Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Суб'єкти інвестиційної діяльності
|
|
До суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій. Такий поділ суб'єктів інвестиційної діяльності залежить від функцій, які вони виконують. Саме тому обидві ці ролі можуть поєднуватися в одній особі. Інвесторами та учасниками можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав. Основним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування з метою отримання вигод від використання відповідного об'єкту. Інвестором називають також учасника фондового ринку, що має вільні кошти і намагається вкласти їх з метою отримання доходу (відсотків). У будь-якому разі, інвестор відмовляється від поточного споживання, від задоволення сьогоднішніх нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більших обсягах шляхом вкладення ресурсів у різні об'єкти інвестування. Він має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, згідно з законодавством. Інвестор також має право на придбання необхідних йому майна та інших ресурсів у фізичних та юридичних осіб безпосередньо чи через посередників за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін.
З точки зору класифікаційних ознак можна виділити окремі види інвесторів.
За ознакою спрямованості основної господарської діяльності інвесторів доцільно поділити на індивідуальних та інституційних інвесторів.
- індивідуальний інвестор - фізичні особи: як резиденти, так і нерезиденти, що здійснюють інвестиції для розвитку своєї основної операційної господарської діяльності. Наприклад, у США близько 47 млн. американців є власниками акцій. На індивідуальних інвесторів Нью-Йоркської фондової біржі припадає ЗО % загальної кількості операцій.
- інституційний інвестор зазвичай це юридична особа - фінансовий посередник, що акумулює засіб індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність, спеціалізовану, як правило, на операціях з цінними паперами.
Основними інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування. Це корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.
Поділяючи інвесторів за цілями інвестиційної діяльності слід визначити стратегічних та портфельних інвесторів.
- стратегічний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяльності, що ставить своєю метою придбання контрольного пакета акцій (переважної частки статутного капіталу) Для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції його стратегічного розвитку;
- портфельний інвестор характеризується як суб'єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал у різноманітні об'єкти (інструменти) інвестування винятково з метою одержання інвестиційного прибутку. Такий інвестор не ставить своєю метою реальну участь в управлінні стратегічним розвитком підприємствами-емітентами.
За орієнтацією на інвестиційний ефект інвесторів доцільно поділяти на:
- інвесторів, орієнтованій на потоковий інвестиційний доход - формують свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування, що приносять регулярний потоковий прибуток (наприклад, купонних облігацій);
- інвесторів, орієнтованих на приріст капіталу в довгостроковому періоді - вкладають свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації тощо);
- інвесторів, орієнтованих на позаекономічний інвестиційний ефект -вкладаючи свій капітал в об'єкти інвестування, ставлять перед собою соціальні, екологічні та інші позаекономічні цілі, не розраховуючи на одержання інвестиційного прибутку.
Залежно від відношення до ризику інвестора та схильності ризикувати у виборі об'єкту інвесторів поділяють так:
- інвестор, не схильний до ризику - характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, що уникають здійснення середньо- і високоризикових інвестицій, навіть незважаючи на справедливе відшкодування зростання рівня ризику додатковим рівнем інвестиційного доходу;
- інвестор, нейтральний до ризику - характеризують суб'єктів інвестиційної діяльності, що згодні брати на себе інвестиційний ризик тільки в тому випадку, коли він буде справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу;
- інвестор, схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб'єктів господарювання, схильних іти на інвестиційний ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем інвестиційного доходу.
За менталітетом інвестиційного поводження, зумовленого вибором інвестицій за шкалою співвідношення між рівнями їхньої прибутковості та ризику, виділяють такі групи інвесторів:
- консервативний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на відповідно низький рівень очікуваного за ними інвестиційного доходу. Такий інвестор піклується насамперед про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій;
- помірний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає такі об'єкти (інструменти) інвестування, рівень прибутковості і ризику яких приблизно відповідають середньоринковим умовам (за відповідним сегментом ринку);
- агресивний інвестор - суб'єкт господарювання, що вибирає об'єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації потокового інвестиційного доходу, незважаючи на " супутній їм високий рівень ризику. Інституційних інвесторів відповідно до виконуваних ними функцій, доцільно поєднати у такі основні групи:
1. Інституціині інвестори, які здійснюють переважно прямі інвестиції в обмежене коло підприємств.
- Холдингова компанія. Це головна компанія будь-якої фінансової монополії, що володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні.
- Фінансова група. Це об'єднання підприємств, пов'язаних в одне ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу фінансова група не має головної фірми, що спеціалізується на управлінні.
