Використання|вияви| захисту в життєдіяльності

На шляху|колії, дорозі| упередженого сприйняття навколишніх|довколишніх| речей і подій стають психологічні бар’єри. Вони – як шори, фільтри, лінзи, які обмежують, частково закривають і спотворюють сприйняття світу. Психологічні бар’єри формуються і зміцнюються як система захисту від травмуючих чинників|факторів|, які загрожують позитивній самооцінці людини. Проте|однак| одночасно вони є й шкарлупою, у якій людина живе.

Значить, |крім| необхідно старі проблеми знову|знову, щойно| прожити. Лише|лише| проживання|вболівання| дає змогу переоцінити раніше витиснене і запам’ятати його по-новому. Завдання|задача| в тому, щоб усвідомити і відреагувати. Відомі спеціальні прийоми, які полегшують розв’язання цих завдань, досягнення душевної рівноваги.

Виникнення втечі. Коли в житті людини порушується звична стабільність і необхідно ухвалювати відповідальні рішення самостійно, у|в, біля| неї може виникнути відчуття тривоги і навіть страху. Іноді|інколи| ці відчуття|почуття| людина переживає настільки важко|тяжко|, що втручаються захисні механізми. Проста реакція захисту – прагнення відійти від травмуючих ситуацій, така форма поведінки може бути стабільною. Є люди, які загалом схильні до втечі від ситуації. У важких|скрутних| обставинах вони переїжджають, емігрують або, як вияв|вияви| цієї самої стратегії, –|розглядувати| прагнуть відсидітися, перечекати|чекати|, не вступати в конфлікти. Наявна при цьому тенденція ухилення, «втечі» в хворобу, роботу, самотність|самітність, самотність|. Найтиповішою є втеча в роботу.

Неадекватно сприйнявши щось, що трапилося, або свою роль у цьому як вияв особистої|особової| неспроможності, страждаючи від цього, людина наперед|заздалегідь| починає|розпочинає, зачинає| занижувати свої перспективи й ухилятися від усіх ситуацій, де є імовірність|ймовірність| знову опинитися не на висоті.

Відомим способом ухилення від своїх професійних обов’язків є|з'являється, являється| активна суспільна|громадська| й політична діяльність (люди, які успішні в професії, менш завзяті в цих прагненнях). У цьому разі людина перелаштовується|переключаються| і (з|із| полегшенням) переходить до суспільної|громадської| активності, здійснюючи її під гаслом|лозунгом| «Тепер не час займатися професійними справами|речами|, ось|от| коли ситуація стабілізується...» або «Тепер кожна чесна людина, кожен патріот повинен...».

Пошук «мішені» та її роль. Відчуваючи внутрішнє неблагополуччя, людина шукає допомоги та обирає «мішень» – людину, на яку можна перекинути свої проблеми, спрямовуючи на неї позитивні й негативні|заперечні| спонукання|спонукання|. «Мішень» сприяє усвідомленню сутності проблем. Зіткнувшись з|із| труднощами, кожному необхідно зрозуміти, що відбулося, тобто чітко|чітко| уявити|уявити|, коли і чому його можливості|спроможності| перестали задовольняти вимоги, які висуває йому навколишнє середовище або він сам. Адже чомусь тепер у|в, біля| нього з’явилося|появилося| відчуття внутрішнього дисонансу, незадоволеності|незадоволення| собою, зростає|зростати| тривожність. Людина не усвідомлює, що все це вияви|вияви| внутрішнього конфлікту, який виникає, а|та|, відчуваючи неблагополуччя, шукає допомогу назовні.

Як, опинившись у ролі мішені, допомогти людині? Відомі дві найдоступніші стратегії. Або підштовхнути до пристосування в суспільстві|товариства|, або переконати її (допомогти) стати сильнішою, витримати тиск обставин і відстояти свою позицію. Під пристосуванням у цьому контексті розуміють здатність|здібність| людини діяти так, як чинить|надходять| більшість людей у її культурі. Коли людина діє «як усталено», відповідно до зразків поведінки, які існують у суспільстві і які воно схвалює, |наявний||товариством|| то збільшується|зростає| імовірність|ймовірність| зберегти душевний спокій.

Людина, яка стала на шлях|колію, дорогу| пристосування, має стійку потребу давати навколишнім задоволення і готова змінювати для цього свою позицію. Поки|доки| їй це вдається, вона в безпеці.

Відповідно до другого підходу, завдання|задача| не в пристосуванні, а в оптимальному розвитку особистісних|особових| здібностей та реалізації індивідуальності. У цьому разі зусилля потрібно спрямовувати|спрямувати, скерувати| на самоактуалізацію. Людині треба проникнутися думкою|гадкою|: якщо хтось відмовляється від частини|частки| своїх цінностей та ідеалів, він порушує свою моральну або інтелектуальну цілісність, стає нещасним і страждає. Разом із звільненням|визволенням| від страждань, відмовляючись від цінностей, він втрачає|розгублює| свободу.

