Значення рефлекторної теорії для розуміння психічної діяльності.

Відображувальна діяльність людини засадово зумовлена ре-флекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлек-торну природу психіки є видатний російський фізіолог І. Сєченов (1829–1905). У своїх працях він зазначав, що джерелом психічних актів як відображуваної діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм. Ця діяльність виникає у процесі взаємодії індивіда з оточенням, що здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку. У своїй відомій праці «Рефлекси головного моз-ку» (1863) І. Сєченов писав, що «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлекси», що без зовнішнього чуттєвого подразнення психічна діяльність неможлива.

Вчення І. Сєченова про рефлекторну природу психіки розви-нув І. Павлов (1849–1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність.

Теорія рефлекторної діяльності спирається на три основні принципи наукового дослідження:

детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту;

аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім складання нового цілого з елементів;

структурності та пристосування динаміки до структури.

Засадовим стосовно вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність є матеріалістичне розуміння єдності організму та се-редовища. В організмі «все із зовнішнього світу», — зазначає І. Павлов. Зв’язок організму з його середовищем здійснює нерво-ва система. Вона є системою відносин, зв’язків. Поведінка ор-ганізму визначається тими умовами, середовищем, у якому живе й діє жива істота.

У своїх дослідженнях І. Павлов довів, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у життєдіяльності всього організму. Kора великих півкуль головного мозку, забез-печуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкірковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються найскладніші тимча-сові нервові зв’язки, за допомогою яких регулюються відносини між організмом та зовнішнім середовищем, а також діяльність са-мого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. Павлов і називає вищою нервовою діяльністю.

Поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Рефлекс — це реакція організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність — основна форма діяльності нервової системи.

Розрізняють два види рефлексів: безумовні, з якими народ-жується тварина, та умовні, які виробляються у неї в процесі життя.

Безумовні рефлекси виробилися, закріпилися у процесі три-валого періоду біологічного розвитку живих істот. Вони потрібні тварині з перших днів її життя для забезпечення свого існування. Безумовні рефлекси забезпечують організмові пошук поживи, уникнення шкідливих впливів тощо.

Безумовні рефлекси спричинені безумовними подразнення-ми, тобто такими, які, діючи на відповідні рецептори: смаковий, дотиковий та інші, викликають відповідні реакції організму. Бе-зумовні рефлекси не зникають і весь час діють при нормальному стані організму. Складна система безумовних рефлексів стано-вить діяльність, яку називають інстинктивною.

Безумовні рефлекси не можуть задовольнити потреб вищих організмів, що живуть у складних умовах. Вони могли б забезпе-чити потреби організму лише при абсолютній постійності зовнішнього середовища. Але оскільки зовнішнє середовище поЧастина I. Вступ до психології

всякчас змінюється, то пристосування до нього за допомогою од-них лише безумовних рефлексів неможливе. Необхідно доповни-ти їх тимчасовими зв’язками, які утворюються у тварин та люди-ни у процесі життя.

Основним принципом роботи великих півкуль головного мозку, як довів І. Павлов, є утворення тимчасових нервових зв’язків, або умовних рефлексів. Виконуючи дослідження, він помітив, що за певних умов у тварин виникають рефлекси і за відсутності безумовних подразників (наприклад, іноді слина у собаки починає виділятися при появі людини, яка його годує, хо-ча в цей момент їжі собаці не дають). Рефлекси в цьому разі ви-никають під впливом подразників, які І. Павлов назвав умовни-ми. Він показав, що коли на тварину одночасно діють два подраз-ники: один — безумовний, наприклад їжа, і другий — умовний, який сам по собі не викликає рефлексу, наприклад дзвінок, то у головному мозку виникають два збудження — від їжі і від дзвінка. Через те що вони діють одночасно, між збудженими нер-вовими центрами утворюється замикання, тобто встановлюється нервовий зв’язок. Унаслідок цього зв’язку умовний подразник починає викликати рефлекторну реакцію, як і безумовний.

Зі зміною умов життя змінюються рефлекси. Вони зникають, тобто гальмуються, якщо умовний подразник не підкріплювати безумовним, і поновлюються, якщо умовний подразник знову підкріпити безумовним.