- Фінансова компанія. Це корпорація, що фінансує вибране за певним критерієм коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива, наприклад, інвестиційній компанії, і не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, які фінансує.
2. Інституціині інвестори, які здійснюють великі інвестиції, не дотримуючись певного, наперед вибраного комплексу об'єктів інвестування.
- Інвестиційна компанія. Формує капітал за рахунок акумуляції коштів дрібних інвесторів. її єдиним видом діяльності є формування портфелів цінних паперів. Інвестиційна фірма, що управляє капіталом вкладників за їх довіреністю, називається трастом. Якщо компанія має лише один портфель інвестицій, вона вважається інвестиційним фондом.
- Страхові та пенсійні фонди.
3. Інституціині інвестори, які здійснюють великі (диференційовані) інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів.
- Інвестиційні дилери (торговельні компанії, інвестиційні банки, фондові доми та ін.). Прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на зміні вартості фондових інструментів. Фактично останню групу можна зарахувати і до фінансових посередників.
- Фінансові посередники - це компанії, що надають професійні послуги, опосередковуючи діяльність між емітентом та інвестором, з метою отримання прибутку. Вони є професіоналами фондового ринку, що спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних паперів, діючи на фондовому ринку за дорученням і за рахунок клієнтів (брокерська діяльність), за власний рахунок (дилерська діяльність), за дорученням емітента у процесі первинного розміщення цінних паперів а також надають інші послуги (наприклад, управління портфелем цінних паперів, інвестиційне консультування, реєстраційні функції). Такі установи зобов'язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій на ринку цінних паперів (РЦП). Поряд з ними РЦП обслуговують банківські установи, які нарівні з іншими фінансовими та кредитними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних паперів, виконувати операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за рахунок клієнтів, здійснювати реєстраційні функції, а також надавати позики, пов'язані з цінними паперами.
До основних операцій фінансових посередників відносяться:
1) дилерська діяльність — укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;
2 ) брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;
3 ) довірчі операції в Україні, як правило, полягають у прийнятті коштів або фінансових активів у довірче управління з подальшим їх розміщенням і не дістали великого поширення. Такі операції передбачають створення струк-турованого інвестиційного портфеля, який продається клієнту у формі сертифікату трасту. В Україні подібні операції можуть бути оформлені тільки за умови створення банком нової юридичної особи - інвестиційного фонду;
4) андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;
5) діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів. Як передбачено законодавством, інвестори можуть виступати в якості:
- покупців (якщо вони купують страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.д.);
- продавців;
- замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);
- кредиторів.
Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповідно до їх економічної самостійності. Це, перш за все, визначення цілей, спрямованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності.
Учасники інвестиційної діяльності - фізичні та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції. Законодавством України передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності.
На інвестиційному ринку серед основних учасників слід також виділяти різноманітних посередників, які виконують безліч посередницьких операцій, постійно взаємодіють між собою та складають його інфраструктуру. Сукупність фінансових посередників відображає стан інвестиційного ринку. Світова практика свідчить про надзвичайну роль фінансових посередників у системі державного управління інвестиційною діяльністю. Значну роль відіграють інституційні інвестори, серед яких переважна кількість фінансових посередників.
Вітчизняне законодавство не містить конкретного визначення поняття " фінансовий посередник" чи " фінансово-інвестиційний посередник". Разом з тим, фінансовий посередник - це господарський суб'єкт, який надає своїм клієнтам послуги щодо перерозподілу вільних фінансових ресурсів шляхом проведення операцій на інвестиційному ринку. Фінансові посередники наділенні специфічними рисами та особливостями, які зумовлені, перш за все, їх місцем та роллю в економічній системі. Фінансове посередництво має різні форми, а фінансові посередники існують кількох видів. В світовій практиці серед основних видів фінансових посередників виділяють такі: фінансові брокери, торгівці цінними паперами (дилери), інвестиційні фірми, інвестиційні консультанти та довірчі товариства.
На світових фінансових ринках діють фінансові посередники, які мають важливе значення для розвитку економіки держави та виконують декілька функцій. Фінансові посередники у США поділяються на три категорії:
- депозитні установи (комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки);
- ощадні установи контрактного типу (страхові компанії, пенсійні фонди);
- інвестиційні посередники (інвестиційні банки, інвестиційні компанії, іпотечні банки, житлові банки, фінансові компанії, взаємні фонди, взаємні фонди грошового ринку.
