Людина як політична істота

Людина і політика

Життя сучасної цивілізації надає проблемі політичних чинників особ­ливої актуальності та гостроти. Однією з форм цілеспрямованої, творчо-конструктивної, інноваційної та водночас відповідальної людської актив­ності є політична діяльність. Саме вона, у поєднанні з іншими чинниками багатогранного буття людини, покликана розв'язати нагальні суперечності та колізії сьогодення, забезпечити суспільству цивілізоване, гуманне, духовно і морально здорове, збалансоване в економічному, екологічному, соціальному і культурному відношеннях існування на засадах стабільності.

Значення політики в житті людства, зумовлюється цілою сукупністю конкретних обставин. Це й необхідність істотної перебудови всіх суспіль­них структур і механізмів у відповідності з «викликом часу», вимогами циві­лізації «третьої хвилі». Це й усвідомлення зростаючої невідповідності можливостей людського інтелекту, уособленого в сучасній культурі, і потре­би подолання «кризи людини», яка набула широких масштабів навіть у зоні країн з «постіндустріальною» економікою, демократичним устроєм і високорозвинутою соціальною інфраструктурою. Це й складні з усіх поглядів процеси суверенізації «молодих» держав, у тому числі України, численні внутрішньо- і зовнішньополітичні колізії, що їх супроводжують.

Набуття Україною державної правосуб'єктності у повному обсязі, нова для нашої суспільної свідомості та практики ситуація ринкових відносин, плюралізм політичних сил, їх гостра конфронтація, поступовий перехід до демократичного типу соціального устрою, випрацьовування нової пара­дигми відносин держави і громадян, владних структур та інституцій грома­дянського суспільства, сучасний контекст формування міждержавних, міжетнічних та інтеркультурних зв'язків загострюють потребу формування політичної культури громадян, адекватної існуючій ситуації, її завданням.

Серед різноманітних суб'єктів сучасного політичного процесу — дер­жава, партія, народ, етнос, організація, громадсько-політичні рухи тощо — найголовніша дійова особа — людина, індивід. «Політична людина» (homo-politicus) — основний учасник, автор і водночас виконавець соціального дійства на ім'я «політика».

Політичне життя — напрочуд складне соціальне утворення, це справж­ній політичний світ, підкреслює німецький філософ К. Хельд³². Збага­чення тезаурусу новітньої політичної філософії та політичної теорії понят­тям «політичний світ» у філософськи значимому сенсі здійснила Ганна Арендт. «Світовість» як загальна характеристика політики («властивість бути світом особливого роду») — надає універсальної визначеності всім тим подіям та процесам, що відбуваються в обширах цього специфічного прояву людського буття.

Специфіка політичного життя, його нормативні вимоги — складова загальної культури сучасної людини. Тільки на цій основі вона здатна виважено будувати свої стосунки з державою, поєднуючи в собі якості свідомого громадянина, члена соціуму з принципами власної автономії, індивідуальної свободи. Не масова, конформована, слухняно-покірна, а свідомо і відповідально діюча особистість — справжня «політична людина», яка в сукупності з іншими формами своєї самореалізації — економічної, моральної, естетичної, соціаль­ної виступає не як атомарний об'єкт соціуму, а як його суб'єкт, творець обставин суспільного і власного життя.

Проблема політичної людини є однією з складових політичної антро­пології, яка, у свою чергу, становить великий розділ політичної філо­софії — специфічного виду філософського теоретичного знання.

Філософська антропологія — вчення про природу і сутність людини як біосоціальної істоти, — концентрує головну увагу на з'ясуванні специфіки людської поведінки в контексті її системної зумовленості основними інститутами суспільної культури (холістський підхід). Політична антропо­логія, яка базується на принципі врахування системності і багатоаспектності наук, що вивчають людину (людськість), втім, має свою специфічну особливість.

З усього багатоманіття інституціональних чинників людського буття вона акцентовано виділяє як визначальний інститут політики — фактор

_________________

Хельд К. Подлинная экзистенция и политический мир // Вопросы философии. - №4. - 1997. - С. 39.

держави і влади. В цій дилемі «політика-людина» саме остання ланка є домінуючою.«... Проблема співвідношення людини і політики, з погляду антропології політичної, ґрунтується на абсолютному пріоритеті особи як спеціально-політичного суб'єкта»³³. Філософія політики (політична філософія) у її антропологічній функції прагне, як і будь-яка філософська теорія, дослідити найглибші, сутнісні чинники існування політичної людини. В цих дослідженнях політичний філософ неодмінно має визна­чити як світоглядний, так і софійний раціональний аспекти своїх міркувань та узагальнень. Саме цим він відрізняється від політолога, теоретика політики, який переважно обмежує проблемне поле свого дослідження аналізом конкретних явищ політичного життя. У своєму знаменитому есе «Що таке політична філософія?» Лео Штраус виразно визначив відмінність між політичною філософією і політичною наукою, ініціював дискусію щодо правомірності розрізнення філософського і нефілософського політичного знання. Звичайно, таке розрізнення не має абсолютного і тим більше — антиномічного характеру. Політична філософія і політична наука жив­ляться одним і тим самим емпіричним джерелом, рефлексують спільну для них соціально-політичну реальність. Але вивчають її на різних рівнях, інтерпретують та пояснюють у неоднаковий спосіб.

«Результати досліджень на обох цих рівнях адресовані політичній практиці, але філософія, на відміну від науки, не звертається до практики безпосередньо. Вона сама не розв'язує ніяких практичних завдань, у неї свої завдання»³⁴. Неодмінними атрибутами політичної філософії є універ­салізм, субстанціоналізм, деонтологізм, тобто риси, які зумовлюють її абстрактність і певний утопізм (ідеалізація). В той же час політична наука характеризується своєю націленістю на конкретні проблеми і супереч­ності політичного життя, що, зокрема, відбивається у назві такої частини її теорії, як «практична політологія». Відомий сучасний італійський дослідник політики Дж. Сарторі стверджує, що політична філософія взагалі не піддається реалізації в дійсності, адже «філософія не є... думка у функції переведення ідеї у факт». Для цього існує наука, яка спрямовує «переведення теорії у практику», «проектування для втручання». Особливості власне філософського та політологічного підходу до політич­них об'єктів можна проілюструвати на прикладі свободи. Якщо для філософа свобода виступає неодмінною умовою «нормального» політич­ного існування в найзагальнішому та ідеальному сенсі, то для політолога-теоретика або практика-політика ця проблема існує як комплекс кон­кретних свобод — слова, совісті, зібрання тощо, а також як сутність суспільних механізмів їх забезпечення (політичні технології).

___________