Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Література. Андрусяк Т. Олесницький Євген / Тарас Андрусяк // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України




Андрусяк Т. Олесницький Євген / Тарас Андрусяк // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. – К.: Довіра і Генеза, 1996. – С. 871.

Андрусяк Т. Олесницький Євген / Т. Андрусяк, В. Філонов // Світова та вітчизняна етнодержавницька думка: (у персоналіях). – Київ ; Донецьк, 1997. – С. 192–194.

Аркуша О. Г. Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького / О. Г. Аркуша // Олесницький Євген. Сторінки з мого життя / упоряд.: М. М. Мудрий, Б. О. Савчик; авт. вступ. ст. О. Г. Аркуша. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2011. – С.15–129.

Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Олена Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – Вип. 6. – С. 68–90.

Аркуша О. Г. Українське представництво в Галицькому сеймі (1889–1901) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец 07.00.01 «Історія України» / Аркуша Олена Григорівна. – Львів. – 1996. – 28 с.

Аркуша О. Шлях українського політика з провінції до Львова: політичні дилеми Євгена Олесницького / Олена Аркуша // Lwów. Miasto – spoleczenstwo – kultura. – T. 6: Studia z dziejów Lwowa pod red. Kazimierza Karolczaka. – Krakow: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2005. – S. 79–103.

Бачинський В. Народний трибун: життя і праця д-ра Євгена Олесницького / Василь Бачинський. – Львів: Видав Іван Тиктор, 1938. – 32 с.

Бойчук А. Ю. Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини XIX – початку XX ст. (на матеріалах Галичини) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Бойчук Андрій Юрійович ; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини «Україна». – К., 2011. – 20 с.

Бойчук А. Формування політико-правових поглядів Євгена Олесницького / Андрій Бойчук // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №4. – С. 266–269.

Бойчук Н. Повернення Євгена Олесницького: [на вшанування 140-річчя від дня народження вченого на батьківській хаті в с. Говилів Теребовл. р-ну відкрито пам’ятну дошку] / Н. Бойчук // Вільне життя. – 2000. – 11 квіт., фото.

Ващишин М. Видатний громадський діяч Галичини: до 140-річчя від дня народж. Є. Олесницького / М. Ващишин // Дзвін. – 2000. – № 7. – С. 112–121.

Витанович І. Д-р. Євген Олесницький, провідник українського селянства / Ілля Витанович // Український агрономічний вісник. – Львів, 1938. – Чис. 5.



Витанович І. Історія українського кооперативного руху / Ілля Витанович. – Нью-Йорк: Товариство Української Кооперації, 1964. – 624 с.

Волошин М. Тим, що відійшли від нас у боротьбі за право / Михайло Волошин // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів: СУА, 1934. – С. 75–108.

Ганкевич Л. Десятиліття Союзу Українських адво­ка­тів / Лев Ганкевич // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адво­ка­тів у Львові. – Львів.: СУА, 1934. – С. 38–73.

Гелей Т. Євген Олесницький / Таїсія Гелей, Ярослав Занік // Українські кооператори: іст. нариси. – Львів: Вид-во «Укоопспілка» Львівської комерційної академії, 1999. – Кн. 1. – С. 156–163.

Гловацький І. Особливості розвитку інституту адвокатури на землях Східної Галичини і Буковини / Іван Гловацький // Вісник Львівського університету. Серія: Юридична. – Львів, 2003. – Вип. 38. – С. 119–127.

Гнатюк М. Взаємини на тлі епохи: Іван Франко та Євген Олесницький / Михайло Гнатюк // Дзвін. – 2010. – № 5/6. – С. 130–132.

Д-р Олесницький: (сильветка) // Monitor, 1895. – 24 вересня.

Д-р Євген Олесницький: (посмертний спомин) // Діло. – 1917. – № 253/254. – 27–28 жовт. – Передрук: Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини в світлі архівних джерел та некрологів (1800–1939 рр.).– Львів: СПОЛОМ, 2008. – С. 250–254.

Д-р. Євген Олесницький // Левицький К. Українські політики. Сильветки наших давніх послів і політичних діячів 1907–1914 рр. / Кость Левицький. – Львів, 1936. – Ч. 1. – С. 58–63.

Д-р. Євген Олесницький у давньому соймі і новому парламенті // Левицький К. Українські політики. Сильветки наших давніх послів і політичних діячів 1907–1914 рр. / Кость Левицький – Львів, 1937. – Ч. 2. – С. 42–45.



