Концепція рекапітуляції

Біогенетичний закон (від грец.bios — життя і genesis — походження)сформулював у 1866 році німецький біолог Ернст Геккель (спільно з Ф. Мюллером). Він висловив теоретичне припущення про те, що сукупність послідовних форм, яких жива істота набуває в процесі своєї індивідуальної еволюції від яйцеклітини до розвинутого стану (онтогенез), являє собою коротке й швидке відтворення того ряду форм, які проходять предки даного виду з древніших часів до теперішнього часу (філогенез).

Е. Геккель сформулював біогенетичний закон по відношенню до ембріогенезу: онтогенез є коротке й швидке повторення (рекапітуляція) філогенезу. Проте цей закон був перенесений на процес онтогенетичного розвитку дитини. Стенлі Холл в процесі своїх досліджень дійшов висновку, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду від первісної дикості до сучасної культури: минає періоди дикунства, полювання, догляду за тваринами, землеробства, промисловості й торгівлі. У створеній ним теорії рекапітуляції (від лат. recapitulatio – повторення) Холл стверджував, що послідовність і зміст етапів розвитку задані генетично, і тому ні ухилитися, ні обминути якоїсь стадії свого розвитку дитина не може.

Учень Холла Гетчинсон на основі теорії рекапітуляції створив періодизацію психічного розвитку, критерієм в якій був спосіб добування їжі. При тому дійсні факти, які спостерігалися під час дослідження дітей певного віку, пов'язувалися з ідеєю Холла і пояснювалися зміною способу добування їжі, який є (за думкою Гетчинсона) провідним не тільки для біологічного, але й для психічного розвитку. Він виділив 5 основних фаз в психічному розвитку дітей, межі яких не були жорсткими, так що кінець однієї не співпадав з початком наступної:

1) від народження до 5 років — стадія риття й копання. На цій стадії діти полюбляють грати в піску, робити пасочки та маніпулювати з відерцем й совком;

2) від 5 до 11 років — стадія мисливства та захоплювання. На цій стадії діти починають боятися чужих, у них з'являється агресивність, жорстокість, бажання відгородитися від дорослих, особливо сторонніх, і прагнення робити багато речей потайки;

3) від 8 до 12 років — пастуша стадія. В цей період діти прагнуть мати свій власний куток, причому вони будують свої схованки звичайно у дворах або у полі, у лісі, але не в домівці. Вони також полюбляють свійських тварин і намагаються їх завести, щоб було про кого піклуватися і кого захищати. У дітей, особливо у дівчат, в цей час з'являється прагнення пестощів й ніжності;

4) від 11 до 15 років — землеробська стадія, яка пов'язана з інтересом до погоди, явищ природи, а також з любов'ю до садівництва, а у дівчаток й до квітництва. В цей час у дітей з'являється спостережливість й обачність;

5) від 14 до 20 років — стадія промисловості й торгівлі, або стадія сучасної людини. В цей час діти починають усвідомлювати роль грошей, а також значення арифметики та інших точних наук. Крім того, у дітей виникає прагнення обмінюватися різними предметами.

Гетчинсон вважав, що з 8 років, тобто з пастушої стадії, настає ера цивілізованої людини і саме з цього віку дітей можна систематично навчати, що неможливо на попередніх етапах. Притому він виходив з ідеї Холла про те, що навчання повинно надбудовуватися над певним етапом психічного розвитку, тому що дозрівання організму підготовляє основу для навчання.

І Холл і Гетчинсон були впевнені, що проходження кожної стадії обов'язкове для нормального розвитку, а фіксація на якійсь із них веде до появи відхилень і аномалій у психіці. Оскільки діти реально не можуть перенестися в ті ж ситуації, які пережило людство, то перехід від однієї стадії до другої, як вважав Холл, здійснюється в грі [30, С. 108–110].

Очевидна біологізація психічного розвитку дітей в даній концепції була піддана критиці в творах спеціалістів з дитячої психології наступного періоду, зокрема, Л. С. Виготського і Д. Б. Ельконіна.

Біогенетичним теоріям протистоять соціогенетичні теорії, відповідно до яких розвиток дитини розглядається як результат впливу навколишнього середовища й засвоєння досвіду оточуючого світу. Представники цього напряму стверджують, що в будь-якої людини можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання й виховання. Витоки подібного підходу — в ідеях англійського філософа сімнадцятого століття Джона Локка (1632–1704), якому належить авторство теорії " чистої дошки". З погляду Локка, новонароджена дитина — " tabula rasa" (лат. — " чиста дошка", вискоблена дощечка, на якій ще нічого не написано), на якій згодом середовище, зокрема, суспільство виводять свої письмена. Тобто дитина здобуває всі психічні властивості суто через досвід.

До соціогенетичного напряму мають відношення теорії научіння (Б. Скіннер, А. Бандура, Н. Міллер, Дж. Доллард, Р. Сірс), із якими студентам пропонується ознайомитися самостійно (9, С. 122–161; 18, С. 331–409).

Дискусії психологів із приводу основних джерел розвитку особистості (спадковість чи оточення) призвели до формування теорії конвергенції цих факторів. Основоположник її німецький психолог Вільям Штерн (1871–1938) доводив, що психічний розвиток не є простим виявом вроджених властивостей і не простим сприйняттям зовнішніх впливів, а результатом конвергенції внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Разом з тим, Штерн був прихильником концепції рекапітуляції і вважав, що розвиток психіки дитини повторює історію людства й культури. В основу запропонованої ним схеми періодизації дитячого розвитку була покладена біогенетична концепція. Концепція конвергенції (взаємодії) двох факторів розвитку дитинидонедавна була найпоширенішою у віковій психології [9, С. 48–50; 30, С. 124–125].