Розділ 19. Характер 3 страница

ренні відбуваються в єдності, взаємозумовлюються.

Механізми регуляції поведінки живих істот та їхня функція філоге-

нетично у процесі пристосувальної діяльності закріпилися в організмах

і передаються спадково наступним генераціям, забезпечуючи їм при-

стосування до умов життя в їхній онтогенетичній життєдіяльності.

Розрізняють такі основні етапи розвитку нервової системи як ме-

ханізму поведінки та психічної діяльності:

· дифузна;

· ганглієва (вузлова і ланцюгова);

· трубчаста.

Дифузна, або сіткоподібна, нервова система — це елементарна фор-

ма нервової системи, властива таким багатоклітинним живим істо-

там, як медуза, актинія, морська зірка. З появою дифузної нервової

системи провідність збудження набагато прискорюється, досягаючи

0, 5 метра за секунду; на противагу цьому швидкість провідності збуд-

ження по протоплазмі, що властиво найпростішим, які не мають нер-

вової системи, становить лише 1–2 мікрони за секунду. Прискорення

провідності збудження при дифузній нервовій системі дає живим іс-

тотам, яким властива така нервова система, можливість набагато

швидше здійснювати пристосувальні реакції. Проте можливості ди-

фузної нервової системи обмежені: на цьому етапі розвитку нервової

системи ще немає постійного головного кінця, нервового центру, який

би зосереджував одержану інформацію й керував нею, створював

програму диференційованої поведінки, що властиво організмам на

вищому, ганглієвому етапі розвитку нервової системи.

Ганглієва нервова система виникла через значне ускладнення умов

життя. З’явилася потреба у централізованих апаратах для опрацю-

вання інформації та регуляції рухів. Таким апаратом стали нервові

вузли, ганглії, які почали зосереджувати збудження, що виникли в

об’єднаних нервовим вузлом нервових волокнах, і спрямовувати ру-

хи — відповіді на ці збудження. Вузлова нервова система — перший

етап централізації нервових процесів; її можна спостерігати у нижчих

видів хробаків.

Вищим етапом вузлової нервової системи є ланцюгова, коли в ор-

ганізмі виникають об’єднані в ланцюги вузли, або ганглії, серед яких

головний зосереджує збудження, перероблює їх і регулює рухи окре-

мих частин організму. Вже у кільчастих хробаків можна помітити дію

ганглієвої нервової системи, а найвищого щабля розвитку вона до-

сягає у ракоподібних, павуків, комах.

Так, у кільчастого хробака на передньому, головному кінці зосе-

реджуються нервові волокна, які закінчуються рецепторами і сприй-

мають хімічні, термічні, світлові зміни та зміну вологості, що виника-

ють в оточенні. Сигнали цих змін проводяться до головного ганглія

і опрацьовуються в ньому. Формується “програма” поведінки, що

здійснюється у вигляді рухів окремих сегментів тіла хробака. Про-

відність збудження в ланцюговій нервовій системі набагато вища,

ніж у дифузній. Отже, головний ганглій здійснює регулювальну

функцію життєдіяльності хробака. При ланцюговій системі виникає

новий принцип діяльності нервової системи — інтеграція нервових

імпульсів і централізоване керівництво життєдіяльністю організму.

На цьому етапі розвитку нервової системи з’являються рецепто-

ри — сприймачі інформації. Дані порівняльної анатомії та фізіології

свідчать, що спочатку розвинулися контактні органи, а потім — дис-

тантні, або телерецептори (зір, слух, нюх). Зір виник за певних умов

з чутливості організму до світлових (електромагнітних) подразнень.

Спочатку ця чутливість розсіювалася по всьому організму, але зго-

дом на вищих етапах еволюції організму поступово зосереджувалася

в передній, головній його частині. Слух виник з вібраційної чутли-

вості. Він розвивається найпізніше, у більшості безхребетних його не-

має. Нюхова чутливість виокремилася з недиференційованої хімічної

чутливості, в якій об’єднувалися нюхова та смакова орієнтації ор-

ганізму в середовищі. У багатьох безхребетних смакова та нюхова

чутливості недиференційовані. Рецептори та їх диференціація роз-

винулися в життєдіяльності, у рухах. Живі істоти, в яких є дифе-

ренційовані рецептори, набагато краще орієнтуються в середовищі,

забезпечуючи свої потреби в їжі, розмноженні, уникненні небезпеки.