Занік Я. Євген Олесницький і початок української молочарської кооперації в Галичині / Ярослав Занік // Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти (збірник статей). – Т. 1. – Львів, 1998.

Зеркало // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. Т. 1: 1812–1890 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – С. 353–357.

Злупко С. Теорії історичної школи в оцінці Євгена Олесницького / Степан Злупко // Історія економічної теорії: навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – С. 388–392.

Євген Олесницький (1860–1917) – адвокат, журналіст, громадський і політичний діяч // Визначні постаті Тернопілля: біографічний збірник / уклад.: О. Бенч, В. Троян. – К., 2003. – С. 146.

Євген Олесницький: (посмертний спомин) // Хроніка Наукового товариства ім. Шевченка, 1917. – С. 113–116. – Передрук: Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини в світлі архівних джерел та некрологів, 1800–1939. / І. Ю. Гловацький. – Львів: СПОЛОМ, 2008. – С. 254 – 255.

Каталог першої української хліборобської виставки в Стрию. – Стрий, 1909. – 32 с.

Качкан В. А. З корифеїв українського руху: (суспільно-культурна праця Євгена Олесницького) / А. В. Качкан // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: у 2 ч. / В. А. Качкан; за ред. А. З. Москаленка; передм. А. Г. Погрібного. – К., 1994. – Ч. 1. – С. 160–168.

Качкан В. А. Олесницький Євген Григорович [05.03.1860–26.10.1917] / В. А. Качкан // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 1994. – Вип. 1. – С. 136–139.

Кульчицький В. С. Галицкий сейм в системе колониального управления Австро-Венгрией : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук. – М., 1953. – 20 c.

Кульчицький В. С. Галицький сейм – знаряддя соціального і національного пригнічення трудящих (1861–1914) / В. С. Кульчицький // Питання теорії і практики радянського права. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1958. – Вип. 4. – С. 5–19.

Кульчицький В. С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) / В. С. Кульчицький. – Львів, 1965. – 66 с.

Кушплір Д. Олесницький Євген (5.3.1860–26.10.1917) / Дмитро Кушплір // Довідник з історії України / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Ін-т істор. дослідж.; за заг. ред. І. Підкови і Р. Шуста. – К., 2001. – С. 529.

Левицький К. Первісна організація українських прав­ни­ків у Львові / Кость Левицький // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів.: СУА, 1934. – C. 9–12.

Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців, 1848–1918 рр. / Кость Левицький. – Львів, 1926–27. – Т. 2. – 432 с.

Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1848–1914 / Кость Левицький. – Львів: З друкарні о.о. Василіян, 1926 . – 432 с.

Лепісевич П. М. Загальна Українська Рада: проблема консолідації національно-демократичних сил (1914 – 1916 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Лепісевич Петро Миронович ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2005. – 20 с.

Лозинський М. Ті, що від нас відійшли: посмертні згадки: [Р. Сембратович, М. Коцюбинський, Л. Українка, К. Паньківський, Я. Федорчук, Я. Весоловський, Е. Олесницький] / Михайло Лозинський. – Львів: Друк. Ставропиг. ін-та під управою Ю. Сидорака, 1917. – 53 с., – (Літературно-наукова бібліотека; Чис. 162).

Мандрик М. З історії «Просвіти» на Стрийщині / Михайло Мандрик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2010. – Вип. 19. – С. 278–286.

Матейко Р. Євген Олесницький: ретроспективний погляд на деякі сторінки життя та діяльності / Роман Матейко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Гнатюка. – Тернопіль, 2003. – Вип. 2. – С. 75–80.

Матейко Р. Євген Олесницький – творець і лідер української молочарської кооперації Східної Галичини (1904–1914 рр.) / Роман Майтейко // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 p., Чернівці. – Чернівці, 2005. – Т. 1: Історія України. Краєзнавство. – С.143–148.

Матейко Р. Євген Олесницький – видатний уродженець Тернопілля: витоки політичної біографії / Роман Матейко, Інна Чуйко // Історичні пам’ятки Галичини: матеріали другої наукової краєзнавчої конференції 24 листопада 2004 р. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – С. 389–396.

Мельничук Б. Олесницький Євген Григорович / Богдан Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – Т. 1: К–О. – С. 665–666.

