Після сказаного

Транзактний аналіз за цією схемою та оцінними ситуаціями був проведений також з кількома групами слухачів Центру магістерської підготовки, які спеціалізуються за фахом «державне управління».

Вік слухачів від 24 до 35 років, їхні посади на основних місцях роботи: провідний спеціаліст, головний спеціаліст, заввідділом, за­ступник генерального директора.

В інструкцію для цих груп були внесені деякі поправки, які сто­суються специфіки практичної управлінської діяльності. Наприклад: «В якому образі ви найчастіше буваєте на роботі?», «Чи змінюєте стратегію поведінки під час конфліктних ситуацій?», «Як поводять себе інші під час конфлікту?», «Як ви домоглися успіху в професійній діяльності?», «Якими прийомами підтримуєте здоровий морально-психологічний клімат в колективі?»

Зізнаємось одразу, що розгляд запропонованих екстремальних ситуацій із роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» не був таким активним, як у студентській аудиторії. Хоча і послужив «пусковим механізмом» - «розв'язав язики» в позитивному ро­зумінні цього слова.

Можливо, деякі слухачі сприйняли цю частину тренінгу, як дитя­чу забаву. Треба врахувати, що вони порівняно давно закінчили вузи, коли ділові ігри на заняттях менше практикувалися і читання епі­зодів із художньої літератури було незвичним. На відміну від Заходу, ставлення до тренінгів у деякої частини управлінців не зовсім адек­ватне їх дидактичному значенню.

Дискусія стала досить активною, коли справа дійшла до розгляду конфліктних ситуацій на роботі і стратегій поведінки при цьому, які можна трактувати похідними від трьох станів «Я»: «Дитина» - «До­рослий» - «Родитель».

КІЛЬКА ПРИКЛАДІВ

Заступник генерального директора, жінка, 34 роки: «У нас на

роботі працює один чоловік, який вийшов із в'язниці. Я дала йому доручення (фізична робота на складі), він проігнорував, та ще й не зовсім ввічливо зі мною повівся. Коли ж увійшла в образ «тигриці», добре «гаркнула» та ще й ударила долонею по столу, то наш «герой» відразу «прийшов в себе»: «Добре, добре, я все зроблю». Відтоді я не маю з ним мороки».

Ця ситуація була обговорена учасниками тренінгу. На думку більшості, спрацювали стереотипи поведінки, які працівник набув у в'язниці. Тобто він реагує тільки на «Батька».

Старший інспектор, 27 років: «Я автомобіліст, і бувають випад­ки, що мене затримують працівники ДАІ хай і за незначні, але все ж таки порушення.

Я почав вдаватися до невеликих хитрощів: вкладаю права водія в своє посвідчення рибінспектора. Зрозуміло, що в цій ситуації я - «Ди­тина», а міліціонер - «Батько». Поводжуся я, звичайно, як той, що проштрафився.

Побачивши моє посвідчення, постовий дещо м'якшає. Все-таки наші професії споріднені. Через якийсь час, звичайно з його ласки, ми уже розмовляємо як «Дорослі» на рівних. Закінчується ситуація тим, що міліціонер мені м'яко «читає мораль», але не штрафує».

* * *

Один із слухачів, заввідділом банку, досить активний під час тре­нінгу та інтелектуально розвинутий, але зі скромними фізичними да­ними, був викликаний на відвертість в такий спосіб.

Керівник: «Скажемо відверто, що ми з вами не Геркулеси і навіть не Шварценеггери. Я колись теж працював завідуючим відділом і пам'ятаю таке: серед рівних собі дехто хоче бути «рівнішим» хоча б ситуаційно. А саме, коли збираються на літучку чи нараду перед кабінетом шефа, під час «перекуру» чи неформальних відступів за круглим столом - більш нахабні, із зв'язками чи просто фізично здоровіші, можуть кепкувати зі своїх тихіших, інтелігентніших чи фізично слабкіших колег.

Отже, питання стоять так:

Чи має місце такий факт у вас на роботі?

Як ви з вашими скромними даними, м'якістю, інтелігентністю зу­міли отримати цю високу посаду?

Чи є факти якоїсь нетолерантності чи поблажливо-насмішкувато­го ставлення до вас з боку колег, рівних за посадою?

Відповідь: «Звичайно, серед колег, рівних за статусом, фак­ти підкушування, кепкування один над одним існують. Я відразу дистанціювався від таких стосунків. Ні з ким панібратськи чи розслаблено не розмовляю, зайвого, що не стосується роботи, не кажу.

Постійно працюю над собою з боку фахового професіоналіз­му і дещо перевершую в цьому своїх колег. Вони постійно звер­таються до мене за консультаціями і визнають мою вищу обі­знаність.

Звичайно, при такій розкладці нікому не приходить на думку го­ворити якісь нетолерантні жарти в мій бік».