У процесі перебудови за другим типом відбувається|походить| ослаблення|ослабіння| егоцентричних позицій, обмеження надмірних домагань, підвищення самокритичності, зміцнюється повага|повага| людини до своїх індивідуальних особливостей. За рахунок цього знижується рівень захисту і підвищується здатність|здібність| формувати нове ставлення|ставлення| до оточення і своїх вчинків. Тоді активуються сили для самостійної боротьби з|із| труднощами, руйнування неадекватних стереотипів і установок, реалізації життєвих цілей.

Отже, «мішень» – це не будь-яка людина, а така, що здатна|здібний| виконати кілька|лаву, низку| функцій: у той чи інший спосіб підвищити упевненість іншої особи в собі і стійкість до життєвих негараздів. На неї переносять|перенос| усі проблеми.

Конфлікт і псевдоконфлікт. Суперечності|протиріччя| між звичайною|звичною| поведінкою людини (до вияву захисту) і тією, що знову|знову, щойно| з’явилася, |появився| вказують на розрив між рішенням, яке свідомо ухвалено, і прихованими за ним почуттями|почуттями|.

Конфлікт спричинений зіткненням|сутичкою|, яке зумовлене|спричиненою| появою в ієрархії цінностей людини взаємонеприйнятних установок, цілей і способів дії щодо конкретної особи|обличчя, лиця| або об’єкта. Виникає дисонанс, який людина переживає як дискомфорт, порушення внутрішньої рівноваги.

Позбутися неприємного стану, пов’язаного з конфліктом, можна по-різному: відмовитися від бажання|воління|, несумісного з|із| позицією виробленої раніше установки; набути|набути| нови знань, які створюють суттєву|суттєву| перевагу однієї позиції і які, таким чином, ліквідовують конфлікт; переглянути свої звичні установки й життєві цінності так, щоб|так, щоб, таким образом | усунути дисонанс. Наприклад, хтось вважав|лічив| одного зі своїх знайомих людиною порядною|чималою| і раптом дізнається|упізнає, взнає, пізнає| про його поганий вчинок. Як йому позбутися засмученості? Найпростіше – не повірити факту («Він не міг!»). Далі можна вивчити подробиці|докладність| події|випадку|, з надією, що з’ясується щось таке, що виправдає здійснений|досконалий| вчинок («Коли так, тоді зовсім інша річ|річ|!»). Але можлива й кардинальна зміна ставлення|ставлення| до нього («Хто б міг подумати!»).

Причиною конфлікту може бути також неадекватність самооцінки. У такому разі важливо|поважно| враховувати, завищена вона чи занижена. Надмірно завищена самооцінка, особливі претензії особи|особистості| поєднуються, як правило, |сполучаються| з|із| недооціненням або цілковитим|цілковитим| ігноруванням (запереченням) об’єктивних умов і вимог навколишніх. Вона виявляється у втраті критичного ставлення|ставлення| до своєї поведінки, ослабленні|ослабінні| здатності|здібності| гальмувати бажання|воління|, які суперечать|перечать| власним нормам.

Кризу може провокувати також занижена самооцінка, відчуття|почуттям| власної неповноцінності, що зумовлює відрив від реальності, появу далеких від життя установок, фантазування, життя в мареннях (заміщення).

Конфлікт може виникнути і після|потім| ухвалення|прийняття, приймання| рішення|розв'язання, вирішення, розв'язування| (з одного боку, шкода втрачених можливостей|спроможностей|, з|із| іншого – немає впевненості в тому, що це добре зроблений крок). Тоді втручається захист, щоб «заднім числом» підвищити цінність здійсненої ним дії («Солодкий лимон») або знецінити негативні|заперечні| аспекти («Зелений виноград»). Отже, захист здійснює тенденційну зміну оцінок на користь уже вибраної альтернативи, і дисонанс зникає.

Напруженість може бути зумовлена суперечністю|протиріччям| між завищеними вимогами до себе і обмеженими можливостями|спроможностями|. Засмучуючись, наприклад, через низьку оплату своєї праці, людина раптом виявляє|виявляє| незвичну для неї непослідовність в аргументуванні й говорить: «Хай|нехай| я менше заробляю, зате я порядна|чимала| людина». За цим зовні|зовнішньо| алогічним висловом|висловлюванням| є втручання захисту – за типом раціоналізації: «Багато заробляють|отримують| тільки|лише| непорядні люди, а я людина порядна|чималий|».

Іншою ілюстрацією виявів|виявів| зміни поняття розумності (раціоналізації) може бути традиційне для батьків перекладання ними провини|вини| за погане виховання дитини|дитяти| (усупереч будь-якій|усякій| очевидності) зі себе на оточення. Тоді в усьому винні бабусі, дитячий садок, школа, інститут. Тоді захист виявляється в зміні розподілу відповідальності, а рівноваги досягають, знижуючи свою відповідальність і підвищуючи її в|в, біля| усіх інших.

