Структура й типи девіантної поведінки

Деякі вітчизняні й зарубіжні вчені вважають за доцільне підрозділяти девіантну поведінку на злочинну (кримінальну), делінквентну (дозлочинну) і аморальну. Дані типи девіантної поведінки виділені з врахуванням особливостей взаємодії індивіда з реальністю, механізмам виникнення поведінкових аномалій.[1]

Кримінальною називають особистість, що здійснила злочин. Убивства, зґвалтування, нелюдські вчинки в усім світі вважаються девіацією, незважаючи на те, що під час війни вбивства виправдані.

Під делінквентністю традиційно розуміється протиправна дія, що не несе за собою кримінальну відповідальність. У німецькій мові поняття «делінквентність» включає всі випадки порушення норм, передбачені кримінальним кодексом, тобто всі юридично карні діяння. Вітчизняні вчені особистість неповнолітнього, що здійснила злочин, називають делінквентною. [65].

Оскільки відзначені якості є аморальними (суперечним нормам етики й загальнолюдських цінностей), спостерігається певні труднощі в аморальних вчинках. За багатьма характеристиками кримінальна й делінквентна поведінка подібні. Різниця між розглянутими поняттями полягає в тім, що злочинна й делінквентна поведінка носять антисоціальний характер.

У рамках розглянутих видів виділяють наступні форми поведінки, що відхиляється: асоціальну (аморальний, деструктивний, політичний злочин), делінквентну (кримінальну) і паранормальну. Однак залишається незрозумілим, чому ж делінквентна поведінка виділена в окремий тип і чи не є вона видом асоціального.

У цей час велика увага приділяється виявленню й опису відхилень у поведінці, пов'язаній з патохарактерологічними особливостями особистості. Менш вивченим залишається поведінка, характерна для останньої з виділених форм.

Підлітковому віку також властиві різні типи порушеного поведінки. Необхідно виділити делінквентні дії, розповсюджені серед неповнолітніх - наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, викрадення автотранспорту, втечі, домашні крадіжки, хуліганство, підлітковий вандалізм, агресивне й аутоагресивна поведінка, надцінні захоплення, а також типово підліткові девіації, що зустрічаються тільки при психопатологічному типі - дисморфоманія, дромоманія, піроманія, гебоідна поведінка[79].

Слід зазначити підлітка – «ботана» - свого роду «фаната навчання», зацикленість якого на навчальній діяльності виявляється перешкодою на шляху налагодження повноцінного інтимно-особистісного спілкування з однолітками. З іншого боку, така моноканальна активність підлітка не може бути оцінена як свого роду поведінка, що відхиляється, тому що носить просоціальну спрямованість.

В.М.Синайко, А.М.Кожина, И.В.Романова, Л.М.Гайчук відзначають, що девіації в підлітків з антидисциплінарною, антигромадською, аутоагресивною поведінкою мають схильність до генералізації й можуть захоплювати всі інші соціальні функціонування - родину, школу, групу однолітків.

Розглянувши різновиди відхилень у поведінці, можна констатувати, що єдиної точки зору дослідників на класифікацію й типологію девіантної поведінки не спостерігається. Багато вчених у своїх роботах особливу увагу приділяють окремим видам поведінки, що відхиляється, віддають перевагу певному віку, що відбиває сферу їхніх наукових інтересів.

Так, латентні правопорушення (безквитковий проїзд, порушення правил вуличного руху, дрібні крадіжки, скупка краденого) можуть залишитися без уваги. Однак різкі зміни в поведінці, коли потреби особистості не відповідають пропозиції; зниження ціннісного відношення до себе, своєму імені й тілу; негативне відношення до інститутів соціального контролю; нетерпимість до педагогічних впливів; ригоризм у відношенні до наркоманії, проституції, бродяжництву, жебрацтву, пов'язаний з особливим досвідом; правопорушення є найбільш важливими ознаками девіантної поведінки. Л.Б. Філонов підкреслює, що неприпустимо навішувати ярлик девіантності на якийсь вид поведінки при всіх обставина.

Отже, девіантною вважають поведінку, що відхиляється від норм моралі, прийнятих у певнім суспільстві на даному рівні соціального й культурного розвитку, і манливу за собою санкцію: ізоляцію, покарання, лікування, осуд й інші форми осудження порушника. Проявляється вона у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді відхилення від морального й эстетичного контролю над власною поведінкою.

Яким би важливим не був аналіз міжнародних тенденцій, кожна країна вирішує проблему поведінки, що відхиляється, стосовно до своїх умов, але з обліком її інтернаціональності.