Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Розділ 13. Місцеві Ради - органи місцевого 4 страница






Український законодавець до кола цих джерел додав Конституцію Автономної Республіки Крим. Специфіка конституційно-правової природи цього правового акта викликає


Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

особливий інтерес у широкого кола правознавців. Конституцію Автономної Республіки Крим приймає її представницький орган, вона є Основним законом для цієї автономії. За своєю природою Конституція Автономної Республіки Крим наближається за формою та змістом до " статуту", який у низці зарубіжних держав урегульовує статус схожих адміністративно-територіальних автономій.

Встановлені Конституцією України, Конституцією Авто­номної Республіки Крим, законами України статус і повнова­ження Автономної Республіки Крим, її Верховної Ради і Ради міністрів гарантуються державою Україна і забезпечуються демократичними інститутами суспільства, діяльністю органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її Ради міністрів, органів місцевого самоврядування, громадян та їхніх об'єднань.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим на підставі рішення консультативного республіканського (місцевого) ре­ферендуму може вносити пропозиції щодо змін, які стосуються обмежень статусу і повноважень Автономної Республіки Крим, її Верховної Ради і Ради міністрів, визначених Конституцією, законами України.

Конституція Автономної Республіки Крим може бути змі­нена виключно її Верховною Радою.

Окремої уваги заслуговують акти, прийняті на місцевих референдумах, статути територіальних громад, рішення органів місцевого самоврядування.

Статут територіальної громади міста є актом локальної нормотворчості і приймається територіальною громадою на підставі Конституції та в межах Закону № 280/97-ВР від 21 червня 1997 р. " Про місцеве самоврядування в Україні" для закріплення територіальної, організаційної, матеріально-фінансової основ самоврядування, статусу територіальної громади, системи місцевого самоврядування та різних форм здійснення терито­ріальною громадою місцевого самоврядування, участі жителів території у вирішенні питань місцевого значення48.


1.5. Джерела конституційного права України

Варто зазначити, що на сьогодні конституційно-правова природа статуту територіальної громади є малодосліджена. Довший час основну увагу приділяли регламенту ради. Проте регламент ради та статут територіальної громади мають різну конституційно-правову природу.

По-перше, регламент — акт, що регулює порядок скли­кання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань. А відповідно до cm. 19 Закону України про місцеве самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на підставі Конституції України та в межах цього закону може через прийняття статуту територіальної громади міста з метою врахувати історичні, національно-куль­турні, соціально-економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування.

По-друге, на цей час ні чинне законодавство, ні регламенти рад не врегульовують питань проведення громадських слухань, місцевих ініціатив чи громадських петицій тощо. Усі ці питан­ня можуть успішно з'ясувати на рівні Статуту територіальної громади.

Проголосивши право територіальних громад на статут, за­конодавець не визначив предмета статутного права. Окремої уваги заслуговує cm. 19 Конституції України. У положеннях цієї статті йдеться про те, що органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах по­вноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Своєю чергою, у cm. 146 Конституції України маємо таке формулювання: " Інші питання організації місцевого само­врядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом".

Проте варто враховувати й те, що Верховна Рада дала згоду на обов'язковість дії на території України Європейської хартії місцевого самоврядування49. Відповідно до cm. 9 Конституції України цей міжнародно-правовий акт є частиною національ­ного законодавства України. Положення Хартії передбачають, що конституція або закон мають визначити головні функції та


 


48 Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 24. — Ст. 170.


49 Голос України. - 1997. - 19 липня. - № 133(1633).


Розділ 1. Конституційне право України як галузь права...

повноваження органів місцевого самоврядування. Ці органи повинні мати змогу визначати власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності за­безпечення ефективного управління.

Акти територіальних громад, прийняті як рішення місцевих референдумів, сходів жителів та акти органів місцевого само­врядування одночасно є джерелами муніципального права. Тому їх розмежування як джерел конституційного та дже­рел муніципального права потрібно проводити за предметом правового регулювання, який закладений безпосередньо у їх змісті.


Розділ 2

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 р.

2.1. Конституція України - Основний Закон держави

Прийнята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996 р. Конституція є, безумовно, історичною віхою в утвердженні державного суверенітету України. Конкретно в якій мірі і яку роль вона відіграє у процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Одначе вже сьогодення потребує глибокого її осмислення з тією метою, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувати і спрямовувати у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конститу­ція неоднозначно сприймається різними політичними силами країни та верствами суспільства, різними регіонами держави. Та й у наукових колах не завжди підкреслюють насамперед творчі аспекти Основного Закону. Говорячи про це, ми не по­винні забувати, що якою б досконалою не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які політичне життя ставить перед нею для вирішення.

