Практичне заняття 1. Об'єкти і суб'єкти соціальної роботи

Поліпшення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов її життя, забезпечення гідного, комфортного життя — все це є безпосеред­німи практичними завданнями соціальної роботи. Здійснювати компетен­тно ці та інші завдання повинен спеціаліст, професіонал високої кваліф­ікації, який наділений особистісно-моральною спрямованістю, професій­но необхідними якостями.

Розглядаючи сферу діяльності соціального працівника, чималу кількість соціальних інститутів, установ організацій, окремих груп і осіб, які з певних причин взаємодіють у спільній сфері діяльності, доцільно коротко зупинитись на об'єктах і суб'єктах соціальної роботи.

Думається є виправданим твердженням П.Павленка, про те, що у цій парі понять має домінувати не суб'єкт, як це практикується, а об'єкт. Об'єкти соціальної роботи ставляться на перше місце завдяки тим харак­теристикам, завданням, які необхідно вирішувати ті проблеми, які мають об'єкти. Суб'єкти ж формуються і організуються на цій основі. Можна сказати, що суб'єкти є надбудовою у складних соціальних процесах.

Саме у такій послідовності ми й розглянемо ці два поняття " об'єкти і суб'єкти", без яких неможливо розкрити суть всієї соціальної роботи.

Об'єктом соціальної роботи в широкому розумінні цього поняття є всі люди, оскільки їх життєдіяльність з великими чи малими проблемами потребує уваги соціального працівника чи окремої служби, які спро­можні створити чи видозмінити відповідні соціальні умови з метою усу­нення чи корекції певної проблеми.

Звичайно, проблеми суспільства, групи чи окремої людини можуть багато в чому розходитись, не стикуватись. І не завжди може їх виріши­ти саме соціальний працівник, а іноді може і зовсім не допомогти. На­приклад, якщо у студента погіршилося здоров'я, помічено функціональ­не відхилення, то соціальний працівник може і зобов'язаний допомогти переадресувати молоду людину у спеціальну лікарню, щоб отримати відповідну консультацію і, якщо потрібно, — лікування. А якщо, скажімо у заможної людини не вистачає коштів придбати останньої марки " Мерсе­дес", то навряд, чи ця людина має стати об'єктом уваги соціального працівника.

Вітчизняні і зарубіжні науковці ведуть дискусії з приводу визначення тих, хто входить до групи об'єктів. З'явилося чимало термінів, зокрема: той, хто потребує допомоги (але її потребують усі, хто звертається у відповідні інституції), хто зазнав насилля, пацієнт, хвора людина, зубо­жіла людина, клієнт тощо.

Об'єктисоціально-педагогічної діяльності - окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги чи підтримки в процесі їх соціального становлення та розвитку.

Зважаючи на те, що кожна людина в певний період свого життя потребує більш повного задоволення своїх потреб та інтересів, стикається з окремими труднощами та проблемами можна говорити про те, що всі люди є потенційними об'єктами соціально-педагогічної діяльності. Тому не доцільно характеризувати їх лише за однією ознакою. На сьогодні в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи розрізняють об'єкти соціально-педагогічного впливу за кількісними, віковими, статево-рольовими параметрами та змістом проблем, які єнайбільш поширеними в практиці соціально-педагогічної діяльності.

Разом з поняттям " об'єкт" в теорії та практиці соціально-педагогічної діяльності вживається термін " клієнт". Це досить близькі за змістом, але не тотожні поняття. Клієнт - особа, яка звернулася з проханням про допомогу до відповідної соціальної служби чи спеціаліста і користується їх послугами.

Так, наприклад, коли соціальний педагог проводить бесіду про переваги здорового способу життя, учні класу є об'єктами соціально-педагогічної діяльності. Якщо після бесіди хтось з них в конфіденційній обстановці просить соціального педагога допомоги у позбавленні від певного виду хімічної залежності і спеціаліст починає індивідуальну роботу з підлітком, то в цій ситуації учень є клієнтом соціального педагога. Таким чином можна розглядати об'єкти соціально-педагогічної діяльності і як потенційних клієнтів фахівців соціальної сфери.

На думку багатьох вчених, те, що людина опиняється в положенні клієнта, можна пояснити такими найбільш типовими причинами:

- відсутність своєчасної соціальної підтримки;

- інфантилізм чи втрата надії на можливість зміни ситуації;

- обмежений адаптаційний потенціал індивіда;

- недостатній досвід у вирішенні певних питань.

Звичайно, названі групи не є вичерпними і сталими. Їх склад може змінюватись як під впливом соціально-економічних умов, так і під впли­вом змісту соціальної політики в державі, посилення соціально-проф­ілактичної чи соціально-правової роботи з різними групами населення.