Комахам властиві не лише рухові органи або рецептори, а й секре-

торні для вироблення павутини у павуків, перероблення нектару у

бджіл, будування трубочок у хробаків та ін.

Живі істоти з ганглієвою нервовою системою здатні до “научення”

та “перевчення”, виробляючи в результаті багатьох спроб навичку

рухатися в заданому напрямі з метою уникнення больового подразнен-

ня. Хробакові потрібно було понад 150 спроб, щоб він з меншою

кількістю помилок почав рухатися в лабіринті праворуч, аби уник-

нути електричного подразнення, яке діяло на нього під час руху ліво-

руч. А щоб перевчитися, тобто змінити цей “завчений” рух, потрібно

було понад 225 спроб. Отже, ганглієва нервова система хробака дає

змогу не тільки виробляти нові форми поведінки, а й зберігати ви-

роблені навички, що свідчить про наявність у дощового хробака

примітивної форми “пам’яті”.

У хребетних тварин через ускладнення умов життя нервова систе-

ма стала набагато складнішою. Процеси інтеграції та централізації дії

нервової системи виявилися в утворенні цереброспінальної нервової

системи, що складається зі спинного та головного мозку. Головний

мозок утворився з мозкової трубки, тому нервову систему хребетних

тварин називають трубчастою. У процесі розвитку хребетних тварин

під впливом умов життя утворилися довгастий мозок і мозочок,

середній і проміжний мозок і великі півкулі головного мозку, де

розвинулася найскладніша за будовою та функціями кора великих

півкуль головного мозку. Кора великих півкуль об’єднує, інтегрує й

регулює всю діяльність організму. Вищі відділи головного мозку ут-

ворювалися поступово, і їх структура та функції у різних хребетних,

життєдіяльність яких відбувається за різних природних умов, не од-

накові. Тварини, що стоять на вищому щаблі розвитку, мають ро-

звиненіший головний мозок. Показовими щодо цього є дані про спів-

відношення розвитку головного та спинного мозку у різних тварин і

людини. Якщо розвиток спинного мозку взяти за одиницю, то пи-

тома вага головного мозку стосовно спинного буде такою: у чере-

пахи — 1, півня — 1, 5, коня — 2, 5, кішки — 3, собаки — 5, шимпан-

зе — 15, людини — 49. З еволюцією тваринного світу питома вага

кори головного мозку збільшується, починаючи відігравати провід-

ну роль.

Дослідженнями доведено, що екстирпація (знищення) кори по-

різному позначається на зоровій та руховій функціях тварин, що сто-

ять на різних етапах біологічної еволюції. Так, щодо зорової функції

птахи після знищення кори великих півкуль продовжують бачити,

сідають на намічену місцевість, щури не розрізняють форми, реагу-

ють лише на світло, мавпа сліпне. Щодо рухової функції птахи після

знищення кори великих півкуль продовжують літати, рухи у них не

порушуються; у кішки рухи поновлюються за кілька годин; собака

за 24 години може стояти, але самостійні рухи розладнані; мавпа мо-

же стояти лише зі сторонньою допомогою.

Екстирпація півкуль головного мозку у риб не позначається на

їх життєдіяльності, у жаб — майже не позначається, у птахів — по-

значається: одужавши, птах починає літати, але не орієнтується в

середовищі; кішка не нападає на мишу навіть якщо зголодніє; собака

стає інвалідом — не знаходить їжі, не впізнає господаря, втрачає мож-

ливість набирати досвіду.

3.3. Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу

Характерною ознакою психічної реакції є чутливість організму до

індиферентних подразників, які за певних умов (збіг їх з біологічно

важливими подразниками) сигналізують про можливість або не-

обхідність задоволення біологічних потреб організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає

О. Леонтьєв [6], генетично є не що інше, як подразливість на впливи,

що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію.

Подразливість властива органічній природі взагалі. Завдяки їй у

рослинному світі відбуваються природжені реакції, які називають

тропізмами. Тропізм — це автоматичні рухи в певному напрямі ро-

слин і найпростіших організмів, що зумовлюються неоднаковістю

фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, які вик-

ликаються однобічними впливами подразників на організм. Теорію

тропізмів щодо тварин розробив Ж. Леб. Проте ці реакції тварин не ме-

ханічні, як вважав Ж. Леб, — під впливом досвіду вони набирають

пластичності та мінливості.

Відповідно до видів енергії, що діють на організми в умовах їх

існування, розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми,

гальванотропізми та ін. Наприклад, соняшник рухається під впливом

фото- та термотропізмів; у спрямованості проростання коріння та

стебла, у поведінці хробаків і деяких комах, які зариваються в землю

або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія гео-, фото- або термо-

тропізмів.