Вплив конкретної невдачі на самопочуття зумовлений тим, як людина пояснює собі причини невдач. Наприклад: «Для заняття творчістю потрібні особливі здібності, а в|в, біля| мене їх немає». Або: «Усе це правильно, але|та| мені вже пізно починати»|розпочинати, зачинати|. Деколи|почасти| в такій ситуації вона відкладає|відсуває| справу|річ| на невизначений термін і занурюється в підготовчі заходи: «Сім разів відміряй – один раз відріж!», «Поспішай поволі|повільно|!», «Спершу треба знайти найефективніший підхід до завдання|задачі|». Псевдорозумність цього аргументування посилює|підсилюється| те, що в інших обставинах та сама людина вважає|лічить|, що вона вельми|дуже| здібна|здібний||розпочинати, зачинати|.|

Формування нового образу|зображення| «Я». Демонструючи «нову» логіку, людина починає|розпочинає, зачинає| усвідомлено або підсвідомо формувати в|в, біля| навколишніх нове уявлення про себе, випереджуючи їхню негативну оцінку своєї поведінки або своєї пасивності. Вона застосовує цю тактику (за типом раціоналізації), коли передбачає, що її поведінку зрозуміють і оцінять небажаним для неї чином, зарахують її до типу людей, до якого вона належати не хоче: «У|в, біля| мене немає забобонів, але|та| щопонеділка я у відрядження не виїжджаю|виїзджу|» (відречення|відречення| від себе як від людини|із| забобонної), «Можливо, це й безглуздо, але|та| я ніколи не подаю милостині» (краще відректися|одректися| від себе як від розумного, ніж визнати себе скупим).

Незадоволена людина|невдоволена|, прагнучи бути собою в кращому ракурсі, переживає|відчуває| страх викриття, який постійно вимагає душевної енергії, в ім’я пристойної маски. Вона безперервно переконує себе, що права. Здійснюючи раціоналізацію, вона захищає свої помилки, і тоді вони мають тенденцію повторюватися знову|знову, щойно| і знову|знову, щойно|. Самокритика ніби блокує критику збоку. Іншим засобом|коштом| уберегти|запобігти| себе від відчуття|почуття| провини|вини| є|з'являється, являється| праведне обурення|збурення|. Інтенсивно критикуючи чиїсь дії, ми починаємо|розпочинаємо, зачинаємо| відчувати себе розумними, високоморальними і завжди правими. Немає потреби|нужди| звертати увагу на власні вади|нестачі|, коли стільки недоліків|ваду| навколо|навкруги, довкола| – продажні|підкупні| політики, жадібні підприємці та ін.

Поява символів і фетишів. Одночасно із створенням|створінням| нового образу|зображення| «Я» можуть з’являтися специфічні символи, які засвідчують появу|приєднання| захисту за типом заміщення. Тоді символічні акти починають|розпочинають, зачинають| поступово замінювати реальні. Наприклад, з’являються|появляються| описи дії замість здійснення самої дії, міркування на зразок: «Якби я мав...», «Якби я міг...» про дії поза|зовні| реальними умовами.

Душевний конфлікт може зробити людину вибуховою або розгніваною. У таких ситуаціях гнів може бути результатом реакції за типом регресії до незрілих форм заміщення. Гніваючись, людина доводить свій стан до певною мірою неповноцінності. На такому емоційному|емоціональному| рівні вимоги до себе знижуються і вона може «собі дозволити» те, чого раніше дозволити не могла, адже вона в «такому» гніві. Тепер людина розв’язує свою проблему шляхом|колії, дорозі| найменшого опору – здійснюючи символічні дії: рве листок, де написано умову завдання|задачі|, яке їй не вдається розв’язати|розв'язати|, або йде|вирушає|, гримаючи дверима, коли не знаходить|находить| прийнятної|допустимої| для себе стратегії поведінки. Вона може зробити|вчинити| також символічний акт іншого типу – приносячи жертву!

Регулювання висоти бар’єрів. Стикаючись із|із| зовнішньою травмуючою ситуацією, невдоволена собою і стурбована своїми вчинками, людина може нейтралізувати захисні механізми трьома способами: а) знизити значущість травмуючого чинника|фактору| («Тепер, у нових обставинах, я дивлюся на це по-іншому»); б) підвищити самооцінку, щоб на її фоні вплив травми був менш болісним|болючим| («Для мене це не має великого значення»); в) знизити значущість невдалих вчинків і дій, тобто змінити|поміняти| систему цінностей так, щоб якась|деяка| подія опустилася в ієрархії переваг, стала особисто|особова| для неї менш значущою («Не дуже й хотілося»).

Зниження масштабу травми. Один з підходів до зниження внутрішнього напруження полягає у виявленні реального масштабу травмуючої події – зіставивши її з|із| головними життєвими цінностями. Якщо показати факт неспівмірності обсягу|обсягу| хвилювань і реальної особистої|особової| значущості події, то напруження розряджається або пом’якшується. Під час такого зіставлення людина усвідомлює, що подія, яка її пригнічує, не заторкує її основних життєвих цінностей, то захист стає менш актуальним і його можна навіть усунути. Тепер особа може подивитися|поглянути, глянути| на себе об’єктивно, на збіг обставин – неупереджено і правильно оцінити їхні наслідки|результати|. Створено умови, коли її вчинки, визначаючись реальними мотивами, можуть стати цілеспрямованими.

