Емоції і почуття в процесі праці

Важливою стороною психічної діяльності людини є емоції та по­чуття як своєрідне ставлення до навколишнього світу і самої себе, що виявляються у вигляді переживань. У процесі праці і спілкуван­ня з іншими людьми у працівника не тільки активізуються пізна­вальні процеси, а й виникає особисте ставлення до цілей організації, інших людей, результатів власної діяльності, винагороди порівняно із затратами енергії і т. ін.

Почуття — це внутрішнє ставлення людини до того, що від­бувається в її житті, праці, що вона пізнає і робить. Пережи­вання почуттів виявляється як особливий емоційний стан людини і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку.

Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стре­сові стани і власне почуття. Всі вони складають емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують задоволення тих чи інших по­треб, стимулюють саму діяльність.

Почуття виступають суб'єктивним показником того, як задово­льняються потреби людини. Якщо процес задоволення потреб про­ходить сприятливо, то у працівника виникають позитивні емоційні стани (захоплення, радості, задоволення). Незадоволені потреби су­проводжуються негативними емоціями.

Емоційний стан людини залежить від характеру та інтенсивності актуальної потреби, з одного боку, та оцінки можливості її задово­лення — з другого боку. Якщо суб'єктивна вірогідність задоволення потреби велика, то виникають позитивні почуття, у противному ра­зі — негативні.

Особливе значення емоційних станів полягає в їх регулятивній функції.

Переживання виступають в ролі сигналів, які стимулюють або стримують діяльність людини.

Емоції та почуття виконують також оцінну функцію, виражаючи суб'єктивне ставлення людини до задоволення своїх потреб. Емо­ційний стан, переживання почуттів є результатом спільної діяльнос­ті кори і підкоркових центрів.

Глибокі переживання почуттів, емоційний стан можуть супровод­жуватися посиленням або зниженням інтенсивності фізіологічних функцій організму людини. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м'язів, зміни кров'яного тиску, вмісту цукру в крові і т. ін., свідчать про активізацію сил організму. Отже, почуття та емоції виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань перева­жає пристосовні можливості організму, то можливі різні захворю­вання — неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.

Емоції як безпосередні, тимчасові переживання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні.

Стенічні емоції в процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, в той час як астенічні емоції характе­ризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим ставленням до роботи.

Особливо несприятливо на діяльності і стосунках між людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами в свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки, а також змінами фізіологічних функцій.

Афект — це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. п. Однак особливе значення для організації спільної діяльності мають настрої працівників.

Настрій — це загальний емоційний стан, який супроводжує про­тягом тривалого часу діяльність і поведінку людини. Будучи, як правило, слабовираженими, настрої можуть набувати значної інтен­сивності і впливати на ефективність розумової діяльності, на вико­нання рухів і дій, на продуктивність праці.

Особливою формою переживання почуттів, близькою за психо­логічними характеристиками до афекту, а за тривалістю — до наст­роїв, є стресові стани. Стрес характеризується як надмірне психо­логічне і фізіологічне напруження, викликане сильним несприятли­вим впливом того чи іншого фактора. Стан працівника при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, в одних випад­ках проявляється в невпорядкованій активності, в інших — у пасив­ності, бездіяльності. Разом з тим незначний стрес може сприяти мо­білізації сил, активізації діяльності. Особливо це характерно для простої діяльності.

Стрес, який сприяє покращенню показників працездатності, розці­нюється як стрес без дистресу. Погіршення цих показників розгля­дається як прояв дистресу. Тривалий стрес призводить до змін у значущості мотивів трудової діяльності; робота може викликати не­задоволення.

Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нервової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора. Стресогенну ситуацію одні люди сприймають як таку, що дозволяє їм реалізувати свої можливості і досягти бажаних успі­хів. Тому розрізняють активне й пасивне емоційно-поведінкове реагу­вання при стресі. Активне реагування більш доцільне при сильних короткотривалих стресорах, пасивне — при тривалому стресорі.

Разом з тим необхідно намагатися усунути постійно діючі стре-согенні фактори на виробництві.

На відміну від емоцій, афектів, настроїв і стресових станів, які мають ситуативний характер і відображають ставлення людини до об'єкта в даний момент, у конкретних умовах, власне почуття ві­дображають ставлення людини до об'єкта її стійких потреб, яке за­кріплене в спрямованості особистості. Почуття характеризуються стійкістю, тривалістю, предметним характером. Мотиви лише тоді приводять до активності в праці, коли вони є постійно діючими спо­нукальними факторами, предметом стійких почуттів. Почуття ви­значають динаміку і зміст емоцій.

Стійка структурна організація всіх компонентів психіки під час праці характеризує психічні стани працівника.

Вони можуть бути відносно стійкими і тривалими за часом (став­лення людини до праці), ситуативними, швидкоплинними і періоди­чними. За рівнем напруження розрізняють стани помірного і підви­щеного напруження.

Помірне напруження — це нормальний робочий стан, який хара­ктеризується психічною активністю та помірними зрушеннями фі­зіологічних реакцій організму. Воно виявляється в доброму настрої, стабільному виконанні трудових завдань.

Підвищене напруження характерне для діяльності в екстремаль­них умовах, коли від працівника вимагаються вольові зусилля. До факторів, які спричиняють підвищене напруження, відносяться:

• фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам;

• страх;

• дефіцит часу на виконання роботи;

• підвищена складність завдання;

• наявність перешкод;

• дефіцит інформації для прийняття рішення;

• сенсорна депривація (недовантаження інформацією);

• висока значущість помилкових дій;

• перевантаження інформацією;

• конфліктні умови.

Залежно від того, які психічні функції особливо активізуються в професійній діяльності і які несприятливі умови призводять до їх змін, напруження виявляються:

• як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проб­лемних ситуацій;

• сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сен­сорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприй­манні інформації;

• монотонія — напруження, викликане одноманітністю викону­ваних дій;

• політонія — напруження, викликане необхідністю частого пе­реключення уваги;

• емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовір­ністю виникнення аварійної ситуації;

• напруження очікування, викликане необхідністю підтримання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності;

• мотиваційне напруження, яке пов'язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.

Важливе значення у трудовій діяльності має стан психологічної готовності працівника до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на ра­ніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Си­туативна готовність — це мобілізація всіх сил, створення психоло­гічних передумов для успішних дій в даний момент.

Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольо­вих якостей людини, вміння керувати своїми почуттями і емоціями, зовнішніми умовами. Водночас оптимізація умов праці, створення сприятливого психологічного клімату, застосування ефективних ме­тодів стимулювання праці, включення працівника в розв'язання проб­лем стратегічного розвитку організації сприяють розвитку і реаліза­ції його творчого потенціалу.