З виникненням під впливом умов життя нервової системи, основ-

ною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього сере-

довища, виникло психічне відображення, яке щодалі ускладнювалось

через ускладнення умов життя, що спричинилося до ускладнення бу-

дови організму.

Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин:

· елементарна сенсорна психіка;

· перцептивна психіка;

· інтелект.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість

цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумов-

люється дією на організм окремих властивостей предметів, в оточенні

яких живуть тварини, — хімічних, світлових, температурних тощо.

Ця стадія властива переважно безхребетним і тим хребетним, що

живуть у воді, земноводним і плазунам, у яких немає предметного

сприймання. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до

світла, дотику, запахів, рухова чутливість, у результаті чого виникають

і розвиваються аналізатори — дотиковий, зоровий, нюховий і слухо-

вий. Рівень розвитку аналізаторів і рецепторної їх частини залежить від

особливостей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре

розвинена дотикова чутливість (на щупальцях, лапках, крильцях).

Хімічна чутливість розвинена у павуків та інших безхребетних. Вона

диференціюється у них на нюхову та смакову чутливість. У хруща

налічують 50 тисяч органів нюху, а у трутня — понад 30 тисяч. Кома-

хи чутливі до дуже незначних запахів. Бджола відрізняє запах помаран-

чової шкірки від 43 ефірних запахів. Бджоли реагують на запах, не

приймають чужої бджоли. Комахи — це топохімічні істоти, тобто

такі, які мають в організмі зони, чутливі до хімічних подразнень.

Загальновідомі чутливість комах до температурних змін, зорова

чутливість. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не гео-

метричні фігури. Більшість комах є глухими. Лише ті з них мають

слух, які власними рухами (крильцями) викликають достатньо інтен-

сивне коливання звукових хвиль.

Стадія перцептивної психіки. За сенсорною стадією психіки і на її

основі розвивається перцептивна стадія діяльності тварин.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого,

а не окремих їх властивостей, як це спостерігається на сенсорному

етапі розвитку психіки. Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі,

то він реагуватиме не тільки на предмет, куди спрямована його діяль-

ність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, тобто на-

магатиметься подолати перешкоду. На сенсорному етапі такої реакції

на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не буває.

Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Вона зумовлюється

істотними анатомо-фізіологічними змінами в організмі: розвитком

великих півкуль головного мозку, і особливо їх кори та дистантних

аналізаторів (зорового, слухового), посиленням інтеграційної діяль-

ності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль на рівні пер-

цептивної психічної діяльності є підгрунтям для утворення уявлень.

Тривалість збереження образів пам’яті збільшується з еволюцією

хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні образна пам’ять

діє: у щура — по 10–20 секунд, у собаки — до 10 хвилин, у мавпи —

до 16– 48 годин.

Тривалість збереження образів пам’яті — цінна особливість перцеп-

тивного рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою перед-

умовою виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни у про-

цесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація

та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення — не сума окре-

мих відчуттів, викликаних одночасною дією впливів, властивостей

різних предметів, а їх єдність, своєрідна інтеграція, яка є підгрунтям для

перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, об’єктивно

схожу на неї, що істотно ускладнює поведінку тварин на цьому етапі

психічного розвитку.

Успішність диференціації та узагальнення залежить не так від

ступеня схожості, як від біологічної ролі того, що впливає на тварину.

Розвиток узагальнення на стадії перцептивної психіки пов’язаний

з розвитком інтегративних зон кори великих півкуль головного моз-

ку, які об’єднують рухи в цілісну операцію (рухові поля), відчуття —

у цілісний образ (сенсорні поля).

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії

перцептивної. Але у антропоїдів — людиноподібних мавп — відобра-

жувальна діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або “ручного мислен-

ня” (О. Леонтьєв [6]). Як показали дослідження, мавпам, особливо

шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, зачатки

наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навча-

ються та перенавчаються, виявляють більшу рухливість процесів збуд-

ження та гальмування.

І. Павлов зазначав, що аналітико-синтетична діяльність кори голов-

ного мозку собаки — це конкретне, елементарне мислення.