Людина, яка зазнала невдачі в кар’єрі чи в любові|коханні|, нерідко|незрідка| вважає|лічить|, що її життя втратило|згубило, змарнувало, загубило| будь-який|усякий| сенс|зміст, рацію|. Через зайву|надмірної| концентрацію уваги на травмі виникає звуження поля свідомості, і вона не розуміє, що втрачено лише|лише| частину|частка| життєвих цінностей. Це не тільки|не лише| робить|чинить| людину нещасною, а й обмежує різноманітність її поведінки. Вона стає значно|суттєво| стереотипнішою. Тут важливі|поважні| всі способи розширення поля свідомості. Вони дають їй змогу перелаштуватися, побачити нові можливості|спроможності| й більшою мірою керувати собою. Нова позиція |позичена, посісти|щодо травмуючої події дозволяє відступити, щоб перечекати|чекати|, накопичити|скупчити, нагромадити| енергію і життєві сили, дочекатися|діждатися| моменту, коли настане|настане| сприятливіший час для рішучих дій.

Аналогічна ситуація складається, коли можливу поразку|ураження| в змаганнях спортсмен сприймає як ганьбу, як щось абсолютно неприпустиме|недопустиме|, негоже. Тоді переживання|вболівання| відповідальності може виявитися таким|настільки| болісним|болючим|, що виникає внутрішній конфлікт, який забирає|відтинає| багато душевних сил і знижує ймовірність перемоги. Тут теж|також| допомагає співвідношення потенційних наслідків|результатів| невдачі з|із| іншими життєвими цінностями. Зниження значущості можливої поразки|ураження| створює умови для переведення уваги з очікуваного|сподіваних| засмучення на саме змагання. Спортсмен знаходить сили для розкріпачення своїх можливостей|спроможностей| і стає здатним до душевного підйому, необхідного для перемоги.

У скрутних ситуаціях завжди корисно зважити|важити| всі обставини на вазі основних цінностей.

Один з підходів до пом’якшення внутрішньої напруженості, яка виникла на тлі|на фоні| конфлікту, пов’язаний зі зниженням значущості допущених помилок, пережитих|перевірених| неприємних моментів|становищ|. Враховуючи, що самооцінка знижується швидше, якщо невдачу пояснюють особистою|особової| неповноцінністю, ніж коли допускають несприятливий збіг обставин, корисно перекласти значну частину|частку| невдач на несприятливу ситуацію, зовнішні обставини і недостатню інформованість.

Досягнення більшої гнучкості психіки. У міру вікових змін сформована в|в, біля| людини модель світу стає не лише|не лише| складнішою, а й відсталішою – кожна її зміна вимагає більше зусиль. Зайва|надмірна| стабільність системи принципів, критеріїв і сценаріїв перешкоджає подальшому|дальшому| розвитку.

Чи зможе людина змінити|поміняти| свої установки і переглянути ставлення|ставлення| до подій, залежить від її психічної гнучкості. У разі ортодоксальних поглядів на обставини життя, які погано надаються до корекції, можуть виникати|спричиняти| такі|настільки| важкі|тяжкі| душевні конфлікти, що для того, щоб їх пережити, людині доводиться радикально реконструювати свою модель світу. Тоді, прагнучи не робити|чинити| цього, позбавити себе від розгубленості й страждань, неминучих під час перебудов, тобто не змінювати|зраджувати| своїх критеріїв цінності та водночас пристосуватися (а для цього подивитися|поглянути, глянути| на світ новими очима), вона відчуває глибинний конфлікт. Щоб запобігти такій|настільки| непродуктивній реакції на зміни|перерви, переміни| в навколишньому світі, потрібно розвивати здатність|здібність| змінювати|зраджувати| ставлення|ставлення| до самої себе, переоцінювати й корегувати свій внутрішній досвід|дослід|, дивитися на себе ніби з нової позиції.

Гнучкість збільшується завдяки розумінню того, що на окремих етапах життя деякі види захисту відіграють позитивну, пристосовну роль, а на інших можуть бути нераціональними, особливо коли набувають характеру звичної стратегії поведінки.

Окрім|крім| обліку|урахування| динаміки психічних ресурсів, упродовж життя треба враховувати особистий|особовий| «крок» змін («Не все відразу! «).

Готувати людину до розумного усвідомлення її непристойних вчинків (до сприйняття протилежного погляду) доцільніше малими|мілкими| кроками, добиваючись згоди|злагоди| під час кожного просування і поетапно корегуючи її розуміння ситуації та її прогнозу. Таким чином можна поступово підвести її до нової оцінки того, що сталося. У тих ситуаціях, коли відмінності позицій значні, людина може повністю|цілковите| не приймати контраргументів. Тоді розумніше штовхати людину до нового погляду, критикуючи спочатку її на тлі|на фоні| загальної|спільної| доброзичливості й підкреслюючи насамперед|передусім| елементи, які об’єднують початкову|вихідну| й запропоновану позиції, і лише потім – роз’єднувальні, подаючи їх як другорядні.

