Когнітивний напрямок консультативної психології.

Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії людей, так і значну роль когнітивних процесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій. Люди взаємно детермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.

Альберт Бандура (1925) - засновник напряму. Зробив своєрідний " виклик" Скіннеру, розглядаючи принцип підкріплення з іншого боку. Виділив корисне та шкідливе мислення і поведінку, обґрунтував основні когнітивні концепції – само-ефективності та саморегулювання. Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення, опосередкування, саморегуляція, самоаналіз.

Основні праці А. Бандури: " Теорія соціального научіння", " Соціальні основи мислення і поведінки: соціально-когнітивна терапія", " Само-ефективність: тренування контролю".

З огляду на цю теорію, научіння через наслідки реакцій є когнітивним процесом. Наслідки реакції створюють скоріше очікування, ніж зв'язок типу стимул - реакція. Додаткові джерела прогнозуючої інформації: опосередковані (для отримання інформації найбільше значення мають спостереження за іншими) і символічні (акцент - вислуховування пояснень).

Соціально-когнітивна модель А. Бандури - це модель типу: стимул - опосередковані організмом когнітивні процеси - реакції.

Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи: такі, які базуються на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованих результатах. Саморегулювання поведінки передбачає: самоспостереження, оцінні процеси, само-реактивні процеси (само-відповіді).

Концепція особистої ефективності виступає як найбільш важлива для діяльних людей. Усвідомлення само-ефективності індивіда - судження про здатність людини досягти певного рівня виконання завдань. Джерела інформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація до дії.

Нововведення: два основних способи научіння (через спостереження і в дії). Моделювання, що сприяє навчанню навичкам і правилам поведінки і може гальмувати наявні реакції. Символічне моделювання як спосіб формування уявлень людей про соціальну реальність через відображення людських стосунків і діяльності. Формування поведінки людей шляхом заучування наслідків спостережень за моделями.

25. Процес засвоєння діяльності. Рухи, дії, операції, навички, вміння.

Засвоєння діяльності відбувається з розвитком і формуванням свідомості людини. Активність дитини тільки поступово, у процесі розвитку набуває форм свідомої цілеспрямованої діяльності. Спочатку вона імпульсивна (перші дні після народження), пізніше - відбувається на рівні орієнтувально-дослідницьких реакцій, на основі яких формується дослідницька пове­дінка (хапання, розглядання, маніпулювання), дитина одержує інформацію про світ, засвоює координацію рухів.

Розвиваючись, дитина оволодіває комунікативною, орієнтувальною і дослідницькою діяльністю: повзан­ням, ходьбою, мовленням, працею. Ці форми поведінки є результатом розвитку, зумовленим внутрішніми і зов­нішніми умовами. Жоден вид діяльності не можна роз­глядати поза зовнішніми умовами. Всі вони - резуль­тат взаємодії дитини з людьми і пр У процесі засвоєння діяльності важливу роль віді­грають навички, уміння і звички.

Навички. Кожна дія має моторну (рухову), сенсорну (чуттєву) і центральну (мозкову) складові. Моторна забезпечує реалізацію, сенсорна - контроль, централь­на - регулювання дії. Способи їх називають прийома­ми виконання діяльності, які можуть здійснюватись свідомо і несвідомо. Повторюючи дію, людина впра- вляється, вдосконалює її виконання. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, потребує менше на­пруження і вольового контролю, зменшується кількість помилкових рухів.

Навичка - часткова автоматизованість виконання, контролю, регуляції цілеспрямованих рухів людини. Змінюються і прийоми центральної регуляції дії: увага звільняється від сприймання способів дії і перено­ситься на ситуацію та результати. Деякі розрахунки, рі­шення та інші інтелектуальні операції починають від­буватися заздалегідь, об'єднано (інтуїтивно).

Уміння. Процес засвоєння діяльності передбачає ви­роблення у людини вмінь.

Вміння - використання знань і навичок для вибору та здійснення прийомів дії відповідно до мети; володіння складною системою психічних і практичних дій, необхідних для цілеспрямованого регу­лювання діяльності наявними у суб'єкта знаннями і навичками.

Звички. У процесі оволодіння діяльністю виробля­ються звички, фізіологічною основою яких є закріплен­ня в умовно-рефлекторних актах стереотипів поведінки (виходячи з дому, подивитися у дзеркало; пропустити жінку першою у дверях; не запізнюватись на зустрічі та ін.).

Звички - схильність людини до відносно усталених способів дій.

26. Визначення психодіагностики як галузі психологічних знань.

