Кризи 1-го і 3-го років життя.

Криза виникає тому, що у дітей з'являються нові потреби, а старі форми їх задоволення вже не підходять, іноді навіть заважають, стримують, і тому не можуть виконувати свої функції.

У кінці першого року життя соціальна ситуація повного злиття дитини з дорослим нібито спалахує зсередини. Дитина починає розуміти і розділяти: я - дитина, а він - дорослий, ми -різні. В цьому сутність кризи першого року життя. У такому віці дитина набуває певну міру самостійності: з'являються перші слова, набувається вміння ходити, розвиваються дії з предметами. Але діапазон можливостей для втілення цього ще достатньо обмежений.

Дитина робить перший свій крок. Тепер вона може самостійно подорожувати по квартирі, знаходити багато цікавих речей, які вимагають вивчення і експериментування з ними. Дитяча допитливість, бажання знайомитися зі всім, що зустрічається навколо, - це природна потреба цього віку. І заборони, яких малюк не розуміє, викликають у нього протест, що виявляється у плачі, впертості, незадоволенні.

Так воля дитини вперше зустрічається з волею дорослого. Дитина хоче діяти сама, її більше не влаштовує положення ляльки, яку годують, пеленають, дають іграшки, коли хочуть розмовляють, коли не хочуть - не розмовляють. Вона прагне бути самостійною, спілкуватися за власним бажанням. І тут ще один парадокс - прагнення до спілкування є, а слів, щоб висловити все це, ще немає.

Так починається криза одного року. Вона стає тим глибшою, чим більше батьки чинять супротив бажанням дитини. Капризи дитини, в дійсності, є показником того, що дорослим настав час змінювати свою поведінку і ставлення до власної дитини. Попередні стереотипи спілкування вже не спрацьовують.

Криза першого року знаменує перехід від періоду немовляти до раннього дитинства. Симптомами цієї кризи, і будь-якої іншої, є сплеск самостійності, поява афективних реакцій. Афективні реакції у дитини виникають, зазвичай, у тих випадках, коли дорослі не розуміють її бажань, її слів, її жестів і міміки, або ж розуміють, але не виконують те, чого хоче дитина. Оскільки до цього часу дитина активно повзає або навіть оволодіває ходьбою, то коло досяжних для неї предметів різко збільшується. Разом з тим не всі бажання дитини можна виконувати, оскільки вони можуть заподіяти шкоду самій дитині чи оточенню. Сильні афективні реакції виникають на заборони з боку дорослих і можуть виявлятися у крикові, падінні на підлогу тощо.

Прояви сильних афективних реакцій у дитини пов'язані з певним стилем виховання в сім'ї. Це можуть бути надмірний тиск та неприпустимість самостійності з боку дитини, непослідовність у вимогах з боку дорослих. У період кризи дорослі повинні встановити нові стосунки з дитиною, надати їй певну самостійність, виявити терпіння і витримку, що може пом'якшити симптоми та перебіг кризи, допомогти дитині позбавитися гострих емоційних реакцій.

Головний здобуток перехідного періоду - своєрідна дитяча мова, яку Л.С. Виготський називав автономною. Вона значно відрізняється від дорослої мови за звучанням і за смислом. Ці слова за звучанням іноді нагадують дорослі, хоча суттєво відрізняються від них. Дитина вкладає в ці слова зовсім інший смисл, ніж доросла людина, оскільки у неї ще не склалася доросла система понять. Вона ще не може узагальнювати предмети і її слова стають багатозначними та ситуативними. Багатозначність слів полягає в тому, що дитина відносить їх до різних з точки зору дорослого предметів і явищ. Багатозначність значення слів пов'язана з умовами їх виникнення - з ситуативністю. Взагалі автономна мова виникає тільки за умови яскравого афективного забарвлення ситуації, що сприймається, і активності самої дитини, яка цю ситуацію переживає чи діє в ній. Тому утворення багатозначності слів має емоційно-дійовий характер.

Ще одна особливість автономної мови своєрідність зв'язків між словами. Мова дитина не відповідає законам граматики. Слова не об'єднуються в речення, а переходять одне в одне, нагадуючи низку незв'язаних окликів.

Автономна мова дитини зрозуміла лише тим дорослим, які знаходяться постійно з нею. Спілкування з іншими дорослими за допомогою такої мови неможливе, хоча немовні засоби - жести, виразна міміка, що супроводжують незрозумілі слова, певною мірою допомагають розумінню.

Прояв кризи трьох років не обов'язково спостерігається у цьому віці, іноді вона може розвинутися наприкінці періоду раннього дитинства. Обумовлена криза такими основними психологічними змінами в особистості дитини, як усвідомлення свого Я; зародження самосвідомості, прагнення виділитися у будь-який спосіб з-поміж людей, що її оточують, ілюзія всемогутності тощо.

Відокремлення себе від інших людей, усвідомлення власних нових можливостей, які розвинулися у ранньому дитинстві, призводять до появи нового ставлення дитини до дорослих. Вона починає порівнювати себе з ними, хоче користуватися такими правами, виконувати такі дії, як і вони, бути такою ж незалежною і самостійною.

Діти намагаються реалізувати бажання стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому " я хочу", " я сам". Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

1) негативізм - прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);

2) впертість - наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;

3) норовистість - реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;

4) свавілля, примхливість - намагання діяти самостійно, на свій розсуд;

5) протест-бунт - поведінка дитини характеризується виявами протестів;

6) симптоми знецінювання, дискредитації дорослого - ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;

7) прагнення до деспотизму - намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;

8) ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;

9) невротичні, психопатичні реакції - страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опікають її. Негативна форма поведінки рідко адресується іншим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особливості протікання цього періоду розвитку залежать від ставлення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму. Однак усвідомлення дітьми своїх можливостей, як правило, не відповідає їм. Домагання дітей цього віку надмірно великі. Прагнучи бути дорослими, вони хочуть не лише самостійно засвітити світло або сісти за стіл, а й піти у магазин, зварити обід, водити автомобіль тощо. Задовольнити ці прагнення повною мірою неможливо. Найпридатнішою формою їх задоволення є тільки форма гри. Перехід до ігрової діяльності не відбувається миттєво, оскільки дитина повинна ще оволодіти грою.

За правильного виховання, коли дорослі своєчасно помічають можливості дитини, задовольняють її потребу в нових формах діяльності і взаємин з дорослими, період важковиховуваності скорочується.

Криза 3-х років - явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми - важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.