Відкладання досягнення мети. Низка|лава, низка| травмуючих ситуацій пов’язана з неможливістю (через несприятливі обставини) одержати|отримати| бажане відразу, зараз, негайно. Якщо організувати й усвідомити упорядкованість цілей, то напруження|напруження| може послабитися. Коли розумно здійснено аналіз ієрархії цілей і засобів|коштів|, тоді обсяг|обсяг| відомостей про несприятливі обставини можна сприймати як відтермінування|відстрочка| виконання бажань|волінь|, а неприємності|прикрощі| – як побічні події й випадкові епізоди дорогою до них.

Для полегшення систематизації своїх цілей і бажань|волінь| можна запропонувати людині скласти список того, що могло б дати їй задоволення. До цього списку доцільно порадити їй включити також найпростіші, реально і швидко досяжні цілі та|скрутніші|любі| перспективи.

Підвищення самооцінки. Зробивши|вчинивши| вчинок, неприйнятний для себе, та усвідомлюючи, що цей вчинок усі засуджуватимуть|осуджений|, не знаходячи|находячи| собі виправдання|захисту|, людина мучиться від докорів сумління, відчуття|почуття| провини|вини|. Ці переживання|вболівання| можуть супроводжуватися|супроводитися| різким зниженням самооцінки, унаслідок|внаслідок| чого формується уявлення про втрату права на любов|кохання| інших: «Хто мене такого любитиме|кохатиме|?». На тлі|на фоні| заниженої|зниженої| самооцінки людина неадекватно загострено сприймає реакції оточення на свої вчинки, що, у свою чергу|своєю чергою|, призводить до конфліктів, розриву стосунків з|із| людьми, відчуття|почуття| самотності|самітності, самотності| від втрати емоційного|емоціонального| контакту. Виникає стан дисбалансу, для якого характерне не тільки|не лише| погіршення настрою, негативні|заперечними| емоції, а й звуження сфери спілкування.

Для підвищення самооцінки людини, яка потрапила|попала| у важку|скрутну| ситуацію, доцільно похвалити її, підняти у власних очах і в думці навколишніх. Підвищувати самооцінку доцільно до такого рівня, коли в|в, біля| людини виникає впевненість у тому, що хто-хто, а вона зможе впоратися|впоратися| з|із| цією травмуючою ситуацією.

Інакше кажучи, нормалізації самооцінки можна досягнути по-різному. Магістральний шлях|колія, дорога| управління й самоуправління|самоуправління| проходить|минає, спливає| по лінії переоцінки цінностей і впорядкування ієрархії пріоритетів. Це створює необхідні умови для подолання|здолання| внутрішнього опору, відновлення працездатності й можливості|спроможності| насолоджуватися. Тоді змінюються способи реакції на труднощі. Замість типових для невдах «От якби...», «Так|та|, але|та|...», можна сказати: «Спасибі, що хоча б...» – тобто з’являються|появляються| вислови|висловлювання|, характерні|вдача| для осіб|облич, лиць|, здатних|здібних| вдало розв’язувати свої проблеми. Така людина вже готова сказати: «Тепер я знаю, як зробити це правильно».

Запобігання закріпленню безпорадності й страхів. Коли всі спроби змінити|поміняти| ситуацію, яка травмує, або ставлення|ставлення| до неї не дають очікуваного|сподіваного| результату, а це найчастіше відбувається|походить| на тлі|на фоні| значного досвіду|досліду| минулих невдач (у розв’язанні інших завдань), то в|в, біля| людини виникає установка особливого виду, так звана «вивчена безпорадність|отримала|». Така установка організовує готовність до того, що і в майбутньому всі зусилля цієї людини будуть безрезультатними. Вона є бар’єром, перешкодою на шляху|колії, дорозі| реалізації планів.

Зниженню впливу цієї перешкоди сприяє звернення до минулого. Докладно аналізують завдання|задач|, з|із| якими людина колись не зуміла впоратися, |впоратися| де виявилася безпорадною. При цьому корисно переоцінити (підвищити) складність не розв’язаних|розв'язаних| раніше завдань|задач| - перевести|перекласти, переказати| їх з|із| класу нерозв’язуваних для цієї людини до класу нерозв’язуваних у принципі|в принципі| або розв’язуваних тільки за особливих умов. Коли хтось не може впоратися|впоратися| із|із| завданням|задачею|, вважаючи|лічивши|, що воно йому «не до снаги», можна допомогти йому наблизити успіх, давши зрозуміти, що навіть дуже здібні люди витрачають на розв’язання «таких» завдань значно більше часу і зусиль, ніж він припускає|передбачає|. Тоді можна диференціювати «ті» завдання|задачі| як особливо важкі|скрутні|, а «це» – як звичайне|звичну| і цілком|сповна| таке, яке можна розв’язати. Таку саму роль відіграють типові способи самовиправдання в разі невдач – посилання|засланням| на чиюсь підвищену вимогливість, на невезіння й випадковість.

Нерідко|незрідка| думка|гадка| про свої невисокі|слабі| здібності така|настільки| неприємна, що її витісняють зі|із| свідомості. Тоді людина не виявляє|виявляє| належного терпіння, витримки|витягу|, наполегливості у розв’язанні завдань, швидко відмовляється від повторних спроб здійснити свої наміри.

