Об'єкти оцінки у нематеріальній формі.

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науко­во-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Використання накопиченого капіталу знань веде до суттєвих змін у характері функціонування підприємств та організацій. Значення фі­зичних товарів і обладнання поступово зменшується, тоді як значен­ня послуг і нематеріальних ресурсів неухильно зростає.

За природою свого походження нематеріальні ресурси виника­ють або завдяки новим, унікальним знанням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану). В обох цих випадках недостатність ресурсів (унаслідок унікаль­ності чи наявності в обмеженій кількості) сприяє появі ренти. Використання таких ресурсів або робить їхніх власників єдиним виробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат проти інших виробників. Отже, нематеріальні ресурси багато ва­жать у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинне вдосконалювати можливості пропону­вання, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дієвим інструментом конкуренції у цьому разі може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання певного технічного до­сягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні перева­ги. Зареєстроване зазначення походження товару завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність останнього.

Відтак необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використан­ня його власних так званих нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси - це складова потенціалу під­приємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом від­носно тривалого періоду. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

Нематеріальні ресурси:

1) Об'єкти промислової вар­тості: 1) Винаходи; 2) Промислові зразки; 3) Корисні моделі; 4) Товарні знаки і знаки обслугову­вання;

ІІ) Об'єкти інтелектуальної власності: 1) Програмне забез­печення ЕОМ; 2) Банки та бази даних; 3) Банки та бази знань;

ІІІ) Інші нематеріальні ресурси: 1) Ноу-хау; 2) Раціоналізатор­ські пропозиції; 3) Найменування місця походжен­ня товару; 4) Гудвіл (імідж, репутація).

Поняття " нематеріальні ресурси" [99, с. 147] використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власнос­ті.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні - це юридична категорія, яка застосовується для:

· визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

· позначення належності таких результатів творчої праці відпо­відним суб'єктам творчої діяльності;

· закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і май­нових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

У складі об'єктів інтелектуальної власності виокремлюють:

1) об'єкти промислової власності. Поміж об'єктів промислової власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуаліза­ції учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки обороту і виготовлюваної ними продукції, ро­біт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, за­значення походження товарів);

2) об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними пра­вами;

3) інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності.

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової влас­ності (1883 р.) до об'єктів цієї власності належать:

винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуго­вування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття " інте­лектуальна власність" права, що стосуються: літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, зву­козапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкурен­ції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у ви­робничій, науковій, літературній і художній галузях.

Поняття " промислова власність" розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природ­ного походження.

Серед об'єктів промислової власності центральне місце нале­жить винаходам. Винахід [Закон про охорону на винаходи] - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать [ Закон про охорону на винаходи ]:

· пристрій - машина, механізм, прилад тощо, які характеризу­ються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

· речовина - індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполу­ки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворен­ня, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

· штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин - спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, поряд­ком їхнього виконання в часі.

Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спо­сіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної поста­новки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, на­укові теорії, математичні методи, методи організації та управлін­ня господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, топології інтегральних мі­кросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.

Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні ви­користовуються такі критерії [Закон про авторське право]:

1) новизна винаходу. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не ви­явлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули да­ного винаходу;

2) наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідниць­кий рівень, якщо для фахівця він не випливає сам собою з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають озна­ки, що збігаються з головними ознаками даного винаходу;

3) промислова придатність винаходу. Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазово відтворити) в промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьо­му безпосередня утилітарна корисність винаходу не є обов'язковою умовою (винахід не обов'язково має бути використаний).

Корисна модель [Закон про охорону на винаходи] - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових.

Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирі­шення пристрою (просторова композиція, взаємне розташування елементів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. За законами Украї­ни корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами).

Промисловим зразком називається результат творчої діяльнос­ті людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої ді­яльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призна­чені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промис­ловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

За своєю сутністю промисловий зразок [Закон про авторське право] - це нове худож­ньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як промислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних ре­човин.