Структуру посередників на інвестиційному ринку України створюють такі посередники (учасники): інвестиційні банки; страхові, брокерські, лізингові компанії; фондові біржі; комерційні банки; парабанківські інституції; інжиніринго-консалтингові фірми; інвестиційні фонди; компанії та трасти; фірми-девелопери та прожект-менеджери; тендерні комітети; товарні біржі; депозитарії; іпотечні банки; дилерські контори; незалежні реєстратори; проектні та будівельні фірми; вексельні та клірингові центри.
Основна функція фінансових посередників полягає у наданні допомоги в процесі передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники на ринку інвестицій, в широкому розумінні, можна визначити як компанії, що надають послуги в галузі інвестування та здійснюють процес безпосереднього регулювання попиту та пропозиції на фінансово-інвестиційні ресурси в економіці. Вони є суб'єктами ринку інвестицій. Реалізуючи свої функції суб'єкти інвестиційної діяльності можуть відноситися до певного рівня у ході реалізації інвестиційного процесу.
Загалом доцільно виділити такі основні рівні суб'єктів інвестування:
1. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності може реалізовувати свої функції через систему інституцій або здійснювати безпосереднє інвестування економіки. У першому випадку держава виступає як учасник інвестиційного процесу, а у другому - як інвестор. Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через:
> органи виконавчої влади і місцевого самоврядування,
> Національний банк шляхом регулювання попиту та пропозиції на залучені грошові кошти, регулювання облікової ставки (кредитну експансію чи кредитну рестрикцію), проведення операцій на фондовому ринку щодо емісії, продажу та купівлі державних цінних паперів, регулювання норм обов'язкових резервів,
> банківську фінансово-кредитну систему, а саме Національний банк та банківські установи, в тому числі спеціалізовані банки (інвестиційні, інноваційні, іпотечні, ощадно-позичкові тощо).
> небанківську (парабанківська) фінансово-кредитну систему, до якої входять інститути спільного інвестування, довірчі товариства, кредитні спілки, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, лізингові фірми, інші небанківські фінансові установи тощо.
2. Дієвими суб'єктами інвестиційного процесу на цьому рівні є фінансові установи, до яких відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664 - III відносять банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститути спільного інвестування та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
На інвестиційному ринку ці установи можуть виконувати такі функції як: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх і обслуговування; довірче управління фінансовими активами; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг; та інші операції.
Зокрема, банки в інвестиційному процесі поряд із традиційними функціями кредитно-розрахункового та касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, зокрема, виконують функції депозитаріїв та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств; інвестиційного кредитування; проектного фінансування; довірчих операцій; обслуговування іноземної інвестиційної діяльності.
З прийняттям Закону України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року № 2908 - III активізувалась діяльність і кредитних спілок - неприбуткових організацій, заснованих фізичними особами на кооперативних засадах із метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитні спілки надають своїм членам кредити; залучають на договірних умовах внески (вклади) на депозитні рахунки; виступають поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами та інші фінансові послуги.
Активними суб'єктами інвестиційної діяльності є також інститути спільного інвестування (ІСІ), до яких відносять корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, які провадять діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Інститути спільного інвестування залежно від порядку здійснення їх діяльності можуть бути:
- відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами);
- інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік;
- закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації.
Інститут спільного інвестування може бути також строковим або безстроковим. Строковий створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим. Інститут спільного інвестування може бути ди-версифікованого й недиверсифікованого виду.
3. Третій рівень суб'єктів інвестиційного процесу формують виробничо-господарські об'єднання, до складу яких входять:
> акціонерні товариства;
> товариства з обмеженою, обмеженою, повною та додатковою відповідальністю;
> командитні товариства.
4. На четвертому рівні суб'єктів інвестиційного процесу виділяються угрупування з різними цілями, але найчастіше з метою поєднання капіталів для досягнення спільних інвестиційних рішень, до складу яких входять:
> холдинги;
> промислово-фінансові групи;
> концерни, консорціуми.
5. До п'ятого рівня суб'єктів інвестиційного процесу відносяться фірми, функціями яких є надання спеціалізованих послуг та виконання різного виду робіт, що сприяють інвестуванню:
> фірми-девелопери;
> проджект-менеджери;
> фірми-ріелтери;
> інжинірингові фірми;
> консалтингові фірми;
> еккаунтингові фірми.
Можливість використання різноманітних організаційних форм взаємодії партнерів в інвестиційному процесі надихає інвесторів залучати до спільної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Звичайно з такими фірмами укладаються окремі договори (контракти). Разом з тим можливі і інші економічні відносини, як то: залучення до складу акціонерів або компаньйонів, створення інвестиційних консорціумів або промислово-фінансових груп.