Умовно-рефлекторна діяльність людини — надзвичайно складна, різноманітна й тонка система зв’язків. Нові нервові зв’язки утворюються на грунті не лише безумовних, а й існуючих, раніше утворених умовних зв’язків, які набрали відповідної сили та стійкості. Необхідними умовами утворення умовних ре-флексів є оптимальна сила подразника, активність кори великих півкуль головного мозку та підкріплення умовних подразників безумовними. У навчанні такими підкріпленнями є інтерес до знань, допитливість, здивування новизною явищ.

Основними процесами нервової діяльності є збудження та гальмування.

На кору великих півкуль головного мозку одночасно діє багато різних подразників, але на велику кількість подразників організм не реагує, оскільки збудження, викликані ними, гальмуються.

Гальмування відбувається одночасно зі збудженням. Завдяки гальмуванню цілої низки ділянок кори збудження скеровується

в якомусь одному напрямку й зосереджується в певній ділянці кори.

За певних умов збудження та гальмування поширюються, іррадіюють по корі великих півкуль, викликаючи збудження або гальмування інших ділянок кори, чи знову зосереджуються, кон-центруються в пункті свого виникнення.

Завдяки іррадіації збудження у свідомості виникають різні асоціації — образи, думки, почуття, які або посилюють, або галь-мують виконувану діяльність.

У разі концентрації збудження у певній ділянці кори інші її ділянки в цей час гальмуються. Поширення чи зосередження збу-дження та гальмування здійснюється за законом іррадіації й кон-центрації нервових процесів.

Збудження та гальмування взаємодіють. Збудження в певних ділянках кори великих півкуль головного мозку викликає галь-мування в інших ділянках і навпаки: гальмування в одних ділян-ках кори викликає збудження в інших. Таке явище відбувається за законом взаємної індукції збудження та гальмування.

Розрізняють індукцію позитивну і негативну.

При позитивній індукції гальмування в певній ділянці кори викликає збудження в інших її ділянках. У цьому разі діяльність організму відбувається в напрямі збудження, посилюється увага до змісту діяльності. При негативній індукції збудження в якійсь ділянці кори викликає гальмування в тих її ділянках, які були до цього діяльними. Негативна індукція спостерігається при відхи-ленні від основної діяльності й зосередженні на випадкових под-разненнях, які гальмують збудження від основного подразнення, тобто відвертається увага від виконуваної діяльності.

Гальмування нервових процесів буває безумовне, або зовніш-нє, і умовне, або внутрішнє.

Зовнішнє гальмування настає внаслідок дії сильного сторон-нього подразника. Вироблений умовний рефлекс, наприклад виділення собакою слини на засвічування електричної лампочки, припиняється, якщо почне діяти сильний звук.

Зовнішнє гальмування є проявом дії негативної індукції. Во-но виявляється ще й у вигляді позамежового гальмування, яке ви-никає тоді, коли сила збудження перевищує можливості працез-датності нервової клітини. У цьому разі сила подразника не тільки не викликає посилення реакції, а навпаки, реакція змен-шується або зовсім гальмується.

Частина I. Вступ до психології

Гальмівні процеси, що виникають у клітині через її перена-пруження, оберігають її від руйнування. Тому таке гальмування називають ще захисним.

Внутрішнє гальмування так само зумовлюється зовнішніми обставинами. Одним із проявів умовного, або внутрішнього, гальмування є послаблення тимчасових зв’язків. Воно настає тоді, коли умовний подразник (наприклад світло), на який ви-роблено умовний рефлекс, час від часу не підкріплюється безу-мовним подразником (наприклад їжею). Утворений зв’язок у цьому разі гальмується, і рефлекс згасає. Якщо умовний под-разник знову підкріпити безумовним, то загальмований тимчасо-вий нервовий зв’язок легко поновлюється, і умовний подразник знову викликає умовний рефлекс. Гальмування тимчасових нер-вових зв’язків спричинює забування.