Однак розумова діяльність, інтелект тварин — це зовсім не те, що

розум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв’язання завдань. Мавпа

(шимпанзе) в експериментальних умовах не могла безпосередньо діста-

ти їжу (банан, помаранчу тощо). У клітці, де вона перебувала, лежала

палиця, за допомогою якої можна було дістати їжу. Ставилося за-

вдання: чи “здогадається” мавпа використати палицю, щоб оволодіти

їжею. Спочатку шимпанзе пробує дістати їжу рукою, але зазнає не-

вдачі. Невдача на деякий час відволікає мавпу від поживи. Вона, по-

бачивши палицю, маніпулює нею. Якщо палиця та їжа потрапляють

в одне поле зору, мавпа спрямовує палицю на їжу і оволодіває нею, під-

суваючи її до себе. Такі дослідження проводилися в різних варіаціях.

Мавпа успішно розв’язувала поставлені перед нею в експерименті за-

вдання. Найскладнішим з них було двофазне завдання, яке полягало

в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю

довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка була в межах без-

посередньої досяжності. Це завдання мавпа так само розв’язувала.

Мавпи здатні об’єднувати в один акт дві дії послідовної операції,

з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної опе-

рації (двофазні завдання).

У життєдіяльності тварин легко помітити їх взаємні стосунки. Ці

стосунки виявляються у своєрідних рухах, позах, акустичних сигналах.

На різних етапах розвитку живих істот ці способи стосунків і взаємо-

впливів набирають різної складності. За їх допомогою тварини сиг-

налізують про небезпеку, поживу, гнів, страх, передають ту чи іншу

інформацію. Але ці різновиди стосунків, ця “мова” тварин мають

інстинктивний характер, є виявленням емоційних станів. На відміну від

людської мови “мова” тварин не є засобом трансляції індивідуально-

го досвіду іншим тваринам.

Інтелектуальна поведінка антропоїдів пов’язана з розвитком кори

великих півкуль головного мозку, особливо чолових долей та при-

фронтальних їх зон. Якщо у мавпи знищити частину цих зон, то

розв’язування ними двофазних завдань стає неможливим.

Стадія інтелекту, що властива вищим ссавцям і досягла найвищо-

го рівня розвитку у людиноподібних мавп, є передісторією виник-

нення та розвитку людської свідомості.

Для всіх стадій психічного розвитку тварин характерні фіксо-

ваність та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксованими формами

поведінки, що передаються спадково, є інстинктивні форми поведінки.

Інстинкти (від лат. instinctus — спонука) — це акти взаємодії організму

із середовищем, механізмом яких є система безумовних рефлексів.

Інстинктивна діяльність часто охоплює і механізми тропізмів. Науко-

ве пояснення походження інстинктів дав Ч. Дарвін (1809 –1882),

довівши, що будова поведінки тварин становить собою органічну

єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній

організації та поведінці, які були викликані зовнішніми умовами й

закріпилися в організмі в результаті доцільності їх для життєдіяль-

ності організмів. Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, са-

мозбереження та інші форми родового або видового пристосування до

навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки — це великої сили спонука для ор-

ганізму. Залежно від умов життя і стану організму виникають, чергу-

ючись, ті чи інші акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов’язані

з живленням, тощо. В індивідуальному пристосуванні тварин до умов

життя інстинкти здаються осмисленими діями, проте якщо порушити

якийсь ланцюг в інстинктивній дії, тварини все одно продовжують

здійснювати наступні акти в ланцюгу інстинктивної дії, хоча успіху

ця дія не забезпечує. Так, квочка продовжуватиме сидіти на покла-

дах, навіть якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплю-

вати наповнені медом щільники, продовжуватиме це робити й тоді,

коли випустити із щільників мед. Отже, інстинктивні дії — це неусві-

домлювані, механічні дії.

Інстинктивні дії в індивідуальному житті тварин можуть змінюва-

тися. Наприклад, можна домогтися “мирного” співіснування лисиці та

курки, кішки та миші. Проте така індивідуальна зміна інстинкту спад-

ково не передається.

Мінливість у фіксованих формах поведінки виявляється в набутті

нових навичок і способів дій, що виникають у результаті багатора-

зового природного доцільного виконання рухів і дій або у процесі

дресирування.

3.4. Виникнення та історичний розвиток людської свідомості

З розвитком наук, особливо історії та біології, поступово формува-

лися погляди на походження людини та її свідомість.