Для запобігання фіксації безпорадності потрібно підняти на щит будь-який локальний успіх, додати|наділити, надати| йому підвищеної значущості, тоді зростає|зростає| самооцінка, а разом з нею – імовірність|ймовірність| майбутнього успіху.

Посилення активності для зміни перебігу подій. Треба бути не тільки|не лише| сильнішим, щоб наступати|наставати|, а також наступати|наставати|, щоб бути сильнішим. Уявлення людини про свою нездатність виправити|справити| ситуацію, що склалася, про неможливість активно втрутитися в неї, зумовлює|спричиняє| зниження самооцінки, що само по собі провокує подальше|дальше| поглиблення переживань|вболівань|, створюючи відчуття втоми, самотності|самітності, самотності|, покинутості| й пригніченості. Комплекс неповноцінності, який виникає, блокує реалізацію справжніх можливостей|спроможностей| особистості|особистості|, витісняє прагнення до зростання|зросту| й успіху. Тоді людина замикається у своєму внутрішньому світі, дедалі більше ізолюючись від соціальних контактів. У таких обставинах потрібно докладати зусилля, щоб людина зрозуміла й повірила: можна втрутитися, можна змінити|поміняти| перебіг події; навіть неоптимальна дія краща за повну|цілковиту| пасивність, бо активність сама по собі здатна|здібна| дати полегшення. При цьому що більше переконання людини в можливості|спроможності| вплинути на події, то вища імовірність|ймовірність| практичних дій з її боку. Активна життєва позиція зменшує занепокоєння|неспокій| й відчуття|почуття| небезпеки.

Не можна, однак|однак|, ототожнювати активність з|із| прямою атакою. Давно з’ясовано, що прямі прийоми дії на психіку – не найефективніші. Наприклад, нову інформацію краще сприймають через коментарі, а не через прямі твердження|затвердженнях|. Легше засвоюють аргумент непрямий або такий, який ззовні|зовнішньо| звернений до однієї особи|обличчя, лиця|, але|та| розрахований на інших.

Враховуючи|з врахуванням| такі особливості психіки, підштовхуючи людину до переоцінки подій і активності, доцільно використовувати не твердження|затвердження|, а запитання. Доречно ставити запитання, які заважають їй|мішають| обстоювати свою позицію про її складне становище, |становища| про те, що вона зовсім самотня тощо.

Корисно попросити описати ту ситуацію, яка хвилює|непокоїть|. Послідовний виклад таких обставин, особливо в ситуації афекту, допомагає дати з|із| ними раду. Далі можна розповісти|розказати|, як ви сприйняли ці обставини, щоб через переказування людина одержала змогу подивитися|поглянути, глянути| на свої проблеми збоку.

Коли в такій бесіді виникає необхідність звернути увагу людини на невдалі форми її поведінки або аргументи, ефективнішим є опосередкований вплив. Краще говорити не про недоліки|нестачі| безпосередньо, а про своє сприйняття й переживання|вболівання| з їхнього приводу. Коли людина чує неприємні відгуки про себе, це для неї дуже|дуже| важливо, часто травмуюче. Тому може спрацювати захист. Якщо ж хтось говорить про себе і свої відчуття|почуттях| з приводу цієї ситуації, то для оцінюваного гострота|дотеп| сприйняття критики знижується.

У чому переваги непрямої критики? По-перше, немає необхідності, та й важко|скрутно| сперечатися з|із| людиною, що говорить про свої переживання|вболівання|, а не про ваші недоліки|нестачі|. По-друге, цілком можливо, що не всі люди так гостро реагують на такі недоліки|нестачі|, щоб заявити про свої переживання|вболівання|. Тоді це висловлювання не дуже|занадто| образливе й можна припустити, що я не така вже погана людина. Пілюлю|пігулка| підсолоджено, і захист пропускає інформацію. Коли ж її засвоєно, можливим стає й продовження: звичайно, я людина хороша|добрий|, але все-таки чомусь ніяково|невміло|, незручно – чи не стати мені ще кращою?

Існують різні способи нейтралізації захисту, пов’язаного з очікуванням|чеканням| несприятливого ставлення|ставлення| до себе. Наприклад, можна подати помилки співрозмовника|співрозмовника| як властиві собі або частково виправдати їх тощо.

Оцінка у вигляді репліки звучить як тавро. Описові вислови|висловлювання| зумовлюють|спричиняють| мінімальний психологічний захист і більше бажання|воління| зрозуміти і змінити|поміняти| поведінку. Навіть коли установка на зміну своїх уявлень|вистав, подань, представлень| у|в, біля| людини дозріла|достигла|, рекомендації потрібно пропонувати їй не лише|не лише| в непрямій формі, а й з|із| елементами невизначеності, у дещо загальному|спільному|, незавершеному вигляді|виді|. Визначеність сприймають часто|частенько| як форму тиску|тиснення|, а чіткість рекомендації пов’язують підсвідомо із|із| заниженою оцінкою партнера (він може зрозуміти лише|лише| чітке і просте розпорядження|припис|). Можлива й така логіка: «Якщо він про мене так погано думає|вважає|, навіщо мені користуватися його допомогою...». Тоді пораду витісняють.