Мисак Н. Галицькі адвокати наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття : національна ідентифікація і професійна діяльність / Наталія Мисак // Україна – Польща : історична спадщина і суспільна свідомість. Збірник наукових праць. – Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2012. – Вип. 5. – С. 26–37.

Мікула О. І. Правові основи організації і діяльності Галицького крайового сейму (1861 – 1918 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Мікула Оксана Іванівна ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2005. – 18 с.

Надрага О. Товариство українсько-руських правників у Львові / Олександр Надрага // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів.: СУА, 1934. – C. 13–29.

Негрейчук І.О. Велетень Української адвокатури: до 150-річчя від дня народження Євгена Олесницького (1860–1917) / І. О. Негрейчук // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Тернопіль, 2010. – №1.

Нове зеркало // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. – Т. 1: 1812–1890 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – С. 370–372.

Олесницький Євген // Андрухів І. О. Українські правники у національному відродженні Галичини, 1848–1939 рр. / Андрухів І. О., Арсенич П. І. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 53–55.

Олесницький Євген // Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.) / Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. – Львів, 2004. – С. 107.

Олесницький Євген // Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й. Українська юриспруденція в персоналіях. – Івано-Франківськ, 1995. – С. 25.

Олесницький Євген // Малюта О. В. «Просвіта» і Українська Державність (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.) / О. В. Малюта. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. – С. 582–584.

Олесницький Євген // Плекан Ю. Перший досвід парламентаризму: українці – депутати австрійського парламенту та галицького крайового сейму (1848–1918): довідник / Юрій Плекан. – Івано-Франківськ: Видавець Третяк І. Я., 2012. – С. 47–48.

Олесницький Євген // Українська загальна енцикльопедія: в 3 т. / за голов. ред. І. Раковського. – Львів ; Станиславів ; Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», 1935. – Т. 2. – С. 919.

Олесницький Євген // Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму, 1861–1901 (нарис з історії українського парламентаризму) / Ігор Чорновол. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – С. 254.

Олесницький Євген // Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму / Ігор Чорновол. – Львів: Тріада плюс, 2010. – С. 165–167

Олесницький Євген Григорович // Гуцал П. З. Українські правники Тернопільського краю: біографічний довідник / П. З. Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 115–116.

Олесницький Євген Григорович: укр. громад.-політ. діяч, юрист, економіст, перекладач, публіцист, театр. діяч // Провідники духовності в Україні. – К., 2003. – С. 74–75.

Павлюк І. Олесницький Є. Г. (1860–1917): біографічна довідка / І. Павлюк // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 281–282.

Падох Я. Правники Стрийщини / Ярослав Падох // Стрийщина: історико-мемуарний збірник. – Нью-Йорк ; Торонто ; Париж ; Сідней: НТШ, 1990. – С. 163–175.

Памяти д-ра Євгена Олесницького // Українське слово, 1917.– № 56.– 27 жовт. – Передрук: Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини в світлі архівних джерел та некрологів, 1800–1939. / І. Ю. Гловацький. – Львів: СПОЛОМ, 2008. – С. 255 – 259.

Петрів М. Українське Правознавство в Україні, країнах Європи та Америки : матеріали до бібліографії 19–20 ст.ст. / Михайло Петрів. – Львів : Наук. т-во ім. Шевченка, 2001. – 260 с.

Плекан Ю. Боротьба за реформу виборчого законодавства до Австрійського парламенту та Галицького сейму (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Юрій Плекан. – Івано-Франківськ: Видавець Третяк І. Я., 2008. – 204 с.

Правда // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження. – Т. 1: 1812–1890 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – С. 220–227.

Райківський І. Спогади Євгена Олесницького – важливе джерело до вивчення історії Галичини австрійського періоду / Ігор Райківський // Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис «Галичина». – 2011. – Ч. 18-19. – С. 408–411.

Рева-Родіонова Л. А. Українське товариство «Сільський господар», 1899–1914 рр. Історія. Досвід / Л. А. Рева-Родіонова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 283 с.

Сербенська О. А. Судові промови: від стагнації до нових параметрів розвитку / О. А. Сербенська // Наукові записки: Суспільні науки / Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». – К., 2003. . ‒ Т. 22. – Ч. 2. – С. 256–259.

Сохоцький І. Олесницький Євген (5.03.1860–26.10.1917) / Іван Сохоцький // Енциклопедія українознавства. Славникова частина. / за ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні. – Львів, 1996. – Т. 5. – С. 1843–1844.