Товарними знаками та знаками обслуговування (в українському законодавстві - знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних осіб відріз­няють від однорідних товарів і послуг інших осіб [Закон про авторське право ]. Головне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його ви­робника на ринку. Товарний знак при цьому виконує одночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.

Використання таких знаків дає можливість споживачу швид­ко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємств тощо.

Елементи знака для товарів і послуг можуть бути:

· словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ);

· зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо);

· об'ємними (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації ліній і фі­гур);

· з використанням інших позначень або їхніх комбінацій, вико­наних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Основними ви­могами до знаків для товарів і послуг є:

1) їхня новизна (новизна товарного знака розглядається стосовно сфери його використання, тобто переліку товарів, які він охороняє, і часу його дії, тобто тер­міну чинності даного товарного знака);

2) оригінальність (товарний знак має суттєво відрізнятися від уже зареєстрованих і відомих позначень);

3) охоронопридатність, тобто можливість їхньої офіційної реєстрації.

Правовій охороні підлягають знаки, які не порушують суспіль­них інтересів, принципів гуманності та моралі та на які не поширю­ються обмеження щодо надання правової охорони. В українському законодавстві [ Закон про авторське право ] є достатньо широкий перелік позначень, ко­трі не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг. Зокре­ма, до таких належать позначення, які:

1) зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних, міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та про­бірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки;

2) не мають розрізняльної здатності (неспроможні породити в споживача асоціативні образи, достатні для ідентифікації товару та його виробника), які є загальновживаними, оманливими або та­кими, що можуть завести в оману щодо товару (послуги) або особи, котра його виробляє (надає);

3) є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими, фірмовими найменуваннями, найменуваннями місця походження товару, що належать іншим особам;

4) відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Фірмове найменування - це стале позначення під­приємства (фірми, компанії тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію кон­кретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове наймену­вання вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує ре­путацію і становище підприємства в цілому.

Авторське право не поширюється на [ Закон про авторське право ]:

1) офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, інструкції тощо);

2) державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);

3) твори народної творчості;

4) повідомлення про новини дня, поточні події, що мають ха­рактер звичайної прес-інформації;

5) ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моде­лі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізатор­ські пропозиції;

6) твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму по­дання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Конкрет­но - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття " комп'ютерна програма" охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

Авторське право поширюється на будь-які програми як опри­люднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, неза­лежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. Поняття " комп'ютерна програма " не поширюється на бази даних.

Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, при­строїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому ви­користанню енергії, обладнання, матеріалів.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винахо­ди, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, так би мовити, " місцеву" новизну, є новою щодо техніки і технології, яка викорис­товується на даному підприємстві, незалежно від того, відоме це технічне рішення ще деінде чи ні.

Економічне значення раціоналізаторських пропозицій поля­гає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень ви­робництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале облад­нання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.

Під ноу-хау заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерцій­ного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути прак­тично використані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспромож­ної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові. Комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і роз­голошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-тех­нічної інформації про діяльність підприємства, розголошення ко­трої може призвести до економічних збитків.

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що за­стосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізня­ються від матеріальних певними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Напри­клад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права влас­ності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю при­родою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користу­вання природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмеже­них дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.

Нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включають:

1) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством: патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця

походження товару, фірмове найменування;

2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро­схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3) права на використання створених на підприємстві нетради­ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, ноу-хау, комерційних таємниць тощо);

4) права на користування земельними ділянками та природни­ми ресурсами;

5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре­сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6) організаційні витрати на створення підприємства;

7) права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної влас­ності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер­жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності. Патент забезпечує об'єкт промислової власності:

· виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

· право забороняти третім особам використовувати винахід (ко­рисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

· можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

· право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на викорис­тання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

· право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запа­тентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патенту власника він може через суд примусово стягувати компенсаціюзбитків [Закон про авторське право]. Порушенням ви­ключного права вважається несанкціоноване виготовлення, ви­користання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо­дження товару та фірмового найменування здійснюється на підста­ві їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет. Ноу-хау, раціо­налізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інфор­мації про ноу-хау та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність [Закон про авторське право].

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.