Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі






 

Неповторну діалогічно-гармонійну цілісність українська філософська думка набула в усній народній культурі, в билинному епосі, у вітчизняних хроніках та літописах, а також у творчості давньоруських книжників.

З діяльністю давньоруських книжників безпосередньо пов’язане зародження і розвиток філософської думки Київської Русі. У філософі вбачали розумну та освічену людину, вченого (вченого книжника). Їх цінували за те, що вони свої знання втілювали в життя, використовували їх у процесі життєдіяльності. На цьому тлі визначилися постаті видатних давньоруських книжників: Іларіона Київського, Нестора, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Кирила Туровського та ін.

Доречним буде згадати про такий твір як «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського (поч. XII ст.) – одного з перших давньоруських філософів. Про життя Іларіона відомостей дуже мало, але відомо, що він митрополитим Київським і був наближений до Ярослава Мудрого. Іларіон під «законом» розуміє віру, що передувала християнству і мала риси поганства.

Під «благодаттю» автор розуміє – засадниче поняття християнського віровчення, яке було покладено в основу Нового Заповіту і Біблії. Крім того, «благодать», на думку Іларіона, – це щось дуже особливе, послана Богом людству, для того, щоб останні мали можливість спокутувати всі свої гріхи.

Юрій Олександрович Федів зазначає, що у своєму творі Іларіон прагнув показати зростання божественної участі в людській історії, яка, на його думку, розподіляється на: період «язичницький», період іудейського «закону», і період панування безпосередньої християнської «благодаті та істини».

Природна ницість людини має змінитися на розуміння та слідування благодатним божественним істинам, які дав Господь для того, щоб люди увірували в єдиного Бога, позбулися мирських спокус і сьогоденної скверни. Цікавий та неординарний підхід мав мислитель Іларіон щодо процесу християнізації, який розглядав крізь складний процес хрещення язичницької Русі, до речі, хрещення він сприймав як благодатне розповсюдження Божого закону і Божих заповідей, які здатні підживлювати своєю потужною силою людство.

Можемо спостерігати і певний кордоцентризм у «Слові...», коли йдеться про те, що князь Володимир своїм задумом щодо християнства прилучився до мудрості, тим самим в його серці «засяяв розум». Давньоруський мислитель і книжник Іларіон, міркуючи над взаємодією Бога і людства, прийшов до висновку, що християнство надає особливого значення останньому суду Бога над людьми і над майбутнім життям, де благодать подарує всім людям рівність перед Богом. Крім того, значну увагу автор «Слова...» надавав патріотизму. На подальше становлення філософської думки, суттєво вплинули філософські здобутки Іларіона на ідейний процес Київської Русі.

Друга половина XI – поч. XII ст. відзначилася діяльністю відомого ченця-літописця Нестора (бл. 1056 – 1113 рр.), який є автором «Житія преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського», а також інших творів, серед яких особливої уваги заслуговує, створена ним редакція «Повісті временних літ», що стала об’єднуючою ланкою між роздрібненими літописними творами. «Повість временних літ» цікаво висвітлює цілу низку історіософських поглядів, що формувалися на тлі порівняльно-історичних першопричин і наслідків, котрі повинні були давати відповідь на актуальні питання.

Осторонь від релігійних аспектів посів місце твір давньоруського письменника XI – поч. XII ст. Володимир Мономах (1053 – 1125 рр.) – видатний державний і політичний діяч, талановитий письменник і князь, зусиллями якого було відновленно князівську владу на руських землях.

З філософської точки зору для нас привабливим є відомий його твір «Повчання», який став зразком тогочасної світської філософської думки. Цей твір є своєрідним духовним заповітом не тільки своїм дітям, не тільки всім сучасникам, але й майбутнім нащадкам. У творі провідною ідеєю є ідея утвердження справжнього князівського правління, яке повністю повинно було відповідати і захищати інтереси Київської Русі. Крім того, цікавою виявляється його думка про те, що Бог є постійно присутнім у людських справах, а стосунки «Людина-Бог», підкреслюючи велич і могутність Бога, який створив багато «великих чудес і благ», будуються на особливому ставленні Бога до свого створіння, тобто до людини.

Основними питаннями у творі Мономаха є питання про світобудову, моральність людини, пошук шляхів до гармонії і злагоди. Крім того, Володимир Мономах вчив шанувати і поважати старших, застерігав від накопичення матеріальних багатств, які спустошують духовне багатство людини. Основою життя людини вважав працю, не принижував ані фізичну, ані розумову працю. Провідну роль Мономах надавав світському знанню, світській мудрості, якими повинні користуватися князі, що мають на меті керувати своїм народом, відстоювати та захищати його інтереси, ідеали і потреби.

Домінуючого статусу набуває моральний інтерес, оскільки важливим для Мономаха було розглянути людину як багатоаспектну соціальну одиницю, яка благочестиво будує своє життя.

Творчість Климентія Смолятича (невід. – бл. 1154 рр.) – письменника, філософа, митрополита київського, припадає на занепад київської державності. У творі «Послання, написане Климом митрополитом руським Хомі Пресвітеру, витлумачено Афанасієм монахом» Смолятич виступає за доцільне використання здобутків античної спадщини, при цьому створює особистий тип мислення.

Мислитель переосмислює проблеми віри, походження та сутності знань, віддаючи перевагу і звеличуючи Бога. У зазначеному творі він торкається проблеми пізнання, надаючи переваги саме розуму, за допомогою якого люди здатні зрозуміти премудрість Бога і пізнати істину.

Головне питання, яке хвилює Смолятича – на що перетворюється людина, коли нею керують марнославство та славолюбство. Він віддає перевагу виконанню обов’язку любові до Бога і ближнього.

Друга половина XII ст. відзначилася творчістю Кирила Туровського (1130 – бл. 1182 рр.) – видатного діяча культури, який натхненно проповідував духовну красу, філософа, майстра красномовства, через що його було названо «Златоустом».

Кирило Туровський написав значну кількість творів – повчань, послань, молитов тощо, це свідчить про те, що єпископ був дуже освітченою і грамотною людиною. Для нащадків дійшли деякі з його творів: «Притча про сліпця та кульгавого», «Слово про премудрість», «Слово Кирила, недостойного монаха, по Великодню...», «Повість про білоризця» та інші

Він не протиставляв світ Божий світові земному, а говорив про органічний їхній зв’язок. Проте, домінантою виступав все ж таки світ духовний, оскільки завдяки йому уможливлюється процес оновлення людини.

Цікавим було вирішення ним проблеми душі та тіла, де вони повинні, на його думку, існувати у гармонійному зв’язку, проте, провідне місце повинна посідати душа. Далі він акцентує увагу на людському розумі, оскільки той надається небесним покровителем. Правильно користуючись такою перевагою як розум, людина здатна розуміти та усвідомлювати, що Бог причетний до її світського життя, позбавляє її від «духовних недуг», «просвітлює», а людина, в свою чергу, повинна постійно перебувати у розумових пошуках, свою мудрість спрямовувати на благо.

Отже, філософська думка часів Київської Русі як історичне явище мала свій духовний досвід, вона була спрямована на етичну, культурну, політичну, соціально-історичну проблематику. Філософська спадщина того періоду містила непереборне бажання осмислити природу людини, оцінити значення її розуму, мудрості та духовної краси. У сфері соціальних питань переважали загальнолюдські ідеали краси, мужності, щирості, вірності та простоти.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.