Сохоцький І. Д-р Євген Олесницький / Іван Сохоцький // Історичні постаті Галичини XIX–XX ст. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто, 1961. – С. 118–136.

Хроніка НТШ. – Львів, 1901. – Вип. 1. – Чис. 5. – С. 15

Федунь М. Р. Українська мемуаристика в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття: жанрово-стильові особливості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Федунь Марія Романівна ; Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2001. – 19 с.

Часопись правнича // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. – Т. 1: 1812–1890 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – С. 443–446.

Чуйко І. С. Адвокатська діяльність Євгена Олесницького / І. С. Чуйко // Сторінки історії: збірник наукових праць / відп. ред. Н. Ф. Гнатюк. – К., 2004. – Вип. 19. – С. 282–293.

Чуйко І. Адвокатська діяльність Євгена Олесницького / Інна Чуйко // Суспільство: історія, методологія дослідження, практика: матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, м. Тернопіль, 18 червня 2004 р. – Тернопіль, 2004. – С. 77–78.

Чуйко І. Визначний український громадсько-політичний діяч Євген Олесницький (1860 – 1917): повернення із забуття і вшанування пам’яті / І. С. Чуйко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль, 2007. – Вип. 2. – С. 17–21.

Чуйко І. С. Громадська та парламентська діяльність Євгена Олесницького (1860–1917 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01.»Історія України» / Чуйко Інна Степанівна ; НАН України. Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича, Ін-т народознав. – Львів, 2007. – 19 с.

Чуйко І. С. Діяльність Євгена Олесницького в австрійському парламенті (1907–1917 рр.) / І. С. Чуйко // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 p., Чернівці. – Чернівці, 2005. – Т. 1: Історія України. Краєзнавство. – С. 149–154.

Чуйко І. С. Діяльність Євгена Олесницького у товаристві «Просвіта» / І. С. Чуйко // Тези 58-ої Міжнародної конференції молодих вчених «Каразінські читання», присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні / 22 квітня 2005 р. – Режим доступу: http://www–history.univer.kharkov.ua/sno/sno_konf_files/sno_konf_58/chuiko.htmhttp://www-history.univer.kharkov.ua/sno/sno_konf_files/sno_konf_58/chuiko.htm. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Чуйко І. С. Дитячі та юнацькі роки Євгена Олесницького / І. С. Чуйко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль. – 2003. – Вип. 4. – С. 353–358.

Чуйко І. С. Євген Олесницький: сторінки життєпису: історико-біографічний нарис / І. С. Чуйко. – Тернопіль: Принтер-інформ, 2005. – 206 с.

Чуйко І. С. Економічні погляди Євгена Олесницького / І. С. Чуйко // Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – Вип. 5: у 2-х ч.: Україна – Європа – Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку / Міжнародний збірник наукових праць на пошану проф. М. М. Алексієвця. – Ч. 2. – С. 204–208.

Чуйко І. С. Роль Є. Олесницького у розбудові крайового хліборобського товариства «Сільський господар» / І. С. Чуйко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія / за заг. ред. П. С. Григорчука. – Вінниця, 2005. – Вип. 9.– С. 125–131.

Чуйко І. С. Роль Є. Олесницького у діяльності товариства «Просвіта» / І. С. Чуйко // Перспективи: науковий журнал. Серія: Філософія, історія, соціологія, політологія / ред. А. І. Кавалеров, А. В. Місуно. – Одеса, 2005. – № 1 (29). – С. 103–109.

Чуйко І. С. Участь Євгена Олесницького у кооперативному русі / І. С. Чуйко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр «Фоліант», 2005. – Т. 4. – С. 159–171.

Чуйко І. С. Формування національно-патріотичного світогляду Євгена Олесницького / І. С. Чуйко // Гуманізм та освіта. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, м. Вінниця, 21–23 вересня 2004 р.: в 2-х томах. – Вінниця: УНІВЕРСУМ. – Вінниця, 2004. – Т. 2. – С. 239–243.

Чуйко І. С. Формування світогляду Євгена Олесницького у львівський період його діяльності (1878–1891) / І. С. Чуйко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. М. М. Алексієвця. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – Вип. 1. – С. 61–67.

Федорців Ф. Д-р. Євген Олесницький (посмертна згадка) / Ф. Федорців // Ілюстрований Календар Просвіти. – 1918. – С. 328–332. – Передрук: Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини в світлі архівних джерел та некрологів, 1800–1939. / І. Ю. Гловацький. – Львів: СПОЛОМ, 2008. – С. 259–263.

