Психосоціальні особливості розвитку в підлітковому віці

На науково-практичній конференції «Соціальна дезадаптація: порушення поведінки в дітей і підлітків» стало питання про широкий соціальний аспект допомоги дітям «групи ризику». Відзначалося, що хвиля дитячої бездоглядності наближається до рівня 20-х років; неповнолітні бродяжать, приймають алкоголь, вживають наркотики, грабують й вбивають. Підкреслювалася необхідність профілактики кожного негативного явища й медико-психолого-педагогічної реабілітації неповнолітніх. Саме в профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх особливого значення набувають специфічні психологічні знання, на основі яких досліджується природа поводження, що відхиляється, підлітків, а також розробляються практичні заходи щодо попередження асоціальних проявів. Психологи й педагоги США, вважають вік 12 років розмежувальною лінією між дитинством й підлітковим віком, вказують, що з 13 років починається знаменитий вік тинейджерів. Вітчизняні вчені початок підліткового віку також відносили до 12-ти років, сучасні джерела – до десяти. Таким чином, у цей час відзначається тенденція до його «омолодження». Г. А. Цукерман пише, що «межа, що розділяє молодший шкільний і підлітковий вік, повинна бути розмитою, що не укладається в точну цифру» [84] Т. В. Драгунова підкреслює, що «межі підліткового віку приблизно збігаються з навчанням дітей в 5 – 8 класах сучасної школи». Отже, підлітковий вік охоплює період від 10 - 11 до 14 - 15 років.

Як вітчизняні, так і закордонні дослідники вважають підлітковий вік періодом протиріч, домагань на дорослість і визнання, поглиблення самоаналізу, розвитку самосвідомості, становлення «Я-концепції», прагнення до соціального й особистісного самовизначення. Л. И. Божович підкреслює, що прагнення до нового, дорослого положення, вихід за межі дозволеного дають підліткові можливість подальшого розвитку. Підлітковий протест, негативізм, перекручені форми самоствердження можуть виникнути, якщо дорослі при цьому продовжують ставитися до підлітка як до дитини [16].

Багато дослідників прийшли до висновку, що підлітковий вік є тим періодом, коли вже чітко виступає потреба в самовихованні й ведеться активна робота над собою. Це вік становлення самостійності, формування почуття власного достоїнства, що виражає потребу в самовизначенні й самоствердженні підлітка в середовищі дорослих. Між домаганнями й реальними можливостями є ще значні розбіжності, і навіть протиріччя. Підліток, з одного боку, не може відмовитися від своїх домагань й, з іншого боку, не може бачити своїх слабостей й обмеженості, які нерідко маскує зовнішньою незалежністю й розв'язністю в поведінці.

Скільки б протиріч підліткового віку не виділяли вчені, усе сходяться в тім, що це вік соціалізації (вростання в світ людської культури й суспільних цінностей) і індивідуалізації, тобто відкриття й ствердження свого унікального й неповторного «Я».

Розгляд проблеми поведінки, що відхиляється, підлітка через призму концепції психічного розвитку дитини, розробленої Д.Б. Элькониным, дозволяє виявити три ключові ситуації, що характеризуються якісним відставанням індивіда в освоєнні соціального досвіду дій і відносин: або зациклення «на грі заради гри», «навчанню заради навчання», або істотний дисбаланс у співвідношенні інтимно-особистісного спілкування й учбово-професійної діяльності в рамках багатопланової діяльності, реалізація якої в соціально схвалюваних формах відповідає очікуванням соціуму, пропонованим вартий на порозі зрілості індивідові [90]. М. Ю. Кондратьєв вважає «скривленням» діяльністної лінії онтогенезу недостатню навченість підлітка, його психічну непідготовленість до відповідних вікових норм, звичному для даного соціуму способу взаємодії з навколишньою дійсністю. Однак це один з аспектів поведінки, що відхиляється, розуміння механізмів якого може бути здійснене з позицій психологічної концепції розвитку особистості.

Так, А. В. Петровський у концепції персоналізації особистості розглядає потребу індивіда бути «ідеально представленої» у свідомості значимих інших людей особистістю, причому тими своїми особливостями, які він сам цінує в собі. Однак потреба бути особистістю (прагнення підкреслити свою індивідуальність, неповторність) може бути задоволена лише при наявності здатності бути особистістю. Розрив між цією потребою й здатністю може привести до серйозних порушень процесу особистісного розвитку, якісно скривити лінію особистісного росту. У підлітковому віці поряд з адаптацією здійснюється активна індивідуалізація й інтеграція підлітка в групу однолітків [64, 65].

