Література. Байздренко М. Над свіжою могилою: спогади про Миколу Дмитрієва / Микола Байздренко // Рідний край

Байздренко М. Над свіжою могилою: спогади про Миколу Дмитрієва / Микола Байздренко // Рідний край. – 1908. – № 30. – С. 3–4; № 31. – С. 3–4; № 32. – С. 3–4.

Галушко М. В. Рідний Край / М. В. Галушко // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. – Т. 2: 1891–1905 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів, 2009. – С. 375–380.

Дмитрієв Микола // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / під ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 528.

Дмитрієв Микола // Українська загальна енцикльопедія: в 3 т. / за голов. ред. І. Раковського. – Львів; Станиславів; Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», 1935. – Т. 1. – С. 1106.

Дмитрієв Микола Андрійович // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К.: УЕ, 1992. – С. 249.

Дмитрієв Микола Андрійович // Білоусько О. А. Нова історія Полтавщини, кінець XVIII – початок XX століття / Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. – Полтава, 2003. – С. 214.

Історія адвокатури Полтавщини. – Режим доступу: https://advokat.poltava.ua/content/view/800/149/ – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Крупський І. В. Дмитрієв Микола Андрійович / І. В. Крупський // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 68–69.

Микола Дмитрієв // Рідний край. – 1908. – № 25. – С. 3.

Могила М. А. Дмитрієва // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К.: УЕ, 1992. – С. 249.

Панас Мирний. Щодо вшанування М. А. Дмитрієва // Рада. – 1910. – № 31. – 24 черв.

Панас Мирний. Щодо вшанування М. А. Дмитрієва // Панас Мирний. Зібрання творів у 7 т. – К.: Наукова думка, 1971. – Т. 7. – С. 291–292.

Ревегук В. Я. Перша проба самоорганізації українського вчительства на Полтавщині (початок ХХ століття) / В. Я. Ревегук // Альманах Полтавського державного педагогічного університету «Рідний край». – 2010. – Вип. 1 (22). – С. 197–201.

Рідний край // Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К.: УЕ, 1992. – С. 835.

Рідний край // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. – Т. 2: 1891–1905 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів, 2009. – С. 375–380.

Ротач П. Микола Дмитрієв // Український календар. – Варшава, 1977. – С. 122–124.

Северин М. Д. Побратим Панаса Мирного / М Д. Северин // Прапор. – 1970. – № 12.

Семенко С. В. Бібліографічний покажчик до журналу «Рідний край» (1905 –1916) / С. В. Семенко. – Полтава: Освіта, 1999. – 54 с.

Семенко С. В. Журнал «Рідний край» і літературний процес початку ХХ століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / Семенко Світлана Василівна; Нац. пед. ун-т. ім. М. П. Драгоманова. – К., 2000. – 20 с.

Семенко С. «Український цицерон»: (штрихи до портрету М. А. Дмитрієва) / Світлана Семенко // Слов’янський збірник. – Полтава: Слов’янський клуб, 2006. – Вип. 5.

Сластіон П. Г. До смерти М. А. Дмитрієва / П. Г. Сластіон // Рідний край. – 1908. – № 25.

Степаненко М. Історія «Рідного краю» на сторінках енциклопедії «Полтавіка» / Микола Степаненко // Альманах Полтавського державного педагогічного університету «Рідний край». – 2011. – Вип. 1 (23). – С. 188–194.

Cтепаненко Н. С. Часопис «Рідний край»: духовні обшири українства / Н. С. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р. В., 2011. – 190 с.

Черемшина Марко. Автобіографія // Черемшина Марко. Новели; Посвяти Василеві Стефанику; Ранні твори; Переклади; Літературно-критичні виступи; Спогади; Автобіографія; Листи / Марко Черемшина; вступ. стаття, упоряд. й приміт. О. В. Мишанича; ред. тому В. М. Русанівський. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 344–350.

Дорундяк Михайло ГРИГОРОВИЧ (1.10.1857, с. Кийданч, тепер Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. – 31.07.1907, м. Борщів, тепер Тернопільської обл.)– адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч.

DORUNDIAK MYKHAILO (1.10.1857, Kyydanch, now Kolomyyskyy dist., Ivano-Frankivsk reg. – 31.07.1907, Borshchiv, now Ternopil reg.) – advocate, Doctor of Law, socio-political, cultural and educational activist.

Народився в с. Кийданч, тепер Коломийського р-ну Івано-Франківської області. Навчався в двокласовій школі в с. Сопові, пізніше в народній школі в Коломиї та Коломийській гімназії, яку закінчив у 1877 р. Під час навчання у гімназії заробляв на життя репетиторством, а за успіхи у навчанні отримував стипендію – 315 корон на рік – з фонду львівського католицького єпископа Самуеля Гловінського. Правничу освіту здобув у Віденському університеті (1877–81), брав активну участь у житті українського студентського товариства «Січ». Обов’язкову шестирічну практику як кандидат в адвокати відбув у адвокатських канцеляріях м. Косова та м. Городенки, зокрема в Городенці працював помічником адвоката Теофіла Окуневського. 24 квітня 1891 р. здобув ступінь доктора права у Чернівецькому університеті. Адвокатський іспит склав 8 січня 1893 р. у Львові. Власну адвокатську канцелярію, в якій працював до кінця життя, відкрив 7 липня 1894 р. у м. Борщеві, тепер Тернопільської обл.

