Психокорекція відхилень у поведінці підлітка

Очевидно, що раннє виявлення як фізіологічних особливостей підлітка, так і несприятливих ситуацій виховання могло б сприяти корекції його поведінки насамперед створенням соціальних умов, необхідних для формування повноцінної особистості. Процес корекції поведінки, що відхиляється, ускладнений тим, що вимагає індивідуального підходу батьків та педагогів до дитини. Необхідно знати природу поведінки, що відхиляється, володіти діагностикою, методами корекції. Також для ефективності діяльності необхідно залучати додатковий матеріал по педагогіці, медицині, віковій психології, фізіології, превентивній педагогіці, соціальній педагогіці й психології, юриспруденції.

І тут зростає роль медико-психолого-педагогічної діагностики. Раннє проведення психологічної діагностики дозволяє виявити дефект у розвитку психічної діяльності й вчасно скласти особистісно-орієнтовану на конкретну дитину програму корекції виховання й розвитку.

Якщо поведінка, що відхиляється, пов'язана з аномаліями нервової й психічної діяльності, то дитина повинена бути оглянута психіатром і пролікована всіма необхідними засобами. При цьому обов'язково повинна бути зроблена психологічна й психотерапевтична допомога родині. При проведенні реабілітаційних і лікувально-корекційнних заходів зусилля лікарів, психологів і педагогів поєднуються. Тому виділяють педагогічну, психофармакологічну, психотерапевтичну й психологічну корекцію, спрямовану на розвиток окремих психічних процесів [28].

Педагогічна корекція містить у собі комплекс заходів, спрямованих на виявлення системи цінностей школяра (цінність знання, навчальної діяльності, відносин, самоцінність); формування позитивної мотивації діяльності; дії вчителя, спрямовані в усвідомленні ними життєвої мети, своїх можливостей, інтересів, співвідношенні «ідеального й реального»; допомога у виборі професії.

Ця діяльність буде більш ефективною, якщо вчитель працює в тісному контакті з батьками. Педагогічна освіта батьків по найбільш актуальних проблемах виховання дитини сприяє підвищенню їхньої зацікавленості в дитині; усвідомленню стилю відносин у родині; пред'явленню доцільних вимог до дитини.

Акцентування уваги дозволить їм здійснити превентивні міри, спрямовані на попередження поведінки, що відхиляється, дітей, особливо в підлітковому віці.

З існуючих соціально-психологіч­них методик найширше для психокорекції важковиховуваних дітей і підлітків використовуються індивідуальна раціональна психотерапія й групова недирективна терапія. Допоміжне значення має аутогенне тренування, яке можна використовувати з метою усунення реакцій страху чи нев­певненості в собі або надлишкової напруженості вихованців.

У межах групової терапії підлітків і молоді для аналізу причин дезадаптації зловживання алкоголем або наркотика­ми, непростої життєвої ситуації, що склалася, в ході ор­ганізованих дискусій можуть бути використані такі теми: «Мої стосунки з батьками», «Я і мої друзі», «Моє ставлення до педагогів», «Наркотичні речовини як фактор загрози здоров'ю», «Алкоголь і наркотики», «Кримінальна відповідальність за поширюван­ня наркотиків», «Що буде зі мною через 10 років», «Як діяти в ситуації ризику» і т.д.

Розігрування рольових ситуацій з метою активного моде­лювання майбутньої поведінки також вважається ефектив­ним засобом набування необхідних навичок соціально адап­тивної поведінки. Умови організації рольової гри досить прості. Кількість учасників гри може бути меншою за число учасників групи. Найпростіше організувати гру з двома— трьома учасниками. Інші члени групи залишаються «гляда­чами, що співпереживають». Потім їм пропонується вислов­лювати свої думки про поведінку «акторів». Розігруються такі ситуації, як «Співбесіда з класним керівником», «На прийомі у психолога», «Зустріч із товаришами», «Розмова з молодшим братом». У тих випадках, коли вдається перебо­роти скутість учасників, їм притаманне емоційне блокуван­ня, виявляється несподівано великий обсяг інформації про делінквентів, відкрито проявляються їхні щирі емоційні реакції, плани на майбутнє, ставлення до власної життєвої ситуації. На їхній основі керівникові-психологові доцільно разом з іншими учасниками спробувати скласти прогноз для кожного члена групи й обговорити його разом з іншими учасниками.