Індивідуалізація підлітка може проявлятися у формі самоствердження, що має позитивний вплив на процес і результати суспільної й навчальної діяльності, якщо його мотивом є прагнення до лідерства й престижності. У той же час, відповідно до думки Д. И. Фельдштейна, самоствердження підлітків може мати й соціально-полярні підстави – від подвигу до правопорушення.

Кондратьев М. Ю. виділяє провідний мотив підлітка: «Чим би не виділитися, аби тільки виділитися», «запам'ятатися в інший світі», що може провокувати поведінку, що відхиляється [7]. Филонов Л. Б. вважає джерелом девіантної поведінки підлітка «пошук меж припустимого». Це може впливати на самосвідомість, породжувати честолюбство, неадекватність самооцінки, провокуючи конфлікти у відносинах з навколишніми. Овчинский В. С. звернув увагу на те, що неповнолітні правопорушники характеризуються перекрученої, сильно й передчасно розвитою потребою у волі й самостійності. Таким чином, прагнення до новизни, оригінальності поведінки, лідерству й престижності, бажання боротися, досягати є типовими рисами підлітка.

Варто помітити, що прагнення підлітка до надзвичайних ситуацій, пригодам, завоюванню визнання, випробуванню границь дозволеного, розглянуті дорослими як відхиленою поведінкою, з погляду самого підлітка можуть вважатися «нормальними ситуаціями», відбиваючи пошукову активність підлітка й прагнення до розширення границь індивідуального досвіду. Таким чином, порушення поведінки можуть бути наслідком вираженого протікання підліткової кризи - кризи ідентичності.

А. Е. Личко підкреслює важливість для підлітка складної «системи відносин» з однолітками, спілкування з однолітками виділяється як провідна діяльність цього періоду; потреба підлітків у спілкуванні, в аффіляції, вивчені міжособистісної взаємодії стає основним фактором у їхньому психологічному розвитку. Багато дій, властиві підліткові в ситуації спілкування, варто оцінити як пошукові, спрямовані на задоволення потреби в одержанні нової інформації, нових переживань, розширенні свого досвіду [39].

Дослідники відзначають, що на відхилення в поведінці підлітка впливають наступні особливості взаємин: положення в класі, відкидання з боку вчителів, ярлик девіанта в школі. Можливо, що відчуження підлітків від школи відбувається внаслідок нетактовності, дратівливості стосовно підлітка з боку педагогів, байдужості вчителів, у яких відсутні елементарні знання про причини й форми прояву педагогічної занедбаності. М.Ю.Кондратьев підкреслює, що низький статус школяра в класі, неможливість індивідуалізуватися, а потім інтегруватися в класі, незадоволена потреба самоствердитися в рамках школи ведуть до того, що підліток починає активний пошук інших співтовариств, де він міг би компенсувати особистісні невдачі.

Підліток, прагнучи знайти повагу й визнання своєї незалежності, тяжіє до участі в спортивних, музичних, інших академічних або неформальних групах. Відзначається, у сучасних підлітків з неформальних груп прагнення до ризику. Фрустрація цієї групи потреб переживається як «порожнеча», «нудьга», «туга». Причому, неформальна субкультура не є щось особливе. Вона усмоктує в себе багато характеристик традиційної підліткової «вуличної» субкультури, будучи й групою соціальної ініціативи, і клубом по інтересах, фан-клубом, карнавально-демонстративним рухом хіппі й панків, і підлітковою бандою.

У підлітка, включеного в діяльність вуличних груп, які складаються стихійно, як правило, на ґрунті нездорових інтересів, часто являють собою мікросередовище, що негативно впливає на підлітка, формуються соціально-негативні інтереси, прагнення до дорослих форм поведінки ранній сексуальний досвід, групове вживання наркотиків, алкоголізація. Членство в підліткових групах, «кодекс честі» яким спирається на домінування групових норм над загальнолюдськими, стає запорукою девіантної поведінки підлітка. Механізм його такий: форми дозлочинної поведінки закріплюються в поведінкові стереотипи, формується асоціальний стиль поведінки, що може перерости в стійкий антисоціальний. Приналежність до девіантної групи дає підліткові нові способи самоствердження, дозволяє максимізувати своє «Я» уже не за рахунок соціально-позитивних, у яких він виявився банкрутом, а за рахунок соціально-негативних рис і дій [88].

Негативні наслідки для особистісного становлення підлітка спостерігаються в рамках замкнутого кола спілкування, закритого виховної установи, тому що звуження соціального поля активності суперечить як загальособистісним, так і специфічно віковим потребам підлітка.

Учені одностайно відзначають величезний вплив на формування поведінки, що відхиляється, дітей і підлітків родини й сімейних відносин. Бездоглядність, потурання з боку батьків, ослаблення соціального контролю є зовнішніми умовами, що допускають можливість безконтрольної поведінки, що переходить у внутрішню нездатність особистості до самообмеження.

Сучасні дослідження показують складність відносин підлітка до дорослого. Так, відчуження між підлітком і батьками, що виражається у сварках, дефіциті спілкування, віддаленні підлітка від родини, несхваленні батьками його друзів, є чинником ризику виникнення психічних порушень і поведінкових відхилень.

Отже, до девіантної поведінки належить відхилена соціумом особистість; слабкі зв'язки «родина-дитина», «школа-дитина» сприяють орієнтації молоді на групи однолітків, які є переважно джерелом девіантних норм.

Причинами відхилень у поведінці підлітків є й реалії дійсного періоду в житті суспільства. Підлітки гостро переживають соціальне розшарування, неможливість для багатьох одержати бажане утворення, жити в достатку, в останні роки в неповнолітніх протягом напівроку або роки змінюються ціннісні орієнтації. (В 70-80-і роки для цього було потрібно не менш трьох років). Відкидання базових соціальних цінностей є першопричиною девіантної поведінки. Морально-психологічні «зрушення» виражається в підлітків в асоціальній поведінці й супроводжуються правопорушеннями, втечами, захворюваннями по наркологічній ознаці, серйозними нервово-психічними розладами. Д. И. Фельдштейн відзначає, що в сучасного підлітка бажання відповідати очікуванням колективу й суспільства слабшає, а бажання ухилитися від них, навпроти, росте; відсутні умови для реального виходу підлітків на серйозні справи суспільства, що позбавляє їхньої можливості зайняти активну соціальну позицію, освоїти відносини дорослого суспільства. Це протиріччя приводить до штучної затримки особистісного розвитку сучасних підлітків, гострому внутрішньому конфлікту.

Оскільки підліток, схильний до девіантної поведінки, зайво допитливий, украй нестабільний, прагне до ризику й існування в невизначеності, найбільший інтерес для нього представляють ситуації, пов'язані з напругою - конфлікти, ситуації ризику.

Важко з'ясовні поведінкові реакції підлітків можуть бути наслідком загостреної акцентуацій характеру. Якщо раніше акцентуації вважалися аномалією особистості, то тепер вони входять у критерій норми, оскільки характерні 90% підлітків. [21] И все-таки вони сприяють певним порушенням у сфері спілкування. Так, при гіпертимній акцентуації характеру - найпоширенішої серед підлітків - виражена реакція емансипації й високий рівень конформності, прояв у системі відносин чорт мужності створюють ґрунт для виникнення соціальної дезадаптації, ризику алкоголізації й наркотизації підлітка. Акцентуація нестійкого типу пов'язана з мінливістю настрою, учинків і дій без видимих причин, з небажанням трудитися, ледарством, слабовіллям, боягузтвом, поверховістю контактів. Екзальтованому типу властива висока вразливість, сильна прихильність до друзів, глибоке переживання чужих проблем. Тривожний тип схильний до страху, надмірній підпорядкованості, зухвалому викиду негативних емоцій. Отже, при наявності якої-небудь акцентуації характеру особистість відрізняється деякими індивідуальними гіпертрофованими якостями, що порушують соціальні контакти або сприяючий розвиток відносин. К.Леонгард відзначав, що до 50% населення мають акцентовані риси характеру; Н.Смишек вважає, що підліткові можуть бути властиві одночасно кілька акцентуацій характеру, які до кінця підліткового віку повинні згладжуватися. Тобто, схильність до девіацій обумовлена поряд із впливом соціальних факторів властивостями самої особистості.

Такий постулат відзначається й у рамках базової теореми первинної соціалізації, основні положення якої полягають у тому, що як нормальне, так і поведінка, що відхиляється, індивіда є наслідком навчання соціальній поведінці, продуктом взаємодії соціальних, культурних і психологічних характеристик.

Особистостям молодшого підлітка присвячені роботи М. Джонсона, У. Дамона, Д. Харда, Л. Кольберга й ін. Вони відзначають у молодшого підлітка новий рівень язикового спілкування: значні області особистого досвіду можуть стати предметом комунікації, емоційно-розумовою подією, розділеною з іншою людиною. Так, у судженнях про себе й інших з'являються узагальнені психологічні категорії, психологічні концепції характеру й темпераменту, соціологічні концепції групових взаємодій і лідерства. Виникає новий рівень подань про справедливість при прийнятті спільних рішень, розподілі цінностей, коли в розрахунок беруться думки й інтереси всіх учасників; з'являється погляд на ситуацію з позиції зовнішнього спостерігача. У моральних судженнях починає складатися орієнтація на «золоте правило», але поки без обліку можливих наслідків власних дій.