Цюцюра Т. Боротьба українців у віденському парламенті за загальне виборче право і національну автономію (зокрема в роках 1905–1907) / Теодор Цюцюра // Український історик. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен. – 1980. – Чис. 1–4. – С. 23–44.

Шевчук Г. Й. Фахово-господарська та культурно-освітня діяльність товариства «Сільський господар» (1899–1944) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Шевчук Ганна Йосипівна; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2006. – 18 с.

Olesnytsky Yevhen // Encyclopedia of Ukraine. – Toronto ; Buffalo ; London. – 1993. – Vol. III: L–Pf. – P. 685.

 

Петрушевич Євген Омелянович (3.06.1863, м. Буськ, тепер Львівської обл. – 29.08.1940, м. Берлін, Німеччина) – адвокат, доктор права, державний та громадсько-політичний діяч, депутат парламенту Австро-Угорщини (1907–11, 1911–18), посол Галицького сейму (1908–13, 1913–14), президент Західно-української народної республіки.

PETRUSHEVYCH YEVHEN(3.06.1863, Busk, now Lviv reg. – 29.08.1940, Berlin, Germany) – advocate, Doctor of Law, state and social and political activist, member of the Austrian-Hungarian Parliament (1907–11, 1911–18), member of the Galician Sejm (1908–13, 1913–14), President of the Western Ukrainian People’s Republic.


Народився 3 червня 1863 р. у м. Буську, тепер Львівської області. Навчався в академічній гімназії у Львові. Правничу освіту здобув на юридичному факультеті Львівського університету (1885–90). У студентські роки був активним діячем серед молоді: очолював українське студентське товариство «Академічне Братство». Ступінь доктора права здобув у Львівському університеті. Після обов’язкової шестирічної адвокатської практики, яку пройшов в канцелярії Степана Федака (1890–96), відкрив власну адвокатську канцелярію у Львові в 1896 р., яку вже наступного року переніс до м. Сокаля на Львівщині. Ще через рік переніс адвокатську канцелярію до м. Сколе, де невдовзі його обрали міським головою. В його канцеляріях відбували практику згодом відомі українські громадські та політичні діячі: Осип Назарук (червень 1912 – серпень 1914) – письменник, публіцист, журналіст; Ілярій Бачинський та інші. Як адвокат у короткому часі здобув прихильність української громадськості, адже захищав її від свавілля влади. Крім адвокатської діяльності, був активним в українському громадському житті на Сокальщині. За його ініціативи та сприяння засновано в Сокалі товариства «Просвіта», «Руська Бесіда», головою якого був; товариство для українських міщан «Народне Міщанське Касино», бурсу для селянських дітей «Шкільна Поміч», де також був головою, «Повітове Кредитове Товариство» (був першим його директором), Товариство «Січ»; збудовано «Народній Дім»; за його активної участі засновано багато читалень «Просвіти» та філій «Січі».

Від часу утворення у 1899 р. Української національно-демократичної партії (УНДП) став її активним членом. За підтримки УНДП Євгена Петрушевича обирали послом до Галицького сейму у 1910–13 та 1913–14 рр. і депутатом віденського парламенту у 1907–11 та 1911–18 рр.

У 1910 р. обрали послом до сейму (каденція 1908–13 рр.) замість Є. Олесницького, який відмовився від сеймового мандату та склав свої повноваження голови української фракції (травень 1910). На виборах 30 червня 1913 р. його вдруге обрали послом до Галицького сейму (1913–14). Входив до складу української фракції «Український сеймовий клуб» та разом з Іваном Макухом був заступником голови фракції Костя Левицького. Новообраний сейм розпочав роботу 5 грудня 1913 р., було створено комісію з питань виборчої реформи, до складу якої від української фракції увійшов Є. Петрушевич разом з Лонгином Цегельським, Михайлом Королем, Костем Левицьким та Іваном Макухом. Активна позиція української фракції, зокрема Євгена Петрушевича, призвела до того, що новий виборчий закон остаточно ухвалений сеймом 8 липня 1914 р., а цісарем – 12 липня 1914 р.