Важливим проявом внутрішнього гальмування є дифе-ренційне гальмування. Якщо з умовних подразників, на які виро-бився умовний рефлекс, підкріплювати безумовним подразни-ком лише деякі, то умовний рефлекс виникає на ті умовні под-разники, які підкріплювалися безумовним. А збудження від інших подразників, що не підкріплюються, гальмуються, і умов-ний рефлекс на них не виявляється. Так, якщо вироблено умов-ний рефлекс на звук, але підкріплюється звук лише певної висо-ти чи інтенсивності, то й умовний рефлекс далі виникатиме ли-ше на звук тієї висоти чи інтенсивності, яка підкріплювалася. Відбувається диференціювання подразнень. Організм точно відрізняє дійові, тобто підкріплювані подразники, від недійових, що не підкріплюються безумовним подразником. Дослідження-ми встановлено, що собака, наприклад, може диференціювати звукові подразники з точністю до 1/8 тону. Диференційне галь-мування сприяє уточненню та розрізненню виправданих життям подразників від невиправданих. Це яскраво виявляється в на-вчально-виховній діяльності. Розрізнення, уточнення та за-своєння знань або актів поведінки ефективні тоді, коли істотні властивості в них тими чи іншими засобами підкріплюються, а неістотні — гальмуються.

Поряд із замикальною функцією великі півкулі головного мозку виконують також аналітико-синтетичні.

Взаємодіючи із середовищем, організм відповідає не на всі подразнення, що надходять до мозку, а лише на ті, які слугують задоволенню його потреб. Розрізняючи подразники, мозок на

одні з них відповідає, а на інші не відповідає. Так аналізуються предмети зовнішнього світу.

Найпростіший, елементарний аналіз виконують і нижчі відділи центральної нервової системи. Вищий аналіз, який є за-садовим щодо актів поведінки, здійснюється за допомогою кори великих півкуль головного мозку. Суть роботи кори полягає в аналізі та синтезі подразнень, що доходять до неї.

Аналітична діяльність відбувається за допомогою спеціаль-них механізмів, які І. Павлов назвав аналізаторами. Вони ви-никли й розвинулись у процесі біологічного розвитку тварин внаслідок їх пристосування до умов життя, до різних видів енергії зовнішнього світу, що впливали на організм, — світлової, звукової, хімічної, механічної, температурної тощо.

Великі півкулі є грандіозним аналізатором як зовнішнього, так і внутрішнього світу організму.

Аналізатори здійснюють аналітичну діяльність у зв’язку з гальмівними процесами в корі великих півкуль головного мозку. Одні подразнення чи комплекси подразнень серед тих, що надхо-дять до кори великих півкуль, виокремлюються, тобто виклика-ють там збудження, і на них тварина реагує, відповідає. Інші ж подразнення гальмуються, і на них тварина не відповідає. Аналіз має підґрунтя, з одного боку, в аналізаторній здатності рецеп-торів, периферійних закінчень, а з іншого — у процесі гальмуван-ня, що розвивається в корі великих півкуль головного мозку і відокремлює те, що не відповідає дійсності, від того, що відпові-дає дійсності. Процес гальмування сприяє вдосконаленню кори-гування аналітичної діяльності великих півкуль головного мозку.

Одночасно з аналізом великі півкулі головного мозку здійс-нюють синтез, сутність якого полягає в замиканні нервових зв’язків.

Синтетична діяльність великих півкуль буває дуже складною. Утворюються цілі ланцюги й системи тимчасових зв’язків. Про-цеси, які у психології називають асоціаціями, є не що інше, як утворення тимчасових зв’язків, тобто акти синтезу. Мислення є асоціацією: спочатку елементарною, а потім — ланцюгами асоціацій; проте кожна перша асоціація є моментом народження думки.

Для того, щоб успішно орієнтуватися в оточенні, тварина не-одмінно повинна аналізувати й синтезувати його. Пізнавальні процеси, мислення — це складна аналітико-синтетична діяль-14

Частина I. Вступ до психології

ність кори великих півкуль головного мозку. Специфічно людське мислення виникає на ґрунті складнішої аналітико-син-тетичної діяльності кори великих півкуль на основі мови.

Діяльність великих півкуль головного мозку — це сигнальна діяльність. Великі півкулі головного мозку завжди реагують на різноманітні подразники, які сигналізують про те, що має для життя організму важливе значення. Наприклад, світло або звук можуть сигналізувати живій істоті про наявність їжі, небезпеку тощо.

Сигнали, які викликають предмети, та їх властивості або яви-ща природи, становлять собою першу сигнальну систему, що властива і тваринам, і людині. Перша сигнальна система — це фізіологічне підґрунтя відчуттів, сприймань, уявлень. Дійсність для тварин сигналізується майже виключно подразненнями, які безпосередньо надходять до спеціальних клітин зорових, слухо-вих та інших рецепторів організму, та їх відображеннями у вели-ких півкулях.

Вища нервова діяльність людини як суспільної істоти якісно відрізняється від вищої нервової діяльності тварин. У процесі праці, у суспільному житті люди виробили звукову мову як засіб зв’язку, засіб взаємного спілкування.

Мовна функція внесла новий принцип у діяльність великих півкуль. Слово у житті людини стало своєрідним сигналом. Воно є другою, специфічно людською сигнальною системою дійс-ності. Кожне слово як назва предмета, властивості чи дії замінює відповідний перший сигнал, тобто сигналізує перші сигнали.

Якщо відчуття та сприймання предметів і явищ навколиш-нього світу є для людини першими, конкретними сигналами дійсності, то мова, насамперед кінестезичні подразнення, що йдуть до кори головного мозку від мовних органів, — це другі сиг-нали, сигнали сигналів. Слово завдяки попередньому життю до-рослої людини пов’язане з усіма зовнішніми та внутрішніми под-разненнями, що надходять до великих півкуль. Воно їх сиг-налізує, замінює і тому може викликати всі ті дії, реакції, що їх викликають конкретні подразнення.

Друга сигнальна система виникає на основі першої і без неї існувати не може. Вона діє лише у зв’язку з першою сигнальною системою, вступаючи з нею в найскладніші взаємозв’язки.

Друга сигнальна система у взаємодії з першою є фізіоло-гічним підґрунтям вищого, абстрактного мислення людини та її

свідомості, засобом пізнання самої себе. Фізіологічним підґрун-тям низки інших психологічних процесів (сприймання, пам’ять, уява, утворення навичок тощо) також є взаємодія першої та дру-гої сигнальних систем. Участь другої сигнальної системи в цих психологічних процесах робить їх свідомими.

Великі півкулі головного мозку — надзвичайно складна ди-намічна система. У процесі діяльності постійно утворюються нові й нові умовні зв’язки. Вони об’єднуються в певні системи. Системність зв’язків забезпечує успішну діяльність тварини та людини. Процеси, які відбуваються у великих півкулях головно-го мозку, постійно прагнуть до об’єднання, стереотипної об’єдну-вальної діяльності. Безліч подразнень, що надходять до великих півкуль як ззовні, так і зсередини організму, стикаються, взаємодіють, систематизуються й завершуються динамічним сте-реотипом.

Динамічний стереотип потрібний для успішної взаємодії ор-ганізму із середовищем. Повторення однакових рухів і дій, одна-кових актів поведінки, схожих реакцій організму забезпечує йо-му успішну діяльність, задоволення потреб.

Відомо, що людина звикає до певного способу дій, виробляє певний спосіб сприймання, запам’ятовування, мислення. Авто-матизуючи свої дії, вона виробляє навички та звички, які полег-шують свідомо спрямовану діяльність. Провідну роль у цьому відіграють динамічні стереотипи.

У процесі діяльності постійно утворюються нові динамічні стереотипи. Старі ж динамічні стереотипи не зникають, вони взаємодіють з новоутворюваними, сприяють їх утворенню або, навпаки, перешкоджають цьому, внаслідок чого успішне утво-рення нових стереотипів гальмується.

Вироблення й перебудова динамічного стереотипу потребу-ють великої роботи нервової системи. Ця робота може займати багато часу й залежить від складності виконуваної діяльності, а також від індивідуальних особливостей та стану тварини чи лю-дини. Вироблення й підтримка динамічного стереотипу завжди пов’язуються з певними переживаннями.

Нервові процеси, що відображаються у великих півкулях го-ловного мозку при встановленні й підтримуванні динамічного стереотипу, є підґрунтям почуттів і зумовлюють характер та інтенсивність почуттів. Фізіологічним підґрунтям почуттів труд-нощів, бадьорості і стомленості, задоволення і засмученості, раЧастина I. Вступ до психології

дості й відчаю тощо є зміни, порушення старого динамічного сте-реотипу чи складність встановлення нового.

Динамічний стереотип краще утворюється тоді, коли подраз-ники діють у певній системі, певній послідовності та певному по-рядку. Підтримується динамічний стереотип додержанням пев-ного зовнішнього порядку, системи та режиму діяльності.