Психодиагностика представляет собой область психологической науки, разрабатывающую методы распознания и измерения индивидуально-психологических особенностей личности. Таким образом, в узком смысле слова психодиагностика изучает индивидуальные особенности человека или группы людей, исходя из знания закономерностей психического развития и формирова­ния личности.

Первые «тесты», предназначенные для определения индивидуальных пси­хологических различий, были известны более 4 тыс. лет назад. История древ­нейших цивилизаций дает тому немало свидетельств. Вместе с тем в течение длительного - даже в историческом плане - периода времени эти попытки изме­рить психическое носили чисто эмпирический характер, так как психологиче­ские проблемы не были выделены в самостоятельную область знания и, соот­ветственно, отсутствовали методы, которые позволили бы проводить системати­зированные психологические исследования и создавать на их основе теоретиче­ские модели психического развития, без которых невозможно дать адекватную оценку личности.

В конце XIX века в психологию проникает и быстро завоевывает попу­лярность идея измерения. Психологическая наука получает возможность коли­чественного выражения индивидуальных различий. Термин «психодиагностика» появился в начале 20-х гг. XX в., после публикации в 1921г. работы Г. Роршаха, разработка же этой проблемы началась почти на пятьдесят лет раньше. Значи­тельный вклад в становление психодиагностики внесли труды Ф. Гальтона, Дж. Кеттэлла, Г. Эббингауза, Э. Крепелина, А. Бине и др.

27. Особливості здійснення психологічного впливу в процесі психологічного консультування.

а) Емпатія — ключ до процесу консулътування

Німецькі психологи буквалъно використовуютъ його як " вчування всередину" (einfuhlung) /Pathos — силъне глибоке почуття, близъке до страждання. Емпатія — глибоке почуття (глибше ніж співпереживання), що передає духовне єднання особистостей, коли одна людина розчиняється в іншій, ототожнюючи себе з нею та переймаючись її переживаннями. Емпатія є ключовим процесом психоконсульту-вання. В такому стані досягається повне розуміння. Це ж почуття лежить в основі любові. Успіх психолога залежить від його здатності слідувати за рухами душі клієнта. Адлер вважав емпатію однією із творчих функцій: не можна зрозуміти співбесідника без ототожнення з ним. Руслом, яким рухається емпатія, є мова.

Клієнт заряджається від психолога підтримкою, хоча це не означає збігу досвіду. Мета терапевта — зрозуміти клієнта відповідно до його індивідуальної моделі формування. Власний досвід може допомогти зрозуміти проблеми клієнта, але він має мати лише опосередковане значення.

б) Передача думок

Внутрішній стан людини відбивається зовні, на обличчі. Спілкування інколи відбувається за рахунок дрібних рухів, змін на обличчі. Фрейд вважав, що імпульсивне бажання говорити правду значно сильніше. Наше EGO важко переживає статус залежності.

в) Щирістъ варто розуміти як здатність просто сказати так або ні.

Тобто це здатність постати перед співбесідником таким, яким ти є.

г) Таємниця впливів

Вплив — це перш за все дія на підсвідомість. Синоніми — ефузія, індукція, еманація (мають відношення до емпатії). Ми можемо виділити тимчасовий вплив особистості, вплив ідей, фактор істини, соці-алъну мужшстъ, силу переконанъ.

Процеси впливів є часто підсвідомими з обох сторін, однак ми несемо відповідальність за наш вплив на інших людей. Консультанту варто розвивати здатність до емпатії. Професія психолога вимагає великої здатності до самозречення, тимчасової відмови від власної особистості з тим, щоб знайти себе в іншій людині.

28. Поняття про спілкування. Функції та структура спілкування.

Спілкування – це обмін інформацією між двома чи більшою кількістю людей, що включає в себе взаємодію та взаємне сприйняття людьми одне одного. Спілкування можна розглядати як комунікацію, перцепцію та інтеракцію.

Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі головні функції: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння.

Інтерактивна функція передбачає контакти між людьми, які не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому випадку виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу на інших людей.

Перцептивна функція. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об’єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності.

Існує й інший підхід до визначення функцій спілкування, в якому виділяють наступні функції:

- регулювання спільної діяльності;

- пізнання;

- первинний інструмент формування свідомості людини.

- самовизначення індивіда.

Г. Андреева визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

29. Класифікація методів психодіагностики за Р.Б.Кеттеллом: суб’єктивні, об’єктивні та проективні методики.

Суб'єктивні методи, до яких Розенцвейг відніс опитувальники і автобіографії, вимагають від суб'єкта спостереження за собою як за об’єктом. Об'єктивні методи вимагають дослідження через спостереження за зовнішньою поведінкою. Проективні методи ґрунтуються на аналізі реакцій досліджуваного на удаваний особистісно-нейтральним матеріал.