Найбільш зручною для інвестора є фірма-девелопер, яка приймає на себе відповідальність реалізувати інвестиційний проект. її обов'язки: пошук найбільш вигідного об'єкта вкладання коштів інвестора, розробка проекту, його фінансування і введення в експлуатацію. Девелопер виконує будівельно-монтажні роботи самостійно або залучає підрядні і субпідрядні фірми. Як правило, в угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими він може стати компаньйоном інвестора, відмовитись від проекту або умови, за якими інвестор відмовляється від проекту, а фірма-девелопер стає його власником і відшкодовує інвестору витрати і втрачений прибуток.
Окремі функції щодо реалізації проекту загалом або окремого його етапу може брати на себе керуючий проектом (проджект-менеджер) або спеціалізована команда спеціалістів, що пілотує інвестиційний проект, тобто виконує функції, ідентичні тим, що виконує у нас замовник. В ряді випадків при обґрунтуванні інвестиційного проекту для інвестора стає очевидною необхідність замість виконання будівельно-монтажних робіт придбання готової споруди, будівлі або незавершеного об'єкта. Ці послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.
Фірми-ріелтери - це посередники на ринку нерухомості. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцем нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3% до 10% залежно від вартості об'єкта, кон'юнктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта. В Україні створена Асоціація ріелтерів, яка сертифікує членів Асоціації. В майбутньому ріелтери реалізують угоди купівлі-продажу нерухомості (переважно житла) і потребують створення комп'ютеризованої інформаційної мережі з банком даних не тільки житла, але і промислових, культурно-громадянських і комунальних об'єктів, що пропонуються для продажу.
Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють інжиніринго-консалтингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють різного роду документацію для інвестора: інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо. На Заході великі банки та інвестиційні компанії також мають аналогічні відділи. Ці фірми та підрозділи створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиційні товари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках. Інжинірингові фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати великі портфелі типових інноваційних проектів, що відповідають рівням світових стандартів.
Суб'єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об'єктами. Для забезпечення інвестиційної діяльності серед основних учасників можна виділити таких, що здійснюють специфічні функції тільки на ринку цінних паперів. Основними учасниками ринку цінних паперів є: емітенти цінних паперів - це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа й у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.
Торговці цінними паперами - це суб'єкти, які вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів:
а) діяльність з випуску цінних паперів - діяльність визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери;
б) комісійну діяльність з цінними паперами - це купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;
в) комерційну діяльність з цінними паперами — це купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.
Активним учасником ринку цінних паперів в Україні є Національна депозитарна система, яка є дворівневою:
Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що здійснюють розрахунки для зберігачів й здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Таким чином, основними учасниками Національної депозитарної системи є: Депозитарії цінних паперів - це спеціалізована посередницька організація, яка забезпечує збереження й облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та у разі потреби поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг й розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, із якими укладено договори про кореспондентські відносини.
Зберігачі цінних паперів - це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітенту з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах.
Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торгівці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.
Клірингові депозитарії - це організації, які отримують, звіряють та поновлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські та облікові документи, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов'язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують та гарантують розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням із Національним банком України та Міністерством фінансів України.
Реєстратори власників цінних паперів - це організації, які проводять перелік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменним цінним паперам. Органи державної влади, центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками реєстраторів. Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати десяти відсотків. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Учасники ринку цінних паперів можуть об'єднуються в саморегулівні організації. Це організації професійних учасників ринку цінних паперів, які створюються згідно з Рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України «Щодо затвердження Основних засад розвитку саморегулювання на фондовому ринку України» за № 350 від 22 листопада 2001 року, за принципом —одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності. Саморегулівна організація повинна об'єднувати не менше ніж 25% кількості професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегулівних організацій організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову діяльність. Найактивнішою саморегулівною організацією в Україні є Асоціація «Позабіржова фондова торгівельна система (ПФТС)», яка представляє собою електронний фондовий ринок, створений для торгівлі цінними паперами, допущеними Асоціацією до котування у Торгівельній системі. Членом ПФТС може бути будь-яка юридична особа, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність з цінними паперами в Україні і прийнята в Асоціацію згідно її Статуту, положень та правил.
Ще одним з учасників ринку цінну паперів є фондова біржа - утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі.
Фондова біржа - організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію ка право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.
Основними учасниками фондових бірж є:
Брокерські компанії - це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.
Дилерські компанії - це компанії, що здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.
Маклери - це особи, які виступають посередниками при укладання угод на біржі.
|
|