Оцінюючи структуру Конституції України, зазначимо, що Основний Закон держави повинен бути системно-структурною цілісністю, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від їх функціонального навантаження. Таким в цілому він і є. У преамбулі сформульо­вано цілі, мету побудови держави, важливіші вихідні положен­ня, які покладені законодавцем в основу всієї Конституції. Про­довжуючи зміст преамбули, перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу як керівних


 




Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.


2.1. Конституція України — Основний Закон держави


 


начал, що визначають сутність Конституції загалом, усіх її ін­ститутів і кожної статті зокрема. Пріоритетність людини як най­вищої соціальної цінності — зміст логічно обумовленого другого розділу Конституції, " Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Інтересам людини, захистові її прав і свобод мають слугувати організація державної влади та самовряду­вання країни. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність. На цьому ґрунтується Конституція, висвітлюючи у наступних розділах питання організації та здійснення держав­ної влади і самоврядування. Щоправда, побудова державного механізму та самоврядних органів здійснюється відповідно до державно-територіального устрою. У чинній Конституції вміщено норми щодо форми держави і, зокрема, державного устрою, форми правління, територіальної організації. Одначе сформульовані вони в різних розділах й не створюють окре­мого цілісного конституційно-правового інституту, який би займав системно визначене для нього місце перед розділами Конституції про формування та здійснення державної влади і місцевого самоврядування. До речі, в офіційному липневому (1992 р.) проекті Конституції України такий розділ був і фор­мулювався він перед розділом про державну владу50. Отож про­блема певного структурного удосконалення Основного Закону залишається невирішеною.

За своєю сутністю Конституцію України характеризують як Основний Закон, який ґрунтується на загальнолюдських, загальнонародних інтересах і потребах. Це акт, котрий на най­вищому правовому рівні узаконює баланс інтересів усіх со­ціальних верств суспільства, наявних у ньому націй, етнічних груп. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, під­креслено у ст. 21 Конституції. Отже, закріплюючи принципи правового статусу особи в державі, Основний Закон керується невід'ємністю природничих прав у громадянина, його права на вільний розвиток власної особистості, рівності всіх перед законом.


Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження тощо. Ще свого часу французька Декларація 1789 р. проголошувала, що дер­жава, в якій права громадян не зафіксовані і не гарантовані, не має Конституції31. На підставі політико-правової важливос­ті Основного Закону і сама держава називається конститу­ційною. Конституційною вважають ту державу, яка враховує політико-правовий вплив Основного Закону на становлення та функціонування її інститутів влади, на визначення об'єму конституційних прав та свобод людини і громадянина. Цим ви­значається сутність держави як інституції, яка формує, виражає загальнолюдський інтерес, що своєю чергою становить зміст публічного інтересу, що охороняється державою, завдяки чому і досягається гармонія свободи і необхідності в суспільному розвиткові. Ось чому не можна погодитися з визначеннями держави, які трапляються в літературі і згідно з якими держа­ва виражає інтереси певних (домінуючих) груп суспільства. Таке визначення держави суперечить Конституції України, в преамбулі якої важливішою метою Основного Закону прого­лошується зміцнення громадянської злагоди на землі України. А в загальних засадах (cm. 3) дослівно стверджено, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод, є її головним обов'язком. Звичайно, не варто ідеалі­зувати текст Конституції, адже формулювання і зміст її норм є результатом компромісу політичних сил і соціальних верств, які стоять за ними. Цей компроміс, так би мовити, є критерієм істинності конституційних положень. Це реалії стану соціально-економічної перебудови і формування суспільства на наших теренах. Але загалом конституційний дороговказ суспільного розвитку правильний.

Конституція України виходить із основних принципів кла­сичного конституціоналізму. І це цілком зрозуміло: виявляючи повагу до загальновизнаних принципів міжнародного права,


 


50 Постанова Верховної Ради України № 2525-ХІ! від 1 липня 1992 р. " Про проект нової Конституції України" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №37. - Ст. 550.

52


('овременные зарубежные конституции / Сборник документов по конс­титуционному мраку зарубежных стран. — М., 1996. — С. 98— 100.

53


Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.