Найважливішою передумовою для виникнення людської свідо-

мості було своєрідне ускладнення умов життя, в яких жили людино-

подібні істоти — антропоїди. Під впливом умов життя центральна

нервова система у них стала набагато складнішою структурно та

функціонально. У великих півкулях головного мозку поступово розви-

валися тім’яні, скроневі й особливо чолові долі, які здійснювали вищі

пристосувальні функції. Надто помітно розвинулися вони у людини під

впливом праці. Про це свідчить те, що у мавпи чолові долі становлять

0, 4 відсотка великих півкуль, у орангутанга та шимпанзе — 3, 4, а у

людини — 10 відсотків.

У процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися перед-

умови для появи вищих, специфічно людських форм психіки — свідо-

мості. Знання біологічного етапу розвитку психіки як передісторії

людської свідомості дає можливість науково пояснити її виникнення.

Протягом історичного розвитку в різних видах діяльності у людини

поступово формувалися специфічно людська, свідомо спрямовувана

пізнавальна діяльність, уява, людські почуття та якості волі, різнома-

нітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної

психічної діяльності тварини.

Праця, суспільний спосіб життя — ось основні передумови істо-

ричного розвитку людської свідомості як вищої форми психіки, в якій

виявляється ставлення людини до свого середовища, здатність зміню-

вати природу, пристосовувати її до своїх потреб. Цих особливостей

психіки у тварин немає. Вони не виокремлюють себе з навколишнього

середовища, пасивно пристосовуються до нового.

Знання умов виникнення та розвитку свідомості у людини має ве-

лике значення для її формування.

ЧАСТИНА II

ОСОБИСТIСТЬ, СОЦIАЛЬНI ГРУПИ

Розділ 4

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

4.1. Поняття про особистість та її структуру

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально

виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та

фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у про-

цесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. На-

лежність особистості до певного суспільства, до певної системи

суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість — соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч су-

спільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність

у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна

спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивіду-

альність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких

психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особ-

ливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення,

мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спря-

мованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї

доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасни-

цею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне до-

слідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов

доби, певного суспільного ладу.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що

в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні,

емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й

біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові

зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі вихован-

ня особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в осо-

бистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі

особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціаль-

не у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного

розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних

специфічно людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типо-

ве є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує

особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-

вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших лю-

дей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні

та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру

тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чоти-

ри підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні

якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям

людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у

набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивіду-

альні особливості психічних процесів, що формуються протягом со-

ціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-

вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції осо-

бистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й

вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою зале-

жать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби,

інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові

духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії

і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутріш-

нього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

4.2. Активність особистості та її джерела

Активність живих істот — один з основних і необхідних проявів

життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення пот-

реб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від

активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних

потреб організму, а у людини провідними в її активності є свідомі й

цілеспрямовані прагнення.

Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично

й мають соціально спрямований характер.

Щодо джерела активності особистості у психології існували різні

погляди.

Уперше питання про активність особистості було порушене

австрійським психіатром З. Фрейдом — фундатором теорії та практи-

ки психоаналізу. Основні положення цієї теорії обгрунтовують думку,

що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона

має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів,

біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, при-

рода яких “невідома”. Засадовим стосовно його вчення є визнання

пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні З. Фрейда

можна вважати його звертання до царини підсвідомого у психіці лю-

дини, яке істотно позначається на її життєдіяльності. Неофрейдисти,

керуючись основними постулатами З. Фрейда про підсвідоме, ішли

в напрямку обмеження сексуальних потягів у з’ясуванні психіки люди-

ни та пошуках нових рушійних сил людської поведінки. Неофрейдизм

виходить з визнання вирішальної ролі середовища та механізмів

соціального характеру. У підсвідомому місце нереалізованих сексу-

альних потягів посідають прагнення до влади внаслідок усвідомлен-

ня особистістю своєї неповноцінності (А. Адлер), неможливості до-

сягти гармонії із соціальною структурою суспільства та зумовленого

цим почуття самотності (Е. Фромм) тощо.

Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психо-

логія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості

є її органічні та духовні потреби — в їжі, одязі, знаннях, праці.

Потреба — це нужда, в якій виявляється залежність людини від

певних умов, необхідних їй для життя та діяльності. У потребах за-

вжди відображуються стійкі життєво важливі залежності організму

та середовища. Людські потреби розвиваються в діяльності разом з ро-

звитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним

прогресом. Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та

відтворенню нових потреб, які неминуче породжуються різними сфе-

рами суспільного буття людей та їхньою діяльністю. Що вищий рівень

цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, то

багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спону-

ками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення осо-

бистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях до їх за-