Засвоєння рекомендації з|із| неоднозначним формулюванням полегшується завдяки власній активності людини під час переробки інформації, поданої їй як натяк або в непрямій формі, коли необхідно здогадатися про щось, довизначити сприйняте. Надавши пораді власної, прийнятної|допустиму| і завершеної форми, вклавши свої зусилля в розуміння й формулювання рекомендації, людина відчуває себе співавтором ідеї і ставиться до неї не як до накиненої кимось, а як до свого витвору. Таким чином захист від втручання в її внутрішній світ стає зайвим|надмірним|, конфлікт розв’язано, самооцінка підвищується.

Розвиток і підтримання своїх хобі. «Хобі-терапія» – спосіб оперативно віддалитися від аффектогенної| ситуації. Абсолютна концентрація на одній ідеї або меті|цілі| є|вирушає| одним з джерел внутрішніх конфліктів. Ідея, що окупувала все поле свідомості, робить|чинить| людину недоступною для інших ідей, формуючи передумови обмеженості та відсталості її психіки.

Тривале ототожнення особи|особистості| тільки|лише| з|із| однією зі своїх ролей або функцій (Я – лише|лише| мати, Я – тільки|лише| математик, Я – лише|лише| спортсмен) часто спричинює відчуття|почуття| незадоволеності|незадоволення| і навіть відчаю. Для відновлення внутрішньої гармонії їм потрібно знайти ширшу основу для ототожнення, «народитися в новій іпостасі»|особистості|. Коли в|в, біля| людини є різноманітні|всілякі| інтереси, діапазон її відчуттів стає ширшим і самі вони стають різноманітнішим. Як наслідок, суттєво|суттєво| збільшується розмах прийнятних|допустимих| для неї вмінь і поглядів, тоді імовірність|ймовірність| конфлікту зменшується.

Ставлення|ставлення| до «цього» з|із| гумором. Гумористичне ставлення|ставлення| до події несумісне з|із| підвищеною тривожністю з приводу її впливу на наше життя. Саме тому сміх захищає нас від надмірного напруження|напруження| і, таким чином, продовжує|подовжує| життя тим, хто має удосталь почуття|почуттям| гумору. Сміх є певним способом розв’язати суперечності, засобом|кошт| висміяти перешкоди, що спричинюють|спричиняють| лють, страх і тривогу, допомагаючи позбутися занепокоєння|неспокою| завдяки зниженню значущості табуйованих дій. Сміх і сльози – універсальні механізми розрядження, оскільки в обох випадках реакція перелаштовується|переключається| на процеси з|із| суттєвими|суттєвими| вегетативними компонентами, у яких розряджається напруга|напруження|.

Загалом, сміх – це особлива комічна оцінка дійсності, побудована|споруджена| на контрасті або несподіванці. Як вважав|лічив| Фройд, відчуття|почуття| смішного виникає внаслідок|внаслідок| того, що жарти|дотеп| мають здатність|здібністю| обходити|обминати| ті бар’єри (внутрішнього цензора), які культура сформувала|піднесла| в психіці людини. Здатність|здібність| у складній|невмілій| або болісній|болючій| ситуації побачити щось смішне допомагає запобігти втручанню захисту. Недаремно|недарма, недаром| вважають|лічиться|, що ставитися з|почуття| гумором до власних проблем – головний спосіб захисту обдарованої людини.

Сміх – це переживання|вболівання| відчуття|почуття| переваги|вищості| і спосіб зняти напруження|напруження|. Він виникає в разі несподіваного|неочікуваному| усвідомлення невідповідності між об’єктом і оцінкою цього об’єкта.

Можливо, проблеми немає, а є погане самопочуття? Що тривожніше й напруженіше ми себе відчуваємо, то більше проблем ми собі створюємо. Напруження|напруження| саме створює дискомфорт і додає|добавляє| надмір значущості несприятливій ситуації. Нерідко|незрідка|, не знаходячи|находячи| пояснення поганому самопочуттю, людина інтерпретує його як наслідок внутрішнього конфлікту, спричиненого певними обставинами. Але|та| ця версія не завжди виправдана.

Щоб запобігти такому розвитку подій, необхідно зосередити увагу потерпілого на стані його здоров’я і показати, що причини труднощів, які він оцінює як несприятливі обставини, можуть бути у фізіології. Типовий приклад|зразок| – скарги жінок на труднощі сімейного|родинного| і професійного спілкування на тлі|на фоні| клімактеричних перебудов обміну. Коли справжні причини тривог людина усвідомлює, то значущість травмуючих обставин знижується і відкривається|відчиняється| перспектива розв’язання внутрішнього конфлікту.

Використання сповіді. Відчуваючи, що зробила|вчинив| щось нехороше, згрішила, людина переживає власну нікчемність, морально слабшає|слабішає, слабшає, слабне|, проймається до себе недовірою, а значить, стає готовою здійснити ще один аналогічний вчинок, новий гріх, після якого знову буде самокатування. Спеціальні обряди сповіді, очищення і відпущення гріхів пом’якшують біль і знижують імовірність|ймовірність| рецидивів. Полегшуючи душевний конфлікт, сповідь вимагає від людини значного зусилля для організації умов психічного дренажу. Тому потрібно допомогти людині подолати|здоланні| перепони, пов’язані зі соромом, страхом бути неправильно зрозумілою тощо.|вболівань| Водночас добре побудований|споруджений| і доброзичливо здійснений психічний дренаж дає людині змогу|спроможність| висловитися не лише|не лише| про здійснені|досконалі| вчинки, а й про відкинуті можливості|спроможності|.