Євген Петрушевич уперше обраний депутатом парламенту на виборах за новим виборчим законом на засадах загального й рівного виборчого права в 1907 р. Став одним з лідерів української фракції «Українська парламентська репрезентація»: був заступником голови (1913) та головою фракції (1916). Разом з Костем Левицьким, Лонгином Цегельським і Теофілом Окуневським підготував брошуру «Що робили наші посли в парламенті? Маніфест руського (українського) парламентарного клубу» (1911). У розпал Першої світової війни замінив Костя Левицького на посаді голови Української парламентської репрезентації. Провів низку зустрічей з діячами Австро-Угорщини, оприлюднив кілька аргументованих заяв у публічних виступах у щоденній львівській газеті «Діло», відстоюючи історичну справедливість щодо Галичини – української етнічної території та її народу, який мав таке саме право на національну державність, як і інші народи імперії. Оголосив у парламенті заяву (30.05.1917), в якій домагався відновлення Галицько-Волинської держави, дотримання владою принципів самовизначення поневолених народів. Використовуючи такі потужні аргументи, як участь українців, зокрема Леґіону Українських січових стрільців (УСС) у війні на боці Австро-Угорщини, антиросійське спрямування політики Загальної української ради (ЗУР), українські посли на чолі з Євгеном Петрушевичем і Костем Левицьким домоглися восени 1917 р. деякого послаблення утисків урядових чиновників та польської адміністрації на українське населення Галичини. Українців почали більше запрошувати на керівні посади в місцеві й регіональні установи. Понад те, Іван Горбачевський став міністром здоров’я Австрії (1917–18), а Йосиф Ганінчак – генеральним прокурором Австрії.

Під час переговорів у Брест-Литовську у лютому 1918 р. Євген Петрушевич очолив галицьку делегацію, яка хоча й була усунута від безпосередньої участі в дискусіях, але сприяла внесенню в таємний додаток до укладеної угоди між центральними державами, УНР та більшовицькою Росією зобов’язання Австрії надати Галичині автономію до 20 липня 1918 р. Проте польські представники таки зірвали у віденському парламенті ратифікацію Брест-Литовських угод, які захищали Галичину від зазіхань Варшави й стали кроком до відновлення у краї української державності. У відповідь Є. Петрушевич спільно з парламентаріями Чехії та Словаччини опрацював і вніс на розгляд цісаря Карла план перебудови Австро-Угорської імперії. За його концепцією, імперію необхідно було перетворити на федерацію вільних народів з перспективою утворення національних держав у союзі з Австрією. 16 жовтня 1918 р. цісар Австрії оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася союзною державою, а її народи отримували право на державність.

Євген Петрушевич виступив у віденському парламенті (11.10.1918) з заявою про неприпустимість австрійської влади, яка планувала, щоб українські терени Галичини входили до складу польського королівства:

«Ніяка сила не може нас приневолити, щоби ми стали підданими польського королівства…. наш нарід поспішив на многотисячні віча і всюди прийняв постанову «Краще борьба на смерть, чим прилученнє до Польщі».

10 жовтня 1918 р. провідні галицькі політики під керівництвом Євгена Петрушевича ухвалили рішення про скликання 18 жовтня у Львові Української конституанти, яка ухвалила б документ про подальшу долю Галичини. Представницькі збори українських послів віденського парламенту, Галицького й Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств 19 жовтня проголосили утворення на етнічних українських землях незалежної держави, а напередодні обрали Українську Національну Раду (УНРаду) на чолі з Євгеном Петрушевичем, який 21 жовтня на зборах оголосив опрацьований ним статут УНРади.