Окрім того, якісні і кількісні зміни у названих групах залежать від того, наскільки продуктивно будуть працювати соціальні працівники, щоб якнайбільшу кількість клієнтів залучити до групи самодопомоги, вклю­чити їх у реальну діяльність з метою поліпшення власного життя і більш самостійного вирішення власних проблем чи проблем своєї сім'ї.

Виходячи із специфіки сфери діяльності соціального працівни­ка, можна говорити про багаточисельну групу суб'єктів, які організову­ють, стимулюють, реабілітують, корегують, допомагають різним людям, групам, громадам, серед яких на перше місце слід поставити соціального працівника, а потім уже установи, організації, соціальні інститути. Всі вони повинні вирішувати проблеми, які постають перед об'єктами соціальної роботи, тобто тих, хто надає допомогу.

Суб’єкти соціально-педагогічної діяльності – це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.

Суб'єктів соціальної роботи залежно від їх функцій можна розділити на кілька груп:

Перша група — організація, установи, соціальні інститути суспіль­ства;

Друга група — громадські, доброчинні організації, фонди різного профілю, приватні соціальні служби тощо;

Третя група — люди, котрі виконують функції соціального праців­ника як професіонали чи на громадських засадах;

Четверта група — викладач, а також ті, хто сприяє формуванню знань, умінь і навичок;

П'ята група — ті, хто займається дослідницькою роботою у соц­іальній сфері.

Безперечно, основним суб'єктом соціальної роботи є соціальний пра­цівник. Широкий багатоаспектний діапазон його діяльності говорить про певне базове підгрунття, професійну компетентність, особисті сні якості тощо.

Як засвідчує практика, базовим підгрунттям у його роботі є практико-гуманістична спрямованість діяльності фахівця. Найбільш важливою характеристикою особистості соціального працівника, яка обумовлює ефек­тивність його діяльності, є її гуманістичний потенціал і ціннісна орієнта­ція, яка визначає особистісний смисл професійної діяльності, відображає реальне ставлення особистості до тих об'єктів, заради яких розгортаєть­ся його діяльність. Ефективну соціальному працівникові притаманна ор­ієнтація на людину як на найвищу цінність усвідомлення і прийняття її самоцінності, неповторної індивідуальності і творчої сутності.

Можна говорити, що професійно-ціннісна орієнтація є основою діяль­ності соціального працівника як об'єкта соціальної роботи. Розвиток професійного " Я — об'єкта" формує базові складові особистості: про­фесійну свідомість і самосвідомість, які не лише акумулюють основи професійних вимог і завдань, своїх потреб, можливостей, інтересів, але й сприяють пізнанню професійної ролі, виступаючи в якості внутрішніх мотивів професійної діяльності. У такого професіонала, котрий володіє розвиненою самосвідомістю, підвищується впевненість у собі, задово­лення своєю професією, ефективність роботи, зростає прагнення до самореалізації, до розвитку особистісного потенціалу. Структура особисті­ного потенціалу включає такі компоненти:

а) професійні знання, уміння, навички (кваліфікаційний потенціал);

б) працездатність (психофізіологічний потенціал);

в) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);

г) креативні здібності (творчий потенціал);

д) здатність до співробітництва і взаємодії (комунікативний потенці­ал);

є) цінністно-мотиваційну сферу (моральний потенціал).

Основу особистісного потенціалу становлять професійно обумовлені якості особистості, до яких відносяться: психологічні характеристики, що є частиною здібностей для даного виду діяльності; психоаналітичні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як фахівця — професіонала; психолого-педагогічні якості, спрямовані на створення ефекту особистої привабливості.

Соціальному працівникові мають бути притаманні і такі особистісні якості, як гнучкість, яка проявляється на інтелектуальному, емоційному і поведінковому рівнях; висока міра особистості і соціальної відпові­дальності; адаптованість, яка проявляється як відкритість у спілкуванні, готовність прийняти і розділити норми, цінності і спосіб життя іншої людини; уміння контролювати свою поведінку в різних життєвих ситуа­ціях і ситуаціях спілкування; здатність відстоювати свої переконання, створювати і підтримувати емоційний комфорт у ситуації міжособистіс-ного спілкування.

Така вимогливість до професійно-особистісних якостей соціального працівника як до суб'єкта соціальної роботи пояснюється надзвичайно складною і багатоаспектною структурою об'єкта соціальної роботи.

Проблемні питання, які стосуються об'єктів соціальної роботи вирі­шується суб'єктами, в особі різних соціальних служб та інституцій, які є різними за рівнем відомчої підпорядкованості.