Крім адвокатської діяльності став символом Борщівщини як активний діяч українського громадського життя. Заслуга М. Дорундяка перед громадою Борщівщини полягає в тому, що він першим у повіті взявся за чорнову організаційну роботу, тим самим закладаючи фундамент для наступного культурного розвитку краю: у 1894 р. став головою борщівської «Просвіти», яка вела широку культурно-освітню діяльність серед українців повіту, організував при товаристві позичкову касу для міщан і селян, якою керував на громадських засадах.

Отримавши досвід виборчої боротьби, будучи кандидатом у депутати до Галицького сейму (1895), М. Дорундяк переконався, що необхідно організовувати політичну боротьбу українців у повіті. Тому на початку 1896 р. він реєструє «Повітове товариство політичне в Борщеві», головою якого був аж до смерті. Товариство організовує селянські страйки (1901–02) та політичні акції під час виборів до австрійського парламенту та Галицького сейму.

У 1896 р. за його ініціативи у Борщеві засновано товариство «Народний дім», в якому обіймав посаду заступника голови. Товариство стало центром не тільки культурно-просвітницького, але й економічного життя українців повіту: було створено «Союз крамарський», який заснував низку українських крамниць; одночасно при товаристві розпочав діяльність «Комітет для заохоти і підмоги убогої шкільної молоді», який своїм коштом посилав на навчання здібних дітей. У 1900 р. написав статут та зареєстрував «Повітове кредитове товариство при «Народному домі» в Борщеві» – перший український банк у цьому місті, де він був управляючим директором – без оплати. За його ініціативи у цьому ж місті відкрито філію львівського товариства «Народна Торгівля» (1897).

Головною ж справою громадської діяльності М. Дорундяка стало спорудження будівлі для товариства «Народний дім». З цією метою він спільно з суддею Омеляном Медведицьким ініціював збір коштів серед українського люду на будівництво. Передав значну суму власних коштів на цю справу. Збір коштів тривав від 1896 р., а в 1905–08 рр. Народний дім збудували за проектом архітектора Василя Нагірного.

Громадська діяльність М. Дорундяка була належно оцінена населенням Борщівського повіту – його обрали депутатом міської та повітової народної ради (1906); був членом багатьох українських товариств та організацій Галичини, а саме: «Просвіти», Наукового товариства ім. Шевченка, «Руського педагогічного товариства», «Дністра», «Кредитового союзу», «Лемківського банку» в м. Новім Сончі (тепер Республіка Польща). Підтримував фінансово учнівську молодь у школах, а декотрих утримував власним коштом під час навчання у гімназіях. Надав власні кошти на видання часопису «Життя і Слово». Дописував до львівських та чернівецьких газет, листувався з Іваном Франком та Михайлом Грушевським. За політичними переконаннями був прихильником Народної партії: 26 грудня 1899 р. брав участь у з’їзді, на якому було проголошено про створення Української народно-демократичної партії, а Михайла Дорундяка обрано до складу вищого органу партії – Ширшого Народного комітету.

Був одружений (1893) з Емілією Окуневською (20.12.1862 – 17.03.1894), сестрою адвоката Теофіла Окуневського. У 1900 р. одружився вдруге з Антоніною Калинович, у подружжя народилася донька Орися (1901–1975), нащадків немає.

Михайло Дорундяк помер 31 липня 1907 р. у м. Борщеві, тепер Тернопільської обл., там і похований.

Публікацій про життя та діяльність Михайла Дорундяка небагато. Першим його біографом став Єронім Калитовський, який певний час працював помічником у його канцелярії. В календарі «Просвіти» на 1908 рік опублікував ґрунтовну розвідку про М. Дорундяка. Ця посмертна згадка містить чимало інформації про життя та діяльність відомого адвоката. Біографічні довідки про нього вміщені в «Енциклопедії українознавства», «Енциклопедії Коломийщини», «Тернопільському енциклопедичному словнику», а також у інших збірниках та енциклопедичних виданнях: Андрухів І., Арсенич П. «Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848–1933 рр.»; Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. «Українські адвокати Східної Галичини», Гуцал П. «Українські правники Тернопільського краю». Короткі відомості про нього подано у виданні «Українська юриспруденція в персоналіях» (Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й.). Його культурно-освітня діяльність на Борщівщині подана у статтях Р. Дзюбана та І. Скочиляс. Дослідження П. Довгошиї найповніше розкриває діяльність М. Дорундяка в Борщеві. У 1934 р. побачив світ «Ювілейний альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові», в якому М. Волошин подав інформацію про адвокатську та громадську діяльність М. Дорундяка.

Приватна українська гімназія «Рідна Школа» в Борщеві до приходу радянської влади у 1939 р носила ім’я Михайла Дорундяка. Одна з вулиць у Борщеві названа на його честь. За ініціативи та на кошти товариства «Просвіта» знайдені, відреставровані та заново освячені 26.03.1994 р. (з нагоди 100-х роковин приїзду адвоката до Борщева) могила та надмогильний пам’ятник на борщівському міському цвинтарі з таким написом: