Сутність психосемантики

Проблеми психосемантики або психологічних закономірностей організації категоріального знання досліджуються в межах психології сприйняття, пам’яті, психолінгвістики і психології читання.

Коли йдеться про семантичну обробку, то мають на увазі процеси виявлення змісту або розкриття плану змісту інформації (за визначенням Ф. де Соссюра). При цьому головну увагу дослідників приділено неусвідомленим процесам, які відбуваються на ранніх етапах сприйняття. План змісту слів, текстів, образів об’єктів та явищ, дій і подій прийнято описувати за допомогою поняття значення. Значення – міждисциплінарний теоретичний конструкт. Разом із психологами його досліджують представники інших гуманітарних наук. Психосемантика поєднує психологічні дослідження значення, яке розуміють у психології як найважливішу одиницю психічного відображення.

Психосемантика – це галузь психології, яка вивчає генезу, будову і функціонування індивідуальних систем значень, за допомогою котрих інтерпретують і розуміють процеси сприйняття, факти, слова, міміку, пантоміміку, вчинки, події, ситуації та інши людей, а також відбуваються процеси пам’яті, мислення, розуміння, прийняття рішень тощо.

Завдання психосемантики полягає: 1) у дослідженні різних форм існування значень в індивідуальній свідомості людини (образи, символи, символічні дії, а також знакові та вербальні форми); 2) в аналізі впливу мотиваційних (мотивації) чинників та емоційних станів людини на формування в неї системи значень, семантичної організації знань; 3) у розкритті психічних механізмів інтерпретації й розуміння процесів сприйняття, фактів, слів, міміки, пантоміміки, вчинків, подій, ситуацій та інших людей залежно від сформованих індивідуальних значень; 4) у розвитку процесів пам’яті, мислення, розуміння, прийняття рішень під впливом індивідуальних значень; 5) у виявленні механізмів значення і категоризації; 6) у виявленні структури множини значень і способів їх організації тощо

Поняття значення та категорії. Традиційно розрізняють кілька видів значення, однак розуміння того, що під цим мають на увазі, може бути досить різним у різних авторів. Референтне значення – це той об’єкт, подія або ситуація, що стоять за «знаком» (символом). У вітчизняній психології в цьому разі прийнято говорити про предметне значення «знаку». Як синонім референтного значення часто вживається денотативне значення. Дж. Брунер ставить знак рівності між денотативним і функціональним значеннями (або категоріями), підкреслюючи не тільки предметну віднесеність денотата, а й підпорядкування його вимогам використання у певних контекстах та в процесі розуміння іншими людьми.

У сучасних когнітивних і психолінгвістичних підходах значення визначають насамперед через систему логічних зв’язків, в які воно включене. Звідси його розуміють, радше, як операцію логічного висновку чи речення. У цьому разі йдеться про категоріальне значення. Традиційно у вітчизняній психології прийнято підкреслювати узагальнюючий і суспільний характер категоріального, або понятійного значення. З одного боку, значення розуміють як функцію виділення окремих ознак у предметі, узагальнення їх й введення предмета у відому систему категорій. За С. Рубінштейном, «узагальнене відображення предметного змісту становить значення слова». З іншого боку, під значенням розуміють об’єктивно сформовану в процесі історії систему зв’язків, які стоять за знаком (О.Р.Лурія).

Поняття конотативного значення також неоднозначне. О.Р. Лурія мав на увазі знак рівності між конотативним і асоціативним значеннями. Слово (знак, символ) не лише вказує на певний предмет або явище, а й неминуче зумовлює встановлення низки додаткових зв’язків і є центральним вузлом цілої мережі образів, зумовлених ним або «конотативно» пов’язаних із ним слів. Комплекси асоціативних значень, які мимоволі виявляються при сприйнятті даного слова, називають семантичним полем і визначають його конотативне значення.

Ч. Осгуд – один із засновників психосемантики – розумів під конотативним значенням «...ті стани, що виникають за сприйняттям слова-подразника і необхідно передують осмисленим операціям із символами. Ці значення виявляються у формі «афективно-чуттєвих тонів». Афективно-чуттєве забарвлення конотата виходить на перший план для більшості дослідників, які розглядають його як афективне значення.

В. Ф. Петренко вважає, що конотативне значення найближче (на операційний, але не теоретичній підставі) до поняття особистісний смисл, під яким розуміють ставлення суб’єкта до світу, вираженого у значеннях. Йдеться про «значення» для особистості, яке нерозривно пов’язане з її мотивами і загальною спрямованістю і виявляється у формі емоційного забарвлення того або іншого об’єкта чи явища, а також у формі неусвідомлених установок.

Поділ значення на види ще не означає, що воно розмежоване у внутрішньому світі. У вітчизняній традиції, значення – це єдність представленості об’єкта, можливих дій (практичних або розумових) щодо цього об’єкта і ставлення до нього суб’єкта (Артем’єва, Шмельов).

На противагу цьому підходу, в зарубіжній когнітивній психології і психолінгвістиці значення розуміють як складну багатокомпонентну структуру, яка складається з дрібніших, ніж значення, одиниць. За аналогією до фонетики, де все багатство мовного потоку можна описати за допомогою обмеженого набору фонем, усю кількість значень можна подати обмеженим набором компонентів (схем, маркерів тощо). Більш продуктивними є напрями, які розглядають структуру не стільки одного значення, скільки багатьох значень.

Класи об’єктів, об’єднані на основі загальних (або узагальнених) ознак чи атрибутів, прийнято називати категоріями. Стійкі (інваріантні) структури (сполучення) узагальнених ознак (атрибутів) або «типові приклади» з категоріальних множин називають прототипами.

Розрізняють вербальні і невербальні форми значень. Говорять також про репрезентацію або представлення значення в тій чи іншій формі. Цим підкреслюють надстимульний характер значення. Вербальні форми – представлення значення в словах, цифрах, математичних знаках та інших символах такого роду. Невербальні форми існування значення містять різного роду образні уявлення і символічні дії. Сюди можна зарахувати і стійкі одиниці емоційно-оцінних структур, що завжди погано надаються до вербального опису.

Виокремлення різних видів і форм значення відображає й основні проблеми, навколо яких розгортаються дискусії та будуються експериментальні програми. Перший напрям досліджень – проблема означення або категоризації. Вона пов’язана з виявленням значення, яке стоїть за тими чи іншими перцептивними ознаками. Категоризація – процес віднесення до тієї чи іншої категорії, виокремлення істотних ознак. На думку Дж. Брунера, цей процес часто виявляється прихованим або несвідомим і має універсальний характер. Його суть полягає в приписуванні різним речам еквівалентності, об’єднання предметів, подій та людей у класи і реагуванні на них залежно від приналежності до різних класів, а не від їхньої своєрідності.

Проблема категоризації в широкому сенсі постає як проблема розуміння. Дослідження процесів розуміння традиційно пов’язували з феноменом контексту – буква швидше сприймається в слові, значення слова легше вичленовується в реченні, зміст якого вкладено в текст. Якщо з’являється стимул, який суперечить контексту, виникає ситуація семантичної неузгодженості. Феномен контексту – один із найстійкіших феноменів у галузі досліджень семантичних процесів. Це свідчить про те, що в цьому разі зачіпаються фундаментальні характеристики психічних процесів, таких, як інформаційне передбачення і циклічність когнітивної обробки. Власне процес категоризації можна розглядати як включення стимулу у внутрішній контекст.

Другий важливий напрям досліджень – виявлення структури множини значень і способів їхньої організації. Після того, як на початку 1970-х рр. Е. Тульвінг увів поділ пам’яті на епізодичну і семантичну, звичайно говорять про структури семантичної пам’яті. Характер категоріальних структур визначає можливості пошуку і вибору потрібного значення з багатьох імовірностей. Це є ключовим моментом для процесів розпізнавання (ідентифікації) образів, розуміння слів і різноманітних символів, а також для аналізу й синтезу інформації, оскільки за допомогою об’єднання значень у групи за однією або декількома ознаками та атрибутами відбувається їхнє узагальнення.

Разом із проблемою категоріальних структур обговорюють форму представленості значення. У дослідженнях значення найбільш вивчені форми його фіксації в мові (значення слів, речень тощо). Невербальні форми значення (значення зображень, плакатів, емблем, мімічних і виразних рухів) менш вивчені. Була навіть поширена думка, що значення пов’язане лише з вербальними стимулами. Однак образи і символи можуть бути організовані в стійку систему відношень, яка функціонує як категоріальна система. Це було показано, наприклад, у дослідженні В. Ф. Петренка (1983), який застосував метод невербального семантичного диференціалу.

Такі дані узгоджуються з теорією подвійного кодування А. Пайвіо, який веде мову про існування двох рівноцінних систем значень: образної та вербальної. Однак виникає питання про характер цієї семантичної системи, рівні її організації, співвідношення з вербальною системою. Останнім часом стала популярною теорія М. Поттера про третю амодальну систему семантичних кодів, яка не є ні вербальною, ні образною. У цьому разі вербальні й образні способи обробки інформації – лише шлях до цієї третьої системи. Нині активно досліджують конотативне значення, яке «стоїть» за художніми образами, танцювальними рухами тощо. Особливе місце займають дослідження семантики кольору, оскільки саме досліджуючи значення кольорів, можна легко розмежувати перцептивний, вербальний і категоріальний аспекти сприйняття й виявити їхній взаємовплив. Наприклад, Н. Сойа, досліджуючи процес засвоєння дітьми назв кольорів, в низці експериментів показала, що в дитячому розвитку існує момент, коли дитина використовує кольори для категоризації, розуміє їхнє співвідношення з різними предметами, але плутає вербальні позначення. В іншому експерименті психологи виявили, що в мові центральноамериканського племені кечі для позначення кольорів вживаються всього п’ять прикметників. Однак досліджувані прекрасно відрізняли зелені предмети від синіх, хоча й позначали їх одним словом.

Багато дослідників вважає, що кольори можуть бути символами стійких афективних систем значень. Було доведено, наприклад, що ставлення до основних кольорів усіх народів приблизно однакове. Жовтий і червоний вважаються «теплими», червоний при цьому здається особливо привабливим, хоча іноді викликає тривогу. А голубий колір, навпаки, уявляється «спокійним». Таке стійке ставлення до кольорів зумовлене їхнім фізіологічним значенням для людства як виду.

Третій важливий напрям досліджень пов’язаний з поняттям конотативного значення. Його часто описують як вплив мотивів та емоцій на семантичну організацію значень. У низці експериментів було продемонстровано, що поряд із частотою слова велике значення має його емоційний індекс. Справді, різні слова мають різне емоційне навантаження.

Вплив мотиваційних й особистісних факторів на формування системи значень також становить великий інтерес. Хоча ця проблема традиційно досліджується в межах психології особистості, вона торкається і механізмів перебігу когнітивних процесів. Дж. Келлі запропонував поняття «особистісні конструкти» для позначення системи установок і ставлення людини до світу, сприйняття й оцінку різного роду об’єктів та явищ навколишнього світу.