Сповідь ефективна не тільки|не лише| завдяки тому, що знімає напруження|напруження| після того як людина розділила|поділу| ношу з|із| іншою, а й за рахунок перекладення частини|частки| відповідальності. Сповідь викликає|спричиняє| свого роду духовний вибух, який очищає і знеболює (катарсис). Новий стан звільняє|визволяє| від негативних|заперечних| емоцій, а перебудова системи цінностей супроводжується|супроводиться| душевним підйомом і нормалізацією самооцінки, знижує ризик рецидиву і дає надію на кращу поведінку в майбутньому.

У кульмінаційний момент сповіді, під час розкриття|розтині| душевного нариву, людина відчуває біль і переляк, однак|однак| при цьому вона прощається з|із| таємницями, які вимагають спеціальних і безперервних зусиль для їх приховування, і це теж|також| сприяє полегшенню. Адже в самому факті відвертості міститься|утримується| катарсис. Після|потім| розкаяння людина одержує|отримує| у своє розпорядження енергію, яку раніше витрачала на збереження|зберігання| таємниці і на створення того уявлення|вистави, подання, представлення|, яке мало бути про неї в інших, відповідно до виробленої легенди. Розкаяння – могутній афектний стан. Людина переживає відчуття сорому й огиди до себе та своїх вчинків, а відчуття|почуття| сорому – це форма досвіду|досліду|, яка може перешкоджати повторенню вчинків.

Коли в|в, біля| людини труднощі|скрути| в спілкуванні або їй ні з ким поговорити, треба зробити співрозмовником|співрозмовника||із| себе. Спробувати в бесіді зі|із| самим собою знайти позитивні грані ситуації, яка склалася, і спробувати вилучити користь з|із| невдач і помилок. Переоцінка своїх поразок|уражень| і помилкових дій (нічого катастрофічного, матимемо науку) сприяє зниженню внутрішньої напруженості, створює сприятливий фон для розвитку особистості|особистості|.

Катарсис, що дає полегшення, виникає не лише|не лише| під час сповіді. Важко|скрутно| переоцінити роль мистецтва в корекції шкали життєвих цінностей: провоковане ним у|в, біля| глядачів і слухачів високе емоційне|емоціональна| напруження забезпечує самозгорання|згоряння| афектів. У процесі сприйняття твору|добутку| в|в, біля| глядача виникає стан, коли він відчуває, з одного боку, колосальну втрату сил (унаслідок|унаслідок, внаслідок| емоційного|емоціональної| розрядження), а з|із| другого – стикається з|із| відчуттям необхідних тепер для нього нових цінностей. Несподіване|неочікуване| усвідомлення цих цінностей у стані страждання або відчаю (під впливом, наприклад, трагічної ситуації в п’єсі) стає найбільшою подією в людському житті.

Допускаючи перехід від рукоприкладства до лайки, людина також знецінює ситуацію, знімає блокувальну дію захисту і вирішує свою внутрішню напруженість.

Отже, під впливом захисту поведінка людини може ставати безглуздою, у|в, біля| неї виявляються химерні пояснення і неадекватний прогноз наслідків|результатів| своїх дій. Однак|однак| за допомогою низки|лави, низки| прийомів вона може змінити|поміняти|, скорегувати свою ієрархію цінностей, упорядкувати поведінку відповідно до зміненої шкали, спробувати створити інше уявлення про себе, свій новий образ|зображення|.

Контрольні питання:

· У чому сутність психологічного захисту?

· Які погляди вчених на сутність психологічного захисту?

· Які є різновиди психологічного захисту?

· Охарактеризуйте кожну форму психологічного захисту особистості.

· Яка структура психологічного захисту?

· Що впливає на формування механізму психологічного захисту?

Література:

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1990.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986.

Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2004.

Горелова Г.Г. Кризисы личности и педагогическая профессия. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004.

Грановская Р.М. Элементы практической психологии / 5-е изд, испр. и доп. – СПб.: Речь, 2003. – 635 с.

Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. – М., 1993.

Князев Я. Ключ к самосозиданию. – М., 1990.

Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. – Симферополь, 1988. – С. 28 – 30.

Митина Л.М. Психология развития конкурентноспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: МОДЭК, 2002.

Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. – М.: наука, 1998.

Осницкий А.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. – М., 1986.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-н/Д.: Феникс, 1996.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

Психологія: Навч. посіб. / О.В. Винославська, О.А. Бреусенко-Кузнєцов, В.Л.Зливков та ін. / За наук. ред. О.В. Винославської. – Київ: ІНКОС, 2005.

Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983.

Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. – М., 1992.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.

Алферов А.Д. Психология развития школьников: Учебное пособие по психологии. –Ростов н/Д: Феникс, 2000. – 384 с.