Євген Петрушевич виїхав до Відня, де намагався пришвидшити ухвалу австрійського уряду щодо передачі влади українцям. Однак мирним шляхом перебрати владу у Галичині не вдалося. У зв’язку з реальною загрозою приєднання краю до Польщі, львівська делегатура УНРади під керівництвом К. Левицького і Військовий комітет на чолі з Д. Вітовським 1 листопада 1918 р. здійснили повстання у Львові та того самого дня проголосили утворення Західно-української народної республіки (ЗУНР). 9 листопада 1918 р. сформовано перший уряд ЗУНР – Державний секретаріат, який очолив Кость Левицький. Розв’язана поляками війна, запеклі бої у Львові та Перемишлі, а також революційні події в Угорщині не дали змоги Є. Петрушевичу оперативно виїхати до краю. До Станиславова він прибув лише наприкінці грудня 1918 р., куди переїхало керівництво ЗУНР. 3 січня 1919 р. провів першу сесію УНРади, на якій одноголосно прийнято ухвалу про злуку з Українською народною республікою (УНР). 4 січня створено Президію УНРади в складі голови і чотирьох заступників, двох секретарів і одного заступника секретаря, а для вирішення питань організації влади – Виділ УНРади в складі 10 членів на чолі з Президентом УНРади Євгеном Петрушевичем та заступниками Семеном Вітиком, Левом Бачинським, Омеляном Поповичем та Андрієм Шмигельським. Після урочистого проголошення і схвалення Акту Злуки у Києві 22 січня 1919 р. Євгена Петрушевича включили до складу Директорії УНР, але в її засіданнях до літа участі не брав. Як Президент УНРади, він здебільшого виконував репрезентативні функції і, згідно з Тимчасовим Основним законом, не мав реальних прав для реалізації власних поглядів на внутрішню й зовнішню політику держави. УНРада на трьох станиславівських сесіях (2 – 4 січня, 4 – 5 лютого, 25 березня – 15 квітня 1919 р.) опрацювала низку необхідних законів, які регламентували суспільно-політичне й економічне життя, заклали правову базу держави й відповідали прагненням народних мас, завдяки чому вдалося уникнути гострих соціальних конфліктів.

Євген Петрушевич підтримав укладення польсько-української угоди від 2 лютого 1919 р. про двосторонню санітарну діяльність, обмін полоненими та інтернованими. Не заперечував і проти діяльності лояльних до влади польських громадських структур – Польського національного комітету, Комітету польських залізничників у Станиславові, виходу польських газет, друку тримовних оголошень.

У травні – червні 1919 р. польське військо, за сприяння Антанти, захопило майже всю Галичину, а румунське – Буковину та Покуття. 9 червня 1919 р. Президія Виділу УНРади та Державний секретаріат ЗУНР запровадили диктатуру на території ЗоУНР, а Євген Петрушевич, як Голова УНРади, був проголошений Диктатором. Керівництво УНР розцінило це рішення як недемократичне, вбачаючи у ньому сепаратистські тенденції. Євгена Петрушевича усунули з Директорії, а щоб утримувати вплив на регіон, при уряді УНР 4 липня утворено Міністерство для Галичини на чолі з соціалістом Семеном Вітиком. Наприкінці червня 1919 р. Євген Петрушевич прийняв пропозицію С. Петлюри приєднати Галицьку армію до Збройних сил УНР для спільної боротьби з більшовиками. 16 – 17 липня 1919 р. урядові структури й галицькі бригади перейшли Збруч і заквартирували в районі Кам’янця. Незважаючи на спротив частини галицьких старшин, Євген Петрушевич підтримав створення 11 серпня спільного командування обох армій – Штабу Головного отамана на чолі з генералом Миколою Юнаківим. У другій половині серпня 1919 р. об’єднана армія розгорнула бойові дії на Правобережжі й на короткий час визволила Вінницю, Житомир, Київ. Від 24 вересня армія вела бої на двох фронтах – не лише проти більшовицького, але й проти денікінського війська. Після зайняття польським військом 14 листопада 1919 р. м. Кам’янця Євген Петрушевич через Румунію виїхав до Відня. На еміґрації він активізував боротьбу на міжнародній арені за відновлення незалежності ЗУНР.