Корисним засобом соціально-психологічної підтримки осіб з ознаками соціальної дезадаптації є тренінг із вирішен­ня проблем, зорієнтований на передавання молодій людині загальних навичок, які допоможуть їй вирішувати життєві проблеми, що стають на заваді рішенню особистості зміни­ти своє життя.

Тренінг може допомогти людині в:

• усвідомити проблему;

• знайти достатню кількість потенційних варіантів вирі­шення проблеми;

• вибрати найвдаліший до проблеми підхід і розробити відповідний план;

• одержати можливість оцінити ефективність обраного підходу.

В ході тренінгових занять важливо обговорювати те, як ко­жен учасник буде вирішувати складні ситуації, що виника­ють у реальному житті. Складні ситуації можуть стосуватися вживання алкоголю й наркотиків або бути дуже неспе­цифічними (наприклад, конфлікт у школі, в сім'ї). Вони можуть виникати в результаті думок або пережи­вань підлітка з девіантним типом акцентуацій (наприклад, депресивних думок чи потягу до наркотиків) чи взаємостосунків з іншими. Якщо людина не вміє ефективно вести себе в таких ситуаціях, то це створює проблему. Люди часто намагаються ігнорувати проб­леми або ж відповідати на них найлегшим, імпульсивним шляхом. Але відомо, що тиск невирішеної або погано вирішеної проблеми може стати спусковим механізмом ре­цидиву проявів відхилень соціальної поведінки.

Важливого значення у доланні й запобіганні кризовим ситуаціям, пов'язаним із соціальною дезадаптацією, набуває формування у молодої людини спеціальних навичок про­тистояння соціальному тискові. Тренінг навичок відмови від алкоголю, паління й наркотиків — вдалий спосіб набуття та­ких умінь. Корисним він буде як для занадто сором'язливих, так і для імпульсивних, реактивних осіб.

Мета тренінгу — навчити учасників відхиляти пропозиції про вживання алкоголю й наркотиків упевненим тоном. Молодь повинна розуміти, що кожен у свій час може потра­пити в ситуацію, коли йому запропонують алкоголь або нар­котики. Важливо знати, що головне в цій ситуації — упевне­но сказати «ні, дякую», і що існує значна кількість методів, які допомагають сказати «ні». Ці методи включають у себе мову тіла, тон відмови й, звичайно, тверду відмову від зап­ропонованих наркотиків. Важливо також наголосити, що людина не повинна при відмові почувати себе винною. Відчуття невпевненості, вини чи тривоги з приводу відмови вживати алкоголь або наркотики змушує людей почувати се­бе ніяково. Зафіксувавши це, " друг", дилер або інший влас­ник наркотику знов і знов повторює свою пропозицію. Од­ним із найважливіших моментів «твердої» відмови на рівні " мови тіла" є прямий погляд в очі тому, хто робить пропо­зицію. Впевненіша атмосфера створюється, якщо підліток стоїть чи сидить випроставшись. Невпевнений тон відмови також дає можливість іншим людям піддати її сумніву. Тому необхідно говорити твердим тоном, який не допускає сумні­ву. Важливо також знати, що говорити. При цьому рекомендується:

• сказати «ні»;

• запропонувати альтернативу (інше заняття);

• попросити співрозмовника припинити свої пропозиції;

• змінити тему розмови;

• уникати вибачень і незрозумілих відповідей.

Після пояснення цих принципів учасникам тренінгу надається можливість описати ряд знайомих їм ситуацій, в яких у них були проблеми з відмовою від алкоголю або нар­котиків. А далі моделюються ситуації соціального тиску, в яких підлітки " програють" заново свої ролі, використовую­чи наведені психологічно грамотні засоби протистояння тискові. Роль " провокатора", як правило, виконує тренер групи.