людини.

Приводячи в рух наявні у неї природні органи і сили, людина

виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою перетворює матеріал

природи, надає йому форму, придатну для свого власного життя, задо-

волення своїх різноманітних потреб.

Від генерації до генерації праця ставала дедалі різноманітнішою,

досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалися

землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарське

ремесло, судноплавство.

Праця — це жива єдність фізичного та психічного. У процесі праці

активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості

людини. Залежно від змісту праці психічні її компоненти набирають

певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або

композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні

якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності,

хоча вони й виявляються у кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці — наявність мети: ство-

рити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина передба-

чає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується при

цьому, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові

дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати,

людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці

процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в

уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ста-

вить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та навич-

ки працювати набуваються протягом навчання та попередньої пра-

ці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання.

Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, слід після

закінчення середньої школи навчатись у вищій школі. Багато часу

потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями висо-

кої кваліфікації.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява

та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли перед людиною

постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, до-

сконаліших способів його виконання.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання

труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямова-

на воля потрібна як у фізичній, так і в розумовій праці впродовж

усього часу її виконання. Особливо вона необхідна тоді, коли праця не

захоплює за змістом або способами виконання. Праця є джерелом

різноманітних емоцій людини. У процесі роботи людина переживає

успіхи та невдачі. При позитивному ставленні до праці ці переживан-

ня спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ста-

вить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати,

та пов’язаного з ними ставлення людини до трудових обов’язків, від

відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимо-

гам праці. Дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-

психологічні якості людини, як акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя

виникла величезна кількість різних видів праці.

Різноманітність видів людської праці поділяють на працю фізич-

ну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої

та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і

який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична пра-

ця потребує певного використання фізичних сил людини, напружен-

ня її м’язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продук-

ти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової

праці — це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні

форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення

тощо).

Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різних

професій і спеціальностей. Ця кількість постійно збільшується у про-

цесі розвитку народного господарства та культурного життя сус-

пільства.

Психологічний опис та аналіз професій (професіографія) і умов

праці дають можливості виявити вимоги окремих професій і

спеціальностей до особистості працівника, розкрити особливості та

структуру професійних здібностей і психологічні передумови ра-

ціоналізації праці. Таке вивчення професій та умов праці має важливе

значення для професійної орієнтації молоді та навчання й виховання

кадрів спеціалістів, для раціональної організації праці, завданням якої

є підвищення працездатності, продуктивності праці, зменшення втоми

працівників, усунення причин виробничого травматизму та браку

продукції.

Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає пра-

ця вчителя. Вона складна й багатогранна. Специфічні особливості

цієї праці зумовлені передусім її завданням та об’єктом. Завдання вчи-

теля полягає в тому, щоб озброїти учнів міцними та глибокими знан-

нями основ наук, всебічно розвинути їхні здібності. Звідси випливають

також вимоги, що їх ставить педагогічна діяльність до її виконавця.

Вчителеві потрібно передусім самому грунтовно оволодіти знання-

ми та вміннями, які він має передати учням, постійно збагачуючи і

розширюючи власні знання. Він повинен знати своїх учнів, вікові та

індивідуальні особливості їх розвитку, уміти передавати учням знан-

ня, якими володіє сам, відповідно організовувати їх пізнавальну та

трудову діяльність.

Особливо велике значення мають такі риси особистості вчителя, як

впливовість, контактність, освіченість, культура мови, переконаність,

принциповість, а також інші позитивні риси характеру, такі як лю-

бов до своєї професії, любов до дітей, вимогливість і чуйне ставлення

до них, педагогічний такт, що грунтується на правильному психо-

логічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому доводиться діяти,

ініціатива в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної робо-

ти, невпинне прагнення до вдосконалення власної педагогічної май-

стерності.

6.7. Творча діяльність

Будь-яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може

стати творчою діяльністю.

У різних видах праці творчість має певні особливості, що зумовлю-

ються змістом і характером діяльності, її обставинами та індивіду-

альними рисами працівника. Разом з тим усім видам творчої діяль-

ності властиві спільні риси.

Творча діяльність зумовлюється потребами суспільства. Усві-

домлення цих потреб є джерелом різних задумів, ідей, проектів.

Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму,

а саме: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити

нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний

науковий експеримент, написати якийсь художній твір, створити му-

зичну п’єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна попередня підготовча

робота, яка полягає в обміркуванні його змісту, з’ясуванні деталей,

шляхів його реалізації та збиранні необхідних матеріалів. Така підго-

товча робота властива творчості конструктора-винахідника, вченого,

письменника, митця. Вона часто буває довготривалою. Відомо, що

Ч. Дарвін понад 30 років збирав наукові матеріали для написання

своєї праці “Походження видів”.

Після підготовчої роботи відбувається реалізація творчого задуму,

яка так само може тривати різний час залежно від змісту завдання,

його складності, підготовки особистості та умов творчої праці.

Здійснення творчого задуму — велика й напружена робота, яка

потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосе-

редженості її свідомості на предметі творчості. Ця зосередженість бу-

ває настільки високою, що працівник, захоплений завданням, не

помічає, що відбувається навколо нього. Засередженість потребує

участі пізнавальних і вольових сил людини. “Я зрозумів, — зазначав

К. Станіславський про творчу роботу артиста, — що творчість — це на-

самперед повна зосередженість всієї духовної і фізичної природи”, що

“вона охоплює не тільки зір, слух і всі п’ять чуттів людини”, вона

охоплює “розум і почуття, волю і пам’ять, уяву” [14].

Систематична наполеглива і напружена робота є визначальною

умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі

моменти творчого піднесення, які називаються натхненням і за на-

явності яких особливо успішно знаходяться нові способи розв’язан-

ня завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюються цент-

ральні образи художніх творів тощо. Натхнення характеризується

напруженням усіх сил працівника і виявляється в емоційному захоп-

ленні предметом творчості та продуктивній роботі над ним. Натх-

нення виникає не до початку роботи, а під час неї як певний її

наслідок. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба

систематично і регулярно працювати, а не очікувати, коли прийде

натхнення. За словами П. Чайковського, натхнення — це такий гість,

який не полюбляє відвідувати лінькуватих. Воно виникає у процесі на-

полегливої роботи.

На творчій діяльності позначаються чуття новизни справи, потреби

в ній сучасності. У цьому зв’язку відбуваються мобілізація духовних сил

і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв’я-

занні проблеми.

Успішність творчої праці залежить від того, якою мірою людина во-

лодіє прийомами та технікою роботи, як вона ставиться до результа-

тів роботи. Творчим працівникам властиве критичне, вимогливе став-

лення до своїх творів. Воно, зокрема, характерне для видатних поетів,

письменників. О. Бальзак по 12 і більше разів переробляв свої твори,

часто до невпізнання змінював їх у коректурі. Те саме можна сказати

про інженерів, наукових працівників.

Що більше людина захоплюється працею, то легше вона переборює

труднощі, досягає більших успіхів, одержує більше задоволення.

Творчий підхід до справи є необхідною умовою продуктивної

діяльності, соціального та науково-технічного прогресу суспільства.

Розділ 7

МОВА І МОВЛЕННЯ

7.1. Поняття про мову та її функції

Найзагальнішими та найнеобхіднішими умовами продуктивної

психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та

увага.

З одного боку, вони пронизують усе психічне життя людини і забез-

печують можливість активного задоволення її пізнавальних і су-

спільних потреб, а з іншого — є засобами реалізації внутрішнього

світу та можливостей особистості.

Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об’єк-

тивно в духовному житті людського суспільства і становить собою

систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мо-

ва виникла у процесі становлення самої людини як суспільної істоти,