Коли у листопаді 1919 р. Антанта запропонувала галицькій делегації в Парижі проект державної автономії Галичини на 25 років у федерації з Польщею, Євген Петрушевич його не підтримав. 25 липня 1920 р., перебуваючи у Відні, провів реорганізацію державної влади ЗУНР і оголосив про утворення уряду Диктатора – Ради уповноважених. Від уряду надсилав українські місії на міжнародні перемовини до Риги й Женеви. У лютому 1921 р. Ліга Націй визнала Польщу тимчасовим окупантом Східної Галичини за умови, що її сувереном є Антанта, рекомендувала Раді амбасадорів країн Антанти розглянути українське питання. Аби чітко окреслити прагнення галицьких українців, уряд Євгена Петрушевича опрацював і подав союзним державам проект Конституції незалежної Галицької республіки, яка орієнтувалася на західні демократії, надаючи широкі права й свободи всім національностям краю. Водночас, за ініціативи уряду в Галичині здійснено широкомасштабні акції бойкоту виборів до сейму Польщі (1922) та призову до війська: звернення Євгена Петрушевича та членів УНРади К. Левицького, О. Назарука, Р. Перфецького, Н. Селезінки, О. Сероїчковського та В. Сінгалевича «До населення Галицької землі» (10.09.1922) із закликом бойкотувати вибори підтримала значна частина українського люду. Нарешті вдалося домогтися внесення галицького питання до розгляду на міжнародній конференції в Ґенуї у квітні 1922 р. Але дискусію щодо майбутнього Галичини зірвали. На цій конференції відбулися перші контакти Євгена Петрушевича з представниками радянської України, зокрема з X. Раковським, якому імпонувала конфронтація уряду ЗУНР з Симоном Петлюрою. Улітку 1922 р. перемовини з Євгеном Петрушевичем у Відні вів радянський дипломат Ю. Коцюбинський. Ці заходи більшовиків робилися з метою розламу української еміґрації в Чехословаччині, Польщі та Австрії, бо вона мала здебільшого антирадянський характер. Варшава, яку продовжували підтримувати країни Антанти, розгорнула не менш активну дипломатичну діяльність за збереження влади над Східною Галичиною. У вересні 1922 р. її керівництво здійснило низку акцій, які повинні були вплинути на світове суспільство, зокрема проголосило закон про воєводську автономію Галичини, заснування українського університету у Львові, поширено заяву уряду з пропозицією Євгенові Петрушевичу розпочати переговорний процес. 4 січня 1923 р. Є. Петрушевич створив Надзвичайну дипломатичну місію у складі Ернеста Брайтера та Івана Коссака, яким надавалися повноваження для ведення перемовин з радянською Росією та Україною. 5 березня 1923 р. уряд ЗУНР надіслав країнам Антанти ноту, в якій виклав власний проект розв’язання польсько-українського конфлікту. 14 березня 1923 р. Рада послів держав Антанти у Парижі, всупереч волі українців, ухвалила рішення про анексію Східної Галичини Польщею.

У травні 1923 р. Євген Петрушевич розпустив екзильний уряд і ліквідував дипломатичні представництва і місії за кордоном. Переїхав до Берліна (1.05.1923), де продовжив дипломатично-пропагандистські акції на захист поневоленого народу: розповсюджував ноти протесту проти діяльності польських окупаційних властей, надсилав заяви до Ліги Націй (28.02.1927; 14.07.1927) з численними фактами невиконання Польщею міжнародних договорів, фактами терору і безчинств щодо українського населення, надавав морально-політичну підтримку інтернованим частинам Галицької армії у Чехословаччині. У 1925 р. разом з однодумцями заснував «Західно-Український Клуб», який фактично видавав газету «Український прапор» та нелегальний листок «Український революціонер».

У берлінський період, залишившись без моральної підтримки соратників, відчуваючи матеріальні труднощі, Євген Петрушевич піддався впливу ілюзій щодо зміни національної політики радянської влади в Україні, особливо в період т. зв. українізації. Радянофільські настрої Євгена Петрушевича, як і багатьох його співвітчизників, розвіялися на зламі 1930-х pp., коли в Україні розгорнулися масові репресії й терор органів ДПУ–НКВС проти свідомих українців.

У Берліні Євген Петрушевич співпрацював з Українським Національним Об’єднанням (УНО), Союзом українських студентів, Клубом гетьманців та іншими еміґрантськими організаціями. В 1934 р. передав на зберігання церкві св. Варвари у Відні (Австрія) архів ЗУНР, звідки він потрапив у державний архів Австрії, а 1966 р. був переданий Українському католицькому університетові ім. Св. Климента папи у Римі. Коли Німеччина розгромила Польщу, надіслав (14.09.1939) німецькому уряду протестаційний меморіал.

Був одружений з Леокадією Пуніцькою, разом виховали сина Антона (1892 – ?), який закінчив юридичний факультет Львівського університету в 1915 р.

Євген Петрушевич помер 29 серпня 1940 р., похований на берлінському цвинтарі римо-католицької катедри св. Ядвіґи. В 1959 р. «Об’єднання Українців-Правників Іміґрантів» у Торонто під керівництвом д-ра Семена Шевчука, відшукавши місце його поховання, своїм коштом поставило пам’ятник на могилі та заплатило за місце поховання до 2020 р. Перепохований 1 листопада 2002 р. у Львові на Личаківському кладовищі у новозбудованій каплиці, на якій є напис:


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.015 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал