Стихійне лихо

Головний вхід у парк після селевого потоку 1980 року.

Зима 1979 — 1980 років була безсніжною та морозною. Товщина льоду сягала більше 0, 7 м, а ґрунт промерз на глибину до 1, 5 метрів. Потім в березні 1980 року пройшли великі снігопади, а низька температура повітря трималася майже до половини місяця. Після різкого потепління, в другій половині березня, сніг почав танути. За підрахунками фахівців, приплив води в ставки парку був таким великим, що коли б навіть за два тижні до стихійного лиха, що трапилося, були повністю відкриті всі водопропускні споруди на ставках, то і тоді вони були б не в змозі пропустити величезну кількість талих вод, що надходили у водоймища парку. Повінь розмила земляну греблю по вулиці Інтернаціональній, і вся маса води з Красноставського водоймища площею більше 17 га у вигляді селевого потоку пронеслась по поверхні льоду Верхнього ставу і пішла вниз ущелиною по течії річки Кам'янки, де розташовані головні об'єкти парку. Тоді ж під час повені були повалені гранітні пілони з вазами біля Головного входу. Була дещо зсунута і розвернута по осі на гранітному цоколі права башта, а також повалена з правого боку майже вся металева огорожа на гранітному підмурку.

Хоча рослинність парку під час повені зазнала значних втрат (деякі вікові дерева, які прикрашали центральну частину парку, загинули, а інші зазнали значних пошкоджень), видовий склад насаджень практично зберігся. При цьому загинули і самосівні, нецінні для паркових пейзажів дерева та кущі. Повінь пошкодила асфальтове покриття Головної алеї, знищила до основи дорожно-алейну систему парку в його найнижчій частині від гроту Фетіди до Головного входу з вул. Садової, були знесені і зруйновані всі металеві та дерев'яні мости, шлюзи, окремі скульптури та малі архітектурні форми. Наслідки повені були ліквідовані за короткий час.

Собор святої Софії

Собор святої Софії - Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центріКиєва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часівКиївської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церкваі Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Реконструкція первісного вигляду Софійського Собору

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54, 6 м, довжина — 41, 7 м, висота до зеніту центральної бані — 28, 6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

У 1051 р. на Київський престол в Соборі висвячений митрополит Іларіон.

У 1054 р. в Соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий.

У 1055—1062 рр. Собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич.

У 1093 р. в Соборі похований князь Всеволод І.

У 1113 р. в Соборі відбулася коронація Великого князя Київського Володимира ІІ Мономаха

У 1125 р. в Соборі відбувся похорон Володимира ІІ Мономаха

У 1154 в Соборі відбувся похорон князя Вячеслава.

У 1169 Київ захопив та зруйнував володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого та половецької князівни, який пограбував Софію, вкравши всі цінні золоті речі та релігійні реліквії, в тому числі безцінну ікону Пресвятої Богородиці

У 1240 році Київ захопив хан Батий та зруйнував і пограбував більшість культурних пам'яток. Софіївський собор встояв, але був поруйнований та пограбований.

У 1375 р. собор ремонтував митрополит Кіпріян.

У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей, у 1482 році — Менглі-Гірей.

У 1497—1577 рр Собор лишається без догляду.

У 1577 р. Богуш-Гулькевич Глібовський на свій кошт ремонтував собор.

Нове відродження Софії Київської пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою У 1633—1647 рр. митрополит проводить кап. ремонт собору та оздоблює його. Навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки — від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.

Найстарішою спорудою Києва вчені називають саме собор Св Софії.У 2009 році ЮНЕСКО внесла 1000-річчя заснування Софії Київської до Календаря пам'ятних дат на 2011 рік. Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Богоматір Оранта (мозаїчний з використаннямсмальти образ з собору Київської Софії)Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти- розміщеної в центральному апсиді — фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка має 6 метрів в вишину. Унікальність зображення полягає в тому, що воно виконане на внутрішній поверхні куполу Собору, і з різних точок Оранта виглядає зображеною у різних позах — стоячи, схилившись у молитві чи на колінах.

Мозаїка в центральному куполі — Христос. Усі мозаїки собору виконані на сяючому золотому фоні. Їм притаманні багатство барв, яскравість і насиченість тонів. При всій кольоровій різноманітності мозаїк переважними тонами є синій і сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Кожний колір має багато відтінків: синій-21, зелений-34, червоно-рожевий-19, золотий-25 та ін. Це свідчить про високий розвиток у Стародавній Русі скловарної справи і техніки виготовлення смальти. Всього палітра мозаїк собору налічує 177 відтінків кольорів. Наразі сучасні майстри, використовуючи методи 11 сторіччя, не в змозі виготовити таку різноманітність кольорів мозаїки.

Херсонес Таврійський

Херсонес Таврійський був заснований 422—421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Херсонес розташований в південно-західній частині Криму, біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастололя. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е.

Уже через століття після заснування територія Херсонесу охоплювала весь півострів, що лежить між Карантинною і Пісочною бухтами (в перекладі з грецької «Херсонес» якраз і означає півострів).

Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського припадав на IV—II ст.до н. е. Він був демократичною державою, карбував власну монету. Основою його економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля (збіжжям, а також худобою та рибою) з іншими грецькими містами, скіфами й таврами.

У III ст. до н. е. в Херсонесі жив і працював історик Сіріск, перший історик на теренах України. Сіріск зробив опис історії міста Херсонеса та його взаємин з Боспорським царством, проте його праці не збереглися. Припускають, що, як і Геродот, він виступав у театрі, а саме в Античному амфітеатрі Херсонеса, спорудженому в той час.

За весь час існування міста-держави херсонеситами доводилося вести численні війни. У II століття до н. е. Херсонес вів тривалу війну зі скіфами. Була втрачена Керкінітида, зруйнований Калос Лімен, ворог неодноразово стояв біля воріт міста. Херсонес був змушений звернутися за допомогою до понтійского царя Мітрідата VI Євпатора, який направив до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Діофант на чолі об'єднаної армії, куди входили херсонеські і понтійські війська, протягом трьох кампаній (близько 110- 107 рр.. до н. е..) розгромив скіфів, взяв Феодосію, дійшов до Керченського півострова й захопив Пантікапей. Проте Херсонесу не вдалося зберегти свою самостійність: він увійшов до складу держави Мітрідата. Відтоді місто перебувало в тривалій залежності від Боспорського держави.

Після смерті Мітрідата VI Євпатора політична карта всього Східного Середземномор'я кардинально змінилася. Вибираючи з двох бід меншу, херсонесити вирішили «стати під тверду руку» Риму як «вільного міста» і позбутися принизливої опіки царів Боспору. Римський диктатор Гай Юлій Цезар прийняв Херсонес під опіку Риму. Однак пізніше, слідуючи своєму улюбленому принципу «розділяй і володарюй», римські імператори то підпорядковували місто своїм союзникам — боспорським царям, то надавали йому «свободу», коли необхідно було стримати амбіції боспорських монархів.

У перших століттях н. е. в Херсонесі затверджується олігархічна республіка, влада в якій належала незначному колу впливових, знатних і покірних Риму осіб. У 60-ті роки I століття римляни організували велику військову експедицію в Тавріку, щоб дати відсіч скіфам, які знову загрожував містові. Після розгрому скіфів військами трибуна Плавта Сільвана, Херсонес стає форпостом римських військ у Північному Причорномор'ї.

В цитаделі міста, змінюючи і доповнюючи один одного, стояли загони I Італійського, XI Клавдієвого та V Македонського легіонів з провінції Нижня Мезія (тер. сучас. Болгарії), а в херсонеській гавані базувалися кораблі Мезійського Флавієвого флоту. У місті знаходилася ставка військового трибуна, якому підпорядковувалися сухопутні й морські сили в Криму.

На початку IV століття в Херсонесі була заснована християнська єпископська кафедра. У 301 р., за часів імператора Діоклетіана, Патріарх Єрусалимський Гермон послав у країну Тавроскифів, в місто Херсонес, єпископів Єфрема та Василя. 310 р. — дізнавшись про мученицьку смерть святителів Єфрема й Василя, Патріарх направляє в Крим трьох його сподвижників — єпископів Євгена, Елпідія і Агафодора.

У V столітті християнство стає офіційною релігією. Безжально руйнуються пам'ятки античного мистецтва, театр, храми, їх заміняють християнські церкви, каплиці. У складі Римської держави в IV—V століттях місто веде виснажливу боротьбу за виживання, стримуючи натиск найсильніший варварів, серед яких особливою жорстокістю відрізнялисягуни. Херсонес, захищений потужними оборонними стінами, продовжує жити ще тисячоліття, але вже в умовах нового, феодального ладу.

У V столітті Херсонес увійшов до складу Візантійської Імперії. З V по XI століття Херсонес залишався найбільшим містом на північному березі Чорного моря і важливим центром візантійської культури. З IX століття він став однією з її військово-адміністративних областей. До цього часу змінився не тільки зовнішній вигляд середньовічного міста, але і його ім'я: візантійці називали його Херсоном, слов'яни — Корсунем.

Хрещення князя Володимир в Херсонесі. Фрагмент розпису Володимирського собору в Києві

Монета НБУ присвячена Херсонесу Таврійському

За цей півтисячолітній період свєї історії Херсонес опинявся в перехресті військово-політичних інтересів Хазарського каганату, Київської Русі, печенігів та половців. У 988 році київський князь Володимир після кількох місяців облоги захопив місто. Взяття Корсуня дозволило Володимиру диктувати свої умови візантійському імператорові Василю II і одружитися з візантійською царівноюГанною. У свідомості давньоруських літописців захоплення Корсуні нерозривно пов'язане з Хрещенням Русі та поширенням християнства. З того часу (частково вже раніше) культурні впливи Візантії на Київську Русь йшли переважно через Херсонес (Корсунь).З початку XIII століття (від захоплення Константинополя хрестоносцями) Херсонес опинився в залежності від Трапезундської імперії.У середині XIV століття, коли торгівлю на Чорному морі монополізували генуезці, Херсонес швидко занепав і був знищений татарами (1299 р. — нападом Ногая. Великий князь Литовський Ольгерд, розбив кримськотатарське військо в 1363 році поблизу гирла Дніпра та продовжив свій похід у Криму, спустошивши Херсонес і захопивши тут всі цінні церковні предмети. Його наступникВітовт в 1397 році пішов на Крим, дійшов до Кафи і знову зруйнував Херсонес.У 1399 році темник Едигей захоплює і спалює місто. Після цього нищівного удару Херсонесу вже не судилося піднятися. Херсонес був насамперед торговим містом і загинув не лише внаслідок нападів та плюндрування, але й через зростаючу конкуренцію з генуезькими колоніями: Кафою, Чембало та іншими.

Галерея

Руїни античного амфітеатру в Херсонесі

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця (рум. Cetatea Hotinului) — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України. Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинськихземель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднувалиКиїв із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.

Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

Наприкінці 11 століття Хотин належав до Теребовлянського князівства. У 1140-х роках він перейшов до Галицкого, а з 1199року — Галицько-Волинського князівств.

У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення. У другій половині 13 століття її перебудовували генуезці.

В 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства. Молдавський володар воєвода Стефан III Великий значно розширив межі фортеці. Він особисто керував її реконструкцією. Було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур шириною 5-6 і висотою 40 метрів, три башти, рівень двору фортеці піднімають на 10 метрів та розділяють на Княжий двір і двір Воїнів. Були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для вояків. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду. Упродовж 14 — 16 століть вона була резиденцією молдавських господарів.

У 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мухамеда ІІ. Проте на межі 15 — 16 століть Молдовська держава стала васалом Османської Порти і розмістила у Хотинських стінах яничарську залогу. Турки ще більше посилили обороноздатність фортеці. В жовтні 1621 року, українсько-польські війська під проводом Петра Сагайдачного та Якова Бородавки (40 тис.) і Яна Кароля Ходкевича (35 тис). виграють п'ятиденну битву в турецької армії Порти (300 тис.). 8 жовтня 1621 султан Сулейман II підписує Хотинский мирний договір, дуже незручний для Туреччини. Згідно договору турецько-польський кордон проходив по Дністру. Польща передає Хотин туркам.

Богдан Хмельницький весною 1650 року на певний час звільняє Хотин. В 1653 році на лівому березі Дністра в Жванецькій битві брав участь хотинський гарнізон турків. В листопаді 1673 року Хотинська фортеця знову перестає бути турецькою, Ян III Собеський з польсько-українсько-молдовською армією зайняв Хотин.

1699 рік Хотинська фортеця переходить від Польщі до Молдовського князівсьва згідно з Карловицьким мирним договором. В 1711 в Хотин знову приходять турки.

На початку XVIII ст. перед зростаючою загрозою експансії Росії на Південь Османська Порта вирішила перетворити Хотин у головний форпост на Дністрі. Протягом 1711-1718 рр. турки за допомогою запрошених французьких інженерів перетворили Хотинську фортецю на один із найнеприступніших бастіонів тодішньої Центрально-Східної Європи. Навколо старого замку спорудили Нову фортецю, яка була розрахована на розміщення всередині 20-тисячного війська. Основу укріплень становили потужні земляні вали, бастіони й широкі рови, вимурувані тесаним каменем. У валах були облаштовані брами з баштами. У Новій фортеці збудували також мечеть із мінаретом.

Хотин 1788

1788 місто було взяте в облогу австрійськими військами під ком. принца Фрідріха і російськими військами під ком. генерала Іванa Петровичa Солтикова.Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів.19.09.1788 місто з комендантом Осман пашею здалося.Осман паші та ін. дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку, фортеці та міста.Це все було вивезене на 2700 возах.Салтиков запросив до себе Осман пашу на обід.Осман паша був " чоловіком" Гелени - сестри Софії Клявоне.Софія Клявоне перебувала тоді в звязку з Солтиковим.Клявоне через Солтикова передалала листи своїй сестрі в Хотинський замок.Не без допомоги Софії туркам дозволили вивезти з Хотина все майно та людей.Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.Жителям після капітуляції дали провіанту на 8 днів.

1.10.1788 австрійські і російські війська ввійшли в місто.Місто було пусте і значно поруйноване.Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман паша.

Так описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский.Хотинська фортеця в формі чотирьохкутника, 1800 на 730, має четверо воріт.Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові.В середині замку знаходяться палац паші, мечеть, тур. баня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могло би розміститись 800 чоловік.Місто знаходиться вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці.одне передмістя називалось Константинополь, а ін. біля воріт які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля.Між двома передмістями був сад Осман паші, який виходив і поза палісад.Малий струмок, який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини.Місто було забудоване дер. будинками.При фортеці знаходилось 7000 війська, комендантом тоді там був Осман паша та жив ага яничар Друру оглу.Його брат був убитий в одній з сутичок під Хотином.

Хортиця

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Хортиця (значення).Хо́ ртиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу, унікальний природний й історичний комплекс. Хортиця є одним з семи чудес України.

Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі. На північній стороні острова був останній дніпровський порог. Хортиця витягнута із північ-заходу на південь-схід, має довжину 12, 5 км, ширину в середньому 2, 5 км і площу приблизно З 000 га.

Острів до останнього часу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був залісений лісовим господарством в північній частині, де ґрунти є пісчаними. В південній частині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які зберіглися тільки на острові, але в давнини зростали на всій території півдня України. На крайньому півдні острова існуютьплавні.

З геологічної точки зору, Хортиця являє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районі Хортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництва Дніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о. Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури в північній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця й прилягаючі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські пороги».

Геологічною основою острова служать докембрійські породи віком близько 2, 5 млн. років, у першу чергу – граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частині Хортиці над берегом піднімаються скелі висотою 40-50 м, що спадають до півдня.

Флора Хортиці нараховує більше 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На острові зустрічаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові й хвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, утвореним могутньою рікою, рослинні групування істотно відрізняються від материкових.

На острові багато назв пов'язаних з перебуванням запорожців: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила, Совутина скеля та інші.

У 15 сторіччі Хортиця стала центром формування протидії Польщі зі сторони козаків. Козаки будували тут, як і на інших островах «засіки». Саме на Малій Хортиці (можливо в 10 км на північ від Хортиці, або на острові Байди), у 1550-х pp. князь Дмитро Вишневецький-Байда збудував фортецю, що планувалася польським урядом для контролю над рухом козаків через Дніпро і на Хортиці. У січні 1557 рр. турецько-татарські війська напали на фортецю і згодом зруйнували. На острові Байда були виявлені залишки дерев'яних укріплень, оборонні, господарчі споруди та житлові приміщения 16 сторіччя.

У 1596—1648 рр. з короткими перервами на Хортиці перебувала залога реєстрових козаків; звідти починали повстанські походи Тарас Федорович-Трясило (1630), Іван Сулима (1635). Богдан Хмельницький 1648 розгромив на Хортиці польську залогу.

У 1660—1670-х pp. Хортиця була військовою базою Івана Сірка.

В балках Молодняга i Липова відкриті зимовники запорозьких козаків 18 сторіччя, де знайдені цвяхи, кераміка, ножі та інше.

Багато пам'яток з російсько-турецької війни 1735-1739 років, в якій брали участь запорожці.

У 1736 poці на Хортиці була заснована Запорозька верф, і для її захисту побудовані фортеця та ретраншемент. Декілька десятків чайок верфи затонуло біля острова.

Монумент на честь розгрому запорізькими козаками на чолі зБ.Хмельницьким польських гнобителів у січні 1648 р.

До зруйнування Січі (1775) Хортиця належала до володінь Запорізької Січі. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рр. на Хортиці збудовано укріплення, залишки яких збереглися.