30. Етапи проведення консультативної бесіди.

Підготовчий етап консультування. На даному етапі встановлюється графік і черговість консультування. Консультант по можливості здійснює збір інформації про майбутнього клієнта, проводить попередні бесіди з офіційними особами (викладачами, вихователями) та особами з найближчого оточення. При необхідності соціальний працівник (соціальний психолог) підбирає і готує методики для додаткового психологічного тестування. В результаті аналізу отриманої інформації консультант складає попередній план роботи, намічає найбільш ефективні методи психологічного впливу і стиль спілкування з клієнтом.

Основний етап консультування. Основний етап консультування - це бесіда психолога (соціального працівника) з клієнтом. Вона являє собою природний безперервний процес, м'яко і тактовно контрольований і направляється консультантом. У розгорнутому вигляді основний етап включає декілька обов'язкових стадій (фаз), що переходять один в одного.

Перша фаза - психологічна настройка консультанта. Вона починається задовго до запрошення клієнта в кабінет і завершується з першими словами взаємних привітань. Протягом першої фази психолог (соціальний працівник) освіжає у пам'яті всю суму відомостей про чергове клієнта, намічений на попередньому етапі план і оптимальний стиль консультування.

Друга фаза - взаємні вітання майбутніх співрозмовників та їх представлення один одному. Перше, що повинен зробити консультант після привітання - запропонувати людині сісти і відчувати себе як вдома. Більшість клієнтів в перші хвилини розмови відчувають себе в кращому разі невпевнено. В цей час на клієнта впливає безліч нової інформації, працює так званий орієнтовний рефлекс. Тому необхідно дати клієнтові можливість освоїтися і озирнутися у приміщенні протягом 1~3 хвилин. Саме на цій стадії роботи знімається почуття збентеження, напруга і встановлюється психологічний контакт, взаєморозуміння між учасниками бесіди. Цьому сприяють м'яка жарт, до місця розказаний анекдот або історія з життя.

Третя фаза - укладення " договору-контракту" між психологом (соціальним працівником) і клієнтом. Психолог з'ясовує первинний запит і вимоги клієнта до майбутньої консультації, приймає рішення про її проведення або відмову від консультації та направлення клієнта до іншого фахівця. Після цього консультант в діловому і конкретному стилі доводить до відома клієнта мета, завдання та регламент консультування, повідомляє йому про етичні принципи роботи, які захищають інтереси клієнта, його права та обов'язки. Для успішного проведення цього етапу слід дотримуватися так званого " Ви-методу". Суть його полягає в тому, що на перший план висуваються інтереси клієнта, його завдання і проблеми. Треба дати зрозуміти клієнту, що він може розраховувати на допомогу, співпереживання, конкретні дії з боку соціального працівника. Саме в цей час формується або посилюється позитивна мотивація клієнта до майбутньої роботі. На цій стадії консультування необхідно активну участь обох сторін. В результаті правильно укладеного контракту досягається взаєморозуміння, намічається програма співпраці психолога і клієнта, розподіляються ролі, формується почуття психологічної безпеки й довіри до консультанта.

Четверта фаза - так звана фаза " сповіді". Соціальний працівник встановлює клієнту пряме запитання приблизно такого змісту: " Розкажіть докладно, що вас до мене привело? " Це питання дає початок стадії " сповіді", під час якої людина має можливість виговоритися, відверто та емоційно розповісти про хвилюючі його проблеми. Досвідчені консультанти відводять цій стадії не менше двох третин основного етапу консультації, але не більше години. На стадії сповіді консультант велику частину часу мовчить, але, активно слухаючи, підтримує клієнта, висловлює йому свій інтерес і співчуття засобами невербальної комунікації. При необхідності можливі короткі уточнюючі і навідні питання в руслі основної лінії оповіді клієнта. Паралельно на цій стадії відбувається інтенсивний аналіз одержуваної інформації, формулюється гіпотеза (гіпотези) про причини психологічних проблем клієнта і намічаються додаткові питання, які будуть задані йому на наступній фазі.

На цьому етапі можуть виникнути деякі труднощі, пов'язані з тим, що:

- клієнт не може сам викласти суть своєї проблеми. У нього може бути невиразна дикція, погана мова, він не може правильно сформулювати причини, які його привели на прийом;

- невірно оцінює свої здібності і має неадекватний рівень домагань;

- вважає, що йому зобов'язані допомогти, він хоче покласти свою відповідальність за вихід з кризового стану на соціального працівника;

- не вірить у свої сили і зневірився самостійно вирішити ситуацію.