2.2. Юридичні властивості Конституції України


 


ми створюємо правові основи входження України до світового співтовариства. Одночасно будуючи свою національну державу, ми зобов'язані світовий досвід використовувати творчо, беручи до уваги національно-державницькі традиції українського на­роду, його духовний, науковий потенціал, як і реалії сьогодення суспільства. Зовнішньополітична діяльність України, зазначено у Конституції, спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки (cm. 18). А чинні міжнародні договори ста­ють частиною національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. Укладення ж міжна­родних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону (cm. 9 Конституції).

З'ясуємо ще одне питання. Конституція є важливою гарантією розбудови правової держави. Ця мета становить одну із загальних засад конституційного ладу (ст.ст. 1, 8 Консти­туції України). Ми обізнані із положенням класичного конститу­ціоналізму, за яким держава, підпорядкування якої праву гарантоване, є конституційною державою. Створення системи національного конституційного права неможливе без тлумачення Конституції України. За чинним Основним Законом (cm. 150) тлумачення Конституції є прерогативою Конституційного Суду України. Під час обговорення проекту Конституції та й інколи нині висловлюються думки про доцільність, керуючись світовим досвідом, тлумачення конституційних норм законодавчим органом. Не вдаючись детальніше в полеміку з цього приводу, зазначимо, знову ж таки посилаючись на світовий досвід та враховуючи сьогоднішні реалії, що поки наш парламент не стане центром, де сходяться визрілі в народі головні політичні напрями, оптимальніше функцію офіційного тлумачення Конституції та законів України виконуватиме колегія авторитетних вчених та висококваліфікованих практиків-юристів, яким за складом має бути Конституційний Суд України (cm. 148 Конституції України).

Отож, спробуємо сформулювати таке визначення Основ­ного Закону держави: Конституція України — Основний За­кон держави, який, спираючись на загальнолюдські цінності і загальновизнані принципи міжнародного права, формулює


загальні засади конституційного ладу та врегульовує суспільні відносини, що становлять основи правового положення людини і громадянина України, її дєржавно-територіальний устрій, визначоїіьні начсыа організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування.

2.2. Юридичні властивості Конституції України

Конституція України має низку юридичних властивостей, які в певному аспекті розкривають зміст Основного Закону держави.

Насамперед Конституція України є Основним Законом дер­жави. Назва " основний закон" свідчить про його особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, і його особливе значення порівняно з іншими правовими актами. Конститу­ція нашої держави закріплює не якийсь один бік державного устрою, а всі докорінні засади, принципи, на яких він базується. Основний Закон врегульовує ті засади, які покладені в основу всієї системи національного права. За важливістю суспільних відносин, що врегульовуються Конституцією, вона не має рів­них серед правових актів держави. Тому вона й виступає як Основний Закон держави.

За змістом Конституція характеризується тим, що вона подає регламентацію основних сторін державної організації. Як Основний Закон Конституція характеризується і тим, що вона дає тільки основну, принципову регламентацію певних суспільних відносин. Завдяки цьому Конституція не вичерпує в принципі правової регламентації регульованих нею відносин. Оскільки, як ми зазначали, Конституція визначає принципи, похідні засади для цілісного правового регулювання певних відносин та інститутів, що регулюються, конкретніше на основі конституції в порядку поточної нормотворчості.

Якщо проаналізувати текст Конституції України, то ми по­бачимо, що в низці її статей передбачається необхідність при­йняття законів, які послугують для врегулювання тих чи інших відносин відповідно до принципів, закріплених у Конституції. Зокрема, у cm. 4 Конституції України зазначено, що в державі існує єдине громадянство. Підстави ж набуття і припинення


 



.').)


Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.


2.2. Юридичні властивості Конституції України


 


громадянства України визначає закон. Керуючись цим консти­туційним положенням, ВР України схвалює Закон " Про гро­мадянство України", в якому визначає поняття громадянства, принципи законодавства України про громадянство, порядок набуття, припинення громадянства, повноваження Президента України та державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства тощом.

Наведемо інший приклад. Відповідно до Основного Зако­ну в Україні створено Конституційний Суд як єдиний орган консти­туційної юрисдикції. Порядок його організації та діяльності, як зазначено у ст. 153 Конституції, процедура розгляду ним справ визначаються законом. Власне, керуючись цією статтею, 16 жовтня 1996 p. BP України ухвалює Закон " Про Конституційний Суд України" 53. Принагідно зазначимо, що врегульовуючи в XI розділі основні засади місцевого самоврядування, Конституція України передбачає необхідність схвалення відповідних законів. Беручи до уваги конституційні положення, парламент приймає Закон № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. " Про місцеве самоврядування в Україні" (ст.ст. 140, 144)м\ Закон № 14/98-ВР від 14 січня 1998 р. " Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (абзац З ст. 141)"; Закон № 401-XIV від 15 січня 1999 р. " Про столицю України — місто-герой Київ" (абзац 2 cm. 140jx; Закон № 93-IV від 11 липня 2002 р. " Про статус депутатів місцевих рад" (абзац 3 cm. 141f'\ Закон № 2493-ІП від 7 червня 2001 р. " Про службу в органах місцевого

52 Закон України № 2235-111 від 18 січня 2001 р. " Про громадянство Украї­ни" // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 13. — Ст. 65 (І:: змінами, внесеними згідно із Законами № 2508-IV під 5 квітня 200.5 p., № 2663-1V від 16 червня 2005 p.).

" Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

" '' Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - От. 170.

" 3 прийняттям Закону № 1G67-1V від 6 квітня 2004 р. " Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" зазначений закон втратив чинність (Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 30 — 31. - От. 382.

''' Офіційний вісник України. - 1999. - №4. - Ст. 125.

'7 Офіційний вісник України. — 2002. — №31. — От. 1453.


самоврядування" (абзац 3 ст. 141)х і тощо. Колений із цих законів деталізує конституційні положення, розвиває правові принципи закладені в них. Зокрема Закон " Про місцеве самоврядування в Україні" врегульовує питання, пов'язані з поняттям місцевого самоврядування, його основними принципами, визначає систему місцевого самоврядування; встановлює організаційно-правову основу місцевого самоврядування; гарантії місцевого самоврядування, відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Наведені приклади дають підстави сформулювати і таку юридичну властивість Основного Закону — Конституція Укра­їни є юридичною базою поточної нормотворчості.

Конституція по суті — правовий організатор нормотворчої діяльності держави. Прийняття нової Конституції стає величезним стимулом для дальшого вдосконалення законодав­ства і розвитку нормотворчої роботи. Природно, що ефектив­ність конституційного регулювання і його впливу на правову систему загалом тим вище, чим швидше і повніше будуть здійснені передбачені в конституційному порядку заходи і видані закони та інші нормативні акти, які розвивають і конкретизують конституційні положення. Отже, своєчасна реалізація положень Конституцій потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тім числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни. Конституція України є не просто Основним Законом, а осердям усієї правової системи держави.

Наступною юридичною властивістю Конституції є її верхо­венство. У тексті Основного Закону держави (cm. S) йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Можна стверджувати, що у досягненні та реалізації цього принципу в життя найважливішу роль відведено Кон­ституції. Вона виконує по відношенню до всієї системи пра­ва роль активного " установчого" центру. З уведенням в дію Конституції всі раніше прийняті закони та інші правові акти

2001. - № 33. - От. 175.

Відомості Верховної Ради України.


 




Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.


2.2. Юридичні властивості Конституції України


 


зберігають силу, оскільки не суперечать новій Конституції. Закони та інші нормативні акти, що приймаються в порядку поточної нормотворчої діяльності, повинні відповідати Консти­туції. Власне у згаданій cm. S Основного Закону йдеться про те, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Вимога відповідності нормативних актів до змісту конституційних норм зумовлена тим, що Конституція регламентує основні сторони державної організації, визначає порядок і принципи здійснення нормотворчості у державі. Отже, недотримання Конституції не є просто порушенням якогось юридичного акта вищого рівня, а зазіханням на принципи конституційного ладу, схваленого Конституцією.

До властивостей конституційних норм, а, отже, Конституції загалом, належить найвища стабільність їх порівняно з іншими нормами права. Це випливає з того, що конституційні норми за­кріплюють найхарактерніші риси порядків, властивих певному етапові розвитку держави. Вони діють доти, поки зберігаються ці характерні риси, тоді як інші нормативні акти регулюють детальніші, мобільні відносини.

Маючи на увазі стабільність Конституції, варто згадати і про особливий порядок внесення до неї можливих змін і доповнень.

У розділі XIII Конституції України врегульовано порядок внесення змін до неї. Він слугує для забезпечення стабільності конституційного устрою і водночас динаміки його розвитку з урахуванням вдосконалення суспільних відносин. У cm. 154 Конституції визначено коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. До них належить Президент України або не менш як третина народних депутатів від конституційного складу ВР України (150 народних депутатів і більше). Лише вони можуть подавати законопроекти ВР України щодо вне­сення змін до Конституції.