На думку Д. Эльконіна, молодші підлітки живуть у світі самопоглотання, тому що цьому віку властивий новий виток егоцентризму. Оскільки вони існує одночасно у світі дорослих і світі дітей (культурна маргінальність), «життя цих дітей внутрішньо надзвичайно напружене: вони почувають себе об'єктами постійної, пильної уваги й оцінювання, живуть як би на сцені, діють перед уявлюваною аудиторією, чиї можливі реакції постійно намагаються вгадати». Молодшому підліткові властива виражена емоційна нестійкість, конфліктність й агресивність, сором'язливість і максималізм, схильність до ризику, самовипробування. Самооцінка їх нестійка, що відбиває різкі якісні зміни в структурі особистості в цей критичний період і дозволяє здійснити перехід на новий, «дорослий» рівень особистісного розвитку. При цьому «ядерна» частина, що представляє в структурі особистості біопсихічну основу, менш підвладна змінам, а динамічна структура периферичної частини, що фіксує основні прояви особистості, що має соціальну природу, більше піддана змінам. У структурно-динамічній системі особистості взаємозв'язок самооцінних компонентів, емоційної сфери й особистісної поведінки в період 9 -13 років відбивається у фазах синкретизму, диференціації й інтеграції особистісних характеристик. Особистість як динамічна організація все-таки має у своїй структурі основні стабільні аспекти, які поєднують й організують різні елементи особистості, її поведінки. [90].

Оскільки в 37% молодших підлітків відзначається парціальна присутність психічної ригідності в структурі особистості, це веде до різкого обмеження варіантів поведінки, поведінковим зривам, труднощам усвідомлення власних психологічних проблем, актуального стану мотивів і потреб.

У походженні поведінки, що відхиляється, молодших підлітків вплив групи однолітків іноді більше, ніж вплив особливостей особистості. Однак дослідники відзначають, що певні якості в структурі особистості підлітка привертають до девіацій, а певні ситуації розвитку (фрустраційні ситуації) і особливий збіг обставин сприяють їхньому прояву. Не випадково Х. Ремшмидт, вважаючи регулятором поведінки людини його особистісні якості, відзначає, що поведінка, що відхиляється, підлітків часто сполучена з певним оточенням і типом ситуацій.

Г. В. Уварова, розглядаючи особистісні особливості кримінальних підлітків, як хлопчиків, так і дівчинок, відзначає в них негативне відношення до школи й однокласників, з якими вони якщо й спілкуються, то більше негативно, чим добре; ненависть до відмінників; негативну установку до інших людей, честі й достоїнству. Для підлітків з асоціальною й антисоціальною поведінкою характерне відчуження від загальноприйнятих правил соціального кола; відторгнення від позитивних соціальних цінностей. Їм не важко вдарити незнайомої людини, а «ворога» або «чужинця» можуть ударити до 80% правопорушників, причому як юнака, так і дівчини; для досягнення власної мети більше половини готові нанести іншому майновий ущерб.

Оскільки в неповнолітніх самооцінка ще не визначилася, ціннісні орієнтації не склалися в систему, все-таки можна говорити про їхню специфіку в підлітків-правопорушників. По-перше, вони оцінюють себе значно нижче законослухняних по самооцінних категоріях зовнішньої привабливості, розуму, успішності в навчанні, доброти й чесності. По-друге, свої невдачі вони приписують чомусь зовнішньому - везе менше, на їхню частку випало більше нещастя, ніде себе показати, роблять на інших несприятливе враження й ін. По-третє, у них зростає значимість об'єктів, що задовольняють потребу престижу. На тлі переваги в делінквентів споживчих тенденцій ціннісні орієнтації мають прямий зв'язок зі структурою їхнього дозвілля: придбання спиртного, відвідування барів і дискотек, перегляд кінофільмів і телепередач, відсутність інтересу до читання книг [75].

Група грузинських дослідників установила, що в неповнолітніх правопорушників потреба соціального престижу губить свою спрямованість, переростаючи в нижчу форму самоствердження, коли індивід задовольняється тим, що стає об'єктом уваги інших людей. Підлітку-делінквенту властива гіпертрофована потреба у волі, незалежності: йому вже в 12-13 років нестерпна ситуація, коли він повинен одержувати дозвіл від інших на кожен свій учинок.

Особливості деформації ряду істотних для розвитку особистості в підлітковому віці психологічних характеристик, обумовленість поведінки, що відхиляється, характерологічними особливостями особистості, дисгармонічністю розвитку характеру розглядалися також у роботах Александрова А. А.; Заїки Е. В., Крейдун Н. П., Ячиной А. С., Личко А. Е.; Реана А. А. Зафіксовані наступні параметри розвитку особистості підлітків з поведінкою, що відхиляється: відношення до майбутнього є вкрай невизначеним, впритул до відсутності змістовної орієнтації; майбутнє виступає як пряме відбиття примітивних бажань сьогодення; загальнолюдські цінності найчастіше відкидаються; відсутній інтерес до навчання й пізнання. Підлітки–делінквенти фактично ігноруються однолітками, випадають із кола нормального підліткового спілкування. Більшість цих підлітків живуть у родинах з несприятливим психологічним кліматом. Мають сполучення не менш трьох грубих криміногенних якостей, акцентуації характеру, найбільш часті з яких–эпілептоїдна, нестійка, гіпертимная. За даними Реана А. А., у всіх випадках є не один, а два-три піка дисгармонічності в профілі характеру підлітка. Переважна більшість підлітків з поведінкою, що відхиляється, - хлопчики, серед яких в 50% виражена схильність до алкоголізації; соціальні відносини цих підлітків мають високу конфліктність [74].

Е. В. Заїка, Н. П. Крейдун, А. С. Ячина виділяють особистісні особливості делінквентних підлітків, що свідчать про деформації їхнього характеру криміногенний комплекс особистості неповнолітнього правопорушника: наявність конфліктів з навколишніми, неприязне відношення до позиції дорослого; занижена в 56% підлітків потреба в спілкуванні, що виступає засобом самоствердження й компенсації незадоволеності своїм положенням; прийняття підлітків, що складаються на обліку в ИДН, і їхніх групових норм (від 77 до 99% випадків). Ігнорування девіантів однолітками з нормативною поведінкою говорить про їхнє випадання з кола нормального подліткового спілкування.

Отже варто помітити, що поведінка, що відхиляється, у формі аморальної, неестетичної поведінки практично не має гендерних розходжень. Ю.М.Антонян, Л.В.Перцова, Л.С.Саблина відзначають, що причини делінквентної поведінки дівчаток укладені в родині, що не контролює їхню сексуальну активність, не формує в них стиль життя, манери триматися, властивих традиційно жінці рис пасивності, дбайливості, чутливості. У гендерному аспекті підліткова делінквентність у статистику представлена вкрай рідко й тільки в загальному виді. Однак відзначається, що зусилля соціальних установ повинні бути спрямовані на відтворення такої ідеології родини, яка б виконувала функції контролю й справлялася із завданнями соціалізації

За рахунок індивідуально-психологічних особливостей як акцентуації характеру, неадекватна самооцінка, порушення эмоційно-вольової й эмоційно-комунікативної сфери, можуть виникнути стійкі форми психосоціальної дезадаптації. Підлітки з акцентуаціями характеру становлять групу підвищеного ризику розвитку розладів психічного здоров'я у зв'язку з їхньою вразливістю до певних пагубних впливів середовища або психічних травм. Будучи крайніми варіантами норми акцентуації характеру, виступають як фактор, що підвищує ризик розвитку психогенних нервово-психічних розладів або розладів поведінки.

Результатом несприятливої соціалізації таких підлітків може стати поведінка, що відхиляється. У більшості випадків дитина виховується в дусі дотримання норм і правил поведінки. Однак, коли має місце поведінка, що відхиляється, дитина, як показує практика, перебуває в несприятливій життєвій ситуації, і формування його особистості складається суперечливо. Статистика свідчить, що кожен третій підліток - правопорушник ріс без батька, а в тих випадках, коли були обоє батька, у кожного четвертого батько страждав алкоголізмом.

Часто підлітки не задоволені взаєминами з батьками. У сучасному суспільстві в наявності нерозв'язаність проблеми «батьків і дітей», що проявляється в нестабільності положення підлітка в родині, відсутності сприятливого мікроклімату, що перешкоджає виникненню поведінки, що відхиляється, у найрізноманітніших формах.

Поведінка батьків впливає на поведінку дитини, простежуються стійкі закономірності: батьки є для дитини значимими людьми, тип їхньої поведінки є моделлю для наслідування (навіть якщо дитина в душі засуджує батька, його манеру поведінки, він наслідує його) [89].