П'ята фаза - фаза активного розпитування клієнта і отримання додаткової психологічної інформації. Психолог задає ряд цілеспрямованих питань для уточнення психологічного діагнозу та перевірки своєї гіпотези про джерело проблеми клієнта. При необхідності на цій стадії доречно запропонувати консультируемому виконати ряд психологічних тестів.

В результаті п'ятої фази консультант формує обгрунтоване думку про причини психологічних труднощів клієнта і намічає конструктивні шляхи їх подолання. На цій стадії консультант не повідомляє свою думку клієнта.

Шоста фаза консультування є вирішальною по своїй значущості і вимагає від консультанта максимальної мобілізації, зібраності, професійної майстерності. Зміст цієї стадії - спільна інтерпретація психологічних проблем клієнта. Консультанту не слід в категоричній формі пред'являти клієнту своє розуміння ситуації, тут краще підійдуть фрази типу " Мені здається, що справа в тому-то" або " Тут простежується зв'язок з тим-то". При цьому слід уважно спостерігати за реакцією людини й оцінювати ступінь його згоди із запропонованими інтерпретаціями. Якщо згода досягається, дана версія приймається за основу обома учасниками консультування. Але якщо припущення не викликає ніякої реакції і залишає клієнта байдужим, консультанту доводиться від нього відмовитися і шукати інше рішення. Однак якщо клієнт бурхливо протестує проти запропонованого тлумачення, вважаючи його абсолютно невірним, можна припустити, що консультант близький до самої суті проблеми. У цьому випадку необхідно проявити максимальну стриманість і, ігноруючи можливі агресивні випади з боку клієнта, детально обгрунтувати правоту своєї позиції, подолати опір співрозмовника. Таким чином, шосту фазу можна вважати успішно завершеною, якщо досягнуто взаємоприйнятне розуміння причин психологічних проблем і труднощів клієнта.

Сьома фаза випливає з попередньої і спрямована на оптимізацію особистісних механізмів саморегуляції і формування нової моделі поведінки клієнта. У літературі ця стадія описана як фаза " розширення цілей". Це означає появу у людини нових аспектів розуміння себе і світу, формування перспективних цілей і гнучких механізмів поведінки. В цей період роботи корисна детальна проробка найбільш складних для клієнта нових моделей поведінки. При необхідності можливе використання окремих форм психологічного тренінгу для закріплення новознайдених навичок, можливе залучення особистого життєвого досвіду консультанта, прикладів з його практики, літературних і філософських асоціацій.

Восьма фаза, суть якої полягає в оцінці ефективності консультації методом спільного обговорення. Клієнту пропонується висловити свою думку про проведену роботу. Психолог (соціальний працівник) дає остаточну оцінку успішності консультування.

Після консультації консультанту необхідно зайнятися собою. Цю стадію можна назвати фазою відпочинку та звільнення від вражень. Психолога (соціального працівника) на час необхідно розслабитися і переключитися на іншу діяльність.

Заключний етап консультування. Він настає після завершення спільної роботи з клієнтом. На цьому етапі консультант (психолог або соціальний працівник) остаточно осмислює отримані результати, оформляє протокол консультування і при необхідності намічає заходи впливу на соціальне оточення в інтересах клієнта. На цьому етапі можливе конкретне взаємодія з офіційними особами та оточенням клієнта з метою оптимізації умов для рішення його особистих проблем.

31. Мова і мовлення. Функції та елементи мови. Види мовлення. Індивідуальні особливості мовлення.

МОВА - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.

МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має дві сторони - зовнішню звукову (фонетичну) і внутрішню смислову (семантичну). Обидві вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Їхня єдність (але не тотожність) творить слово. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає бе Мова і мовлення - поняття не тотожні. Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, специфіки діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей - попри те, що люди спілкуються однією мовою. Наприклад, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності. Кожен говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.зпосередньо його властивостей.

Основні елементи мови – її словниковий склад і граматична будова.

Словниковий склад – це сукупність слів у кожній окремій мові. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими людина користується для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний – слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.

^ Граматичний склад – визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення.
Слово як одиниця мови є носієм інформації, яка завжди співвідноситься з означуваними ним певними об'єктами та явищами дійсності.
Мова виконує такі функції:

1. сигніфікативна (означальна)

2. вираження змісту предмета інформації – забезпечує можливість формулювання думки і передання змісту повідомлення

Індивідуальні типи спілкування
Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». ^ Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:
менторський тип спілкування
який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

«інформативний» тип спілкування,
спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.
«натхненне» спілкування
вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.
«конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.
Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

32. Індивідуальна психологія А.Адлера.