Як зазначає Інститут проблем сім'ї та молоді, об'єктом соціального роботи можуть бути не лише клієнти, які становлять об'єкт соціальної роботи, а й люди, які становлять її суб'єкт, а також інші люди, які можуть виливати на соціальну проблему, заради якої, наприклад, створе­ний той чи інший проект (наприклад, керівники й політики, що прийма­ють рішення). Це означає, що в межах одного соціального проекту мо­жуть існувати кілька рівнозначних або не рівнозначних об'єктів: одна або кілька цільових груп клієнтів, які отримують допомогу; цільові гру­пи соціальних працівників, волонтерів, фахівців, яких потрібно навчити методиці надання допомоги; цільові групи людей, котрих потрібно пере­конати сприяти наданню допомоги доступними їм засобами (відповідни­ми рішеннями, якщо це керівники й політики, формуванням громадської думки, якщо це представники засобів масової інформації тощо).

Таким чином, сутність вибору об'єкта соціальної роботи полягає в тому, щоб обрати саме ту цільову групу (або кілька груп) серед усіх інших груп, існуючих у даному соціальному середовищі, яка найбільше страждає від тієї соціальної проблеми, на розв'язання якої переважно спрямована соціальна робота, та або може найбільше вплинути на харак­теристики цієї проблеми (зміст, структуру, масштабність, характер, соц­іальну значимість тощо).

Природно, технологія соціальної роботи, форми і методи втручання при роботі з цими групами, можуть бути різними.

До основних критеріїв вибору об'єкта конкретного соціального про­екту слід віднести такі:

- відповідність об'єкта ідеології даного проекту. Якщо дія спрямо­вана на попередження епідемії ВІЛ/СНІДу, недоцільно обирати об'єк­том " дітей вулиці" або тих, хто зловживає алкоголем, хоча й серед цих цільових груп клієнтів соціальної роботи можуть бути ВІЛ-інфіковані, які слугують джерелом поширення інфекції. Доцільніше дослідницьким шляхом визначити ту цільову групу чи кілька груп, " внесок" яких у поширення інфекції є найбільшим. Якщо дослідження вказують, що найбільша питома вага в загальній структурі ВІЛ-інфіковаиих належить ін'єкційним наркоманам, то, очевидно, саме ця цільова група має бути обрана об'єктом уваги у попередженні епідемії;

- відповідність об'єкта визначеним цілям проекту, програми. Якщо ціллю проекту визначено запобігання інфікуванню ін'єкційних нарко­манів в межах певної території, недоцільно включати до складу об'єктів ін'єкційних наркоманів іншої території;

- відповідність об'єкта тим чинникам, які найбільше детермінують кризові ситуації клієнтів соціальної роботи. Якщо дослідження вказують на існування суміжних об'єктів, які суттєво впливають на соціальну проблему об'єкта, який є головним стосовно ідеології і цілей конкретної програми, ці об'єкти також мають бути включені в проект. Наприклад, неготовность державних службовців впроваджувати в Україні інститут прийомної сім'ї, зумовила необхідність визначити їх як об'єкт відповід­ної програми, поруч із самими дітьми-сиротами;

- відповідність об'єкта особливостям його внутрішньої структури. Якщо дослідження об'єкта " діти вулиці" вказують на існування кількох цільових груп усередині цього об'єкта, які істотно відрізняються одна від одної, доцільно передбачити відповідну диференціацію, визначаючи об'єкт (об'єкти) конкретної програми соціальної роботи.

Опрацювання критеріїв вибору об'єкта на етапі розробки будь-якої соціальної програми може викликати потребу в розширенні переліку об'єктів в межах цієї програми або виокремленні певних об'єктів для інших, суміжних програми зі схожою ідеологією і цілями. Суміжні про­грами, в залежності від ситуації, можуть бути потрібними одночасно або послідовно, коли одна програма обов'язково має передувати іншому.

Завдання:

1. Дати визначення об'єктусоціально-педагогічної діяльності.

2. Чим відрізняється „клієнт” від „об’єкта” соціально-педагогічної діяльності?

3. З яких причин людина опиняється в положенні клієнта?

3. За якими ознаками класифікують об’єктів соціально-педагогічної діяльності?

4. Навести приклади видів об’єктів соціально-педагогічної діяльності за кожною виокремленою кваліфікаційною ознакою.

5. Дати визначення суб'єктусоціально-педагогічної діяльності.

6. Охарактеризувати основні групи суб'єктів соціальної роботи.

7. Якими особистісними якостями має володіти соціальний працівник як суб'єкт соціальної роботи?

8. Охарактеризувати складові компоненти структури особисті­сного потенціалу соціального педагога.

9. Визначити критерії вибору об'єктів у сфері соціальної ро­боти.