Законопроект повинен бути поданий, як це передбачено у регламенті ВР України, у письмовій формі, із супровідною до­кументацією, де має обґрунтовуватись необхідність розробки та прийняття закону, а також у разі потреби пояснювальна записка, довідка про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і впровадженням закону, іншими матеріалами і


додатками. У разі, якщо ці вимоги не виконані або форма по­даного законопроекту не відповідає визначеним нормам, ВР України може повернути законопроект його ініціаторові'9.

Конституція визначає, що законопроект про внесення змін до неї має обов'язково попередньо схвалити більшість від кон­ституційного складу ВР України.

Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВР України за нього проголосувало не менш як дві третини від її конституційного складу.

Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, які стосуються розділу І — " Загальні засади", розді­лу 111 — " Вибори. Референдум", і розділу XIII" Внесення змін до Конституції України". Вони полягають у тому, що, по-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо законопроекту про внесення змін до цих розділів є Президент або не менш як дві третини від конституційного складу ВР України (300 народних депутатів і більше), по-друге, такий законопроект подають до ВР України за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу (300 народних депутатів і більше) і затверджують всеукраїнським референдумом, який призначає Президент України.

Конституція України (ч. 2 cm. 156) визначає також, що по­вторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII з одного й того самого питання можливе лише до ВР України наступного скликання.

Зазначений особливий порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції України акцентує на значенні і необхід­ності забезпечення стабільності закріплених у них норм60.

У Конституції України (cm. 157) проголошено, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

14 Регламент Верховної Ради {Додаток до Постанови Ііерхипної Ради України № 3547-1V під Ні вороння 200Н р.\ " Про Регламент Верхов­ної Ради України" // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Or. 202 [hi.іміпами, ііііе<: епилш ягідно і: і Законом № 73-V ніс] З серпня 2006 p., Постановою ВР № 74-V під 3 серпня 200Н p.).

'" ' Основи конституційного прана України. - К., 1997. — С 140—141.


Розділ 2. Теоретичні основи Конституції. Конституція України 1996 р.


2.2. Юридичні властивості Констіпуції України


 


• скасування чи обмеження прав та свобод людини і гро­мадянина;

їх спрямованість на ліквідацію незалежності України; порушення територіальної цілісності нашої держави.

Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного та надзвичайного стану. При цьому надзвичайний стан трактується як особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або у випадку спроби захоплення державної влади чи зміни конститу­ційного ладу шляхом насильства. У Законі передбачено надання відповідним органам державної влади, військовому командуван­ню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. № 1550-ІП " Про правовий режим надзвичайного стану" повноважень, необхідних для відвер­нення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовле­не загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини й громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень01.

З урахуванням цього у Конституції України (cm. 158) вста­новлено, що законопроект про внесення до неї змін, який роз­глядала ВР України, однак не став законом, може бути поданий повторно не раніше, ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. А у ч. 2 цієї ж статті передбачено, що ВР України протягом строку своїх повноважень не може дві­чі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.

Усі законопроекти щодо внесення змін до Конституції ВР України розглядає за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності їх до вимог ст.ст. 157 і 158 Основного Закону держави.

01 Офіційний пісник України. — 28 квітня. - 2000. — № 15. - О. 088.


Принагідно зазначимо, що від часу прийняття Конституції України від 28 червня 1996 р. до 1 жовтня 2006 р. ВР України прийняла до розгляду низку законопроектів, що передбачали внесення відповідних змін до положень Основного Закону. Дотримуючись процедури, що передбачена у cm. 159 Конституції України, внесений законопроект розглядає парламент за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції. За весь цей час орган конституційної юрисдикції ухвалив такі висновки:

1) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до статті 98 Конституції України" вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до cm. 98 Консти­туції України!. Справа № 1-19/99 від 25 березня 1999 p.;

2) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до статті 46 Конституції України" вимогам ст.ст. 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до cm. 46 Конституції України). Справа № 1-20/99 від 2 червня 1999 р.1і? ;

3) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до Конституції України (ст.ст. 84, 85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 та пункту 6 розділу XV Конституції України)" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 84, 85 та інших Конституції України). Справа № 1-11/2001 від 14 березня 2001 р.63;

4) у справі за зверненням ВР України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону " Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдум^' за народною ініціативою" до вимог ст.ст. 157 і 158 Конституції (справа про внесення змін до ст.ст. 76, 80, 90, 106 Конституції України). Справа № 1-38/2000 від 27 червня 2000 р.г> |;

" '' Офіційний вісник України. — 2 липня. — 1999. — №24. — С 176. " ' Офіційний вісник України. — 6 квітня. — 2001. — № 12. — С 39. , і4 Офіційний вісник України. — 11 серпня. — 2000, - № ЗО, - О. І287.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.